Постанова

від 28.09.2023 по справі 917/525/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 року м. Харків Справа № 917/525/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Терещенко О.І. , суддя Шутенко І.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торгівельний центр "Київ" (вх.№1347П/1-43) на рішення господарського суду Полтавської області від 12.06.2023 (суддя О.В.Ківшик, повне рішення складено 12.06.2023) у справі №917/525/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТЕРМ-ТРЕЙД", м. Полтава,

до Приватного підприємства "Торгівельний центр "Київ", м. Полтава,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "САНТЕРМ-ТРЕЙД" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Торгівельний центр "Київ", якому просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 167 112,00 грн, набуті без достатньої правової підстави, та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 22 319,75 грн, неналежного виконання останнім зобов`язань за укладеним між сторонами 12.07.2022 року договором № ВС 11-4231-2022 суборенди нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.06.2023 у справі №917/525/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Торгівельний центр "Київ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТЕРМ-ТРЕЙД" грошові кошти у розмірі 167 112,00 грн, набуті без достатньої правової підстави, 2678,37 грн 3% річних, 2 546,86 грн витрат по сплаті судового збору. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 19641,38 грн процентів за користування чужими грошовими коштами у задоволенні позову відмовлено.

Приватне підприємство "Торгівельний центр "Київ" не погодившись з рішенням, ухваленим господарським судом першої інстанції, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2023 у справі №917/525/23 повністю та ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив підписання Акту приймання-передачі Приміщення, який є лише документальним підтвердженням факту передання приміщення, із фактичним переданням приміщенням в користування. Також, на думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку, що обов`язок із складання Акту приймання-передачі належить відповідачу.

Вказує про факт перебування автомобілів директора Позивача на території Відповідача, що нібито свідчить про фактичний безперешкодний доступ Позивача до Приміщення та його використання у вигляді найму.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2023 у справі № 917/525/23 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тихий П.В., суддя Терещенко О.І., суддя Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 у справі №917/525/23 апеляційну скаргу залишено без руху. Встановлено ПП "Торгівельний центр "Київ" десятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надати до Східного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору у розмірі.

11.07.2023 від Приватного підприємства "Торгівельний центр "Київ" надійшло клопотання про усунення недоліків (вх.№8044) на виконання вимог ухвали суду від 10.07.2023. До вказаного клопотання апелянт додав платіжну інструкцію №13001 від 11.07.2023 на суму 441,92 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 у справі №917/525/23 зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Торгівельний центр "Київ" на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2023 у справі №917/525/23. Витребувано з господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/525/23.

Ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "Торгівельний центр "Київ" на рішення господарського суду Полтавської області від 30.05.2023 у справі №917/525/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено позивачу строк на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

10.08.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/525/23.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№9554 від 14.08.2023), в якому просив рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2023 у справі №917/525/23 залишити без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції та повідомив суд, що докази на підтвердження судових витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду по справі, що є відповідною заявою згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Приватного підприємства "Торгівельний центр "Київ" додаткові пояснення у справі (вх.№10066 від 24.08.2023).

Клопотань від учасників справи про розгляд апеляційної скарги з їх повідомленням (викликом) до суду не надійшло.

В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 12.07.2022 між Орендарем та Суборендарем підписано Договір суборенди нерухомого майна від 12.07.2022 № ВС 11-4231-2022 (далі-Договір, а.с. 37-44), згідно з п. 1.1 якого Орендар передає, а Суборендар приймає, у відповідності до умов цього Договору, у тимчасове платне користування нежиле приміщення загальною площею 2 785,2 м2, а саме: приміщення №11 в будівлі, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Зіньківська, 6 (далі - Об`єкт оренди, Приміщення) (п. 1.1 Договору).

У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :

- Орендар зобов`язався передати Суборендарю Об`єкт суборенди на умовах та в строки, передбачені цим Договором в орендне користування і не ухилятись від підписання Акту приймання-передачі Об`єкту суборенди (п.2.1.1 Договору);

- Орендар зобов`язався передати Суборендарю, а Суборендар зобов`язався прийняти в користування Об`єкт суборенди не пізніше 20 серпня 2022 року (п. 3.2 Договору);

- орендна плата нараховується Суборендарю та сплачується ним з дати підписання Сторонами Акта приймання-передачі Об`єкта оренди (передача Об`єкта оренди в користування) і до моменту підписання Сторонами Акта приймання-передачі Об`єкта оренди (повернення Об`єкта оренди з користування) (п. 5.5 Договору);

- гарантійний (забезпечувальний) платіж за останній місяць строку суборенди є гарантійним платежем та утримується Орендарем як забезпечення виконання зобов`язань Суборендаря по оплаті Суборендної плати та експлуатаційних платежів за останній місяць оренди за цим Договором. Гарантійний платіж у сумі 167112,00 грн (сто шістдесят сім тисяч сто дванадцять гривень 00 копійок) сплачується Суборендарем на розрахунковий рахунок Орендаря до 21 липня 2022 року включно, який зараховується як суборендна плата за останній місяць суборенди (п. 5.9 Договору).

21.07.2022 на виконання пункту 5.9 Договору суборенди нерухомого майна від 12.07.2022 № ВС 11-4231-2022 Суборендарем сплачено на розрахунковий рахунок Орендаря гарантійний (забезпечувальний) платіж за останній місяць строку суборенди в сумі 167112,00 грн. Дана обставина підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення № 3 від 21.07.2022 (а.с. 46).

У зазначений п. 3.2 Договору строк (до 20.08.2022) Орендар не передав Суборендарю Приміщення за Актом приймання-передання Об`єкту оренди загальною площею 2785,2 кв.м.

26.08.2022 директор Позивача отримав проект Акту приймання - передання Об`єкту оренди загальною площею 2 785,2 кв. м. (без підпису та печатки Орендаря), у якому було зазначено іншу адресу, за якою не було розміщено Об`єкту оренди загальною площею 2785,2 кв.м.

30.08.2022 на номер телефону у месенджері Watsap директор Позивача отримав проект Акту приймання-передання Приміщення загальною площею 2785,2 кв.м. за адресою м. Полтава, вул. Зінківська, б. 6. (без підпису та печатки Орендаря).

За даними Позивача оформлений належним чином Акт приймання-передання Приміщення загальною площею 2785,2 кв.м. за адресою м. Полтава, вул. Зінківська, б. 6 (з підписом та печаткою Орендаря) Орендар так і не надав Позивачу, Приміщення станом на 09.09.2022 року до передання в оренду Орендарем не було підготовлено.

Враховуючи, що станом на 09.09.2023 року нежиле Приміщення загальною площею 2785,2 кв. м. за адресою м. Полтава, вул. Зінківська, б. 6, Орендарем не було передано Суборендарю, останній письмово повідомив Орендаря про відмову від договору № ВС 11-4231-2022 від 12.07.2022 року та вимагав повернути Позивачу сплачений гарантійний (забезпечувальний) платіж за останній місяць строку суборенди в сумі 167 112,00 грн протягом семи календарних днів з моменту направлення Суборендарем листа-вимоги.

Дана заява була отримана представником відповідача, що підтверджується підписом представника відповідача на даній заяві та штемпель, згідно якого остання зареєстрована 09.09.2022 під № 10/00-0027 (а.с. 59). Крім того, відповідач підтверджує отримання вищезазначеної заяви у листі вих. №10/00-003143 (а.с. 60-62).

30.09.2022 Позивач отримав від Відповідача лист вих. № 10/00- 003143 від 28.09.2022 року, яким останній повідомив про те, що Орендар нібито передав Суборендарю (шляхом формування та передання двох примірників акту разом з ключами від Приміщення) Об`єкту оренди. Крім того, у листі зазначено про перебування техніки Суборендаря на Об`єкті оренди, надання фізичного доступу до Приміщення.

У відповідь 30.09.2022 року Суборендар направив Орендарю лист, яким повідомив про невідповідність тверджень останнього фактичним обставинам та зазначив про те, що Суборендар не ухилявся від прийняття Об`єкту оренди, оскільки був відсутній факт передачі Приміщення з боку Орендаря шляхом оформлення Акту приймання - передачі Об`єкту оренди (з відповідним підписом та печаткою Орендаря) та передання (направлення) зазначеного Акту приймання-передачі Об`єкту оренди Суборендарю.

Оскільки сума гарантійного платежу відповідачем не повернута та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 167 112,00 грн, набутих без достатньої правової підстави, та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 22319,75 грн, внаслідок неналежного виконання останнім зобов`язань за укладеним між сторонами 12.07.2022 року договором № ВС 11-4231-2022 суборенди нерухомого майна.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 167112,00 грн, набутих без достатньої правової підстави та 3% річних у розмірі 2 678,37 грн, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 19 641,38 грн процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягають.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суди дійшли висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме: майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини оренди (найму), що склались між сторонами, врегульовані спеціальними нормами ЦК України Параграфу 4 глави 58 "Найм будівлі або іншої капітальної споруди" та статей 283 - 291 ГК України.

Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є : об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно із 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язань (у даному випадку зобов`язань за договором оренди) може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням або завдатком.

Згідно з ст. 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до статті 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно ч. 1 ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (її окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписують сторони договору.

Матеріалами справи підтверджується факт укладення 12.07.2022 між позивачем та відповідачем Договору № ВС 11-4231-2022 суборенди нерухомого майна, за умовами якого Орендар передає, а Суборендар приймає, у відповідності до умов цього Договору, у тимчасове платне користування нежиле приміщення загальною площею 2 785,2 м2, а саме: приміщення №11 в будівлі, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Зіньківська, 6.

У п. 1.6 Договору сторони узгодили, що передача в суборенду об`єкта суборенди оформлюється Актом приймання-передачі об`єкту суборенди, що є невід`ємною частиною цього Договору. Пунктом 3.2 Договору сторони визначили, що не пізніше 20.08.2022 Орендар зобов`язується передати, а Суборендар зобов`язується прийняти в користування об`єкт суборенди.

Факт належного виконання позивачем визначених у п. 5.9 Договору зобов`язань щодо сплати на розрахунковий рахунок Орендаря гарантійного (забезпечувального) платежу за останній місяць строку суборенди в сумі 167 112 грн. підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №3 від 21.07.2022 (а.с. 46) та не спростовується відповідачем.

В порушення умов пп. 2.1.1 та п. 3.2 Договору Відповідач не передав Позивачу в суборенду об`єкт оренди. Підписаний сторонами Акт приймання-передачі об`єкту суборенди суду не надано, сторони визнають його відсутність.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на необов`язковість підписання Акту приймання-передачі Приміщення у господарських правовідносинах, колегія суддів зазначає про таке.

За правилами статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо його укладено строком на три і більше років.

Відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Належним доказом який підтверджує факт початку та відповідно припинення орендних відносин є підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна або інша обставина узгоджена сторонами у договорі.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2019 у справі №906/565/18.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 12.06.2019 в справі №640/12616/17 (провадження №61-48975св18) зазначено, що: «відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Сторони можуть установити й інший момент відліку початку та припинення строку дії договору найму (оренди) у самому договорі.».

Так, згідно з п. 5.5 укладеного між Позивачем та Відповідачем договору орендна плата нараховується Суборендарю та сплачується ним з дати підписання Сторонами Акта приймання-передачі Об`єкта оренди (передача Об`єкта оренди в користування) і до моменту підписання Сторонами Акта приймання-передачі Об`єкта оренди (повернення Об`єкта оренди з користування).

Отже, у договорі сторони передбачили момент початку оренди, сплати орендної плати, що фіксується саме підписанням документу - Акту приймання- передачі Приміщення. Тому саме з моменту підписання Акту приймання- передачі Приміщення виникає обов`язок по сплаті орендної плати за користування Приміщенням. Відсутність підписаного з обох сторін Акту приймання-передачі Приміщення свідчить про ненастання початку використання Приміщення та ненастання факту оренди, що виходить з положень укладеного між позивачем та відповідачем договору суборенди приміщення.

Щодо посилання відповідача на судову практику Верховного Суду, згідно з якою для обрахування початку перебігу строку оренди має значення наявність будь- якого належного доказу, що підтверджує відповідні обставини, а не виключно назва документу - акт приймання-передання, прямо передбачена законодавством (частина 1 статті 795 ЦК України), що підтверджує прийняття майна в оренду, колегія суддів зазначає, що правовідносини у цій справі не є подібними, тотожними з правовідносинами у справах, на які посилається Відповідач (судова практика Верховного Суду), зокрема, у справі №925/1596/16 мало місце письмове підтвердження з боку Орендаря про використання орендованого приміщення, у той час як у спірних правовідносинах, навпаки, позивач письмово посилався на відсутність використання Приміщення.

Інші посилання на судову практику Верховного Суду також є необґрунтованими, оскільки обставини цих справ не є побідними.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на користування приміщенням та фактичний доступ позивача (суборендаря) до приміщення, що нібито підтверджується переписною у месенджері WhatsApp між директором позивача та представником Відповідача, а також відеозаписом з камер відеоспостереження, а також що позивач прибув на Об`єкт суборенди, йому було надано ключі від Об`єкту, надано фактичний, безперешкодний доступ до Об`єкту, колегія суддів зазначає про таке.

Колегія суддів вказує, що відповідач не надав суду доказів фактичної наявності акту приймання-передачі об`єкту оренди, надання акту позивачеві, ухилення чи відмови позивача від підписання такого акту; не зазначив, чому при передачі об`єкта суборенди не відбулось підписання сторонами Акту приймання-передачі, як того вимагають умови Договору та приписи чинного законодавства України.

Як вірно вказав суд першої інстанції, надані відповідачем як докази на підтвердження фактичного користування диски з відеозаписами судом не оцінюються як належні відповідно до ст. 76 ГПК України, оскільки відсутні докази, що могли б свідчити про ідентифікацію камер відеоспостереження саме з Об`єкту оренди, зафіксовані на відео та скріншотах з камер відеоспостереження авто та люди не дають суду можливості ідентифікувати останніх та встановити зв`язок з господарською діяльністю Позивача.

Крім того, згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Однак надані скріншоти та відео датовані вибірковими датами, а не за весь період з дати укладення договору по день відмови позивачем від нього, що може свідчити про необ`єктивність висвітлення фактичних обставин, на підтвердження яких вони надані.

Згідно з ст. 766 ЦК України, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: 1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відмова від договору найму є одностороннім правочином, а тому не вимагає згоди іншої сторони. Отже, договір є розірваним із моменту отримання стороною договору повідомлення про відмову від договору найму. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №910/4391/19.

Як зазначалось вище, оскільки станом на 09.09.2023 нежитлове Приміщення загальною площею 2785,2 кв.м. за адресою м. Полтава, вул. Зінківська, б. 6, Орендарем не було передано Суборендарю, останній письмово повідомив Орендаря про відмову від договору №ВС11-4231-2022 від 12.07.2022 року та вимогав повернення Позивачу сплаченого гарантійного (забезпечувального) платежу за останній місяць строку суборенди в сумі 167 112,00 грн протягом семи календарних днів з моменту направлення Суборендарем листа-вимоги (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 59). Дана заява була отримана представником відповідача, що підтверджується підписом представника відповідача на даній заяві та штемпелем, згідно якого остання зареєстрована 09.09.2022 під № 10/00-0027.

Крім того, відповідач підтверджує отримання вищезазначеної заяви у листі вих. №10/00-003143 (а.с. 60-62).

Враховуючи вищевикладене та приписи ЦК України та ГК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що укладений між сторонами Договір №ВС 11-4231-2022 від 12.07.2022 року є розірваний з 09.09.2022.

Гарантійний платіж (завдаток) - платіж, що забезпечує (гарантує) виконання зобов`язань за договором (відповідно до ст.ст. 546 і 560 ЦК України). Зокрема, під час укладання договору оренди гарантійний платіж може мати ознаки завдатку (ст. 570 ЦКУ), застави (ст. 572 ЦКУ), а також неустойки за порушення договірних зобов`язань.

Правову природу гарантійного платежу можна розглядати або як завдаток, або як аванс. У спірних правовідносинах гарантійний платіж є авансом, враховуючи положення та умови договору суборенди нерухомого майна від 12.07.2022 № ВС 11-4231-2022.

Враховуючи, що у Договорі відсутні положення щодо зарахування гарантійного платежу у вигляді штрафу за порушення зобов`язання, належне виконання позивачем умов Договору, та враховуючи те, що на момент розгляду даної справи Договір є розірваний, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем гарантійний (забезпечувальний) платіж за останній місяць строку суборенди в сумі 167 112,00 грн підлягає поверненню останньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими відповідачем без достатньої правової підстави (правова позиція, викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/21154/17 від 15 лютого 2019 року).

З огляду на наведені вище обставини та відмову позивача від Договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що кошти в сумі 167 112,00 грн, які були перераховані позивачем на виконання умов п. 5.9 Договору, в силу ст. 1212 ЦК України, мають ознаки безпідставно отриманих та мають бути повернуті позивачу.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 22319,75 грн. за період з 17.09.2022 по 31.03.2023.

В обґрунтування даної вимоги, позивач посилався на те, що оскільки Договір суборенди нерухомого майна від 12.07.2022 № ВС 11- 4231-2022 не містить умов щодо визначення порядку розрахунку відсотків за користування чужими грошовими коштами, застосуванню підлягає ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Застосування облікової ставки НБУ як встановленого законом розміру процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами за ст. 536 ЦК України та ст. 1214 ЦК України ґрунтується на аналогії закону.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК України.

Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до частини другої статті 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК України.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, яку суд враховує при прийнятті даного рішення.

Відтак, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосовування до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, оскільки, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Місцевий суд правомірно вказав, що посилання позивача у позовній заяві не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини в частині стягнення з відповідача процентів, не є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. Відтак, суди враховують правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №924/1473/15, від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, та у п. 52 постанови Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №917/353/19 про те, що суд самостійно здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин і застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, таке: відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

З викладеного вбачається, що предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №761/6144/15-ц (провадження №61-18064св18)."

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Велика палата Верховного Суду у постанові у справі №662/397/15-ц вказала, що обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із установлених фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню, є складовою класичного принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). ВП ВС наголосила, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові. Адже згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Натомість відмова у задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.55, 124 Конституції. Отже, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене та приписи частини другої статті 625 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 22 319,75 грн за період з 17.09.2022 по 31.03.2023 підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення з відповідача в сумі 2678,37 грн 3% річних (виходячи з суми простроченого грошового зобов`язання (167112,00 грн) за період, заявлений позивачем, тобто з 17.09.2022 по 30.03.2023 (195 днів).

В частині стягнення з відповідача 19 641,38 грн процентів за користування чужими грошовими коштами позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому, суд звертає увагу на те, що застосування судом норм права, які підлягають застосуванню в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача відсотків (ст. 625 ЦК України), є одним із засобів реалізації принципу процесуальної економії, який спрямований, у першу чергу, на пришвидшення розгляду справи та зменшення судових витрат (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі №9901/20/21).

Доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції інформації, що фактичного користування позивачем приміщення без оформлення Акту приймання-передачі спірного об`єкту оренди, по суті зводяться до заперечення встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, з одночасним тлумаченням скаржником власної оцінки доказів та в цілому заперечення результату розгляду справи судом першої інстанції.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Полтавської області від 12.06.2023 у справі №917/525/23 без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені відповідачем, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торгівельний центр "Київ" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 12.06.2023 у справі №917/525/23 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя О.І. Терещенко

Суддя І.А. Шутенко