Постанова

від 19.09.2023 по справі 905/152/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року м. Харків Справа № 905/152/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Плахов О.В. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гласкомерц" (вх. № 1340 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 23.05.2023 у справі №905/152/23, ухвалене у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Говорун О.В., повний текст складено 09.06.2023,

за позовом Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз", м. Краматорськ, в особі Костянтинівського управління по газопостачанню та газифікації, м. Костянтинівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гласкомерц", м. Пустомити, Львівський район, Львівська область

про стягнення заборгованості в розмірі 641264,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 23.05.2023 у справі №905/152/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гласкомерц" на користь Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" в особі Костянтинівського управління по газопостачанню та газифікації заборгованість у розмірі 499757,65 грн, пеню у розмірі 87188,41 грн, 3% річних у розмірі 7762,78 грн, інфляційні втрати у розмірі 46555,40 грн та витрати з оплати судового збору в розмірі 9618,96 грн.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між позивачем та відповідачем 01.01.2018 було укладено договір розподілу природного газу №17 Р. Позивачем були надані відповідачу послуги з розподілу природного газу у квітні, травні, грудні 2022 року та у січні 2023 року, що підтверджується відповідними актами та рахунками на оплату. Позивач також направляв відповідачу вимоги-рахунки, в яких просив сплатити заборгованість, відповіді на вказані вимоги відповідачем надано не було. На час прийняття рішення, доказів оплати відповідачем заборгованості за договором від 01.01.2018 у розмірі 499757,65 грн суду надано не було, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості. Перевіривши зазначений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат за визначені періоди, суд першої інстанції також задовольнив у цій частині позовні вимоги повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гласкомерц" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Донецької області у справі №905/152/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням вимог статті 236 ГПК України. Апелянт зазначив про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки даний позов відповідно до ч.1 ст.27 ГПК України мав би розглядатись Господарським судом Львівської області, а саме за місцезнаходженням відповідача - Львівська обл., Львівський р-н, місто Пустомити, вул.Лісневицька, будинок 1Г. Так згідно з п.3 заяви-приєднанням №17Р від 01.01.2018 до умов договору розподілу природного газу, адресою об`єкта є: 85114, Донецька обл., м. Костянтинівна, вул. О.Тихого, 208. Проте, оплата вартості послуг з розподілу природного газу не містить прив`язки до певного конкретного місця, в тому числі і до місця виконання договору (в даному випадку місця знаходження об`єкта, де надаються послуги з розподілу природного газу). Таким чином, на думку скаржника справа була розглянута судом з порушенням правил територіальної підсудності. Також апелянт послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки до договору про надання послуг суд застосовував норму Цивільного кодексу України, яка регулює правовідносини поставки товару. Крім того, судом не були встановлені обставини, що мають значення для справи, а саме щодо загальновідомого факту наявності форс-мажорних обставин, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом від 28 лютого 2022 року за № 2024/02.0-7.1.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гласкомерц" (вх. № 1340 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 23.05.2023 у справі №905/152/23; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "19" вересня 2023 р. о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

14.08.2022 до суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 9549), в якому представник просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гласкомерц" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 23.05.2023 у справі №905/152/23 залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказав, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують. Позивач зазначив, що через специфіку надання послуг з розподілу природного газу, отримання яких споживачем здійснюється на території Донецької області, позивачем подано позов до Господарського суду Донецької області на підставі ч. 5 ст. 29 ГПК України, а саме за місцем виконання договору. При цьому відповідач не з`являвся до суду першої інстанції, не подавав відзив на позовну заяву, так само як і не повідомив про непідсудність даної справи Господарському суду Донецької області відповідно до ч. 2 ст. 279 ГПК України. Посилання судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні на норми ст. 712 ЦК України не свідчить про прийняття судом незаконного рішення, яке прийнято на підставі аналізу договірних відносин між сторонами та оцінки доказів, що підтверджують існування заявленої до стягнення заборгованості, яка відповідачем не погашена ні до пред`явлення позову, ні у процесу розгляду справи у суді першої інстанції. Отже, не може бути скасоване оскаржуване рішення суду першої інстанції з формальних міркувань, що викладені в апеляційній скарзі. Крім того, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про виконання останнім умов п.10.3 Договору щодо негайного повідомлення позивача настання про форс-мажорних обставин та надання відповідних документів протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення. Форс-мажор засвідчений Листом ТПП від 28.02.2022 р. не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язань.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 19.09.2023 розпочалось за участю представника позивача, який заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві, просив в задоволені апеляційної скарги відмовити, оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Представник апелянта в судове засідання 19.09.2023 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчить довідка Східного апеляційного господарського суду про доставку ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду від 24.07.2023 до Електронного кабінету відповідача 24.07.2023 (а.с. 183).

Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено умови для реалізації учасниками справи прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 2 статті 273 цього Кодексу, проте відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника апелянта.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.01.2018 між Приватним акціонерним товариством По газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" (далі - оператор ГРМ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гласкомерц" (далі - споживач) укладений Типовий договір на розподіл природного газу №17 Р (а.с.15-21).

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу (п.1.3 Договору).

Ознайомившись з умовами типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП №2498 від 30.09.2015, на офіційному сайті НКРЕКП, сайті оператора ГРМ в мережі Інтернет за адресою http//konstugg.com/index/document/0-12, відповідач 01.01.2018 приєднався до умов типового договору розподілу природного газу, що підтверджується заявою-приєднання з відповідними персоніфікованими даними ТОВ"Гласкомерц" (а.с.22-24).

Відповідно до п.2.1 Договору, оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.

Обов`язковою умовою надання споживачу послуг з розподілу природнього газу є наявність у Споживача об`єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи Оператора ГРМ.

Згідно п.6.1 Договору оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п.6.4 Договору).

Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно з законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводяться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (п.6.6 Договору).

Відповідно до п.6.8 Договору, надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

Споживач зобов`язується здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором (п. 7.4 Договору).

Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин) (п.10.1 Договору). Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами цього договору (п.10.2 Договору). Строк виконання зобов`язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин. Сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства (п.10.3 Договору). Засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у встановленому законодавством порядку (п.10.4 Договору).

Цей Договір укладений на невизначений строк. Цей Договір може бути розірваний за згодою сторін або за ініціативою споживача у порядку, визначеному законодавством України (п.12.1, п.12.3 Договору).

01.10.2021 сторонами підписаний акт приймання-передачі послуги розподілу природного газу, відповідно до якого велична потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у наступному календарному році становить 117636,67 куб.м. (а.с.30).

Тариф на послуги розподілу природного газу для АТ "Донецькоблгаз", з урахуванням вимог постанови НКРЕКП від 22.12.2021 №2746, склав 1,416 грн з ПДВ.

06.10.2022 відповідач склав та звернувся до позивача із заявкою на уточнення величини річної замовленої потужності сумарно по всіх об`єктах з розбивкою по кожному об`єкту на розрахунковий 2023 рік, відповідно до якої просив уточнити величину річної замовленої потужності на 2023 рік на рівні 314 куб.м. (а.с.47).

Позивачем були надані послуги відповідачу з розподілу природного газу: у квітні 2022 року на суму 166 573, 52 грн, про що складено акт №297/7 від 30.04.2022; у травні 2022 року на суму 166 573, 52 грн, про що складено акт № 297/8 від 31.05.2022; у грудні 2022 року на суму 166 573, 52 грн, про що складено акт №297/10 від 31.12.2022; у січні 2023 року на суму 37,06 грн, про що складено акт №297/1 від 31.01.2023 (а.с.31, 33, 43, 48).

Також, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату наданих послуг згідно договору розподілу природного газу №297/8 від 24.03.2022 на суму 166 573,52 грн, №297/9 від 25.04.2022 на суму 166 573,52 грн, №297/10 від 21.12.2022 на суму 166 573,52 грн, №297/3 від 26.12.2022 на суму 37,06 грн (а.с.32, 34, 44, 49).

Вказані акти та рахунки були направлені позивачем на електронну та поштову адресу відповідача, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 35-36, 45, 52, 53, 58-61).

Позивач відповідачу направляв вимоги-рахунки №06/640 від 27.10.2022, №03/42 від 12.01.2023, №03/123 від 07.02.2023 в яких просив сплатити заборгованість, до вимог були додані зазначені вище рахунки на оплату. Разом із вимогою №03/123 від 07.02.2023, позивачем були надіслані акти наданих послуг №297/7 від 30.04.2022, № 297/8 від 31.05.2022, №297/10 від 31.12.2022; №297/1 від 31.01.2023 та акт звірки взаємних розрахунків (а.с. 38-40, 50-52, 56-63).

У зв`язку із несплатою відповідачем заборгованості за отримані послуги з розподілу природного газу за період квітень, травень, грудень 2022 та січень 2023, Приватне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" в особі Костянтинівського управління по газопостачанню та газифікації звернулось у лютому 2023 до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гласкомерц" 641264,24 грн, з яких: сума основного боргу у розмірі 499757,65 грн. (з урахуванням раніше недоплаченої суми 0,03 грн. за грудень 2020), пеня у розмірі 87188,41 грн, 3% річних у розмірі 7762,78 грн, інфляційні втрати у розмірі 46555,40 грн.

23.05.2023 місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог повністю з підстав зазначених вище у зазначеній постанові.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як передбачено ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно 1 ст. 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.

За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Згідно з п.4 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2494 (далі - КГРС) договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п.8.2 Договору, у разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Крім того, у відповідності до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначалось судом вище та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та відповідачем було укладено Типовий договір на розподіл природного газу від 01.01.2018 №17 Р. Відповідач 01.01.2018 приєднався до умов типового договору розподілу природного газу, що підтверджується заявою-приєднання з відповідними персоніфікованими даними ТОВ "Гласкомерц".

Позивачем були надані послуги з розподілу природного газу відповідачу у квітні, травні, грудні 2022 року та у січні 2023, що підтверджується актами №297/7 від 30.04.2022 на суму 166573,52 грн, № 297/8 від 31.05.2022 на суму 166 573,52 грн, №297/10 від 31.12.2022 на суму 166 573,52 грн, №297/1 від 31.01.2023 на суму 37,06 грн та рахунками на оплату №297/8 від 24.03.2022, №297/9 від 25.04.2022, №297/10 від 21.12.2022 та №297/3 від 26.12.2022, які надсилались відповідачу.

Також позивач відповідачу направляв вимоги-рахунки №06/640 від 27.10.2022, №03/42 від 12.01.2023, №03/123 від 07.02.2023 в яких просив сплатити суму заборгованості.

Проте відповідач в порушення вказаних вище вимог законодавства та Типового договору на розподілу природного газу №17 Р від 01.01.2018, взяті зобов`язання щодо здійснення своєчасної оплати за розподіл природного газу не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 499757,65 грн. (з урахуванням раніше недоплаченої суми 0,03 грн. за грудень 2020).

За відсутності доказів оплати відповідачем зазначеної заборгованості за договором від 01.01.2018, суд першої інстанції дійшов висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 499757,65 грн.

Крім того, перевіривши розрахунок заявлених позивачем до стягнення за відповідні періоди пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції також задовольнив вимоги у цій частині та стягнув з відповідача пеню у розмірі 87188,41 грн, 3% річних у розмірі 7762,78 грн, інфляційні втрати у розмірі 46555,40 грн.

В матеріалах справи відсутній контррозрахунок відповідача щодо нарахованої позивачем суми основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за вказаний період.

Апеляційна скарга не містить будь-яких доводів відповідача щодо спростування висновків суду першої інстанції в частині обставин наявності та відповідності суми основного боргу відповідача, який виник на підставі Типового договору на розподілу природного газу №17 Р від 01.01.2018 у розмірі 499757,65 грн, як і доводів з приводу необґрунтованості нарахованих у відповідні періоди позивачем сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.

З приводу доводів апеляційної скарги стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ч.1 ст.27 ГПК України щодо правил територіальної підсудності розгляду вказаної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 Господарського процесуального кодексу України), інстанційна юрисдикція (статті 24-26 Господарського процесуального кодексу України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадки, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.

Вищевказане обумовлене тим, що на противагу іншим правовим положенням про підсудність, норма статті 27 Господарського процесуального кодексу України не обмежується директивою про певну категорію справ, які необхідно розглядати за цим правилом підсудності, у той час як всі інші правові норми кореспондуються із характеристиками справи за предметною або суб`єктною ознакою, а тому підлягають застосуванню виключно у випадку кореляції конкретної справи з цими ознаками.

Водночас, за умовами ч.1 ст. 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

У всіх передбачених приписами статті 29 Господарського процесуального кодексу України випадках альтернатива загальному правилу підсудності для позивача є факультативною, оскільки позивач самостійно та на власний розсуд може обирати між використанням як загального правила підсудності, так і застосуванням передбаченого законом альтернативного (одного або декількох).

Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів (ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України).

Аналіз зазначеного положення процесуального закону свідчить про те, що останнім передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці.

Вказані вимоги є вичерпними, жодних інших вимог для визначення підсудності за вибором позивача, у тому числі щодо заявлення позовних вимог, безпосередньо пов`язаних з місцем виконання цього договору, господарське процесуальне законодавство не встановлює.

Згідно з частиною першою статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Поняття «місце виконання зобов`язання» за своїм змістом відображає певну просторову характеристику зобов`язальних правовідносин, при цьому таке відображення може відбуватися не тільки за допомогою формулювання «місце виконання зобов`язання», але й іншими словосполученнями.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням юридичної особи відповідача є: Львівська обл., Львівський р-н, місто Пустомити, вул.Лісневицька, будинок 1Г.

Звертаючись до Господарського суду Донецької області із позовом, позивач посилався на ч. 5 ст. 29 ГПК України та обґрунтовував позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов`язань відповідно вимог Типового договору на розподілу природного газу №17 Р від 01.01.2018.

Як зазначалось судом вище, відповідно до умов вказаного Договору, зокрема, п. 2.1., Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором. Обов`язковою умовою надання Споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у Споживача об`єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи Оператора ГРМ (п.2.2 Договору).

Відповідно змісту наявної в матеріалах справи заяви - приєднання відповідача до умов Типового договору на розподілу природного газу №17 Р від 01.01.2018, Споживачу (відповідачу) присвоєно персональний IC-код: 56X00000X3R8B005 за об`єктом за адресою: 85114, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. О. Тихого, буд. 208.

Як зазначив позивач у позовній заяві та у відзиві на апеляційну скаргу, з урахуванням території здійснення ліцензійної діяльності позивача, виконання вказаного договору є можливим виключно на території Донецької області (зокрема, за вищевказаною адресою).

Як зазначив самостійно апелянт в скарзі, місце виконання договору (в даному випадку місця знаходження об`єкта, де надаються послуги з розподілу природного газу) є Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. О. Тихого, буд. 208.

Отже, враховуючи специфіку надання позивачем послуг з розподілу природного газу, та оскільки отримання відповідачем (Споживачем) послуг здійснюється на території Донецької області, колегія суддів дійшла висновків, що позивач звернувся із позовом до Господарського суду Донецької області у відповідності вимог ч. 5 ст. 29 ГПК України, а саме за місцем виконанням договору.

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо розгляду справи з порушення територіальної підсудності є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Крім того, матеріалами справи підтверджуються зазначені у відзиві на апеляційну скаргу доводи позивача стосовно того, що апелянтом у суді першої інстанції не зазначено про непідсудність даної справи Господарському суду Донецької області, при тому, що відповідач був обізнаний про перебування на розгляді в суді першої інстанції даної справи.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно не встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а саме щодо загальновідомого факту наявності форс-мажорних обставин, який засвідчений листом від 28 лютого 2022 року за № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислової палати України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ч. 1 статті 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Подібні висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 21.12.2021 у справі № 905/1252/16.

Нормами статей 614, 617 ЦК України, які кореспондуються із нормами статті 218 ГК України, встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити, або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до Закону України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

У подальшому законами України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, від 21.04.2022 № 02212-ІХ, від 22.05.2022 № 2263-ІХ, від 15.08.2022 № 2500-IX, від 16.11.2022 № 2738- IX, від 07.02.2023 №2915-IX, від 02.05.2023 № 3057-IX, від 27.07.2023 року N 3275-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено відповідні укази Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 року N 451/2023, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Торгово-промислово палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Колегія суддів звертає увагу, що вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Як зазначалось вище, згідно з ч.1 ст.14-1 Закону "Про ТПП в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Верховний Суд у постановах від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 та від 17.08.2022 y справі №922/854/21 дійшов висновку, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

Водночас, сертифікат ТПП не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставин форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 25.11.2021 у справі №905/55/21).

Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку. Суд також повинен дослідити своєчасність повідомлення стороною про виникнення форс-мажорних обставин (вказані висновки наведені в постанові Верховного Суду 23 серпня 2023 року у справі № 910/6234/22).

Вказане повністю спростовує доводи апеляційної скарги, що згідно листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. факт наявності форс-мажорних обставин є загальновідомим та відповідно до пункту 3 статті 75 ГПК України не потребує доказуванню в межах даної справи.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній відзив, або будь-які інші письмові пояснення, в яких відповідач посилався би на наявність форс-мажорних обставин, як обставин, які вплинули на виконанням ТОВ «Гласкомерц» взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної оплати отриманих послуг розподілу природного газу.

Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин повідомлення відповідачем позивача щодо настання форс-мажорних обставин згідно вимог п. 10.3 Типового договору на розподіл природного газу від 01.01.2018 №17 Р.

Вказане свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо не встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а саме щодо неврахування судом загальновідомого факту наявності форс-мажорних обставин.

Також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині застосування судом першої інстанції до договору про надання послуг норми Цивільного кодексу України, яка регулює правовідносини поставки товару (ст. 712 ЦК України), оскільки вказане не призвело до помилковості висновків суду першої інстанції щодо суті укладеного між сторонами договору та не спростовує обставини невиконання відповідачем взятих зобов`язань з оплати отриманих послуг.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення прийнято на підставі аналізу договірних відносин, які склались між сторонами та оцінки наданих позивачем доказів на підтвердження існування заявленої до стягнення суми заборгованості. При цьому доказів зворотнього відповідачем до суду надано не було.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

За приписами ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гласкомерц" без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 23.05.2023 у справі №905/152/23 без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гласкомерц" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 23.05.2023 у справі №905/152/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29.09.2023.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.В. Плахов

Суддя О.В. Шевель