Рішення

від 27.09.2023 по справі 922/2794/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

(додаткове)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2023м. ХарківСправа № 922/2794/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

розглянувши заяву позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу по справі

за позовом Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "ЛЕЛЕКА" про стягнення коштів розгляд заяви без виклику учасників справи ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа №922/2794/23 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧА ФІРМА «ЛЕЛЕКА» про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.09.2023 у справі №922/2794/23 позов ФОП ОСОБА_1 було задоволено у повному обсязі (повний текст рішення підписано 11.09.2023).

18.09.2023 до суду надійшла заява позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу та докази в підтвердження понесення таких витрат в розмірі 15 000,00 грн.

Позивачем в позовній заяві було заявлено про понесення ним витрат на правничу допомогу та зроблено заяву про подання відповідних доказів протягом 5 днів після публікації рішення в ЄДРПОУ рішення.

Відповідачем 25.09.2023 року подано клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 25906), в якому просіть зменшити заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до 50,00 грн., посилаючись на невелику ціну позовних вимог в розмірі 21 000,00 грн. та відсутність доказів надання послуг на професійну правничу допомогу.

Позивачем 27.09.2023 подані заперечення (вх. № 26120) на заяву відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу.

Зі змісту рішення Господарського суду Харківської області у справі № 922/2794/23 вбачається, що судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 221 Господарського процесуального кодексу України унормовано, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до положень статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, в даному випадку без виклику сторін.

Враховуючи, що питання про розподіл судових витрат понесених позивачем на правничу допомогу не було вирішено рішенням суду від 04.09.2023 суд вважає за необхідне прийняти додаткове рішення.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, суд, дослідивши заяву позивача та заперечення на цю заяву, подані відповідачем, зазначає наступне.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Разом із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу, Позивач надав:

1) копію договору від 11.06.2023 № 25/Р/Г-23 про надання правничої допомоги (п. 3.1. договору: розмір винагороди адвокату визначається у Додатку №1 до Договору;

2) копію додатку № 1 до договору від 11.06.2023 № 25/Р/Г-23 про надання правничої допомоги (п.1 додатку: гонорар адвоката на етапі розгляду справи в суді першої інстанції становить 15 000,00 грн.)

3) копію розписки про отримання гонорару адвокатом за договором від 11.06.2023 № 25/Р/Г-23 про надання правничої допомоги від 13.06.2023 року (адвокатом отримано гонорар від клієнта за представництво його інтересів в суді першої інстанції у розмірі 15 000,00 грн)

4) копію акту виконаних робіт від 14.09.2023 про послуги, надані адвокатом, а саме:

- здійснив аналіз наявної правової ситуації та наданих клієнтом документів та вивчив судову практику з правовідносин, що склалися;

- склав, підписав та подав до суду позовну заяву;

- склав, підписав та подав до суду заяву про усунення недоліків від 05.07.2023;

- склав, підписав та подав до суду відповідь на відзив від 03.08.2023;

- здійснював моніторінг стану розгляду судової справи клієнта засобами офіційного сайту "Судова влада України", ;

- склав, сформував заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 922/2794/23 про розподіл судових витрат клієнта на правничу допомогу адвоката та стягнення їх з відповідача).

Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У постанові від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У постановах від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд також зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вказане, у відповідності до вказаних вище норм, дослідивши заявлені витрати на правничу допомогу та документи, на підставі яких позивач просить їх стягнути, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співрозмірності їхнього розміру, та є завищеним, оскільки становить 15 000 грн. 00 коп., в той час, як розмір позовних вимог по справі становив 21 000,00 грн.

Так, суд приймає до уваги, що розгляд справи відбувався у спрощеному провадженні без виклику сторін у зв`язку з нескладністю цієї справи, її малозначністю та невеликим розміром позовних вимог.

Складання, підписання та подання заяви про усунення недоліків від 06.07.2023 є складовою від складання, підписання та подання позову, який самим адвокатом не було належно оформлено при поданні до суду, а тому такі послуги ніяким чином не можуть бути віднесені на відповідача.

Щодо здійснення аналізу та вивчення наданих клієнтом документів, суд зазначає, що спірні правовідносини виникли з однієї фактичної обставини, а саме перерахування позивачем одним платежем грошових коштів відповідачу, будь-яких інших документів в обґрунтування позовних вимог, які б вивчалися адвокатом, до справи надано не було.

Зважаючи на наявність заперечень відповідача стосовно розміру заявлених до розподілу судових витрат на правничу допомогу та клопотання про їх зменшення, перевіривши документи, надані позивачем в обґрунтування своїх вимог, суд вважає, що заявлені витрати у сумі 15 000,00 грн є неспівмірними з наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення з відповідача становлять надмірний тягар та суперечить принципу розподілу таких витрат.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача, до 5 000,00 грн, в іншій частині ці витрати належить покласти на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 126, 129, ст. ст. 236-239, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧА ФІРМА «ЛЕЛЕКА» витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «ЛЕЛЕКА» (61030, м. Харків, вул. Біологічна, 13, код ЄДРПОУ 41735027) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Учасники справи:

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «ЛЕЛЕКА» (61030, м. Харків, вул. Біологічна, 13, код ЄДРПОУ 41735027).

Повний текст додаткового рішення складено та підписано 27.09.2023.

Суддя С.А. Прохоров