Рішення

від 22.09.2023 по справі 925/333/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2023 року м. Черкаси справа № 925/333/23

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Довганя К.І., з секретарем судового засідання Дяченко Т.В. за участю представників: позивача (за первісним позовом) Микитенка В.І., Драгомана О.О. адвокатів за ордерами, відповідача не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Корсунська до Товариства з обмеженою відповідальністю Дізарт Плюс про стягнення 1 546 406, 98 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дізарт Плюс до Товариства з обмеженою відповідальністю Корсунська про визнання правочину недійсним, стягнення 1 337 416 грн та визнання відсутності права вимоги.

ВСТАНОВИВ:

07 березня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Корсунська звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Дізарт Плюс 1 120 140,00 грн попередньої оплати по договору поставки нафтопродуктів № ДП-749 від 09.11.2017 та 189 042, 81 грн. пені і 237 224,17 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов вказаного договору, не виконав взяті на себе зобов`язання та не забезпечив поставку товару, а тому позивач просить стягнути з відповідача кошти, сплачені у вигляді попередньої оплати, а також пеню і відсотки за користування чужими грошовими коштами.

26.04.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому він просив суд у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити повністю посилаючись на те, що сторони п.4.1 Договору погодили порядок відвантаження Товару, а саме те, що відвантаження Товару здійснюється лише на підставі заявки Покупця та підписаної сторонами Додаткової угоди.

Відповідач вважає, що позивач безпідставно намагається застосувати штрафні санкції, інфляційні збитки та відсотки за користування грошовими коштами, адже жодних порушень з боку відповідача не було, позивач не звертався до відповідача в належній формі, а докази його звернення ґрунтуються лише на припущеннях.

На думку відповідача, позивачем проігноровано умови Договору в частині визнання та застосування до зобов`язань форс-мажорних обставин (Розділ 10 Договору поставки, п.10.1, п.10.2. та п.10.4.), за умовами яких, якщо повне або часткове не виконання зобов`язань стало у зв`язку із обставинами не переборної сили (в тому числі війна), які не залежать від волі Сторін, сторони звільняються від відповідальності.

Відповідач зазначив, що він обмежений у своїй господарській діяльності, так як використовує «Аеропорт Черкаси», і на підставі листа №79-01 від 18.03.2022 КП «Аеропорт Черкаси Черкаської обласної ради» йому було обмежено можливість використання орендованого майна, що перебуває на території підприємства на час воєнного стану. Тобто, як вказував відповідача, доступ до резервуарів з ПММ був обмежений, заборонено в`їзд клієнтів та суб`єктів господарювання.

Відповідач зауважив, що згідно сертифікату ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 вказані обставини є форс мажорними (обставини непереборної сили) і після їх закінчення товариству буде дозволено відновити господарську діяльність.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідач вважає не обґрунтованим та надуманим, і таким, що не відповідає дійсності обставинам та умовам Договору мотивуючи тим, що позивачем не надано до позову жодних заявок, або додаткових угод щодо встановленого строку, в межах яких Постачальник повинен був виконати зобов`язання стосовно поставки Товару. А тому, як вказував відповідач, застосування штрафних санкцій та їх розрахунок є безпідставним, оскільки позивач при розрахунку обрав період часу на власний розсуд, а саме: - з 25.02.2022 по 25.08.2022 (щодо розрахунку подвійної облікової ставки); - з 25.02.2022 по 27.02.2023 (щодо розрахунку процентів за користування чужими грошовими коштами).

Відповідач впевнений, що у зв`язку із відсутністю Додаткової угоди до вказаного договору, в якій би були визначені Товар, його кількість, вартість та умови поставки, зобов`язання відповідача щодо передачі Товару позивачу не настало, в тому числі враховуючи воєнний стан в країні, а тому вимоги позивача, на думку відповідача, є безпідставними на підставі яких він протиправно намагається стягнути із відповідача грошові кошти у розмірі, який розрахований виходячи із припущень, а не умов Договору поставки.

16 травня 2023 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ТОВ Дізарт Плюс про визнання одностороннього правочину недійсним, вчинений ТОВ Корсунська шляхом направлення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Дізарт Плюс вимоги від 01 лютого 2023 року за договором поставки нафтопродуктів № ДП-749 від 09.11.2017 щодо повернення суми попередньої оплати та процентів за користування чужими грошовими коштами та визнати відсутність у ТОВ Корсунська права вмоги сплати грошових коштів у вигляді процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 217 276 грн 47 коп. за договором поставки нафтопродуктів № ДП-749 від 09.11.2017.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що станом на 01.02.2023 у ТОВ Корсунська було відсутнє право вимоги про повернення суми попередньої оплати, а також вимоги сплати грошових коштів у вигляді процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки станом на день направлення Вимоги у постачальника не настала подія відповідного умов договору, згідно якої постачальник повинен здійснити поставку Товару.

Позивач за зустрічним позовом зазначив, що згідно Договору поставки, відсутній порядок, згідно якого сторонами було б урегульовано строк та порядок повернення попередньої оплати у разі не укладання Додаткової угоди, а тому вимога щодо повернення грошових коштів та сплати відсотків, на думку відповідача, є необґрунтованою та надуманою, такою що суперечить договірним відносинам та чинному законодавству.

Ухвалою суду від 16.05.2023 прийняти до сумісного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ТОВ Дізарт Плюс.

24.05.2023 первісний позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій не погодився із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов.

31.05.2023 від відповідача за зустрічним позовом надійшов до суду відзив на зустрічний позов, в якому відповідач просив суд у його задоволенні відмовити повністю вважаючи заявлені вимоги абсурдними.

13.06.2023 від позивача за зустрічним позовом надійшла до суду відповідь на відзив за зустрічною позовною заявою, в якій останній вважав заперечення відповідача, викладені у відзиві, необґрунтованими та просив суд зустрічну заяву задовольнити повністю.

Справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13.06.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 06 липня 2023 року

Хід подальших процесуальних дій відображено в ухвалах суду, які містяться в матеріалах справи.

14.09.2023 в судовому засіданні була оголошена перерва до 10:00 год. 22 вересня 2023 р.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити повністю, як представник відповідача за зустрічним позовом просив суд у задоволенні зустрічної позовної заяви просив суд відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом та представник позивача за зустрічною позовною заявою в судове засідання не з`явився. В телефонному режимі повідомив про відсутність можливості взяти участь у судовому режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Суд вважає за можливе здійснити розгляд справи в порядку ч.1 ст.202 ГПК України без представника відповідача за первісним позовом за наявними матеріалами.

Суд, вислухавши представника позивача за первісним позовом, дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 09.11.2017 сторони уклали договір поставки нафтопродуктів № ДП-749 (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач (постачальник) зобов`язався передати у власність позивача (покупця), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити нафтопродукти у відповідності до умов договору та додаткових угод до нього.

Поставка товару здійснюється окремими партіями. Найменування та кількість товару, умови поставки на кожну окрему партію визначаються відповідними додатковими угодами до цього договору, погодженими сторонами, які після їх підписання є невід`ємними частинами цього договору (П. 1.2);

За умовами п. 2.1.1 Договору постачальник зобов`язується на підставі наданих покупцем заявок та додаткових угод до цього договору передати у власність покупця товар відповідно до умов цього договору з оформленням видаткових накладних та інших документів.

Відповідно п.2.2.1 цього Договору покупець зобов`язаний після подання заявки на відвантаження товару, протягом поточного робочого дня оформити відповідним чином додаткові угоди і разом з заявками передати їх постачальнику у спосіб, передбачений у п. 8.4 цього договору.

Згідно п. 4.1 Договору відвантаження товару здійснюється на підставі заявки покупця та підписаної сторонами додаткової угоди.

За змістом п.5.1 і п.5.2 Договору покупець здійснює 100% попередню оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Покупець здійснює оплату товару на підставі виставленого постачальником рахунку протягом поточного банківського дня, тобто дня виставлення рахунку, що відповідає даті рахунку, або відповідно до умов, передбачених в додаткових угодах до договору.

Постачальник забезпечує відвантаження товару протягом 1 робочого дня після отримання попередньої оплати, в робочий час складу, якщо інші строки відвантаження не погоджені сторонами в додаткових угодах (п. 4.7 Договору).

За умовами п.5.6 Договору ціна товару узгоджується сторонами в додаткових угодах до цього договору.

Цей договір є чинним з моменту його укладання і діє до 31.12.2019, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення. Закінчення строку дії цього договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання. Якщо жодна зі сторін не заявить про свої наміри припинити дію цього договору за 30 днів до закінчення строку його дії, то строк дії цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік (п. 11.11 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що 23 лютого 2022 р. позивач за первісним позовом перерахував відповідачу 1 120 140,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1026 від 23.02.2022.

Проте, як зазначив позивач, в порушення умов п. 4.7 Договору нафтопродукти на суму 1120140,00 грн. первісному позивачу не були передані.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 05:30 год. 24 лютого 2022 р. було запроваджено воєнний стан.

02.02.2023 позивач за первісним позовом звернувся до відповідача з Вимогою в порядку ст.ст. 530, 693 ЦК України про повернення у семиденний строк від дня пред`явлення цієї вимоги повернути суму попередньої оплати у розмірі 1120140,00 грн. та сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами (далі - Вимога).

Вказана Вимога була залишена відповідачем за первісним позовом без відповідного реагування, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 1120140,00 грн. попередньої оплати.

П. 7.3 Договору сторони узгодили, що у разі порушення строків відвантаження товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від вартості не відвантаженого в строк, але оплаченого товару. Оплата пені не звільняє постачальника від виконання зобов`язань за цим договором.

За порушення строків відвантаження товару за період з 25.02.2022 по 25.08.2022 первісний позивач нарахував відповідачу в порядку п.7.3 Договору 189 042,81 грн пені та посилаючись на положення ст. 536 ЦК України 237224,17 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 25.02.2022 по 27.02.2023.

Позивач за зустрічною позовною заявою стверджує, що він мав право здійснити поставку Товару лише тільки після отримання Додаткової угоди, відповідно до якої було б погоджено сторонами усі умови цієї поставки, а саме: кількість товару, вид товару, загальна вартість товару, умови поставки товару, місце поставки товару. Тому, станом на день направлення Вимоги відповідача за зустрічним позовом позивачу, не настала подія відповідно до умов Договору, згідно якої останній повинен здійснити поставку Товару. Також, як зазначив позивач за зустрічною позовною заявою, у Договорі поставки відсутній порядок, відповідно до якого сторони врегулювали строк та порядок повернення попередньої оплати у разі відсутності Додаткової угоди.

Позивач за зустрічною позовною заявою висловив сумніви щодо повноважень на вчинення підписантом направленої йому Вимоги, оскільки вона не підписана власноручно, а натомість підпис виконано за допомогою електронного (або іншого) копіювання, в тому числі це також стосувалося відбитку печатки.

Оскільки між сторонами були відсутні будь-які домовленості щодо використання факсимільного відтворення підпису без передання оригіналу таких документів, то на думку позивача за зустрічним позовом, це свідчить про невчинення одностороннього правочину, і така Вимога не може створювати жодних правових наслідків, але не виключно, не встановлює строк виконання зобов`язань за Договором.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що такий правочин вчинено особою, що не мала на це повноважень і саме вчинення відповідачем такого одностороннього правочину суперечить вимогам ст. 203 ЦК України. Тому такий односторонній правочин, на думку позивача за зустрічною позовною заявою, підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, у зв`язку з чим було відсутнє право вимоги про повернення суми попередньої оплати в розмірі 1120140,00 грн. та 217276,47 грн. процентів за користування чужими коштами.

За приписами ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

За змістом статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Ч.1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу положень ч.ч. 1,2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ст.693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Крім того, статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг),

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Оцінивши фактичні обставини справи та приписи вищенаведеного законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Предметом спору первісного позову у справі є вимога позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором поставки, пені та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Предметом спору зустрічного позову у справі є визнання одностороннього правочину недійсним та визнання права вимоги.

Судом встановлено, що господарські зобов`язання між сторонами виникли на підставі укладеного договору поставки нафтопродуктів від 09.11.2017 за № ДП-749.

Судом з`ясовано, що починаючи з 09.11.2017 та до 22.02.2022 відповідач за первісним позовом поставляв позивачу нафтопродукти за вище вказаним Договором.

Будь-які додаткові угоди до цього Договору в матеріалах справи відсутні.

Також, судом з`ясовано, а відповідачем за первісним позовом не спростовано, що заявки на поставку, узгодження кількості та ціни товару здійснювались сторонами в телефонному режимі, а в день замовлення нафтопродуктів постачальник виставляв покупцю рахунок, після чого покупець здійснював 100% попередню оплату товару, постачальник привозив покупцю нафтопродукти, про що сторони того ж дня підписували видаткову накладну, оформляли ТТН та податкову накладну.

В матеріалах справи містяться копії рахунків-фактур, платіжні інструкції, видаткові накладні, ТТН та податкові накладні від 17.01.2022 і від 12.01.2022.

23.02.2022 відповідач за первісним позовом оформив для позивача рахунок на оплату за № 455 на суму 1 120 140,00 грн. за дизельне паливо згідно договору від 09.11.2017 № ДП-749.

На підставі вище вказаного рахунку первісний позивач здійснив його оплату на суму 1 120 140,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 23.02.2022 № 1026.

Отже, свої зобов`язання первісний позивач виконав належним чином, перерахувавши на рахунок відповідача грошові кошти як попередню оплату.

Проте, відповідач за первісним позовом поставку Товару позивачу не здійснив через обмеження суб`єктам господарювання використання орендованого майна, що перебувало на території підприємства на час воєнного стану посилаючись на положення розділу 10 Договору та сертифікат Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.

Щодо посилань відповідача за первісним позовом у відзиві на позовну заяву на введений в Україні 24.02.2022 воєнний стан, суд зауважує, що сам по собі воєнний стан не є підставою для звільнення від сплати спірних платежів.

Відповідно листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув гранту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Суд бере до уваги, що у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність.

Суд зауважує, що за правилами п.10.3 Договору поставки нафтопродуктів від 09.11.2017, сторона, до якої виникла неможливість виконання зобов`язань за цим Договором, зобов`язана повідомити про це іншу Сторону. Якщо про вищенаведені обставини не буде повідомлено протягом 10 календарних днів, Сторона зачеплена подією непоборної сили, не може на неї посилатися, крім випадків, коли ця подія перешкоджає передачі такого повідомлення.

Документом, що засвідчує факт виникнення обставин непоборної сили є Свідоцтво, видане відповідною регіональною Торгово-промисловою палатою (п.10.4 Договору).

Листом від 28.02.2022 Торгово-Промисловою палатою України було засвідчено форс-мажорні обставини, зокрема, військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, проте, відповідач не довів, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. У даному випадку, відповідачем документально не доведено вплив конвенційної заборони та воєнного стану на спроможність виконувати конкретно визначені обов`язки.

Докази виконання умов п.10.3 Договору відповідач за первісним позовом до суду не подав.

02.02.2023 позивач за первісним позовом звернувся до відповідача з Вимогою в порядку ст.ст. 530, 693 ЦК України про повернення у семиденний строк від дня пред`явлення цієї вимоги повернути суму попередньої оплати у розмірі 1120140,00 грн. та сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Посилання відповідача за первісним позовом на домовленість сторін про постачання товару виключно на підставі та після укладання відповідної Додаткової угоди на кожну окрему партію товару, що мали б складатися позивачем, однак ним не складалися та не направлялися, не свідчить про те, у відповідача не виникло зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару. Вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 4.7 Договору строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Доказів повернення відповідачем за первісним позовом попередньої оплати або оплаченого товару, до суду не подано.

Відтак, заявлена вимога первісного позивача про стягнення попередньої оплати в розмірі 1120140,00 грн. є обґрунтованою і такою, що підлягає до задоволення.

За порушення строків відвантаження товару за період з 25.02.2022 по 25.08.2022 первісний позивач нарахував відповідачу в порядку п.7.3 Договору 189 042,81 грн пені та посилаючись на положення ст.536 ЦК України і ст.1048 ЦК України здійснив нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 25.02.2022 по 27.02.2023 в розмірі 237 224,17 грн.

Суд, дослідивши здійснений первісним позивачем розрахунок пені за порушення строків відвантаження Товару, вважає його обґрунтованим, арифметично правильним, і таким, що відповідає п.7.3 вказаного Договору.

Відтак, суд приходить до переконання, що заявлена вимога про стягнення 189 042,81 грн. пені за неналежне виконання договірних зобов`язань по Договору поставки нафтопродуктів від 09.11.2017 № ДП-749 підлягає до задоволення.

Щодо вимоги первісного позивача про стягнення 237 224,17 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов`язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Як вбачається з ч. 3 ст. 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, за змістом цієї статті, покупець має право вимагати від продавця повернення йому суми попередньої оплати та нарахувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця за умови встановлення договором такого обов`язку.

Підставами для застосування до сторін правовідносин статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 по справі № 910/14180/18.

Позивач вказує, що до спірних правовідносин за аналогію закону слід застосовувати положення ст.1048 ЦК України, відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Стосовно даного твердження позивача суд зазначає наступне.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.

Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до частини другої статті 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Висновок позивача про необхідність застосовувати до відносин купівлі-продажу положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону для визначення розміру процентів, є помилковими, бо, по-перше, тут йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Суд вважає, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

У той же час, з матеріалів справи вбачається та цього не заперечував первісний позивач, що сторони не домовились про розмір процентів за користування грошовими коштами на підставі ст. 536, ст. 693 ЦК України, а в законі такий розмір процентів за користування коштами, отриманими як попередня оплата за договором поставки, прямо не визначений, тому нарахування зазначених процентів неможливе.

Отже, відсутність у договорі відповідальності за несвоєчасне повернення попередньої оплати; не визначення сторонами розміру процентів за користування коштами (як чужими грошовими коштами) у випадку порушення зобов`язань, позбавляє позивача у даному випадку застосувати такий спосіб захисту порушеного права, як стягнення відсотків на рівні облікової ставки НБУ за користування чужими грошовими коштами.

Посилання позивача на ст. 1048 ЦК України, якою передбачено нарахування процентів за договором про надання позики, суд визнає необґрунтованим, оскільки поставка та позика є різними за своєю правовою природою видами зобов`язань, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин поставки за аналогією права норм законодавства, які регулюють відносини позики. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 905/1313/18.

З огляду на вищенаведене та відсутністю у Договорі відповідальності за несвоєчасне повернення попередньої оплати, у вигляді встановлення сторонами розміру процентів за користування чужими коштами у випадку порушення зобов`язань, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 237224,17 грн процентів на рівні облікової ставки НБУ за користування чужими грошовими коштами.

Разом з тим, суд вважає, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тобто, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Тому, відповідно до положень ч.2 ст.625 ЦК України проценти підлягають до стягнення виходячи з суми простроченого грошового зобов`язання в порядку вимог ст.530 ЦК України після направлення первісним позивачем 02.02.2023 Вимоги + 7 днів, тобто за період з 10.02.2023 по 27.02.2023, що становить 1565,00 грн. 3% річних.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до переконання, що первісний позов підлягає до часткового задоволення і з відповідача необхідно стягнути 1 120 140,00 грн. попередньої оплати, 189 042,81 грн. пені та 1565,00 грн. 3% річних за неналежне виконання умов договору поставки нафтопродуктів від 09.11.2017 № ДП-749.

Відповідно до ст.129 ГПК України з відповідача за первісним позовом на користь позивача підлягають до стягнення витрати на оплату судового збору пропорційно задоволеним вимогам в сумі 19 661,21 грн.

Доводи позивача за зустрічним позовом суд вважає необґрунтованими, і такими, що не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Ст.55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині 2 статті 16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Згідно ч. 1-3 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, Вимога покупця про повернення суми попередньої оплати не створює обов`язків для нього та не є одностороннім правочином в розумінні цивільного законодавства, а тому не може визнаватися недійсною в судовому порядку.

За приписами ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд враховує, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17.

Таким чином суд, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про недоведеність зустрічних позовних вимог позивача за зустрічним позовом в заявлених ним межах та про відсутність існування правових підстав для їх задоволення.

За наведених вище обставин та з підстав, зазначених у зустрічній позовній заяві, із врахуванням наданих суду позивачем доказів в підтвердження наведених у зустрічній позовній заяві обставин, суд приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, в силу чого у задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, ст.ст.233, 236-241 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Дізарт Плюс (код ЄДРПОУ: 37610015; вул.Смілянська,168, м.Черкаси, 18008) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Корсунська (код ЄДРПОУ: 39084795; вул.Миру,1, с.Корсунка, Тальнівський район, Черкаська область, 20441) - 1 310 747,81 грн., з яких:

- 1 120 140,00 грн. попередньої оплати;

- 189 042,81 грн. пені;

- 33 788,00 грн. 3% річних;

- 19 661,21 грн. витрат на оплату судового збору.

В решті вимог по первісному позову відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 29.09.2023.

Суддя К.І. Довгань