Постанова

від 11.01.2024 по справі 925/333/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2024 р. Справа№ 925/333/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Микитенко В.І., адвокат;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Мальцев В.П., адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсунська"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2023 (повний текст складено 29.09.2023)

у справі № 925/333/23 (суддя Довгань К.І.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсунська"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс"

про стягнення 1 546 406,98 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсунська"

про визнання правочину недійсним, стягнення 1 337 416,00 грн та визнання відсутності права вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог за первісним позовом.

У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Корсунська" (далі - ТОВ "Корсунська", позивач за первісним позовом) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" (далі - ТОВ "Дізарт Плюс", відповідач за первісним позовом) про стягнення 1 546 406,98 грн, з яких: 1 120 140,00 грн попередньої оплати, 189 042, 81 грн пені та 237 224,17 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами спору Договору поставки нафтопродуктів № ДП-749 від 09.11.2017 в частині виконання взятих на себе зобов`язання з поставки товару.

Короткий зміст та підстави позовних вимог за зустрічним позовом.

16.05.2023 ТОВ "Дізарт Плюс" (далі - позивач за зустрічним позовом) звернулося до Господарського суду Черкаської області із зустрічною позовною заявою (яка ухвалою від 16.05.2023 прийнята для спільного розгляду з первісним позовом) до ТОВ "Корсунська" (далі - відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого ТОВ "Корсунська" шляхом направлення на адресу ТОВ "Дізарт Плюс" вимоги від 01.02.2023 за Договором поставки нафтопродуктів № ДП-749 від 09.11.2017 щодо повернення суми попередньої оплати та процентів за користування чужими грошовими коштами, та визнання відсутнім у ТОВ "Корсунська" права вимоги сплати грошових коштів у вигляді процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 217 276,47 грн за Договором поставки нафтопродуктів № ДП-749 від 09.11.2017.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що станом на 01.02.2023 у ТОВ "Корсунська" було відсутнє право вимоги про повернення суми попередньої оплати, а також вимоги сплати грошових коштів у вигляді процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки станом на день направлення Вимоги у постачальника не настала подія відповідно до умов Договору, згідно з якою постачальник повинен здійснити поставку товару, сторонами у Договорі не узгоджено порядок та строк повернення попередньої оплати у разі неукладення Додаткової угоди до Договору.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.09.2023 у справі № 925/333/23 первісний позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з ТОВ "Дізарт Плюс" на користь ТОВ "Корсунська" 1 310 747,81 грн, з яких: 1 120 140,00 грн попередньої оплати, 189 042,81 грн пені, 33 788,00 грн 3% річних та 19 661,21 грн витрат на оплату судового збору.

В решті вимог по первісному позову відмовлено.

У задоволенні зустрічної позовної заяви відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення про часткове задоволення первісного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідності до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання відповідача за первісним позовом з повернення суми попередньої оплати у повному обсязі фактично виникло у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 4.7 Договору строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Правомірною до стягнення судом першої інстанції визнано також суму нарахованої пені у розмірі 189 042,81 грн за порушення строків відвантаження товару, передбачену пунктом 7.3 Договору. Щодо позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення 237 224,17грн процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ за період з 25.02.2022 по 27.02.2023, то суд першої інстанції задовольнив їх частково, застосувавши до спірних правовідносин положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, стягнувши з відповідача за первісним позовом 3% річних від простроченої суми за період з 10.02.2023 по 27.02.2023. Водночас, з огляду на неузгодженність сторонами у Договорі розміру процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статей 536, 693 Цивільного кодексу України та відсутність визначення у законі розміру процентів за користування коштами, отриманими як попередня оплата за договором поставки, суд першої інстанції виснував про необгрунтованість застосування позивачем за первісним позовом такого способу захисту порушеного права, як стягнення відсотків на рівні облікової ставки НБУ за користування чужими грошовими коштами на підставі частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, за аналогією закону.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності позивачем за зустрічним позовом в заявлених ним межах та за відсутності існування правових підстав для їх задоволення, оскільки вимога покупця про повернення суми попередньої оплати у відповідності з приписами частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України не створює обов`язків для покупця та не є одностороннім правочином в розумінні цивільного законодавства, а отже не може визнаватися недійсною в судовому порядку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

18.10.2023 ТОВ "Корсунська" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2023 у справі № 925/333/23 в частині відмови у стягненні процентів за користування чужими грошовими коштами та прийняти у цій частині нове рішення про стягнення з ТОВ "Дізарт Плюс" на користь ТОВ "Корсунська" 237 224,17 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та понесені позивачем судові витрати.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, ТОВ "Корсунська" вважає оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні з відповідача за первісним позовом процентів за користування чужими грошовими коштами незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме:

-застосування судом першої інстанції норм статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, які не підлягають застосуванню;

-незастосування судом першої інстанції норм статей 8, 536, 693, 1046, 1048 Цивільного кодексу України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.

При цьому, скаржник стверджує, що положення статей 8, 536, 693, 1046, 1048 Цивільного кодексу України у їх сукупності передбачають можливість для покупця нараховувати на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами, які за своєю правовою природою є винагородою (платою) за користування грошовоми коштами.

ТОВ "Корсунська" в апеляційній скарзі наголошує, що передбачені статтею 536 та частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України проценти виступають способом захисту прав та інтересів покупця, який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати, набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2023 справу № 925/333/23 (за апеляційною скаргою ТОВ "Дізарт Плюс") передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Козир Т.П., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2023 витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/333/23; відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2023 у справі № 925/333/23 до надходження до суду матеріалів справи.

Згідно з Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 20.10.2023 матеріали апеляційної скарги ТОВ "Корсунська" на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2023 у справі № 925/333/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кравчук Г.А., судді: Козир Т.П., Коробенко Г.П.

31.10.2023 матеріали справи № 925/333/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Корсунська" на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2023 у справі №925/333/23, розгляд справи призначено на 19.12.2023 о 10 год 00 хв, запропоновано сторонам вчинити певні процесуальні дії в установлений судом строк.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 повернуто ТОВ "Дізарт Плюс" апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2023 у справі №925/333/23, скільки останнім не усунуто недоліки, вказані в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 у даній справі.

У судовому засіданні 19.12.2023 колегією суддів апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги ТОВ "Корсунська" на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2023 у справі № 925/333/23 відкладено на 11.01.2023 об 11 год 20 хв, про що винесено відповідну ухвалу.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 задоволено клопотання предстаника ТОВ "Корсунська" адвоката Микитенка В.І. та заяву представника ТОВ "Дізарт Плюс" адвоката Мальцева В.П. про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; постановлено судове засідання у даній справі, призначене на 11.01.2024 об 11 год 20 хв, проводити в режимі відеоконференції за допомогою системи "EasyCon" за веб-посиланням https://vkz.court.gov.ua/; визначено осіб, які братимуть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; попереджено сторін, що відповідно до частини 5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Позиція інших учасників справи.

ТОВ "Дізарт Плюс" правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось, що відповідно до вимог частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Явка представників сторін.

У судове засідання 11.01.2023 з`явилися представники ТОВ "Корсунська" та ТОВ"Дізарт Плюс".

Представник ТОВ "Корсунська" у судовому засіданні підтримав вимоги поданої ним апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині незадоволених позвних вимог за первісним позовом та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ "Дізарт Плюс" 237 224,17 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та понесені судові витрати.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги ТОВ "Корсунська" заперечив, просив суд апеляційної інстанції у її задоволенні відмовити в повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 09.11.2017 між ТОВ "Дізарт Плюс" (постачальник) та ТОВ "Корсунська" (покупець) укладено Договір поставки нафтопродуктів № ДП-749 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити нафтопродукти (в подальшому - товар) у відповідності до умов Договору та Додаткових угод до нього.

Поставка товару здійснюється окремими партіями. Найменування та кількість товару, умови поставки на кожну окрему партію визначаються відповідними додатковими угодами до цього Договору, погодженими сторонами, які після їх підписання є невід`ємними частинами цього Договору (пункт 1.2 Договору).

За умовами пункту 2.1.1 Договору постачальник зобов`язується на підставі наданих покупцем заявок та додаткових угод до цього Договору передати у власність покупця товар відповідно до умов цього Договору з оформленням видаткових накладних та інших документів.

Відповідно до пункту 2.2.1 цього Договору покупець зобов`язаний після подання заявки на відвантаження товару, протягом поточного робочого дня оформити відповідним чином додаткові угоди і разом з заявками передати їх постачальнику у спосіб, передбачений у п. 8.4 цього Договору.

Згідно з умовами пункту 4.1 Договору відвантаження товару здійснюється на підставі заявки покупця та підписаної сторонами додаткової угоди.

За змістом пунктів 5.1, 5.2 Договору покупець здійснює 100% попередню оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою; покупець здійснює оплату товару на підставі виставленого постачальником рахунку протягом поточного банківського дня, тобто дня виставлення рахунку, що відповідає даті рахунку, або відповідно до умов, передбачених в додаткових угодах до Договору.

Постачальник забезпечує відвантаження товару протягом 1 робочого дня після отримання попередньої оплати, в робочий час складу, якщо інші строки відвантаження не погоджені сторонами в додаткових угодах (пункт 4.7 Договору).

За умовами пункту 5.6 Договору ціна товару узгоджується сторонами в додаткових угодах до цього Договору.

Цей Договір є чинним з моменту його укладання і діє до 31.12.2019, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання. Якщо жодна зі сторін не заявить про свої наміри припинити дію цього Договору за 30 днів до закінчення строку його дії, то строк дії цього Договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік (пункт 11.11 Договору).

З матеріалів справи убачається, що 23.02.2022 позивач за первісним позовом перерахував ТОВ "Дізарт Плюс" 1 120 140,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1026 від 23.02.2022.

У вказаному платіжному дорученні № 1026 від 23.02.2022 у розділі "призначення платежу" платником зазначено: "За дизпаливо зг. рах.#455 від 23.02.2022 У сумі 933 450,00грн, ПДВ -20% 186690,00грн".

В матеріалах справи наявна копія рахунку №455 від 23.02.2022, в якому зазначено: постачальник та отримувач коштів - ТОВ "Дізарт Плюс", покупець - ТОВ "Корсунська", підстава видачі - Договір №ДП-749 від 09.11.2017, товар - дизельне паливо, кількість - 35 000 л, ціна без ПДВ - 26,67, сума без ПДВ - 933 450,00 грн, сума ПДВ - 186 690,00 грн, всього з ПДВ - 1 120 140,00 грн.

Проте, як вказано ТОВ "Корсунська" у первісному позові, в порушення умов пункту 4.7 Договору нафтопродукти на суму 1 120 140,00 грн постачальником не були передані покупцю.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 05:30 год 24 лютого 2022 р. було запроваджено воєнний стан.

02.02.2023 позивач за первісним позовом звернувся до відповідача за первісним позовом в порядку статей 530, 693 Цивільного кодексу України з вимогою про повернення у семиденний строк від дня пред`явлення цієї вимоги суми попередньої оплати у розмірі 1 120 140,00 грн та сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами (далі - Вимога).

Вказана Вимога була залишена відповідачем за первісним позовом без відповідного реагування, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення з ТОВ "Дізарт Плюс" 1 120 140,00 грн попередньої оплати.

Водночас, у первісному позові ТОВ "Корсунська" заявлено до стягнення з відповідача нараховану за порушення строків відвантаження товару за період з 25.02.2022 по 25.08.2022 пеню, передбачену пунктом 7.3 Договору, у розмірі 189 042,81 грн, а також з посиланням на положення статті 536 Цивільного кодексу України нараховані проценти за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ за період з 25.02.2022 по 27.02.2023 у розмірі 237224,17 грн.

ТОВ "Дізарт Плюс" заперечило проти наявності підстав для задоволення первісного позову ТОВ "Корсунська", оскільки він мав право здійснити поставку товару лише після отримання Додаткової угоди, відповідно до якої було б погоджено сторонами усі умови цієї поставки, а саме: кількість товару, вид товару, загальна вартість товару, умови поставки товару, місце поставки товару. Тому, станом на день направлення Вимоги у відповідача за первісним позовом не настала подія відповідно до умов Договору, згідно якої останній повинен здійснити поставку товару. Також, як зазначив відповідач за первісним позовом, у Договорі поставки відсутній порядок, відповідно до якого сторони врегулювали строк та порядок повернення попередньої оплати у разі відсутності Додаткової угоди.

Наполягаючи на тому, що направлена ТОВ "Корсунська" Вимога не підписана власноручно повноважною особою товариства, а підпис виконано за допомогою електронного (або іншого) копіювання, зазначене стосується і відбитку печатки на ній, а оскільки між сторонами були відсутні будь-які домовленості щодо використання факсимільного відтворення підпису без передання оригіналу таких документів, то на думку ТОВ "Дізарт Плюс", це свідчить про невчинення одностороннього правочину, і така Вимога не може створювати жодних правових наслідків та не встановлює строк виконання зобов`язань за Договором.

Зважаючи на вказані обставини ТОВ "Дізарт Плюс" звернулось до господарського суду з зустрічною позовною заявою у даній справі про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого ТОВ "Корсунська", шляхом направлення Вимоги від 01.02.2023 про повернення суми попередньої оплати за спірним Договором і сплати процентів за користування грошовоми коштами, а також визнання відсутнім у ТОВ "Корсунська" права вимоги до ТОВ "Дізарт Плюс" про повернення суми попередньої оплати в розмірі 1 120 140,00 грн та 217 276,47 грн процентів за користування чужими коштами.

ТОВ "Корсунська" заперечило зазначені зустрічні позовні вимоги ТОВ "Дізарт Плюс", оскільки вважало їх безпідставними та необґрунтованими.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Суд апеляційної інстанції, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як убачається зі змісту апеляційної скарги ТОВ "Корсунська", ним оскаржується рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні первісного позову щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, відповідно, висновки суду першої інстанції в іншій частині оскаржуваного рішення не є предметом апеляційного перегляду у цій справі.

Предметом первісного позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за Договором поставки, пені та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як вже зазначалося, за результатами розгляду первісного позову суд першої інстанції ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнуто з ТОВ "Дізарт Плюс" на користь ТОВ "Корсунська" 1 310 747,81 грн, з яких: 1 120 140,00 грн попередньої оплати, 189 042,81 грн пені, 33 788,00 грн 3% річних, з покладенням на відповідача за первісним позовом судових витрат.

У решті позовних вимог в сумі 235 659,17грн (1 546 406,98грн - 1 310 747,81грн), а саме заявлених до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, судом першої інстанції відмовлено.

Отже, спірним питанням у зазначеній справі за первісним позовом, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення донарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами на суму попередньої оплати на підставі статей 536, частини 3 статті 693, частини 1 статті 1048, частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що між сторонами виникли правовідносини на підставі Договору, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За загальним правилом покупець проводить оплату після передачі продавцем товару, передбаченого договором купівлі-продажу (поставки). Проте сторони у договорі можуть встановити інший порядок оплати, зокрема передбачити попередню оплату товару.

Як встановив суд першої інстанції і що не заперечується скаржником, сторони у Договорі узгодили порядок розрахунків на умовах здійснення покупцем (позивачем) 100% попередньої оплати за товар шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника (відповідача), якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Можливість проведення попередньої оплати товару, правила, пов`язані зі здійсненням такої оплати, передбачені статтею 693 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України).

Згідно з вимогами частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

У справі, яка розглядається, позивач просив стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами з 25.02.2022 (з дня, коли товар мав бути переданий) до 27.02.2023 (дати подання позову у даній справі), оскільки товар за умовами Договору не був поставлений і сума попередньої оплати на вимогу позивача не була повернута.

При цьому, позивач вважав можливим нарахування цих процентів із застосуванням аналогії закону (частина 1 статті 8 Цивільного кодексу України) на підставі приписів частини 1 статті 1048 Цивільного України.

Відповідно до частини 1 статі 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини 2 статті 1054 Цивільного кодексу України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини 2 статті 1057 Цивільного кодексу України.

Отже, проценти за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, які врегульовані, зокрема, частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі Договору поставки, зі змісту якого убачається, що сторонами не узгоджено у визначений законом спосіб нарахування конкретного розміру процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару в порядку статті 536 Цивільного кодексу України (проценти за користування чужими грошовими коштами). Скаржником встановлених обставин не спростовано.

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару не встановлено ні укладеним між сторонами спору Договором, а також не передбачено законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного колексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок укладення договору поставки, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 Цивільного кодексу України.

Оскільки правовідносини сторін, що грунтуються на умовах договору поставки не є правовідносинами позики в розумінні частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, правові підстави для застосування вказаного у наведеній статті розміру процентів до спірних правовідносин відсутні.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами, нарахованих позивачем на підставі статей 536, 693,1048 Цивільного кодексу України.

Помилкове посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на норми статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України при грунтовному аналізі встановлених у даній справі обставин, суті і характеру спірних правовідносин та застосуванні до них приписів статей 536, 693, 1048 Цивільного кодексу України у сукупності, не призвело до неправильного вирішення даного спору по суті.

В апеляційній скарзі позивач вказував на неправильне застосування судом першої інстанції положень статей 536, 693, частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу, без врахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.102018 у справі №202/4494/16-ц, 04.02.2020 №912/1120/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15.

Надаючи оцінку вказаним твердженням скаржника, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з того, що у даній справі, що розглядається, предметом позову є вимога про стягнення з відповідача нарахованих позивачем процентів за користування чужими коштами з дня, коли товар за Договором поставки мав бути переданий до дати подання позову, оскільки товар за умовами Договору не був поставлений і сума попередньої оплати на вимогу позивача не була повернута. Правовідносини між сторонами даного спору виникли на підставі Договору поставки, в якому відсутнє узгодження розміру процентів за користування коштами (попередньою оплатою) у разі несвоєчасної поставки товару чи неповернення попередньої оплати за вимогою позивача у порядку статті 693 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання за Договором в частині поставки товару та не повернув попередню оплату позивачу на його вимогу.

Водночас, у справах, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, предметом розгляду були позовні вимоги банків (фінансових установ) про стягнення з позичальників заборгованості за кредитними договорами, в тому числі процентів за користування кредитом у розмірі, встановленому у відповідних договорах, а також штрафних санкцій (неустойки, пені), 3% річних та інфляційних втрат, тобто зазначені справи є різними за предметом та підставами позову, за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли між сторонами.

Отже, суд апеляційної інстанції відхиляє зазначені твердження позивача, оскільки вважає неправомірним посилання на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для апеляційного оскарження, якщо відмінність судових рішень зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми матеріального права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем за первісним позовом належними та допустимими доказами наявності підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом суми нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України, за умови відсутності узгодженого сторонами в Договорі розміру таких процентів.

Надаючи оцінку встановленим обставинам у сукупності відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на норми чинного законодавства, які регламентують спірні у даній справі правовідносини, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом щодо стягнення нарахованих ТОВ "Корсунська" процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно апеляційну скаргу ТОВ "Корсунська" щодо доводів і аргументів, які стосуються рішення суду першої інстанції в оскаржуваній ним частині, колегія суддів апеляційного господарського суду визнає безпідставною та необгрунтованою.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи та аргументи учасників справи не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду у даній справі в оскаржуваній частині відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (позивача).

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсунська" на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2023 у справі № 925/333/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2023 у справі №925/333/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/333/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кравчука Г.А. з 22.01.2024 по 05.02.2024 повний текст постанови складено 06.02.2024.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

Т.П. Козир