Рішення

від 29.09.2023 по справі 240/14623/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2023 року м. Житомир справа № 240/14623/23

категорія 111030400

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшов вказаний позов, у якому представник Приватного акціонерного товариства "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0074170712 від 08.05.2023 Головного управління ДПС у Житомирській області в повному обсязі, а саме щодо встановлення завищення бюджетного відшкодування на суму 186737,00 грн та штрафу у розмірі 18674,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що за наслідком проведеної податковим органом позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при декларуванні за січень 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, складено акт, згідно висновків якого встановлено порушення: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми від`ємного значення з ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на суму 186737,00 грн. В подальшому, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму грошових зобов`язань за платежем податку на додану вартість та нараховано штрафні (фінансові) санкції. На думку позивача, угоди укладені з його контрагентами ПП "Сталь Торг Захід" та ТОВ "Продмаркетпром" мали реальний характер, що підтверджується первинними документами, наданими для перевірки, тому позивачем правомірно сформований податковий кредит, відтак податкове повідомлення-рішення № 0074170712 є протиправними та підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі на 26.06.2023

26.06.2023 на адресу суду надійшов відзив Головного управління ДПС України в Житомирській області (далі - ГУ ДПС України в Житомирській області), в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з тих підстав, що контролюючим органом встановлено відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами; позивачем не підтверджено правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями шляхом надання належним чином оформлених первинних документів. Відповідач посилається на відсутність у контрагентів необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності. Вказує, що в ході проведення перевірки зібрано інформацію та встановлено факти, з яких вбачається відсутність фактичного здійснення взаємовідносин між позивачем та його контрагентом, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей від спірного постачальника та їх подальше використання в господарській діяльності.

26.06.2023 підготовче засідання було відкладено на 10.07.2023, на підставі клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

28.06.2023 від представника Приватного акціонерного товариства "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що висновки акту ґрунтуються виключно на підставі податкової інформації, що наявна в інформаційно аналітичних базах ДПС відносно контрагентів позивача, однак така інформація не може бути єдиною підставою для визнання операцій не реальними. Крім того вказав, що за наявності доказів фактичного отримання товару та його використання в господарській діяльності, не може позбавляти такого платника права на формування податкового кредиту за відповідними господарськими операціями, оскільки податкове законодавство не пов"язує таке право з наявністю у платника податку сертифікатів якості товару.

10.07.2023 протокольною ухвалою було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 02.08.2023.

02.08.2023 ГУ ДПС України в Житомирській області подано до суду додаткові пояснення, в яких зазначено, що одного із контрагентів позивача - ТОВ "Продмаркетпром" було внесено до переліку ризикових платників.

02.08.2023 у судовому засіданні була оголошена перерва до 21.08.2023, у зв"язку із викликом у наступне судове засідання свідка: головного бухгалтера Приватного акціонерного товариства "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" Муравейник О.В. та надання додаткових документів.

21.08.2023 судове засідання було відкладено на 28.08.2023, на підставі клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

28.08.2023 у судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_1 та ухвалою суду, прийнятою без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

В ході судового розгляду, представник позивача просив позов задовольнити з підстав вказаних у позові та відповіді на відзив та поясненнях наданих в ході судового розгляду.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на обставини викладені у відзиві та додаткових поясненнях.

Свідок ОСОБА_1 дала покази з приводу відомих їй обставин бухгалтерського обліку господарських операцій Приватного акціонерного товариства "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" з контрагентами ПП " Сталь Торг Захід" та ТОВ "Продмаркетпром".

Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін та врахувавши покази свідків, суд встановив наступне.

У період з 10.04.2023 по 14.04.2023, на підставі направлень від 30.03.2023 № 1276, № 1278, № 1280 та наказу від 15.02.2023 № 387-п, ГУ ДПС України в Житомирській області провело позапланову виїзну документальну перевірку Приватного акціонерного товариства "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2023 року від"ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За результатами перевірки складено акт від 20.04.2023 № 5501/06-30-07-12/00238167, яким зафіксовано порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, яким встановлено, що у Приватного акціонерного товариства "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" завищено бюджетне відшкодування, яке заявлено у рядку 20.2.1 Декларації за січень 2023 року у сумі 186737,00 грн.

Дані висновки ґрунтуються на відсутності підтвердження реально вчиненої господарської операції Приватного акціонерного товариства "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" по взаємовідносинах з ПП "Сталь Торг Захід" (завищено податковий кредит з ПДВ на суму 130 699,00 грн) та ТОВ "Продмаркетпром" (завищено податковий кредит з ПДВ на суму 56038,00 грн).

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.05.2023 №0074170712, яким визначено Приватному акціонерному товариству "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 186737,00 грн та наклало штраф у розмірі 18674,00 грн.

Вважаючи вказане рішення контролюючого органу безпідставними, позивач звернувся з позовом до суду про його скасування.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а)постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б)постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г)вивезення товарів за межі митної території України; е)постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Судом встановлено, що 25.10.2022 між Приватним акціонерним товариством "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" (Покупець) та ПП "Сталь Торг Захід" (Постачальник) було укладено договір № 01-25/10/22.

Відповідно до умов вказаного договору постачальник зобов"язується передати у власність покупця металопродукцію в терміни і на умовах, встановлених в Договорі або Специфікації, а покупець зобов"язується сплатити вартість товару і прийняти його відповідно до умов договору або специфікації.

Так, ПП "Сталь Торг Захід" на виконання умов договору передав у власність позивача металопродукцію на загальну суму 1084538,04 грн, що підтверджується видатковими накладними № 3 від 02.01.2023 на суму 234055,80 грн, № 4 від 02.01.2023 на суму 698652,76 грн, № 35 від 16.01.2023 на суму 151829,48 грн.

У свою чергу, Приватне акціонерне товариство "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" прийняло у власність вказаний товар та сплатило його вартість, що підтверджується витягом з реєстру документів надходження товарів і послуг на склад, прибутковими накладними № 35 від 02.01.2023, № 36 від 02.01.2023 та № 80 від 12.01.2023 та платіжними інструкціями № 8473 від 13.01.2023, № 8474 від 13.01.2023, № 8549 від 20.01.2023, № 8614 від 26.01.2023.

Також встановлено, що усі податкові накладні ПП "Сталь Торг Захід", що виписані за господарською операцією на підставі договору від 25.10.2022 № 01-25/10/22 були зареєстровані відповідним податковим органом.

Щодо правовідносин з контрагентом ТОВ "Продмаркетпром" встановлено, що 01.06.2022 між Приватним акціонерним товариством "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" (Покупець) та ТОВ "Продмаркетпром" (Постачальник) було укладено договір поставки № 04/06-22/П.

Відповідно до умов вказаного договору постачальник зобов"язується поставити та передати покупцю, а покупець зобов"язується прийняти і оплатити на умовах, передбачених договором, вироби з металу та металопрокат.

Так, ТОВ "Продмаркетпром" здійснив на адресу позивача поставку товару на загальну суму 1041337,85 грн, що підтверджується видатковими накладними № 40 від 03.01.2023 на суму 10614,00 грн, № 51 від 05.01.2023 на суму 911143,12 грн, № 56 від 09.01.2023 на суму 119580,73 грн.

У свою чергу, Приватне акціонерне товариство "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" прийняло у власність вказаний товар та сплатило його вартість, що підтверджується витягом з реєстру документів надходження товарів і послуг на склад, прибутковими накладними № 234 від 03.01.2023, № 45 від 05.01.2023 та № 44 від 09.01.2023 та платіжними інструкціями № 8481 від 13.01.2023, № 8577 від 23.01.2023, № 8576 від 23.01.2023.

Також встановлено, що усі податкові накладні ТОВ "Продмаркетпром", що виписані за господарською операцією на підставі договору поставки від 01.06.2022 № 04/06-22/П. були зареєстровані відповідним податковим органом.

В свою чергу, контролюючий орган в акті від 20.04.2023 № 5501/06-30-07-12/00238167 прийшов до висновку про відсутність реально вчинених господарських операцій Приватного акціонерного товариства "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" по взаємовідносинах з ПП "Сталь Торг Захід" та ТОВ "Продмаркетпром", в результаті неможливості відслідкування по ланцюгу постачання матеріалів, відсутності первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт приймання-передачі матеріалів, первинних документів, які б підтверджували фактичне використання матеріалів під час виробництва, враховуючи умови пункту 44.1 ПК України, що не дозволяє формувати дані податкового обліку, незалежно від спрямованості умислу платника податків учасника відповідної операції.

З приводу вказаних висновків контролюючого органу, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону передбачає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд звертає увагу на той факт, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 27 лютого 2018 року по справі № 220118 (адміністративне провадження № К/9901/4256/17).

Відповідно факт здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Суд зазначає, що первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов договорів, а також формування позивачем податкового кредиту , які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування.

Про такий висновок суду додатково свідчить правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 28.05.2021 року у справі №804/5965/16, згідно якої, податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача, як доказ нереальності здійснення господарських операцій, є безпідставною, оскільки остання носить виключно інформативний характер, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Також, суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19, у якій, зокрема, зазначено про те, що якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. З огляду на положення статті 90 КАС України відповідні обставини підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

У цій же постанові Великою Палатою Верховного Суду висловлено про те, що аналіз норми частини восьмої статті 9 Закону №996-XIV дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Доказів того, що контролюючий орган провів зустрічну перевірку ПП "Сталь Торг Захід" та ТОВ "Продмаркетпром", останній не надав, а тому такі висновки не можуть бути покладені в основу судового рішення та нести негативних наслідків для Приватного акціонерного товариства "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" у вигляді відсутності права на бюджетне відшкодування та наявної накладеної фінансової санкції.

Слід зазначити, що в ході судового розгляду було встановлено розбіжності у заповнених товаро-транспортних накладних № Р3 від 02.01.2023 та № Р4 від 02.01.2023, копії яких було долучено позивачем до матеріалів справи та оглянутих оригіналів товаро-транспортних накладних під час судового засідання.

Однак, у постанові Верховного Суду від 31.08.2023 року по справі № 814/2804/14 викладено правовий висновок, що ненадання такого документа як товарно-транспортна накладна чи надання його неоформленого належним чином, саме по собі, не може бути підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару. Зазначеними транспортними документами підтверджуються витрати на перевезення вантажів, а не на придбання товару.

Крім того, згідно з практикою Верховного Суду зі спорів щодо оскарження рішень податкових органів з оцінки питань щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів, наявності або відсутності окремих документів, а також недоліки в їх оформленні, відсутності ТТН, порушення податкової дисципліни по ланцюгу постачання, які не можуть бути безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій та для позбавлення суб`єкта господарювання податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом також в постановах від 30.09.20р. у справі №820/1120/16, від 15.09.20р. у справі №826/22614/15, від 11.09.20р. у справі №826/15911/15, від 27.02.20р. у справі №813/7081/14, від 27.02.20р. у справі №814/120/15, від 03.10.19р. у справі №813/4079/15, від 10.09.19р. у справі №814/2412/17.

З огляду на викладене, суд не може покласти в основу висновку про відсутність реальної господарської операції позивача з ПП "Сталь Торг Захід", факт виявлених розбіжностей у товарно - транспортних накладних.

Також оцінюючи висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій, суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 18 червня 2021 року у справі № 320/7061/19, згідно якої, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, не встановлення фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Суд зазначає, що відповідачем не встановлено наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, а тому позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

При цьому, контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

За таких обставин, досліджені докази у справі вказують на те, що ціллю господарських операцій між контрагентами ПП "Сталь Торг Захід" та ТОВ "Продмаркетпром" було реальне настання наслідків, обумовлених діловою метою. Умови господарських угод виконані сторонами в повному обсязі та відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Товар, який придбавав позивач, притаманний його господарській діяльності та використовувався ним за для отримання прибутку, тому формування позивачем податкового кредиту та витрат за результатами господарської діяльності з зазначеними вище контрагентами є правомірним.

Окремо суд вказує й на висновки Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Аналогічного правового висновку щодо застосування до даної категорії справи позиції Європейського суду з прав людини дійшов Верховний Суд у постанові від 27.05.2021 у справі № 808/3513/16.

Враховуючи вище наведене, на думку суду, доводи податкового органу в частині обґрунтування нереальності господарської операції не знайшли свого підтвердження. Відтак, спірне податкове повідомлення - рішення прийняті за відсутності на те правових підстав, а отже, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно частин першої, шостої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС).

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу представником позивача було надано до суду договір про надання професійної правничої допомоги від 17.05.2023 та актом № 1 прийому передачі наданих послуг до договору надання професійної правничої допомоги № 11/05 від 11.05.2023 на суму 15000,00 грн.

При цьому, частиною 5 ст.134 КАС України вказано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Перевіряючи обґрунтованість визначеного адвокатом у описі та розрахунку наданих послуг (робіт), колегія суддів виходить з наступного.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, як зазначалося вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої винесено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 300/941/19 та від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 17.12.2020 у справі № 808/1849/18, від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19.

При цьому суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Однак суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Надаючи оцінку переліченим послугам правничої допомоги, суд зазначає, що такий вид правничої послуги, як підготовка позовної заяви і подання її до суду включає в себе і ряд інших супутніх послуг таких, як: аналіз судової практики, надання усної консультації; складання запитів. Таким чином, перелічені супутні послуги охоплюються поняттям підготовка позовної заяви і подання її до суду.

Водночас, суд зазначає, що аналіз законодавства та судової практики, формування правової позиції та надання відповідної консультації, підготовка позовної заяви, не вимагала від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи.

Більше того, Головне управління ДПС у Житомирській області у відзиві вказало, що розмір гонорару адвоката у сумі 15000,00 не є безумовною підставою для стягнення такої суми.

Також суд зазначає, що представник позивача надав обґрунтовані докази того, що підготовка позовної заяви та інших документів у даній справі вимагала значного обсягу та за своїми характеристиками була віднесено до обсягу складних справ.

Отже, враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, з урахуванням відсутності розрахунку витраченого часу по кожній наданій послузі, суд дійшов висновку, що заявлені витрати є необґрунтованими та неспівмірними із складністю цієї справи, а відтак, вимоги про відшкодування 15000 грн як витрат на правничу допомогу - необґрунтованими.

Оцінивши усі необхідні аспекти: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винагорода за послуги адвоката підлягає зменшенню.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021.

При вирішенні питання щодо відшкодування позивачам витрат на правову допомогу суд бере до уваги характер заявлених позовних вимог, що був предметом апеляційного розгляду, значення даної справи для позивачів, а також обсяг наданих послуг та затрачений час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про те, що на користь позивача підлягає стягненню обґрунтований розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн.

Крім того, позивачем при подачі даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 2801,06 грн, який, відповідно до положеньстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, також підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин"(вул. Шевченка, 54, м. Звягель, Житомирська область, 11700 код ЄДРПОУ: 00238167) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ ВП: 44096781) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0074170712 від 08.05.2023 винесене Головним управлінням ДПС у Житомирській області.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2801,06 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Новоград-Волинський завод сільгоспмашин" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області понесені судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Ю. Романченко