Рішення

від 14.09.2023 по справі 761/41279/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/41279/21

Провадження № 2/761/3687/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 рокуШевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.

при секретарі Марінченко Л.В.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Зулинської І.В. , Ростовцевої Л.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Державного спеціалізованого мистецького навчального закладу «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від посади, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги наступним. Позивач працює у Державному спеціалізованому мистецькому навчальному закладі «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського» на посаді концертмейстера з виконанням обов`язків викладача по класу фортепіано. 08.11.2021 р. відповідачем винесено наказ № 188 про відсторонення позивача від роботи у зв`язку із відсутністю профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до усунення причин, що зумовили відсторонення. Такий наказ є незаконним і таким, що не відповідає положенням КЗпП України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і суперечить прктиці Європейського суду з прав людини та Конституції України. Зважаючи на викладене представник позивача просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Державного спеціалізованого мистецького навчального закладу «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського» про відсторонення від роботи ОСОБА_4 , стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмір в 7 369,68 грн.

Провадження у справі відкрито 22.04.2022 року, відповідно до положень ст. ст. 19, 274 ЦПК України вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В подальшому позовні вимоги збільшувались та остаточно представник позивача просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Державного спеціалізованого мистецького навчального закладу «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського» про відсторонення від роботи ОСОБА_4 , стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмір в 71 854,38 грн.

Представник відповідача скористався правом надати відзив на позовну заяву де зазначив наступне. Так, позивач була відсторонена від роботи через відмову надати сертифікат про проходження обов`язкового щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. З відповідним наказом ОСОБА_4 була ознайомлена. Виданню наказу передувало направлення позивачу 03.11.2021 р. повідомлення про обов`язкове профілактичне та наслідки його відсутності із зазначенням норм права, які це передбачають. За змістом ст. 46 КЗпП України не передбачене відсторонення від роботи у зв`язку із відмовою або ухиленням від проходження щеплення, проте за змістом статті допускається, в разі прийняття певного нормативного документу. Такі нормативні акти були прийняті державою з метою реалізації обов`язку щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих педагогічних працівників. Верховний Суд неодноразово зазначав, що вимога про обов`язкову вакцинацію проти особливо небезпечних інфекційних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. В даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, але лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим. Отже, право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси і не може вважатися дискримінацією по відношенню для працівників за критерієм наявності або відсутності вакцинації. Зважаючи на викладене представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.

06.02.2023 р. здійснено перехід з розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, в розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги, просив задовольнити.

Представники відповідача просили відмовити у задоволенні позову у зв`язку із його безпідставністю.

Вислухавши доводи учасників процесу, дослідивши отримані докази та надавши їм відповідну оцінку суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено і не заперечується учасниками процесу, що ОСОБА_4 перебуває у трудових відносинах з Державним спеціалізованим мистецьким навчальним закладом «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського» і обіймає посаду концертмейстера з виконанням обов`язків викладача по класу фортепіано.

08.11.2021 р. відповідно до статтей 46,94 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» , ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», п. 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказу МОЗ України від 04.10.2021 р. № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій , працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 р. за № 1306/36928, враховуючи повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відповідачем видано наказ про відсторонення ОСОБА_4 з 08.11.201 р. без збереження заробітної плати від виконання посадових обов`язків за посадою викладача до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Представник ОСОБА_4 вказує, що права позивача було порушено та підлягають захисту шляхом зазначеним у позовній заяві.

За приписами ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В свою чергу за положеннями ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно із ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка, в разі необхідності, доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Частина I Європейської соціальної хартії (Хартію ратифіковано із заявами Законом № 137-V від 14.09.2006, ВВР, 2006, N 43, ст.418) закріплює, що сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: 1. Кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.2. Усі працівники мають право на справедливі умови праці. 3. Усі працівники мають право на безпечні та здорові умови праці.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права.

Трудові відносини в Україні врегульовані статтею 1 КЗпП України.

Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Стаття 46 КЗпП передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно із ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, відсторонення від роботи - це тимчасове позбавлення працівника, який перебуває у трудових правовідносинах із підприємством, можливості реального здійснення ним права на працю на підставі виявленого власником чи уповноваженим ним органом факту, через який він має право усунути або зобов`язаний усунути працівника від роботи.

Частинами другою, третьою статті 14 Закону України «Про охорону праці» встановлено, що працівник зобов`язаний дбати про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких зокрема передбачено: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно статті 30 Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров`я», держава забезпечує планомірне науково обгрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань. Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я і публікуються в офіційних джерелах.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Статтею 7 вищевказаного Закону визначено, що підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема, усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Як встановлено при розгляді справи, Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595 затверджено Календар профілактичних щеплень в Україні, Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Згідно пунктів 1,2,3 Календаря профілактичних щеплень в Україні визначено, що Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби.

Відповідно до четвертого розділу Календаря профілактичних щеплень в Україні, визначено конкретний перелік захворювань та відповідних категорій осіб за віком чи видом роботи, які підлягають щепленням на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Ендемічна територія - територія, у межах якої протягом тривалого часу реєструються непоодинокі випадки захворювання населення певною інфекційною хворобою.

Ензоотична територія - територія, у межах якої протягом тривалого часу реєструються непоодинокі випадки захворювання населення певною інфекційною хворобою, переносником якої є тварина.

Епідемічні показання - показання до проведення активної імунопрофілактики, що не передбачена вакцинацією за віком, у разі виникнення неблагополучної епідемічної ситуації або загрози її виникнення, а також при можливому ризику інфікування у випадку контакту особи з джерелом інфекції.

Так, 04 жовтня 2021 року МОЗ України прийнято наказ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04.10.2021 року, який містив такі положення: «Обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно- технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, обов`язковому щепленню підлягають працівники закладів вищої, післядипломної , фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти ,закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Проаналізувавши законодавство, підзаконні нормативно-правові акти, Велика Палата ВС в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначила, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дають можливість працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві - визначити порядок дій щодо такого працівника.

В зазначеній постанові також вказано - Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду констатувала і наступне.

В кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи слід керуватися не тільки Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ України № 2153, але й оцінкою загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, треба враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих / непрямих); форма організації праці (дистанційна / надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потреба відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Також Великою Палатою Верховного Суду зазначила відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема оцінки об`єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, тощо.

Отже, ВП ВС виснувала, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Так, як вбачається з посадової інструкції викладача Державного спеціалізованого мистецького навчального закладу «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського» до обов`язків ОСОБА_5 належить, серед іншого, надання знань з основ мистецтва із розвитком пізнавальних, творчих інтересів та здібностей учнів.

За посадовою інструкцією концертмейстера Державного спеціалізованого мистецького навчального закладу «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського», останній має обов`язки разом з викладачем брати участь у наданні основ знань мистецтв із розвитком пізнавальних, творчих інтересів та здібностей учнів; забезпечує якісний супровід виступів учнів під час проведення контрольних заходів, конкурсів, оглядів, фестивалів, культурно-просвітницьких заходів тощо; постійно підвищує виконавський рівень, бере участь у роботі методичних об`єднань, педагогічної ради , відділу.

Суд погоджується з доводами представників відповідача, що Державним спеціалізованим мистецьким навчальним закладом «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського», застосовуючи до позивача наслідки, передбачені законодавством за відсутності профілактичного щеплення переслідували легітимну мету, проте приходить до висновку, що відсторонюючи позивача від роботи не пересвідчився в можливості прийняти рішення, яке не буде надмірним втручанням в права особи.

Так, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_4 , виходячи зі своїх посадових обов`язків, не могла їх здійснювати дистанційно, також відсутні докази того, що роботодавець намагався надати позивачу таку можливість.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що втручанні в права позивача, які гарантовані Конституцією України не є виправданими, а тому вважає за можливе задовольнити позов в частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення ОСОБА_4 від роботи № 188 від 08.11.2021 р.

За положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пленум Верховного Суду України у п. 10 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 р. № 13 роз`яснив - якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП України роботодавець з власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Така позиція висловлена і Верховним Судом у постанові від 21.08.2019 р. у справі №712/3841/17

Як вбачається з наданих позивачем доказів, Державним спеціалізованим мистецьким навчальним закладом «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського» 28.02.2022 р. винесено наказ № 33-к «Про допущення до роботи працівників» відповідно до якого, на підставі наказу МОЗ України від 25.02.2022 р. № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», ОСОБА_4 допущено до роботи з 01 березня до завершення воєнного стану в Україні.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимога позивача про поновлення на роботі задоволенню не підлягає, а стягнення середнього заробітку на її користь має відбутись за період з 08.11.2021 р. по 01.03.2022 р.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як свідчить Довідка про доходи ОСОБА_4 № 352 від 15.11.2021 р., надана відповідачем, за останні два календарні місяці роботи середньомісячна заробітна плата позивача становила 23 490,92 грн., середньоденна - 921 грн. 21 коп.

Дана обставина не заперечується представниками Державного спеціалізованого мистецького навчального закладу «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського».

Таким чином за період з 08.11.2021 р. по 01.03.2022 р. середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача становить 71 854 грн. 38 коп. 60 175 грн. 44 коп. (кількість робочих днів - 78).

Дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_4 в силу вимог ст. 235 КЗпП України.

Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. ст.ст. 2-5,11-13,141,258,259,263,268,352,354 ЦПК України, ст.ст. 46, 235 КЗпП України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до Державного спеціалізованого мистецького навчального закладу «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від посади, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного спеціалізованого мистецького закладу «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського» про відсторонення від роботи ОСОБА_4 від 08.11.2021 року № 188.

Стягнути з Державного спеціалізованого мистецького навчального закладу «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського» (код ЄДРПОУ 19021878, м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 2) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 71 854 грн. 38 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.09.2023 року.

Суддя