Рішення

від 29.09.2023 по справі 280/5431/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2023 року Справа № 280/5431/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Громадської організації «Запоріжжя. Платформа спільних дій» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач) до Громадської організації «Запоріжжя. Платформа спільних дій» (далі відповідач), в якій позивач просить суд, стягнути з Громадської організації «Запоріжжя. Платформа спільних дій» на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у розмірі 124754,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем у порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення» від 31.01.2007 №70 за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій та пені. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 19 липня 2023 року позовну заяву залишено без руху.

Позивачем недоліки позовної заяви усунуті у встановлений судом строк, сплачений судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

Ухвалою суду від 02 серпня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

17.08.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач з адміністративним позовом не погоджується, вважає його необґрунтованим, та заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав. На виконання вимог ч. 3 ст. 18 Закону відповідачем, з метою виконання нормативу, 06 грудня 2021 року наказом № 13 «Про внесення змін в штатний розпис та створення робочого місця для особи з інвалідністю», з метою забезпечення зайнятості осіб з інвалідністю з 03.01.2022 введено в організації вакантну посаду та створено робоче місце з повним робочим днем для особи з інвалідністю відповідно до додатку 1 до цього наказу (на посаду «Фотограф»). Позивачем до матеріалів позову не надано фактів на підтвердження відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2022 рік. Відповідач вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, створив робоче місце для інваліда, тому відсутні підстави для накладення адміністративно-господарських санкцій, за відсутності вини такого суб`єкта господарювання. На сайті торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) розміщено 28.02.2022 загальний офіційний лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), відповідно до якого ТПП підтверджує, що військова агресія Російської Федерації з 24 лютого 2022 р. до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Внаслідок військових дій та постійних обстрілів міста та околиць міста Запоріжжя, області, відповідач прикладає всі зусилля для надання соціальної допомоги постраждалому населенню. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити, розгляд справи № 280/5431/23 здійснити з повідомленням та викликом сторін.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про розгляд справи з повідомленням та викликом сторін, суд враховує наступне.

Згідно з положеннями частини 1, частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частинами п`ятою, шостою статті 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Аналіз вищевикладених норм показує, що КАС України визначає право адміністративного суду на призначення справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін за їх клопотанням або загального позовного провадження, з урахуванням встановлених КАС України обмежень.

Відповідач вважає за необхідно заявити клопотання про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням сторін з метою встановлення всіх обставин, що мають значення для розгляду справи та прийняття обґрунтованого рішення, вивчити докази, надані сторонами.

Суд зазначає, що відповідачем в обґрунтування заявленого клопотання не наведено причин, які перешкоджають реалізувати у повному обсязі свої права, повному та всебічному встановленню обставин справи, при судовому розгляді за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, предмету доказування у цій справі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для розгляду справи в порядку загального позовного провадження та/або проведення судового засідання з повідомленням сторін, та можливості розгляду справи за наявними матеріалами.

На підставі матеріалів справи, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 12 осіб, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», відповідача повинна складати 1 особу.

Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом.

Позивач за невиконання у 2022 році нормативу щодо працевлаштування на роботу 1 особи з інвалідністю, розрахував адміністративно-господарські санкції у розмірі 116811,01 грн., з урахуванням пені за затримку їх сплати 7943,25 грн., у загальному розмірі 124754,26 грн.

У зв`язку із несплатою відповідачем у встановлений строк пені та адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, вирішуючи питання, яку правову норму належить застосовувати до цих правовідносин, суд зазначає, що застосуванню підлягають положення Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-ХІІ та Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VІ, а також Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, у редакції яка була чинною у 2022 році на момент виникнення спірних правовідносин.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII).

Статтею 18 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною другою статті 19 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно частини четвертої, п`ятої статті 19 Закону №875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Частиною першою статті 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 20 Закону № 875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, з огляду на викладені норми, закон пов`язує необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій з обставиною невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому враховуючи, що середньооблікова кількість працівників відповідача складає 12 осіб, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, повинна складати 1 особу, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом, позивач вважає, що останній зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції за незайняте робоче місце 1 особою з інвалідністю.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підприємствам, установам, організаціям, у тому числі фізичним особам, які використовують найману працю, за працевлаштування осіб з інвалідністю за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, можуть надаватися компенсації, визначені Законом України "Про зайнятість населення".

У той же час, згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VI від 05.07.2012 (далі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (тут і надалі Порядок, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, також подають (надсилають) копію довідки органу державної податкової служби про включення їх до реєстру неприбуткових установ. Оригінал довідки пред`являється під час подання звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю. У разі надсилання звіту поштою копія довідки засвідчується нотаріально.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" (далі - Наказ №316) затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до п. 5 розділу І наказу №316, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, якщо роботодавець подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у вказаний строк, то вважається, що він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 по справі №806/1368/17.

Крім того суд зазначає, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону № 875-XII.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22 червня 2022 року по справі №826/11977/18.

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;

- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Проте, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 03 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 260/557/19.

Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.

У постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 260/557/19 Верховний суд сформулював правовий висновок, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до матеріалів справи, судом не встановлено подання відповідачем у 2022 році до відповідного центру зайнятості звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії).

Вказані обставини дають підстави суду для висновку про невиконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у повному обсязі, відповідно до нормативу, встановленого статтею 19 Закону №875-XІI та не інформування центру зайнятості про наявність робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості особи з інвалідністю для працевлаштування.

Відповідно до розрахунку суми позову, пред`явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, фонд оплати праці штатних працівників відповідача становить 2803464,31 грн., середньооблікова чисельність штатних працівників 12, середня річна заробітна плата штатного працівника складає 233622,03 грн. Відтак позивачем застосовано адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу одного робочого місця для працевлаштування інваліда в сумі 116811,01 грн.

Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті відповідача 17.04.2023.

За період несплати відповідачем адміністративно-господарської санкцій, з 18.04.2023 за 85 днів, позивач, виходячи із суми адміністративно-господарської санкції (116811,01 грн.), розрахував пеню в розмірі 7943,25 грн.

Проте, вказаних адміністративно-господарських санкцій та пені в загальній сумі 124754,26 грн. відповідач не сплатив у строк, визначений Законом.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів працевлаштування осіб з інвалідністю із числа штату підприємства в кількості однієї особи у 2022 році, або доказів сплати санкції в повному розмірі.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.07.2022 у справі № 160/4187/19, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН. Законом не передбачено обов`язку щомісячно подавати звітність за формою №3-ПН. Проте, існує обов`язок підприємств одноразово подавати форму №3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Щодо посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати № 2024/02.0-7.1, суд зазначає, що вказаний лист не є нормативно-правовим актом та не спростовує наявність у відповідача заборгованості та жодним чином не нівелює факт вчиненого порушення відповідачем. Водночас факт вчинення порушення сторонами не заперечується.

Виходячи з встановлених під час розгляду справи обставин та викладених вище норм права, суд доходить до висновку, що відповідачем не було вжито всіх можливих заходів по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до нормативів встановлених Законом №875-ХІІ.

Враховуючи положення ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, відповідач не може вважатись таким, що вжив всіх залежних від нього заходів, спрямованих на недопущення скоєння правопорушення, а відтак не може бути звільнений від відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

Оскільки відповідачем не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього передбачених законом заходів для недопущення господарського правопорушення, а сума адміністративно-господарських санкцій не була ним сплачена добровільно, адміністративно-господарські санкції за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік підлягають стягненню, а позовні вимоги до задоволення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частини другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки позивачем не надано доказів понесення витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Громадської організації «Запоріжжя. Платформа спільних дій» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Громадської організації «Запоріжжя. Платформа спільних дій» на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у розмірі 124754,26 грн.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (пр.Соборний, буд. 75, оф. 226, м. Запоріжжя, 69002; код ЄДРПОУ 20508338),

Відповідач - Громадська організація «Запоріжжя. Платформа спільних дій» (пр. Металургів, буд.2, оф. 3, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 42316263).

Повне судове рішення складено 29.09.2023.

Суддя Б.В. Богатинський