Постанова

від 28.11.2023 по справі 280/5431/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 280/5431/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Коршуна А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Громадської організації «Запоріжжя. Платформа спільних дій» рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року

у адміністративній справі № 280/5431/23 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Громадської організації «Запоріжжя. Платформа спільних дій» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року задоволено адміністративний позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Громадської організації «Запоріжжя, та стягнуто з Громадської організації «Запоріжжя. Платформа спільних дій» на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у розмірі 124754,26 грн.

Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку відповідачем по справі з підстав неповного встановлення обставин справи та порушенням норм матеріального права, зокрема, ч.1, ч.2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» і ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити інше рішення про відмову у задоволені вимог Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення проігнорував той факт, що відповідач на виконання вимог ч.3 ст.18 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» наказом № 13 від 06.12.2021 року «Про внесення змін в штатний розпис та створення робочого місця для особи з інвалідністю», з метою забезпечення зайнятості осіб з інвалідністю з 03.01.2022 було введено в організації вакантну посаду та створено робоче місце з повним робочим днем для особи з інвалідністю відповідно до додатку 1 до цього наказу (на посаду «Фотограф»), а позивачем до матеріалів справи не було надано фактів на підтвердження відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2022 рік.

На переконання відповідача суд першої інстанції встановивши відсутність факту подачі відповідачем звітності ф. № 3-ПН, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, тому що сам по собі факт неподання відповідної форми звітності не є підставою для притягнення до відповідальності та не вказує на наявність всіх обов`язкових елементів правопорушення. Вказує, що відсутність звітності за ф.№ 3-ПН не є беззаперечною підставою для задоволення позову про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені (інших підстав судом першої інстанції встановлено не було), а суд першої інстанції в свою чергу не звернув увагу на обставини, що заслуговують бути прийнятими в якості поважних причин неподання відповідачем звіту ф.№ 3-ПН, зокрема, це вплив обставин воєнного стану на діяльність відповідача, місцезнаходження якого є в м.Запоріжжі, тобто, у безпосередній близькості до лінії активних бойових дій, що очевидно ускладнює вжиття відповідачем заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначених у статті 18 Закону №875-ХІІ, є поважною причиною та свідчить про відсутність вини з боку відповідача щодо незабезпечення виконання встановленого законом нормативу.

Також відповідач вважає, що без належної правової оцінки суду першої інстанції залишились обставини діяльності відповідача, який має соціальну спрямованість, є неприбутковою організацією, і який не здійснює діяльність заради отримання прибутку, а забезпечує немайнові потреби населення прифронтового регіону (надає соціальну допомогу без послуг проживання).

Враховуючи відсутність доказів того, що відповідачем не було створено робочих місць для осіб з інвалідністю у 2022 році, або відмовлялося у прийнятті на роботу, з урахуванням об`єктивних обставин, які вплинули на роботу підприємства внаслідок збройної агресії проти України, відповідач спираючись на положення ч.2 ст.218, ст.238 Господарського кодексу України вважає, що в діях роботодавця (відповідача) відсутній склад правопорушення і, як наслідок, на відповідача не може бути покладена відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за підсумками 2022 року. При цьому, відповідач вважає, що про відсутність підстав для накладення адміністративно-господарських санкцій за відсутності вини, свідчать вжитті відповідачем усі необхідні заходи для недопущення порушення шляхом створення робочого місця для інваліда, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач

Заслухавши доповідь головуючого суду, обговоривши доводи апеляційної скарги відповідача та відзиву позивача, перевіривши за матеріалами справи повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та правильність застосування до них норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача та для скасування рішення суду першої інстанції виходячи з нижченаведеного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 12 осіб, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», відповідача повинна складати 1 особу. Але середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом.

Позивач за невиконання у 2022 році нормативу щодо працевлаштування на роботу 1 особи з інвалідністю, розрахував адміністративно-господарські санкції у розмірі 116811,01 грн., що з урахуванням пені за затримку їх сплати 7943,25 грн. становить загальний розмір 124754,26 грн. А у зв`язку із несплатою відповідачем у встановлений строк пені та адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд першої інстанції правильно виходив з положень Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-ХІІ (далі Закон №875-ХІІ) та Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VІ (далі Закон №5067-VІ), а також затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, у редакції яка була чинною у 2022 році на момент виникнення спірних правовідносин (далі Порядок № 70).

Так, посилаючись на положення ст.18, ч.1 ч.2 ст.19, ч.1 ч.2 ч.4 ст.20 Закону №875-XII, суд першої інстанції зазначив, що закон пов`язує необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій з обставиною невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому враховуючи, що середньооблікова кількість працівників відповідача складає 12 осіб, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, повинна складати 1 особу, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом, позивач вважає, що останній зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції за незайняте робоче місце 1 особою з інвалідністю.

При цьому, суд правильно акцентував увагу на положення: ст.18-1 Закону № 875-ХІІ, відповідно якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань; та п.4 ч.3 ст.50 Закону №5067-VI, саме якою визначено обсяг зобов`язань роботодавців у сфері захисту осіб з інвалідністю (зокрема: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії)).

Відповідно до п.2 Порядку № 70 подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, також подають (надсилають) копію довідки органу державної податкової служби про включення їх до реєстру неприбуткових установ. Оригінал довідки пред`являється під час подання звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю. У разі надсилання звіту поштою копія довідки засвідчується нотаріально.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» (далі - Наказ №316) затверджено форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». І відповідно до п.5 розділу І наказу №316, чітко встановлено, що форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії, а датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

При цьому, суд першої інстанції акцентував увагу, що у разі якщо роботодавець у визначений строк подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» то вважається, що він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2018 по справі №806/1368/17.

На підставі наведених положень, судом першої інстанції правильно наголошено, що обов`язок підприємства на створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця, оскільки такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону № 875-XII. Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, задля забезпечення можливості відповідним органам працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII виконати свій обов`язок та підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця, роботодавець має подавати звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії. При цьому, чинним законодавством не встановлено періодичність подачі звітності за формою №3-ПН, а передбачено, у разі хоча б одноразове подання роботодавцем звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», і це означає, що учасник господарських відносин вжив залежні від нього передбачені законодавством заходи для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходи для недопущення господарського правопорушення, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 260/557/19

Відповідно до наведеного, підприємство (роботодавець) не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю, що повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеного в постановах від 22 червня 2022 року по справі №826/11977/18, від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 03 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 260/557/19.

За матеріалами справи судом першої та апеляційної інстанцій не встановлено подання відповідачем до відповідного центру зайнятості у 2022 році звітності ф.№3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), і вказані обставини відповідачем по справі не спростовано, що свідчить про невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо інформування відповідно уповноважених державою органів про наявність робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості особи з інвалідністю для працевлаштування, а відповідно і підтверджує позицію позивача про наявність правових підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Не містять матеріали справи також доказів про те, що набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 року № 2682-IX відповідачем до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подавався звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ, хоча інформація саме вказаного звіту до 06.11.2022 року була необхідною для організації працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємствах, установах, організаціях, фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю.

Суд першої інстанції підставно не узяв до уваги посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати № 2024/02.0-7.1, як підставу для відмови у задоволені вимог позивача у цій справі, оскільки вказаний лист не спростовує наявність у відповідача заборгованості та жодним чином не нівелює факт вчиненого порушення відповідачем, яке ним самим навіть не заперечується.

Долучені відповідачем до матеріалів справи копії наказу № 13 від 06.12.2021 (а.с.27) та штатного розпису ГО «Запоріжжя. Платформа спільних дій» (а.с.28) за змістом яких з 03.01.2022 відповідачем було введено в організацію вакантну посаду та створено робоче місце з повним робочим днем для осіб з інвалідністю не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог позивача у цій справі, оскільки відповідач не виконав належним чином і в установлений законодавством строк свого обов`язку стосовно інформування центрів зайнятості про попит на робочу силу (вакансії) за формою звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Не викликає сумнівів у колегії суддів також висновок суду першої інстанції стосовно розрахунку суми позову, пред`явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Перевіряючи вказаний розрахунок, який також був розміщений в електронному кабінеті відповідача 17.04.2023, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що фонд оплати праці штатних працівників відповідача становить 2803464,31 грн., середньооблікова чисельність штатних працівників 12, середня річна заробітна плата штатного працівника складає 233622,03 грн., а відтак позивачем застосовано адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу одного робочого місця для працевлаштування інваліда в сумі 116811,01 грн., а за період несплати відповідачем адміністративно-господарської санкцій, з 18.04.2023 за 85 днів, позивач, виходячи із суми адміністративно-господарської санкції (116811,01 грн.), розрахував пеню в розмірі 7943,25 грн.

За наведених обставин, та з огляду на те, що вказаних адміністративно-господарських санкцій та пені в загальній сумі 124754,26 грн. відповідач не сплатив у визначений Законом строк, і не надав суду будь-яких доказів працевлаштування осіб з інвалідністю із числа штату підприємства в кількості однієї особи у 2022 році, або доказів сплати санкції в повному розмірі -суд першої інстанції враховуючи правові позиції Верховного Суду дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не було вжито всіх можливих заходів по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до нормативів встановлених Законом №875-ХІІ, і враховуючи положення ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, відповідач не може вважатись таким, що вжив всіх залежних від нього заходів, спрямованих на недопущення скоєння правопорушення, а відтак не може бути звільнений від відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

Колегія суддів в повному обсязі погоджується з висновками суду першої інстанції у цій справі про те, що відповідачем не доведено вжиття усіх залежних від нього передбачених законом заходів для недопущення господарського правопорушення, та несплату добровільно суми адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, яка підлягають стягненню, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводами апеляційної скарги відповідача не спростовуються законні та обґрунтовані висновки суду першої інстанції, і відповідно у колегії суддів відсутні правові підстави для задоволення вимог апеляційної скарги і для скасування рішення суду першої інстанції з наведених відповідачем підстав.

Керуючись ст.ст. 242, 315, 316, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Громадської організації «Запоріжжя. Платформа спільних дій» залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий - суддяС.В. Сафронова

суддяД.В. Чепурнов

суддяА.О. Коршун