Рішення

від 19.09.2023 по справі 695/3401/19

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/3401/19

номер провадження 2/695/123/23

19 вересня 2023 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря Оніщенко Н.В.,

представника позивача Юхимця В.М.,

представника відповідача Обода Д.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до ОСОБА_1 , підприємства споживчої кооперації «Супутник», третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Золотоніського міського нотаріального округу Сахно Валентина Іванівна, про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Черкасиобленерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , підприємства споживчої кооперації «Супутник», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, приватний нотаріус Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І. про визнання недійсним договору нежилого приміщення від 21.09.2018, у частині купівлі-продажу трансформаторної підстанції «В» (ТП-681).

Вимоги позовної заяви мотивовані тим, що між ОСОБА_1 та підприємством споживчої кооперації «Супутник» 01.09.2018р. укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , серед якого - трансформаторна підстанція №681 (далі ТП-681), яка перебувала у власності ПАТ «Черкасиобленерго».

Позивач наполягає, що вказана підстанція перебуває на балансі позивача, останній здійснює її поточне обслуговування та ремонт, а будь-яке рішення про відчуження станції позивачем не приймалось.

На думку позивача, відповідачі достеменно знали про те, що вказана підстанція перебуває на балансі позивача, належить останньому та відноситься до системи електромереж та установок позивача, а тому сторони вчиняють правочин щодо майна, яке не належить продавцю, отже такий правочин є недійсним у частині купівлі-продажу трансформаторної підстанції, а ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем.

Крім того, вказаний договір купівлі-продажу в частині купівлі трансформаторної підстанції суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки призводить до несанкціонованого використання ТП-681, що обслуговує значну кількість споживачів, які можуть залишитись без електроенергії.

За цих підстав, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження, відповідно до ухвали суду від 29.11.2019р.

ПСК «Супутник» скерувало до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого будівля трансформаторної підстанції побудована Золотоніським районним споживчим товариством разом з іншими приміщеннями овочевої бази, включена до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.12.1999р., що видане виконавчим комітетом Золотоніської міської ради за № 942. В подальшому ПСК «Супутник», який було створено шляхом виділення із Золотоніського районного споживчого товариства по розподільчому балансу отримало комплекс будівель овочевої бази, в тому числі ТП-681. У зв`язку із значним збільшенням податків на землю та майно, ПСК «Супутник» виставило комплекс майна на продаж включаючи і трансформаторну підстанцію. Продаж було здійснено через аукціонні торги, переможцем яких став ОСОБА_1 з яким і був укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.09.2018р.. Позивач в позовній заяві недоречно посилається на акт та договори, які укладені не з РайСТ, а з ПАТ «Золотоношарембуд», територія якого розміщена поруч з овочевою базою, однак дане товариство не мало прав підписувати акти щодо власності трансформаторної підстанції, оскільки остання йому ніколи не належала та знаходиться не на його території.

Інші учасники у справі жодних клопотань, відзивів чи заперечень до суду не надіслали.

У судовому засіданні представник позивача на задоволенні позову наполягав у повному обсязі з підстав, що вказані у позовній заяві, вказував, що підстанція не може належати фізичній особі, а питання користування нею, адже остання знаходиться на території, яка тепер належить ОСОБА_1 буде вирішуватись шляхом переговорів із відповідачем. Крім того вказував, що рішенням господарського суду Черкаської області від 30.08.2022р., яке набрало законної сили, встановлено, що вказана підстанція не належала Золотоніському районному споживчому товариству, а тому подальша реєстрація вказаної підстанції за ПСК «Супутник» та відчуження ОСОБА_1 відбувалася без відповідних правових підстав, що свідчить про вибуття вказаної підстанції з володіння позивача не з його волі, а тому із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь позивача було витребувано вказану підстанцію.

Представник ПСК «Супутник» в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував повністю, з підстав, які вказані у відзиві на позовну заяву, вказував, що позивач ніколи не звертався із відповідними заявами про те, що це його майно, всі податки за вказану підстанцію сплачувались відповідачем, та через надмірний податковий тягар вказане майно було реалізовано на відповідних торгах.

Відповідач ОСОБА_1 підтримав пояснення представника ПСК «Супутник», вказував, що із самого початку був готовий до мирного врегулювання спору та укладення договору на обслуговування підстанції, вважав, що такі дії позивача спрямовані на перешкоджання розвитку бізнесу, із рішенням господарського суду Черкаської області не погоджувався, однак його не оскаржував.

Третя особа по справі в судове засідання не з`явилась, зверталася до суду із телефонограмами про розгляд справи за її відсутності, жодних заперечень щодо позовних вимог суду не надала, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином у порядку встановленому чинним законодавством.

Оскільки судом були використані усі способи повідомлення третьої особи про суть спору, час та місце розгляду справи, остання своїм правом на подання заперечень чи пояснень по суті справи не скористалась, а тому суд вважає за можливе розгляд справи здійснювати за відсутності останньої.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із способів захисту прав та інтересів є визнання правочину недійсним, що передбачено п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Вважаючи свої права порушеними позивач просить визнати договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 21.09.2018, посвідченого приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І. недійсним в частині купівлі-продажу трансформаторної підстанції під літ. «В» (ТП-681).

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, що укладений 21.09.2018р. між ПСК «Супутник» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І., зареєстрованого в реєстрі за №1086, ОСОБА_1 купив у особисту власність належне продавцю нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яке складається із наступного: склад овочесховище А-1, а,; засолочний цех Б-1, б,; трансформаторна В, ангар Г; плотня Д; вісова-К-1; погріба - Л, Н; огорожа 1,2; доріжки-І; водогін ІІ; розташовані на земельній ділянці, площею 1.0917га, яка перебуває в оренді, та має кадастровий номер 7110400000:09:010:0300.

Позивач наполягає, що укладення вказаного договору суттєво порушує його права, адже трансформаторна, яка зазначена в договорі під літерою «В» належить позивачу та не може бути передана у власність ОСОБА_1 , таким чином, для відновлення прав позивача, договір купівлі-продажу в частині продажу вказаної трансформаторної має бути визнаний недійсним.

Однак суд зауважує наступне.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 30.08.2022 у справі №17-14-01/1994 (925/1631/21) за позовом ПАТ «Черкасиобленергно» до виконавчого комітету Золотоніської міської ради, ПСК «Супутник», ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство енергетики України та Фонд державного майна України, про визнання протиправним і скасування рішення, визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та про витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна, позов задоволено частково, витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ПАТ «Черкасиобленерго» трансформаторну підстанцію №681, літера В, розташовану за адресою вул.. Новоселівська, 60, м. Золотоноша Черкаської області.

За повідомленням сторін вказане рішення суду ніким не оскаржувалось та 10.10.2022р. набрало законної сили у порядку встановленому законом.

Як вбачається із змісту вказаного рішення суду позивач набув право власності на спірну трансформаторну підстанцію №681 як на об`єкт нерухомого майна від свого право попередника - державного енергопостачального підприємства «Черкасиобленерго» внаслідок його перетворення у Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Черкасиобленерго», перейменовану в подальшому спочатку у відкрите акціонерне товариство «Черкасиобленерго», а потім у публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго». Державна реєстрація права власності на трансформаторну підстанцію №681 спочатку за Золотоніським районним споживчим товариством, а потім за ПСК «Супутник» та ОСОБА_1 означає про вибуття названого майна із володіння позивача як законного власника.

Таким чином вказаним судовим рішенням встановлено, що Золотоніське районне споживче товариство, яке в подальшому передало вказане майно ПСК «Супутник», а те в свою чергу реалізувало його з прилюдних торгів, заволоділо трансформаторною підстанцією №681 без відповідної правової підстави, тобто незаконно, а вказане майно вибуло з володіння позивача не з його волі.

Відтак, захищаючи права позивача, судом було застосовано вимоги ст. 388 ЦК України та витребувано вказане майно від особи, яка є останнім його набувачем.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, доводи відповідачів ПСК «Супутник» та ОСОБА_1 щодо належності їм майна спростовуються обставинами, які встановлені вказаним рішенням суду.

Разом із тим суд враховує, що порушені права позивача вже були захищені шляхом витребування вказаного майна на його користь, а відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Таким чином суд приходить до переконання, що порушені права позивача уже захищені відповідним судовим рішенням, при цьому представником позивача не вказано яке практичне значення має визнання договору купівлі-продажу нежилого приміщення у частині купівлі трансформаторної - «В» (ТП-681) як для самого позивача так і для відповідачів з огляду на наявність вказаного вище рішення суду та вирішення по суті питання належності цього майна.

Недійсність договору як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Отже, за своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим, на що вказував Верховний Суд у своїй постанові у справі №761/26815/17 від 27.01.2020р..

Суд наголошує, що позовна вимога про визнання недійсним, в тому числі виконаного договору, без одночасного заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК України, є належним способом захисту, який передбачений законом, однак, вирішуючи питання про можливість задоволення такого позову, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має визначитися з ефективністю обраного позивачем способу захисту та з`ясувати, яким чином будуть відновлені права позивача та які дії необхідно буде вчинити для відновлення таких прав.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 520/15125/16-ц (провадження № 61-455св17), Верховний Суд вказав, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком недійсності правочину є реституція.

У постанові Верховного Суду від 13 листопада2019 року у справі № 686/22924/16-ц (провадження № 61-33751св18) вказано, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18) вказано, що Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору. Верховним Судом також враховується, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так само, відповідно до ч.,ч. 5-6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.

Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України.

У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Крім того, відповідно до Узагальнення Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 року, якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК ( 435-15 ), є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги про визнання договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення недійсними не є ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Так судом вбачається, що кінцевою метою звернення до суду позивача є захист його права на вказану трансформаторну підстанцію та відновлення попереднього стану. Зважаючи на наведене, заявлені вимоги про визнання договору щодо відчуження спірного майна недійсними не матиме наслідком повернення вказаної підстанції чи усунення перешкод у користуванні нею. Крім того питання власності такої станції та її витребування на користь позивача вже вирішено, отже жодного практичного значення визнання цього договору недійсним не матиме, а тому не відновить права позивача, яке вже захищене та фактично відновлене на підставі іншого рішення суду.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач, звернувшись до суду з вимогою про визнання правочину недійсним на підставі ч.1 ст.215 ЦК України, стороною якого він не був, обрав неналежний спосіб захисту, а тому у задоволенні позову слід відмовити з зазначених підстав.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, суд, на підставі ст.. 141 ЦПК України витрати позивача по оплаті судового збору залишає за позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 128, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Публічному акціонерному товариству «Черкасиобленерго» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , підприємства споживчої кооперації «Супутник», третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Золотоніського міського нотаріального округу Сахно Валентина Іванівна, про визнання недійсним договору відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 02 жовтня 2023 року.

Суддя : Середа Л.В.