Постанова

від 29.09.2023 по справі 910/5727/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2023 р. Справа№ 910/5727/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Ходаківської І.П.

без виклику сторінза апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023

у справі № 910/5727/23 (суддя - Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайвелл Групп»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 245 415,50 грн

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст поданої позовної заяви

12.04.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайвелл Групп» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 186 772,11 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що між сторонами було укладено договір поставки № 53-122-01-21-11028 від 27.07.2021, за яким відповідач має заборгованість. Позивачем в період з серпня по листопад 2021 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 708 840,00 грн. Пунктом 6.1 договору сторони домовились, що оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється відповідачем за умови реєстрації позивачем податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії». Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію. Позивач виконав свої зобов`язання перед відповідачем та своєчасно здійснив поставку продукції згідно договору в повному обсязі, що підтверджено відповідними ярликами, оформленими відповідачем, видатковими накладними та податковими накладними, зареєстрованими у ЄРПН з відповідними квитанціями про прийняття. У зв`язку з тим, що відповідачем було порушено строки оплати за товар позивачу, останній звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 186 772,11 грн, з яких 169 663,55 грн інфляційні втрати та 17 108,56 грн 3% річних.

Також позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

23.05.2023 позивачем до суду першої інстанції подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 245 415,50 грн, з яких 221 356,58 грн інфляційних втрат та 24 058,92 грн 3% річних.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайвелл Групп» 155 767 грн 09 коп. інфляційних втрат, 16 756 грн 04 коп. 3% річних, 2 587 грн 85 коп. витрат по сплаті судового збору, 10 544 грн 76 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, встановив, що наявні відповідачем порушення зобов`язання щодо своєчасної сплати за поставлену продукцію, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті продукції, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача на свою користь 221 356,58 грн інфляційних втрат та 24 058,92 грн 3% річних.

Також судом першої інстанції встановлено, що умовами договору інший розмір процентів не визначений. Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість нарахування 16 756,04 грн 3% річних, тому позовні вимоги в цій частині задоволені.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в позові, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, зокрема не враховано що внаслідок часткової сплати боргу подальше нарахування має здійснюватись з дати часткової оплати на залишок заборгованості до наступної дати часткової сплати боргу. Суд першої інстанції стягнув 155 767,09 грн суми інфляційних втрат.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, про відмову, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, зокрема не враховано що внаслідок часткової сплати боргу подальше нарахування має здійснюватись з дати часткової оплати на залишок заборгованості до наступної дати часткової сплати боргу.

Також суд першої інстанції відхилив клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що умовами договору не визначено розмір процентів річних, а позивачем пред`явлено вимогу про стягнення 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката до 2 000,00 грн, то суд першої інстанції зазначив, що дане клопотання не може бути задоволено з мотивів, наведених у даному клопотанні, оскільки відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність правових підстав для зменшення витрат на правничу допомогу адвоката до наведеного розміру, матеріалами справи підтверджується надання професійної правничої допомоги позивачу.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відповідність заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та стягнув 10 544,76 грн.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» 21.07.2023 (засобами поштового зв`язку) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження, рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі за № 910/5727/23:

- в частині стягнутого розміру інфляційних втрат та 3% річних змінити, зменшивши їх обґрунтований розмір, що підлягає стягненню на 90%, цим самим задовольнивши відповідне клопотання;

- в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у стягненні з ВП «Рівненська АЕС» цих витрат. А у тому разі, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що дані витрати слід покласти на підприємство, то - зменшити їх розмір до рівня не більше як 2 000,00 грн. Вирішити питання розподілу судових витрат за результатами апеляційного розгляду цієї справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі за № 910/5727/23; призначено до розгляду апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його незаконним і таким, що підлягає скасуванню з 2 аспектів : судом порушені норми процесуального права; судом не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи.

Скаржник вважає, що в рамках розгляду справи в суді першої інстанції останнім не було надано оцінку та не враховано те, що відповідач припустився порушення строків оплати, у зв`язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед ДП НАЕК «Енергоатом», суттєвим зменшенням обсягу відпуску електроенергії, виникла фінансова криза неплатежів, що, в свою чергу, і призвело до несплати у передбачені договором терміни за наданих послуг.

Також, за доводами скаржника, ДП «НАЕК «Енергоатом» належить до державного сектору економіки, діяльність якого спрямована на виробництво електроенергії та реалізації у спосіб, визначений законодавством України. У зв`язку із введенням у 2019 році нової моделі енергоринку, накопичилась заборгованість за відпущену товарну продукцію.

Окрім цього, апелянт наголошував на тому, що суд має врахувати, що відбулась втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, i необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської), що є надзвичайними обставинами, які перешкодили компанії своєчасно виконати свої зобов`язання.

Не погоджуючись з висновком суду, скаржник просить врахувати, що незважаючи на складний період воєнного стану, він повністю погасив основний борг за договором, надмірний розмір 3% річних та інфляційних втрат, який присуджений на користь позивача, може негативно вплинути на фінансовий стан державного підприємства.

Апелянт вказує на введення воєнного стану в України та зазначає, що на сьогодні день ДП «НАЕК «Енергоатом» фактично працює в кризових умовах та в обмеженості ресурсів. Серед іншого, загальновідома ситуація з окупацією м. Енергодар та безпосередньо Запорізької АЕС.

ДП «НАЕК «Енергоатом» зазначає, що за наведених підстав обмежене наразі у здійсненні будь-яких зайвих платежів, що не передбачені виробничою програмою та спрямовані на подолання ситуації, що склалась у енергетиці у час війни, та підтримання безпечного функціонування АЕС.

Виказуючи незгоду з відмовою у зменшенні розміру 3% річних, визнаних обґрунтованими судом, апелянт посилається висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, також вважає, що суд не врахував перебування України у стані війни з Російською Федерацією як надзвичайної події, котра відноситься до форс-мажорних обставин (з посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 202/02.0-7.1).

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

14.08.2023 на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, який отримано судом 21.08.2023 та який прийнятий в порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України .

Позивач у поданому відзиві проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає їх не обґрунтованими та просив апеляційну скаргу у даній справі залишити без задоволення.

Зокрема, позивач вказує на відсутність правових підстав для зменшення розміру 3% річних; зазначає, що ДП «НАЕК «Енергоатом» не надало жодного доказу та не навело жодної підстави, які могли б свідчити про належне виконання ним зобов`язань за договором щодо оплати вартості отриманого товару у визначений договором строк або наявності буд-яких законних підстав щодо зменшення нарахованих 3% річних.

Також, позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить здійснити розподіл судових витрат.

22.08.2023 на адресу суду апеляційної інстанції від Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» наійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 2000 грн.

23.08.2023 на адресу суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайвелл групп» надійшли письмові пояснення, щодо клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин

27.07.2021 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (замовник, відповідач), від імені якого діє відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайвелл Групп» (постачальник, позивач) було укладено договір поставки № 53-122-01-21-11028 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором постачальник зобов`язується поставити та передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації № 1 (додаток № 1 до договору).

Згідно з п. 1.2 договору предметом поставки по даному договору є продукція: 33710000-0 шампунь дезактивуючий, яка передбачена специфікацією № 1 до даного договору.

Спір виник внаслідок того, що відповідач у порушення умов договору сплатив вартість поставленої продукції несвоєчасно, у зв`язку з чим позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання нараховано 221.356,58 грн інфляційних втрат та 24 058,92 грн 3% річних.

Відповідно до п. 2.2 договору загальна сума договору (вартість продукції) становить 708.840,00 грн.

За умовами п. 3.1 договору сторонами погоджено, що продукція поставляється в строк по 19.07.2021. Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно «Інкотермс-2010». Місце поставки та вантажоодержувач - 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом».

Згідно з п. 8.1 договору приймання продукції за кількістю та якістю (вхідний контроль) здійснюється відповідно до вимог Стандарту Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом»: «Управління закупівлями продукції, Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» СОУ НАЕК 038:2021, при наявності товарно-супровідних документів, передбачених пунктом 8.2. даного договору.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 708 840,00 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними, які підписані обома сторонами:

№ РН-0000065 від 18.08.2021 на суму 115 992,00 грн (ярлик на придатну продукцію № 1-3-101 від 27.08.2021),

№ РН-0000075 від 14.09.2021 на суму 77 328,00 грн (ярлик на придатну продукцію № 1-3-115 від 21.09.2021),

№ РН-0000093 від 06.10.2021 на суму 115 992,00 грн (ярлик на придатну продукцію № 1-3-128 від 22.10.2021),

№ РН-0000100 від 19.10.2021 на суму 115 992,00 грн (ярлик на придатну продукцію № 1-3-134 від 22.10.2021),

№ РН-0000107 від 29.10.2021 на суму 77 328,00 грн (ярлик на придатну продукцію № 1-3-143 від 05.11.2021),

№ РН-0000114 від 10.11.2021 на суму 154 656,00 грн (ярлик на придатну продукцію № 1-3-146 від 16.11.2021),

№ РН-0000118 від 17.11.2021 на суму 51 552,00 грн (ярлик на придатну продукцію № 1-3-154 від 25.11.2021).

Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» за умови реєстрації постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.

З огляду на умови п. 6.1 та положення ст. 253 Цивільного кодексу України відповідач мав здійснити оплату поставленого товару у наступні строки:

за накладною № РН-0000065 від 18.08.2021 - у строк до 11.10.2021 включно,

за накладною № РН-0000075 від 14.09.2021 - у строк до 05.11.2021 включно,

за накладною № РН-0000093 від 06.10.2021 - у строк до 06.12.2021 включно,

за накладною № РН-0000100 від 19.10.2021 - у строк до 06.12.2021 включно,

за накладною № РН-0000107 від 29.10.2021 - у строк до 20.12.2021 включно,

за накладною № РН-0000114 від 10.11.2021 - у строк до 31.12.2021 включно,

за накладною № РН-0000118 від 17.11.2021 - у строк до 09.01.2022 включно.

Матеріали справи (платіжні доручення № 3889 від 22.03.2023, № 4930 від 14.04.2022, № 5390 від 21.04.2022, № 5701 від 26.04.2022, № 6314 від 09.05.2022, № 10605 від 26.08.2022, № 10888 від 07.09.2022, № 12210 від 11.10.2022, № 12457 від 18.10.2022, № 12648 від 20.10.2022, № 12830 від 25.10.2022, № 13099 від 03.11.2022, № 13101 від 03.1.2022, № 13097 від 03.11.2022) свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної сплати за поставлену продукцію, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті продукції, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача на свою користь 221.356,58 грн інфляційних втрат та 24 058,92 грн 3% річних за заявлені періоди.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).

Частиною 1 ст. 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, поставив відповідачу товар на загальну суму 708 840, 00 грн. Проте, відповідач оплатив поставлений товар в повному обсязі з порушенням встановленого договором строку.

ДП «НАЕК «Енергоатом» належним чином не виконало зобов`язання щодо оплати продукції у строк, встановлений договором, відтак допустило порушення зобов`язання.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд встановив, що умовами п. 6.1 договору сторони погодили оплату поставленої продукції за специфікацією за кожною партією протягом 45 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої продукції.

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних за загальний період з 14.10.2021 по 02.11.2022 за кожною накладною окремо, погоджується з тим, що нарахування 16 756,04 грн 3% річних підлягають задоволенню та вважає, що правові підстави для задоволення відповідного клопотання ДП «НАЕК «Енергоатом» відсутні.

Також, апеляційний господарський суд відзначає, що оскільки 3% річних не є штрафними санкціями у розумінні ГК України, такий розмір встановлений законом, то немає підстав для їх зменшення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі ДП «НАЕК «Енергоатом» оскаржує рішення господарського суду першої інстанції у частині відмови у зменшенні 3% річних та в частині витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо посилань скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Північний апеляційний господарський суд зазначає таке.

У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу. З метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення суми відсотків річних був обмежений судом.

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Наведене у сукупності свідчить, що у справі №902/417/18 питання можливості зменшення неустойки та інших нарахувань вирішувалось за результатами аналізу конкретної ситуації, на підставі наданих сторонами доказів згідно зі ст. 86 ГПК України і ситуація у справі №902/417/18 не є тотожною тій, що склалась у справі, що розглядається.

У зв`язку з цим такі вимоги (в т.ч. апеляційної скарги) задоволенню не підлягають.

Щодо тверджень відповідача, що порушення зобов`язання відбулось не з його вини, то, по-перше, за змістом положень пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509, статті 611, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21, від 04.05.2022 у справі №761/28949/17, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №908/153/21, від 07.09.2022 у справі №924/159/14 , від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

При цьому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Отже, визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21 та від 11.07.2023 у справі № 910/15410/21.

По-друге, відповідачем було прострочено виконання своїх грошових зобов`язань за чотири місяці до початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, тому суд критично оцінює доводи відповідача, що спірне порушення було обумовлене саме окупацією Запорізької АЕС чи початком повномасштабної військової агресії проти України.

Окрім того, повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, та зумовлені цими діями наслідки, є обставиною, яка за умови доведення неможливості виконання учасником цивільних правовідносин своїх договірних зобов`язань, може бути кваліфікована судом як форс-мажор та бути підставою для звільнення такої особи від відповідальності за порушення такого зобов`язання.

Наприклад, зумовленими військовою агресією обставинами, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, можуть слугувати непрацюючі банки (в тому числі внаслідок хакерської атаки), встановлення урядом обмежень щодо переказу коштів (їх обсягу) тощо.

Водночас, відповідачем не наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали йому оплатити поставлений за договором товар, в той час як відсутність коштів (скрутний фінансовий стан) не є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення, що прямо вказано у ст. 617 Цивільного кодексу України.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або відсутністю вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №910/18432/21.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач наполягає на тому, що судом не було надано оцінку та не враховано те, що відповідач припустився порушення строків оплати, у зв`язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед ДП НАЕК «Енергоатом», суттєвим зменшенням обсягу відпуску електроенергії, виникла фінансова криза неплатежів, що в свою чергу і призвело до несплати у передбачені договором терміни за наданих послуг. А також, ДП «НАЕК «Енергоатом» належить до державного сектору економіки діяльність якого спрямована на виробництво електроенергії та реалізації у спосіб визначений законодавством країни. У зв`язку із введенням у 2019 році нової моделі енергоринку, накопичилась заборгованість за відпущену товарну продукцію.

Згідно зі ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на приписи ч. 2 статті 617 ЦК України та ч. 2 статті 218 ГК України в даному випадку, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на відсутність його вини у невчасному виконанні зобов`язань з порушення строків оплати, оскільки було зазначене зростання простороченої заборгованості, суттєвим зменшенням електроенергії, а також недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати виконаних позивачем обов`язків.

У зв`язку з чим застосування в даній справі ст. 625 ГПК України місцевим господарським судом є правильним, а доводи скаржника - безпідставними.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням задоволення частково позовних вимог у розмірі 172 110, 98 грн, ухвалене рішення є обґрунтованим, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. А тому доводи апелянта не приймаються судом апеляційної інстанції, як підстава для скасування рішення місцевого господарського суду.

А тому апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) суд апеляційної інстанції не встановив.

Щодо посилання скаржника на необґрунтоване стягнення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає їх необґрунтованими через наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 08.09.2022 між позивачем (клієнт) та адвокатським бюро «Єресько та партнери» (бюро) укладений договір про надання правової допомоги № 08-09/22, за умовами якого на замовлення клієнта бюро зобов`язується здійснити захист, представництво або інші види правової допомоги Клієнту на умовах, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п. 1.3 договору № 08-09/22 від 08.09.2022 сторони можуть погоджувати конкретний обсяг правової допомоги стосовно певних доручень Клієнта в процесі усного звернення Клієнта або шляхом укладення додаткових угод до договору, які є невід`ємною частиною договору. Допускається обмін сканованими версіями відповідних документів між сторонами, котрі відправляються засобами електронної пошти з обов`язковим направлення відповідного документа у письмовій формі.

01.02.2023 між Клієнтом та Бюро укладено додаткову угоду № 1, відповідно до п. 1 якої Клієнт доручає Бюро, а Бюро погоджується надавати Клієнту правову допомогу (далі - правова допомога) щодо представництва інтересів Клієнта у Господарському суді міста Києва у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайвелл Групп» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення заборгованості за договором поставки № 53-122-01-21-11028 від 27.07.2021 (суми індексу інфляції та трьох процентів річних), що включає:

1.1. аналіз документів Клієнта, на підставі яких виникла заборгованість, представництво інтересів Клієнта в Господарському суді міста Києва, включаючи підготовку та подання позовної заяви, відповіді на відзив (якщо в цьому виникне необхідність), додаткових пояснень по суті справи (якщо в цьому виникне необхідність) та подачу інших процесуальних документів, необхідних для розгляду справи, а також моніторинг руху справи у суді (сайт «Судова влада України», сайт «Електронний суд», , засоби телефонного зв`язку) тощо.

Згідно з п. 3.3 договору № 08-09/22 від 08.09.2022 порядок обчислення гонорару, порядок його сплати умови його повернення визначаються окремими додатками та/або додатковими угодами до договору. Сторони можуть визначати розмір гонорару за окремими справами та/або зверненнями Клієнта.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 від 01.02.2023 між сторонами попередньо узгоджено, що вартість правової допомоги, вказаної у п.1.1. цієї додаткової угоди № 1, становить 15 000,00 грн.

Пунктом 3.1 договору № 08-09/22 від 08.09.2022 визначено, що Клієнт здійснює на користь Бюро повну попередню оплату гонорару, протягом 7 (семи) календарних днів з дня виставлення рахунку. Клієнт зобов`язується також здійснити оплату фактичних витрат, необхідних для надання правової допомоги та/або виконання договору.

До фактичних витрат відносяться витрати, пов`язані із виконанням договору (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата поштових відправлень, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, реєстраційні збори та інші обов`язкові платежі, тощо) (п. 3.2 договору № 08-09/22 від 08.09.2022).

З матеріалів справи вбачається, що згідно платіжних доручень № 2009 від 05.04.2023 та № 2062 від 12.05.2023 позивачем перераховано на рахунок Бюро кошти за юридичні послуги в загальному розмірі 15 000,00 грн.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 10 544,76 грн.

Апелянт, не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, обґрунтовує позицію п. 3.4 договору про надання правової допомоги, яким передбачено, що за результатами надання правової допомоги складається акт, в якому вказується обсяг наданої бюро правової допомоги та її вартість. Позивач, на думку скаржника, не надав акт про надання правової допомоги, як внаслідок належним чином не підтвердив факт надання правової допомоги та її вартість.

Колегія суддів за такими твердженнями апелянта не погоджується, з огляду на наступне.

На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивачем надано укладений між позивачем (Клієнт) та Адвокатським бюро «Єресько та партнери» (Бюро) договір про надання правової допомоги № 08.09.2022 від 19.10.2021, відповідно до умов якого на замовлення Клієнта Бюро зобов`язується здійснити захист, представництво або інші види правової допомоги Клієнту на умовах, що визначені цим договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Перелік послуг, їх вартість, порядок розрахунків, сум та інші аспекти виконання договору визначаються договором та додатковою угодою.

Відповідно до ст.26 Закону «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За змістом ч.3 ст.27 Закону «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Стаття 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та / або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 21.03.2019 у справі №914/359/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 23.03.2021 у справі № 903/330/20, від 18.11.2021 у справі № 918/370/21, від 19.11.2021 у справі №910/4317/21, від 30.11.2021 у справі №925/331/20, від 19.01.2022 у справі №910/1344/19, від 03.02.2022 у справі №910/17183/20.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Така позиція висловлена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі №686/5064/20, від 19.01.2022 у справі №910/789/21.

Як вбачається із матеріалів справи, представником позивача надавались такі послуги: написання та подання позовної заяви; написання та подання заяви про збільшення позовних вимог; написання та подання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу; написання та подання відповіді на відзив; написання та подання заперечень на клопотання про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних; написання та подання письмових пояснень щодо заперечень та клопотання відповідача про зменшення витрат на відшкодування професійної правничої допомоги.

Подані документи підписані адвокатом Єресько О.С., яка діяла в суді першої інстанції в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайвелл Групп» на підставі ордеру серії АА № 1294314 від 12.04.2023.

Як зазначалося вище, позивачем перераховано на рахунок Бюро кошти за юридичні послуги в загальному розмірі 15 000,00 грн згідно платіжних доручень № 2009 від 05.04.2023 та № 2062 від 12.05.2023.

Тобто оплата позивачем юридичних послуг за першу інстанцію підтверджує факт надання правової допомоги та її вартість.

У зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про обґрунтованість стягнення витрат на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам. А тому доводи апелянта відхиляються, як необґрунтовані.

До того ж, скаржником не доведено та не надано жодних доказів того, що такі послуги є надмірно завищеними.

Щодо заяви позивача у відзиві щодо розподілу судових витрат за розгляд апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

На виконання вимог ст. 126 ГПК України позивачем до відзиву на апеляційну скаргу долучено документі, що підтверджують понесені витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, а саме: ордер серія АА №1334192 від 10.08.2023; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльність; договір про надання правової допомоги « 08-09/22 від 08.09.2022; додаткову угоду №2 31.07.2023до договору; рахунок на оплату №2 від 31.0.72023; платіжну інструкцію №2136 від 08.08.2023 на суму 10 000 грн.

Відповідачем було подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до 2000 грн.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Колегією суддів враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

Колегія суддів відзначає, що з огляду на погодження Бюро та Клієнтом розміру гонорару та кількості годин, які будуть необхідні адвокату для надання правничої допомоги, втручання суду у договірні відносини сторін у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

В той же час, відповідачем належним чином не обґрунтовано підстав для зменшення таких витрат. Водночас, враховано доводи при вирішенні питання щодо віідповідності фактично наданим послугам за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, за висновком колегії суддів, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, не відповідає критерію реальності з огляду на наступне.

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 31.07.2023, передбачено серед переліку послуг адвоката, в тому числі, й представництво інтересів клієнта в Північному апеляційному господарському суді.

Велика Палата Верховного Суду розглядаючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу у своїй постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначила, таке:

«При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі No 927/237/20). Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір».

Суд апеляційної інстанції враховує доводи іншої сторони, однак зазначає, що в даному випадку суд апеляційної інстанції виходить з критерію розумності розміру адвокатських витрат, тому вважає, що 10 000 грн за роботу над поданням відзиву на апеляційну скаргу та над письмовими поясненнями не є обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, беручи до критерії реальності та розумності адвокатських витрат, колегія суддів вважає, що справедливим та співмірним розміром витрат позивача на професійну правничу допомогу є 5000 грн.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Таким чином, на підставі ст. 2, 74-80, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судовий збір

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 126, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі за № 910/5727/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі за № 910/5727/23- залишити без змін.

3. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайвелл Групп» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 21, офіс 501, код ЄДРПОУ 41913688) 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

4. Видачу відповідного наказу доручити суду першої інстанції.

5. Матеріали справи №910/5727/23 - повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді Б.О. Ткаченко

І.П. Ходаківська