Рішення

від 02.10.2023 по справі 240/11373/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2023 року м. Житомир

справа № 240/11373/23

категорія 113070200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом Приватного акціонерна товариства "Житомирське автотранспортне підприємство 11854" до Державної служби України на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

Приватне акціонерне товариство "Житомирське автотранспортне підприємство 11854" звернулось до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно- господарського штрафу №356044 від 11.04.2023, винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідно до постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 11.04.2023 №356044 до позивача застосовано штраф у сумі розміром 17000грн за порушення ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Однак, накладення штрафу за порушення, встановлені під час перевірки здійснення регулярних спеціальних перевезень за маршрутом с.Левків - Хімволокно, оформлення документів передбачених ст.39 Законом України «Про автомобільний транспорт», а саме: у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», абз.3 ч.1 на момент перевірки відсутній поліс обов`язкового страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті.

При цьому зауважує про наявність вказаного документу в електронній формі у месенджері "Вайбер".

Також позивач вказує, що працівник позивача, водій ОСОБА_1 , керуючи 16.03.2023 автобусом NEOPLAN номерний знак НОМЕР_1 не здійснював жодних пасажирських перевезень, в тому числі і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, як про це зазначено у Акті №350076. На даному автобусі д.н.з. НОМЕР_1 ПРАТ «Житомирське АТП-11854» не здійснювалось взагалі перевезення пасажирів, оскільки даний транспортний засіб тривалий час перебував у неробочому стані.

Окрім того, відповідно до п.3 Положення про обов`язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 №959 документом, що підтверджує страхування пасажирів під час здійснення регулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом, є квиток.

Натомість, навіть не здійснюючи ні регулярних спеціальних перевезень, ні перевезень пасажирів взагалі, у автобуса NEOPLAN номерний знак НОМЕР_1 був наявний Договір добровільного особистого страхування від нещасних випадків на транспорті (за паушальною системою) №НВ-23-2414-ЖТ-0502 від 15.03.2023. За паушальною системою страхування - встановлюється загальна страхова сума для всіх пасажирів та водія, які знаходяться в забезпеченому ТЗ, зі встановленням окремих лімітів відповідальності страховика по кожній потерпілій особі.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи ( у порядку письмового провадження).

Згідно з ухвалою суду від 22.06.2023 заяву Приватного акціонерна товариства "Житомирське автотранспортне підприємство 11854" про забезпечення позову, задоволено.

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження направив до суду відзив на позовну заяву (за вх.№34531/23), у якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування зазначає, що під час перевірки транспортного засобу встановлено відсутність необхідних документів (в даному випадку - поліса обов`язкового страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті), визначених положеннями Закону України №2344-ПІ та Порядку №1567, що на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті від 16.03.2023 № 350076.

Відтак, під час перевірки було виявлено порушення вимог статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

На підтвердження здійснення перевезень, під час перевірки водієм транспортного засобу надано дорожній лист від 16.03.2023 №169743 та паспорт маршруту регулярних спеціальних перевезень. Необхідність наявності полісу обов`язкового страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті також підтверджується договором №11 від 03.01.2023, наданим водієм транспортного засобу під час перевірки.

Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, орган державного контролю діяв у межах, у спосіб та на підставі повноважень, визначених чинним законодавством.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 13 березня 2023 видано направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №013976 для проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортних засобів за додержанням законодавства про автомобільний транспорт згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 відповідно до системи адміністративно-територіального устрою України, в період з 13.03.2023 по 19.03.2023.

16 березня 2023 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено перевірку транспортного засобу щодо додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом - транспортного засобу марки NEOPLAN номерний знак НОМЕР_1 .

За результатами проведеної перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 16.03.2023 №350076 (далі - акт перевірки), у якому зафіксовано, що при перевірці транспортного засобу NEOPLAN номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , встановлено порушення вимог чинного законодавства: на момент перевірки відсутній поліс обов`язкового страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті.

Вказані документи були передані начальнику Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті для вирішення питання щодо притягнення перевізника до адміністративно-господарської відповідальності.

21.03.2023 відповідач направив позивачу лист, у якому повідомив про розгляд 11.04.2023 справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт та копію акту перевірки №350076 від 16.03.2023. Доказів вручення вказаного повідомлення позивачу суду надано не було.

11.04.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті розглянуто акт перевірки та винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №356044, відповідно до якої до Приватного акціонерна товариства "Житомирське автотранспортне підприємство 11854" застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі розміром 17000 грн за порушення вимог статті 39 Закону України Про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 вказаного закону.

Позивач не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон України №2344-ІІІ).

Згідно зі статтею 3 Закону України №2344-III цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Відповідно до частини 1 статті 29 Закону України №2344-III автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Згідно з положеннями статті 39 Закону України №2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення (частина 1).

Частиною 2 статті 39 Закону України №2344-III визначено перелік документів для регулярних пасажирських перевезень:

- для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

- для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;

- для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.

Статтею 60 Закону України №2344-III передбачена відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України №2344-III (який було застосовано відповідачем при прийнятті оскаржуваної постанови) за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 60 Закону України №2344-III розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Адміністративно-господарські штрафи стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до загального фонду Державного бюджету України, крім 50 відсотків адміністративно-господарських штрафів, передбачених абзацами чотирнадцятим - сімнадцятим частини першої статті 60 цього Закону, та плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, що зараховуються до державного дорожнього фонду, створеного у складі спеціального фонду Державного бюджету України.

При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок №1567 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №727 від 19.08.2020 року, чинній на час проведення перевірки транспортного засобу позивача).

Відповідно до пункту 1 Порядку №1567 цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

Згідно з пунктом 2 Порядку №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Пунктом 3 Порядку №1567 визначено, що органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1567 державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється в тому числі, виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Згідно з пунктом 20 Порядку №1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності) (пункт 21 Порядку №1567).

У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис (пункт 22 Порядку №1567).

Аналіз положень статті 39 Закону України №2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень пасажирів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 №959 затверджено Положенням про обов`язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

Зокрема, пунктом 1 Положення №959 визначено порядок здійснення обов`язкового страхування від нещасних випадків на транспорті пасажирів залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту, крім внутрішнього міського, під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані, а також працівників транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях (далі - водії), а саме: водіїв автомобільного, електротранспорту: машиністів і помічників машиністів поїздів (електровозів, тепловозів, дизель-поїздів); машиністів поїздів метрополітену.

Згідно з пунктами 3, 4 та 5 вказаного Положення кожному застрахованому перевізник, що виступає агентом страховика, видає страховий поліс. Страхувальниками водіїв є юридичні особи або дієздатні громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності, які є власниками транспортних засобів чи експлуатують їх і уклали із страховиком договори страхування. Відносини між перевізниками та страховиками щодо страхування пасажирів і водіїв визначаються укладеними між ними договорами доручення та договорами страхування.

Відповідно чинним Положенням №959 передбачено обов`язкове страхування від нещасних випадків на транспорті водія. При цьому, обов`язок забезпечити водія полісом обов`язкового страхування покладається саме на перевізника, який є власником транспортного засобу чи експлуатує його.

Матеріали справи свідчать, що згідно з акту перевірки уповноваженими особами відповідача виявлено наступні порушення: здійснення регулярних спеціальних перевезень за маршрутом с. Левків - Хімволокно, без оформлення документів передбачених ст.39 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме: "у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», абз.3 ч.1 на момент перевірки відсутній поліс обов`язкового страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті, чим порушив вимоги постанови Кабінету Міністрів України №959 від 14.08.1996. Страховка тільки на вайбері. На момент зупинки пасажирів не було".

Водночас судом встановлено, що страхувальником Приватним акціонерним товариством "Житомирське автотранспортне підприємство 11854", як перевізником, виконано покладений на нього обов`язок щодо обов`язкового страхування від нещасних випадків на транспорті (NEOPLAN номерний знак НОМЕР_1 ), про що суду надано копію договору добровільного особистого страхування від нещасних випадків на транспорті (за паушальною системою) №НВ-23-2414-ЖТ-0502 від 15.03.2023, строк дії договору з 16.03.2023 по 15.03.2024.

У свою чергу, згідно з норм чинного законодавства, паушальна система страхування встановлюється загальна страхова сума для всіх пасажирів та водія, які знаходяться в забезпеченому транспортному засобі, зі встановленням окремих лімітів відповідальності страховика по кожній потерпілій особі.

Тобто, на час проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення пасажирських перевезень перевізником ПрАТ "Житомирське автотранспортне підприємство 11854" щодо здійснення перевезення транспортом - NEOPLAN номерний знак НОМЕР_1 , вчинено необхідний обсяг дій по обов`язковому страхування, як водіїв, так і пасажирів від нещасних випадків на транспорті.

При цьому суд зазначає, що наявність Договору на обов`язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, який наданий позивачем суду, не свідчить про те, що він був у водія ОСОБА_1 на момент складання акту, що окрім того зазначено у акті перевірки шляхом формулювання: "Страховка тільки на вайбері".

Однак, наведене не спростовує те, що наявність такого договору у водія обов`язкова саме при перевезенні пасажирів, а не при перебуванні транспортного засобу по місцю його стоянки.

Також матеріали справи свідчать, що на момент перевірки транспортного засобу NEOPLAN номерний знак НОМЕР_1 , пасажири були відсутні, що не заперечується відповідачем.

Вищезазначене, на думку суду свідчить про передчасність висновків контролюючого органу щодо наявності порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Оцінюючи в сукупності викладені обставини, суд дійшов висновку про виконання позивачем легітимної мети запровадження законодавцем обов"язковості страхування перевезення пасажирів від нещасних випадків на транспорті, а відповідно і безпечність та відповідальність учасників дорожнього руху.

З урахуванням наведеного, у суду відсутні докази наявності порушення позивачем Закону України «Про автомобільний транспорт» та Закону України «Про дорожній рух».

Також суд враховує, що пунктами 25-27, 29 Порядку №1567 визначено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі автомобільного перевізника під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням.

Так, за результатами розгляду справи, на виконання п.27 Порядку №1567 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області, за відсутності представника позивача, було винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №356044 від 11.04.2023.

При цьому, суд враховує необізнаність позивача стосовно розгляду справи про порушення у зв`язку з тим, що доказів вручення запрошення позивача на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт з дотриманням вимог (пункту 26) Порядку №1567, суду надано не було.

Отже, відповідачем не було дотримано процедуру оформлення та розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка є фундаментальним показником правомірності винесеної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Вищевказаний підхід відповідача щодо прийняття постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів суперечить принципу належного урядування та в цілому верховенства права, однієї з чеснот якого є послідовність та прогнозованість.

При цьому, ризик помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, про що також зазначено Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 у справі №294/220/14-ц.

Суд зауважує, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваної позивачем постанови, натомість позивачем, з огляду на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт без його участі, у цій справі наведено суду доводи та надано відповіді їм докази, які свідчать про помилковість висновків відповідача щодо порушення ним законодавства про автомобільний транспорт.

Також суд враховує, що мета притягнення правопорушника до юридичної відповідальності обумовлені цілями, заради яких вона запроваджується. До таких основних цілей належать:

- охоронна - зупинити триваюче правопорушення (протиправний стан);

- правозабезпечувальна - досягнути результату у формі приведення поведінки (діяльності) відповідного суб`єкта до стану правомірної;

- правовідновлювальна (компенсаційна) - відновити порушене право потерпілого та компенсувати йому матеріальний і моральний збиток, заподіяний правопорушенням;

- попереджувальна (превентивна) - попередити вчинення нових правопорушень з боку як самого правопорушника (приватна превенція), так і інших суб`єктів (загальна превенція);

- процедурно-процесуальна офіційно визнати правопорушника винним у здійсненні протиправного діяння;

- виховна перевиховати правопорушника шляхом забезпечення у нього сталого спрямування на неухильне дотримання норм права;

- каральна (штрафна) - покарати правопорушника у формі понесення ним додаткових втрат, зокрема, майнового характеру.

Аналогічна правова позиція стосовно підстав та мети притягнення правопорушника до юридичної відповідальності міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі №803/1122/17, від 20 березня 2019 року у справі №820/4984/17, від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16 та від 20 травня 2022 року у справі №640/16786/19.

Крім того, у частині недоведення відповідачем у цій справі правомірності постанови про притягнення позивача до відповідальності суд також враховує, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Вищезазначене свідчить, що відповідач не може надати пояснення підстав притягнення до відповідальності позивача за переміщення транспорту без здійснення перевезення пасажирів, що в подальшому є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №356044 від 11.04.2023 прийнята відповідачем протиправно, а відтак підлягає скасуванню.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно винесено постанову №356044 про застосування адміністративно-господарського штрафу від 11.04.2023, відповідно до якої Приватне акціонерне товариство "Житомирське автотранспортне підприємство 11854" притягнуто до відповідальності у вигляді накладення адміністративно-господарського штрафу в сумі розміром 17000 грн, згідно з абз.3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною четвертою ст.134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).

Частиною 7 статті 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем ("Клієнт") і адвокатом Крижанівським Володимиром Петровичем ("Адвокат") укладено Договір про надання юридичних послуг №19 від 14.04.2023, відповідно до якого сторони обумовили, що "Адвокат" приймає на себе зобов"язання, зокрема надати необхідну правову допомогу та здійснювати представництво, зокрема у судах. Також в матеріалах справи міститься копія акту здачі-приймання виконаних робіт від 14.04.2023, підписаної позивачем ("Клієнт") і адвокатом Крижанівським Володимиром Петровичем ("Адвокат"), відповідно до змісту якої Адвокат "Виконавець" виконав роботи, що передбачені умовами Договору №19 від 14.04.2023, а саме:

- ознайомлення з матеріалами справи - 1000,00 грн;

- написання позовної заяви - 3000,00 грн.

Суд зауважує, з огляду на вказане, у наданих представником позивача до матеріалів справи документах не відображено, кількості витраченого адвокатом на виконання робіт (надання послуг) часу (годин), вартості години за певний вид послуги та найголовніше не конкретизовано та не деталізовано роботи проведені адвокатом в рамках надання послуг. Тобто, за поданими документами судом не можливо встановити предметність наданих послуг (чи стосувалося написання позовної заяви безпосередньо даної справи, а саме оскарження постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №356044 від 11.04.2023 винесену відділом державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті).

В питанні надання доказів суд враховує правову позицію Верховного Суду у справі №922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

За таких обставин, оскільки позивачем не надано суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, що стосується безпосередньо предмету позову в даній справі, тобто не додержані приписи ч.4 ст.134 КАС України, підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, відсутні.

Суд зазначає, що вимога подання детального опису є обов`язковою і пов`язана з тим, що розмір гонорару та розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, не є тотожними. Особа може сплатити адвокату в якості гонорару будь-яку суму, але відшкодуванню за нормами КАС України підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які доведені належними доказами, зокрема детальним описом робіт (наданих послуг) в межах розгляду конкретної справи.

Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб"єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов Приватного акціонерного товариства "Житомирське автотранспортне підприємство 11854" (вул.Корольова, 158, Житомир,10025, код ЄДРПОУ 03116625) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області (вул.Антоновича, 51, Київ 150, 03150, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №356044 від 11.04.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області на користь Приватного акціонерного товариства "Житомирське автотранспортне підприємство 11854" судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 (нуль) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 02 жовтня 2023 року.

Суддя А.В. Горовенко