Постанова

від 03.10.2023 по справі 331/4348/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 03.10.2023 Справа № 331/4348/23

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний № 331/4348/23 Головуючий у 1-й інстанції: Яцун О.О.

Провадження №22-ц/807/2005/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Подліянової Г.С.,

суддів: Гончар М.С.,

Дашковської А.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Шляніна Ігоря Володимировича на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2023 року про повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вакуленко Світлана Олександрівна про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вакуленко Світлана Олександрівна про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом.

Свої вимоги мотивувала тим,що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 28 січня 1994 року, виданого Виконавчим комітетом Жовтневої районної Ради народних депутатів, належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 був чоловіком ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 спадкоємцем після її смерті був її чоловік, ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина на належне спадкодавцю за життя майно, а саме на вищевказану квартиру. ОСОБА_2 залишив після себе заповіт, укладений 09 грудня 2020 року, посвідчений державним нотаріусом Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори Бережко С.М. і зареєстрований в реєстрі за № 1-410. Згідно заповіту все майно, в тому числі на вказану квартиру, спадковаець заповів своїй онучці, ОСОБА_1 , яка є позивачем у справі.

Після звернення ОСОБА_1 05 грудня 2022 рку до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вакуленко С.О. про прийняття спадщини, останньою того ж дня була заведена спадкова справа № 62/2022. Проте, 20 червня 2023 року приватний нотаріус своєю постановою відмовила позивачці у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на кв. АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , дідуся ОСОБА_2 у зв`язку з неспівпадінням ідентифікаційного номера ОСОБА_1 і ідентифікаційного номера, зазначеного в заповіті. А саме: ідентифікаційний номер позивача, ОСОБА_1 НОМЕР_3 , а ідентифікаційний номер, зазначений в заповіті 3072002784. У зв`язку з вищевикладеним нотаріус зазначила, що неможливо встановити, чи саме на користь цієї ОСОБА_1 складений заповіт. При цьому, прізвище, імя та по-батькові позивача, а також дата народження позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в заповіті викладено вірно. Інші цифри, окрім однієї, в ідентифікаційному номері позивача також співпадають. Крім цього, позивач є онукою ОСОБА_2 , про що зазначено в заповіті. Цей факт підтверджується свідоцтвом про народження позивачки серії НОМЕР_4 , згідно якого батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_4 , а також свідоцтвом про народження батька позивачки серії НОМЕР_5 , згідно якого батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_2 , а матір`ю ОСОБА_3 . Позивач вважає, що у заповіті була допущена механічна описка в написані однієї цифри ідентифікаційного номеру спадкоємця за заповітом, ОСОБА_1 , яка також згідно заповіту та довідки приватного нотаріуса є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті померлого дідуся.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті дідуся ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.1-5).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху на підставі ч. 1 ст. 185 ЦПК України, оскільки вона не відповідає вимогам ст.ст.175,177 ЦПК України (а.с.33).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто позивачеві на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України, оскільки позивачем не були виконанні вимоги ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2023 року про залишення позовної заяви без руху.

Не погоджуючись з таким судовим рішення, предстаник ОСОБА_1 , адвокат Шлянін Ігор Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2023 року, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не враховано те, що позовна заява повністю відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України та містить всі зазначені в ній відомості, проте суд вдався до аналізу змісту позовних вимог та доданих документів, що не передбачено вимогам цієї статті та повинно мати місце лише під час розгляду справи по суті, з огляду на позицію нотаріуса, позивач обрала найефективніший спосіб захисту власних прав, а саме визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, що не суперечить процесуальному закону, положенням Цивільного Кодексу України щодо способу захисту цивільних прав та інтересів.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першоїстатті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 6ст. 353 ЦПК Українипередбачено оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь суддідоповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, щоапеляційна скарга підлягає задоволеннюз наступних підстав.

Згідно зст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 6) ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженні у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно дост.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішеннязазначеним вимогам не відповідає.

Ухвала Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2023 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом, мотивована тим, що позивач не виконала вимоги ухвали Ленінського районного суд м. Запоріжжя від 07 липня 2023 року про залишення її позову без руху у визначений в ухвалі строк.

Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися неможе з наступних підстав.

Статтею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 28 січня 1994 року, виданого Виконавчим комітетом Жовтневої районної Ради народних депутатів, належала на прав власності квартира АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 був чоловіком ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про одруження Серія НОМЕР_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 .. Спадкоємцем після її смерті був її чоловік ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 залишив після себе заповіт, укладеий 09 грудня 2020 року, посвідчений державним нотаріусом Четвертої запорізької державної нотаріальної контори Бережко С.М. і зареєстрований в реєстрі за № 1-410. Згідно заповіту все майно, в тому числі на вказану квартиру, спадкодавець заповів своїй онучці, ОСОБА_1 , яка є позивачем у справі.

20 червня 2023 року приватний нотаріус своєю постановою відмовила позивачці у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на кв. АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , дідуся ОСОБА_2 у зв`язку з неспівпадінням ідентифікаційного номера ОСОБА_1 і ідентифікаційного номера, зазначеного в заповіті. А саме: ідентифікаційний номер позивача, ОСОБА_1 НОМЕР_3 , а ідентифікаційний номер, зазначений в заповіті 3072002784. У зв`язку з вищевикладеним нотаріус зазначила, що неможливо встановити, чи саме на користь цієї ОСОБА_1 складений заповіт.

04 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя із позовом до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, третя ооба: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вакуленко Світлана Олександрівна про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом, в якму просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті дідуся ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.1-5).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки вонане відповідаєвимогам ст.ст.175,177 ЦПК України, а саме: позивачці необхідно уточнити свої вимоги, конкретизувати, яке саме право було порушено, оскільки надані до позовної заяви письмові докази не підтверджують факту, що хтось оспорює або не визнає право позивачки на спадкове майно, зазачии спосіб захисту порушеного права, передбачений законом (а.с.33).

02 серпня 2023 року на виконання вимог даної ухвали представник ОСОБА_1 - адвокат Шлянін І.В. подав до суду заяву, в якій не погодився з вимогами даної ухвали суду, вважає, що враховуючи право диспозитивності цивільного судочинства, передбачене ст.13 ЦПК України, право вибору способу захисту, в межах, визначених ст.16 ЦК України, належить позивачу, яка обрала визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, про що відповідно до вимог ст.175 ЦПК України зазначила у позовній заяві. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У зв`язку з чим, просить відкрити провадження у справі (а.с.35-37).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто позивачеві на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України, оскільки позивачем не були виконанні вимоги ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2023 року.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Згідно з положеннями статей 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.

Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява, зокрема, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху згідно ч. 2 ст. 185 ЦПК України.

Згідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

При цьому, пунктом 2 Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", визначено, що суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. Недопускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав.

Відповідно до ч.2 ст.49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу:1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу;2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст.49 ЦПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Отже, питання, що стосується викладу обставин справи, з`ясування предмету позову (що конкретно вимагає позивач) та підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги), змісту вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав), подання доказів, їх належність та допустимість, суд міг вирішити в судовому засіданні на стадії підготовчого провадження.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву зазначив, що позовна заява і долучені до неї письмові матеріали не містять жодного доказу на підтвердження того, що хтось оспорює або не визнає право позивачки ОСОБА_1 на спадкове майно, тому нею помилково обрано саме такий спосіб захисту своїх прав (визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом), оскільки приватним нотаріусом Вакуленко С.О. було роз`яснено ОСОБА_1 її право на звернення до суду для встановлення юридичних фактів та належності документа.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи 02 серпня 2023 року на виконання вимог ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2023 року, ОСОБА_1 надала до суду заяву,в якійне погодивсяз вимогамиданої ухвалисуду,вважає,що враховуючиправо диспозитивностіцивільного судочинства,передбачене ст.13ЦПК України,право виборуспособу захисту,в межах,визначених ст.16ЦК України,належить позивачу,яка обралавизнання прававласності нанерухоме майно,про щовідповідно довимог ст.175ЦПК Українизазначила упозовній заяві.Визначення відповідачів,предмета тапідстав спорує правомпозивача.Натомість,встановлення належностівідповідачів йобґрунтованості позову обов`язкомсуду,який виконуєтьсяпід часпід часрозгляду справи,а нестадії відкриттяпровадження.У зв`язкуз чим,просить відкритипроваджену справі(а.с.35-37).

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або немайнового права та інтересу. Вказаною нормою встановлено способи захисту прав та інтетресів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно доч.ч. 1, 3ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а також учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з метою захисту своїх законних прав та інтересів. Прохальна частина позовної заяви свідчить, що усі вимоги стосуються виключно прав та інтересів ОСОБА_1 ..

В ухвалі Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2023 року суд посилається на статтю 392 ЦК України, якою передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, суд констатував, що позовна заява та додані до неї письмові матеріали не містять жодного доказу на підтвердження того, що хтось оспорює або не визнає право позивачки ОСОБА_1 на спадкове майно.

Апеляційний суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що виходячи з вимог процесуального закону, оцінка наданих позивачем доказів у справі, в тому числі з підстав їх належності, допустимості і достовірності проводиться судом за результатами розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження у справі.

Тобто, в ухвалі Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2023 року суд вдався до аналізу змісу позовних вимог та доданих документів, що не передбачено вимогам ст. 175 ЦПК України та повинно мати місце лише під час розгляду справи по суті.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета спору та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обгрунтованованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (п.41 Постанови).

Таким чином, висновок суду першої інстанції про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху в зв`язку із відсутністю жодного доказу на підтвердження того, що хтось оспорює або не визнає її право на спадкове майно, а тому нею помилково обрано саме такий спосіб захисту, спростовується змістом самої позовної заяви та фактично зводиться до аналізу суті позовних вимог на стадії вирішення питання про відкриття провадження, разом з тим, наявність чи відсутність порушеного права позивача встановлюється судом при розгляді справи по суті і може бути підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову в разі встановлення судом необґрунтованості позовних вимог.

Спір полягає в тому, що нотаріус не могла встановити, чи саме на користь позивача ОСОБА_1 складений заповіт від 09 грудня 2020 року, посвідчений державним нотаріусом Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори Бережко С.М. і зареєстрований в реєстрі за № 1-410, оскільки іденфікаційний номер позивачки ОСОБА_1 не співпадає з іденфікаційним номером зазначеним в заповіті.

Тобто, суб`єктивне право захисту власних майнових прав у заявниці виникло через дії нотаріуса і, за умови, не скасованої постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, воно підлягає судовому захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен з`ясувати, чи буде захист прав позивача ефективним за допомогою того способу, який позивач визначив у позові відповідно до викладеної вимоги та в залежності від встановлення того, чи було порушено право, і чи підлягає воно захисту та з урахуванням інших обставин задовольнити позов, чи відмовити у ньому.

Якщо між сторонами існує спір, то суд повинен вирішити спір і не вправі відмовляти у позові на тій підставі, що позивачем, на думку суду, обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки законом не визначено підстави для відмови у позові.

Розгляд справи в суді має своїм завданням вирішення спору, з тим, щоб сторони, між якими виник спір, не мали необхідності докладати додаткових зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням. Якщо ж спір не вирішується (якщо завдання судочинства не виконується), то не відбувається справедливого розгляду справи і ефективного захисту порушеного прав не досягається мети правосуддя.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про повернення позовної заяви ОСОБА_1 з тих підстав, що нею не надано доказів на порушея її прав, помилково обрано саме такий спосіб захисту своїх прав, що є правом позивача, а суд робить відповідні висновки щодо законності позовних вимог вже під час ухвалення рішення вирішуючи спір по суті справи про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом.

Згідност. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Згідно положення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Церква села Сосулівка проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду - право порушити провадження у судах щодо прав та обов`язків цивільного характеру - становить тільки один з його аспектів (див. «Голдер проти Об`єднаного Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року, Серія A, № 18, ст. 18, п. 36). Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. «Беллет проти Франції», рішення від 4 грудня 1995 року, Серія A, № 333-Б, ст. 42, п. 36).

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання про прийняття даної позовної заяви припустився надмірного формалізму, що може мати наслідком обмеження права позивачки на доступ до суду як елемента права на справедливий суд, що є неприпустимим.

Отже, суд першої інстанції в цій справі помилково та необґрунтовано вказав про наявність таких недоліків у позовній заяві, які б свідчили про неможливість відкриття провадження за нею. Залишення без руху, а тим більше повернення позовної заяви з підстав, викладених судом, є порушенням вимог процесуального законодавства, адже судом першої інстанції фактично надано оцінку доказам, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, при вирішенні питання про відкриття провадження, а не при прийнятті рішення суду по суті спору, чим допущено порушення приписів ст. ст.185,187,263-265 ЦПК України. Таким чином суд першої інстанції формально віднісся до застосування норм процесуального закону та прийшов до помилкового висновку про повернення позову з вищевказаних підстав.

Згідно з п. 4 ч. 1ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

На підставі викладеного та враховуючи фундаментальний принцип безперешкодного доступу до правосуддя, визначений Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 6), апеляційний суд вважає, що постановлена Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 05 вересня 2023 року ухвала про повернення позову підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, з підстав, передбачених п.4 ч.1ст.379 ЦПК України(порушення норм процесуального права).

Керуючись ст. ст. 258, 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,представника,адвоката ШлянінаІгоря Володимировича - задовольнити.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2023 року у цій справі скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 03 жовтня 2023 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Гончар М.С. Дашковська А.В.