Рішення

від 03.10.2023 по справі 211/1298/22

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/1298/22

Провадження № 2/211/442/23

РІШЕННЯ

іменем України

03 жовтня 2023 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Юзефовича І.О.,

при секретарях Бірж Д.В., Андрійченко А.Ю.,

за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Мамонова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міський тролейбус» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернувся досуду звищезазначеним позовомдо відповідачаКП «Міськийтролейбус» тапросить судвизнати протиправнимта скасуватинаказ №119-квід 02.02.2022про відстороненняйого відроботи,поновивши йогона посадіта стягнутисередній заробітокза весьперіод відстороненнявід роботив сумі17270,87грн.,посилаючись нанедотримання відповідачемвимог статті12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»і КЗпПУкраїни танезаконне відстороненняв зв`язкуз цимйого відроботи.В обґрунтуваннявимог зазначено,що вінпрацює з23лютого 2012року уКомунальному підприємстві«Міський тролейбус»,на данийчас напосаді водіятролейбуса 2класу.04жовтня 2021року Міністерствоохорони здоров`яУкраїни прийнятоНаказ №2153,яким визначеноперелік професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленнямпроти гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. 01 листопада 2021 року Міністерством охорони здоров`я України прийнято наказ № 2393, а 30 листопада 2021 року прийнято наказ № 2664, якими затверджено зміни до переліку цих професій, в останньому наказі зазначено щодо працівників комунальних підприємств, установ та організацій. 02 лютого 2022 року наказом відповідача № 119-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » його відсторонено від роботи, оскільки він не надав документи, що підтверджують факт його щеплення проти COVID-19 або довідку пор тимчасові чи постійні протипоказання до вакцинації проти COVID-19. Вважає цей наказ незаконними та таким, що підлягає скасуванню, оскільки основами законодавства України про охорону здоров`я передбачений обов`язок всіх громадян України піклуватися про своє здоров`я та не шкодити здоров`ю інших громадян. Це означає, що кожен має право на вільний вибір методів захисту свого здоров`я, розуміючи наслідки такого вибору для інших громадян. Положеннями Основ законодавства України про охорону здоров`я також передбачено обов`язкове надання згоди пацієнта на застосування будь-яких методів діагностики, профілактики та лікування. Отже, законодавець встановив додатковий механізм для забезпечення права на здоров`я та уникнення зловживань і примушувань до будь-яких медичних втручань. Ввезені в Україну препарати не пройшли повний обсяг клінічних досліджень. Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) схвалила такі препарати для екстреного використання. На даний момент кінцеві дані аналізу ще не отримані, результати щодо ефективності та безпечності ще потребують подальшого кінцевого підтвердження. Результати випробувань ще не опубліковані ні в одному рецензованому науковому журналі, тому на сьогоднішній день дані дослідження тривають, тобто ефективність і безпеку даних препаратів не доведено. Отже, вакцинація особи від COVID-19 здійснюється лише за наявності офіційної згоди такої особи. Вакцинація є обов`язковою проти дифтерії, кашлюку, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. В даному випадку вакцинація від COVID-19 для нього має ознаки примусу, оскільки він хоч і не може бути підданий силовим заходам для проведення вакцинації, але при цьому відмова від неї має тяжкий наслідок втрата роботи та відповідно єдиного джерела до існування. Фактично відстрочення від роботи в даному випадку має для нього такі ж наслідки, як і звільнення, бо його не допускають до роботи та не виплачують йому заробітну плату. До того ж саме заклад охорони здоров`я має встановити факт ухилення від проведення профілактичного щеплення і цей факт не може доводитись на підставі не надання певних документів працівником роботодавцю. Підставою для відсторонення від роботи може слугувати не факт ненадання працівником документу на підтвердження вакцинації, а подання посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. При цьому в оспорюваному наказі зазначено підставою відсторонення як ненадання документів, в той час як слід було зазначити про відмову у здійсненні вакцинації чи ухилення у її здійсненні, оскільки працівник цілком може бути вакцинованим, але при цьому не отримати відповідний документ і не вважати за необхідне це робити, або втратити такий документ, або вважати за необхідне тримати факт своєї вакцинації у таємниці. Тому враховуючи викладене, просить задовольнити вимоги.

Ухвалою суду від 09.03.2022 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2023, справу розподілено на суддю Юзефовича І.О. у зв`язку зі звільненням з посади судді ОСОБА_3 .

Крім того, ухвалою суду від 11.10.2022 провадження у справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

04.04.2023 до суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_2 про поновлення провадження у цивільній справі № 211/1298/22, оскільки 14.12.2022 Великою Палатою Верховного Суду було розглянуто цивільну справу № 130/3548/21.

Ухвалою суду від 17.04.2023 провадження у справі поновлено та справу прийнято до розгляду, призначено судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 03.10.2023 позивачу відмовлено у прийняті заяви про збільшення позовних вимог у зв`язку з пропуском строку подання та задоволено клопотання про залучення доказу.

Відповідач скористався правом подання відзиву до суду та 06.05.2022 надано відзив на позов, в обґрунтування якого зазначено, що оскільки відповідач є комунальним підприємством, а позивач є його працівником, то на виконання вищевказаних нормативно-правових актів, а саме пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236, Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України 04.10.2021 № 2153, було видано наказ № 119-к від 02 лютого 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », відповідно до якого позивач, який працює водієм тролейбусу Депо-2, був відсторонений від роботи з 02.02.2022 на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту усунення причин, що зумовили таке відстрочення (надання підтверджуючих документів або відповідних довідок) або до закінчення дії карантину без збереження заробітної плати. До видання вказаного наказу позивач був повідомлений про обов`язкове щеплення проти COVID-19для працівників підприємства, йому запропоновано було до 30.01.2022 надати відповідний документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або відповідний висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом за формою 028/1-о, затвердженого наказом МОЗ від 02.11.2021 № 2394. Позивач був повідомлений про те, що, якщо до 30.01.2022 він не надасть документи, які підтверджують проходження вакцинації або відповідного висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації, то 31 січня 2022 року він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ. Оскільки до 30.01.2022 позивач не надав відповідних документів, 02.02.2022 йому було повторно запропоновано їх надати, на що він відмовився, про що складено акт від 02.02.2022 про відмову надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. Позивач мав право вибору вакцини, яка б з урахуванням рекомендацій лікаря за умови з`явлення до нього, могла бути використана у ході обов`язковій вакцинації. Право позивача на працю у відповідача, як комунального підприємства, було тимчасово обмежено у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Втручання у вказане право позивача ґрунтується на законі і є необхідним для охорони здоров`я. Досягнення цієї цілі є пріоритетним та виправдовує втручання у право позивача на працю, яке ґрунтується на законі та має законну мету. Зважаючи на правомірність відсторонення позивача від роботи, безпідставними є вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому просить в задоволенні вимог відмовити.

В обґрунтування відповіді на відзив, поданої представником позивача адвокатом Мотузом О.В 30.05.2022, зазначено, що порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині 6 статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", в якій вказано, що, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Тобто, відповідач самостійно склав акт про відмову надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 02 02.2022 при свідках, що не є підставою для відсторонення від роботи, оскільки саме лікар повинен складати відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови - засвідчити це актом у присутності свідків. Таким письмовим документом має бути підтверджено саме відмова від профілактичного щеплення, тоді як відповідач сам склав документ лише про ненадання документу на підтвердження щеплення. Відповідачем не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 дотримано вимоги частини 6 статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч. 2 ст. 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" щодо недопуску позивача від роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я. Винесення відповідачем оскаржуваного наказу лише на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, є порушенням вимог частини 2 та 6 статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини 2 статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", відсторонивши позивача від роботи з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивача на працю.

У судовому засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Мотуз О.В., кожен окремо, на позовних вимогах наполягали з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засідання заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відповіді на відзив.

Вислухавши позивача, представника позивача та представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

У судовому засідання встановлено та підтверджується матеріалами позивач ОСОБА_1 працює у Комунальному підприємстві «Міський тролейбус» на посаді водія тролейбуса 2 класу (а.с. 10 копія трудової книжки).

02 лютого 2022 року КП «Міський тролейбус» було складено та вручено ОСОБА_1 письмове повідомлення №222 про те, що з 31 січня 2022 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників підприємства, тому його відсторонять від роботи без збереження заробітної плати, якщо у термін до виходу його із щорічної відпустки ним не буде надано документ, що підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації порти гострої респіраторної хвороби COVID-19 за формою № 028/1-о (а.с. 25).

Від надання вищезазначених документів позивач ОСОБА_1 відмовився, про що складено акт від 02.02.2022 № 1 (а.с. 26).

Наказом директора КП «Міський тролейбус» від 02.02.2022 № 119-к, у зв`язку з ненаданням підтверджуючих документів щодо проведення щеплення проти COVID-19 або медичного висновку (довідки) про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, або ПЛР тесту не менше ніж за 72 години до робочої зміни, ОСОБА_1 , водія тролейбусу Депо2, відсторонено від роботи з 02.02.2022 на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту усунення причин, що зумовили таке відсторонення (надання підтверджуючих документів або відповідних довідок) або до закінчення дії карантину без збереження заробітної плати (а.с. 11).

Підставою винесення наказу зазначено Повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від № 222 від 02.02.2022; акт про відмову надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 02.02.2022.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 дійшов висновку про те, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Відповідно до преамбули Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (стаття 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Відповідно до статті 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно із пунктами б, г статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року, МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

При цьому судом встановлено, що наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.

Відповідно до Переліку №2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;

5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83;

7. Органів місцевого самоврядування;

8. Закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності;

9. Комунальних підприємств, установ та організацій.

У примітцідо Переліку№ 2153зазначено,що обов`язковепрофілактичне щепленняпроводиться вразі відсутностіу працівникаабсолютних протипоказаньдо проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з подальшими змінами і доповненнями, станом на дату прийняття оспорюваного наказу) встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України діє карантин, продовживши дію карантину.

Пунктом 41-6 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи - один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Судом також встановлено, що на працівників КП «Міський тролейбус» поширюється дія Переліку № 2153.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення останній суду не надав, а отже ОСОБА_1 , який працює водієм у Комунальному підприємстві «Міський тролейбус», підлягає обов`язковій вакцинації.

З урахуванням того, що позивач відмовився від обов`язкової вакцинації, що ним не спростовано, суд дійшов до висновку про те, що роботодавець правомірно відсторонив його від роботи.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що його відсторонення від роботи суперечить Конституції України та порушує його право на працю з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим. Аналогічний правовий висновок був зроблений Верховним Судом у постановах від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19, від 20 березня 2018 року у справі №337/3087/17, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19.

З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві. Недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.

Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.

Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування, проте це було прямим наслідком його рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає, а тому COVID-сертифікат не є медичною таємницею.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 дійшла висновку, що суспільні інтереси превалюють на особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх працівників підприємства, де працює позивач, громадян, з якими міг би контактувати позивач при виконанні своїх службових обов`язків, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.

Щодо посилання позивача на порушення його конституційного права на працю слід зазначити, що відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігається його робоче місце, а таке обмеження є тимчасовим.

З огляду на викладене вище, суд не вбачає підстав про визнання наказу № 119-к від 02.02.2022 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи незаконним, оскільки відповідач діяв в межах Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096, у зв`язку з чим відсутні підстави для його скасування. До того ж, згідно з наявними у відзиві на позов матеріалами, на період військового стану позивач допущений до роботи з 09.03.2022 (а.с. 28). Із зазначених вище підстав не підлягає задоволенню і вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Із зазначених підстав не підлягає і вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки позивач на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, на підставі статті 141 ЦПК України, він компенсується за рахунок держави.

Керуючись ст. 43 КЗпП України, ст.ст. 10, 12,13, 141, 263, 265 ЦПК України,суд

ухвалив:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міський тролейбус» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Юзефович