Постанова

від 02.10.2023 по справі 918/557/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2023 року Справа № 918/557/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон" на рішення господарського суду Рівненської області від 11.07.2023 у справі №918/557/23 (суддя Марач В.В.)

за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон"

про стягнення в сумі 64 784 грн. 33 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.07.2023 у справі №918/557/23 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон" на користь Рівненської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 64 784 грн 33 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон" (33001, м. Рівне, вул. Могили, 61, код ЄДРПОУ 13991050) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, р/р UА2282017203431300С1000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн.

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням від 11.07.2023 у справі №918/557/23 Товариство з обмеженою відповідальністю "Легіон" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 11.07.2023 у справі №918/557/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Справу розглянути за участю представника відповідача.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції обмежився лише встановленням наявності факту присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру (формування ділянки як такої) та зазначив на відсутності потреби у реєстрації права комунальної власності за Рівненською міською радою, оскільки це не вимагається ст. 79-1 Земельного кодексу України, що не відповідає дійсності.

Зауважує, що спеціальне законодавство у сфері земельного права жодним чином не звільняє органи місцевого самоврядування від обов`язку здійснення реєстрації права власності за ними на відповідні земельні ділянки.

Звертає увагу, що як вбачається з пункту Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 03.11.2021: "...Земельна ділянка належить продавцю на підставі даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.09.2021 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2464147456060". Тобто з урахуванням прямої (імперативної) норми ч. 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка з реєстраційним номером 2464147456060 та кадастровим номером 5610100000:01:025:0450 стала об`єктом цивільних прав лише з 22.09.2021 року.

Таким чином вважає, що лише з 22.09.2021 року Рівненська міська рада могла здійснювати щодо вказаної земельної ділянки будь-які юридично значимі дії та правочини, в тому числі здавати в оренду, тощо, і лише після цього мала б право на пред`явлення вимог щодо оплати за користування земельною ділянкою від відповідача.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №918/557/23/5059/23 від 01.08.2023 витребувано матеріали справи №918/557/23 з Господарського суду Рівненської області. 03.08.2023 матеріали справи №918/557/23 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон" на рішення господарського суду Рівненської області від 11.07.2023 у справі №918/557/23; відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон" про проведення розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Запропоновано прокурору та позивачу у строк до 28.09.2023 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам судового процесу.

Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Копію ухвали направлено учасникам справи на електронні адреси, відомості про які наявні в матеріалах справи (а.с. 135).

27.09.2023 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від керівника Рівненської окружної прокуратури надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон" на рішення господарського суду Рівненської області від 11.07.2023 у справі №918/557/23, в якому останній вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з ст.ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.01.2010 за ТОВ "Легіон" зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна - адміністративний будинок за адресою: вул. Петра Могили, 61, м. Рівне.

Підставою для реєстрації права приватної власності вказано договір купівлі-продажу ВМО №879391 р № 3720 від 30.12.2009.

Окрім того, 21.01.2010 за ТОВ "Легіон" зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю (бокс) літ. "Г-2" за адресою вул. Петра Могили, 57, м. Рівне.

Підставою для реєстрації права приватної власності вказано договір купівлі-продажу ВМО №879392 р № 3721 від 30.12.2009.

Рішенням Рівненської міської ради від 09.07.2020 №7683 надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю "Легіон" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність шляхом викупу земельної ділянки на вул. Петра Могили, 57 та вул. Петра Могили, 61, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна.

Рішенням Рівненської міської ради від 15.04.2021 №428 затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ "Легіон" у власність шляхом викупу земельної ділянки несільськогосподарського призначення загальною площею 3 776 м.кв за адресою: м. Рівне, вул. Петра Могили, 57 та вул. Петра Могили, 61 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3776 га по вул. Петра Могили, 57 та вул. Петра Могили, 61 між Управлінням комунальною власністю та ТОВ "Легіон" укладено 03.11.2021 року.

Також 03.11.2021 року проведено державну реєстрацію права приватної власності товариства на дану земельну ділянку.

Відповідно до п. 8.2 даного Договору право власності на придбану земельну ділянку виникає у Покупця після державної реєстрації права на землю.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:025:0450 здійснена 25.08.2020. Вказане підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ09923708092023 від 05.07.2023.

Також відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, викладеної в листі №10-17-0.2-4499/2-22 від 02.12.2022, нормативна грошова оцінка даної земельної ділянки становить:

станом на 25.08.2020 - 199 038, 66 грн.;

станом на 01.01.2021 - 269 827, 87 грн.;

станом на 21.07.2021 - 6 745 696, 76 грн.;

станом на 01.01.2022 - 7 420 266, 44 грн..

Відповідно до Положення про порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на території міста Рівного та за земельні ділянки за його межами, які є власністю територіальної громади міста, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 19.10.2017 № 3427, орендна плата за земельні ділянки справляється у грошовій формі. Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу:

1) не може бути меншою від розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території;

2) не може перевищувати дванадцяти відсотків від нормативної грошової оцінки.

Мінімальна величина розміру орендної плати (крім земельних ділянок, зазначених у пункті 5 розділу 2) за земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Рівного, встановлюється на рівні трьох відсотків від нормативної грошової оцінки.

Відтак, розмір орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5610100000:01:025:0450:

- за період з 25.08.2020 по 31.12.2020 становить 2 110, 35 грн. = (199038,66 : 365 * 129 днів * 3%),

- за період з 01.01.2021 по 20.07.2021 становить 4 457, 70 грн. = (269 827,87 : 365 * 201 день * 3%),

- за період з 21.07.2021 по 02.11.2021 становить 58 216, 28 грн. = (6 745 696,76 : 365 * 105 днів * 3%).

Отже, як вважає позивач, загальна сума неотриманого Рівненською міською радою доходу у вигляді орендної плати з 25.08.2020 по 02.11.2021 (моменту набуття відповідачем права приватної власності на земельну ділянку) становить 64 784, 33 грн.

Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон" в якому просить стягнути з останнього безпідставно збережені кошти у розмірі 64 784 грн. 33 коп.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.07.2023 у справі №918/557/23 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон" на користь Рівненської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 64 784 грн 33 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон" на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн.

Місцевий господарський суд задоволив позов прокуратури в повному обсязі з підстав того, що відповідач, набувши право власності на нерухоме майно, тривалий час користувався земельною ділянкою на якій розташоване таке майно без укладення договору оренди та без плати за таке користування, а тому, на думку суду першої інстанції, наявна сукупність підстав, визначених ст. 1212 ЦК України, які дають підстави для стягнення з відповідача коштів, які були ним безпідставно збережені за такий період користування.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.07.2023 у справі №918/557/23 та мотивами суду першої інстанції відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Даний спір пов`язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Так, відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Предметом позову у даній справі є вимоги керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Рівненської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон" про стягнення в сумі 64 784, 33 грн.

В обґрунтування підстав для представництва прокурор вказує, що Рівненська міська рада є органом, уповноваженим від імені територіальної громади здійснювати повноваження власника комунального майна.

Територіальна громада міста Рівного в особі Рівненської міської ради є власником земельної ділянки та отримувачем коштів - орендної плати, тобто саме тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому прокурор обгрунтовано звертається до суду з позовом саме в інтересах вказаної міської ради.

Прокурор зазначає, що при виконанні повноважень, передбачених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави під час використання майна, що належить до комунальної власності.

Натомість, Рівненською міською радою, як органом влади, уповноваженим представляти та захищати інтереси держави з питань використання спірного майна, не вжито заходів до усунення порушень інтересів держави.

Рівненською окружною прокуратурою направлено на адресу Рівненської міської ради лист від 28.03.2023 № 50-56-2472вих-23, яким повідомлено про факт тривалого користування ТОВ "Легіон" земельною ділянкою за відсутності правостановлюючих документів на неї.

Згідно відповіді Рівненської міської ради (лист №05-811 від 28.04.2023), останньою не вживались заходи претензійно-позовного характеру щодо стягнення безпідставно збережених коштів у судовому порядку.

Отже, незважаючи на те, що саме міська рада зацікавлена в отриманні коштів за оренду землі, розпорядником якої вона є, з метою їх подальшого використання на потреби територіальної громади, жодних заходів для стягнення вказаних коштів радою не вжито.

Таким чином Рівненська міська рада була обізнана про необхідність захисту інтересів держави, мала відповідні повноваження для їх захисту, проте ефективних заходів не вжила.

Вказане свідчить про неналежне здійснення органом місцевого самоврядування захисту інтересів держави (територіальної громади), що відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Рівненської міської ради.

Відтак, маючи відповідні правомочності для звернення до суду, прокурор звернувся з даним позовом.

Предметом позову у даній справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів - орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на вказані положення, власник нерухомого майна не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно, у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Як вбачається з матеріалів справи, набувши право власності на нерухоме майно по вул. Петра Могили, 57 та 61 у м. Рівне ще у 2010 році, відповідачем упродовж тривалого часу не оформлено правовідносини щодо користування земельною ділянкою площею 0,3776 га, на якій розташоване нерухоме майно.

В даному випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у ТОВ "Легіон" не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що ст. 206 ЗК України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким, за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Норми статей 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Статтею 90 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок, окрім іншого, мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

При цьому норми ст. 90 ЗК України, у випадку використання земельних ділянок особами, що не є їх власниками, кореспондуються з нормами ст. 96 цього ж Кодексу відповідно до якої землекористувачі, зокрема, зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частиною 1 ст. 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі, також, зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Згідно з п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення із власника об`єктів нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Разом із тим, будь-які правові підстави для користування відповідачем земельною ділянкою у період з 21.01.2010 по 02.11.2021 (до набуття права приватної власності на неї) відсутні.

Доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою за спірний період з 25.08.2020 по 02.11.2021 (в межах строків позовної давності), зокрема укладення відповідного договору оренди, державної реєстрації такого права, а також здійснення відповідачем плати за використання земельної ділянки матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, товариство як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав би сплатити за користування нею, а отже зобов`язане повернути ці кошти Рівненській міській раді (як власнику земельної ділянки у заявлений період) на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи, що у зазначений період відповідач не був власником чи постійним користувачем земельної ділянки, тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а відтак єдиною формою здійснення плати за землю для відповідача як землекористувача є орендна плата.

З аналізу змісту норм ст.ст. 1212-1214 ЦК України, абз. 4 ч. 1 ст. 144, абз. 5 ч. 1 ст. 174 ГК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов:

1) відбувається набуття чи збереження майна;

2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні;

3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Колегією суддів враховується, що в даному випадку наявні усі три вище перелічені ознаки.

ТОВ "Легіон" дійсно зберегло (заощадило) майно - кошти у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою.

Збереження (заощадження) цього майна почалося з моменту набуття права власності на нерухоме майно. Це є проявом правової природи нерухомого майна.

Набуті будівлі, будучи, згідно ст. 181 ЦК України, нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є нерозривно пов`язаними з цією земельною ділянкою, тому набуття відповідачем права власності на будівлі автоматично призвело до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці будівлі.

Відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку має фактичним наслідком володіння і користування нею без відповідної грошової компенсації.

По-перше, у результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою, згідно ст. 206 ЗК України, п. п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь Рівненської міської ради.

По-третє, майно (кошти у вигляді орендної плати) збережено саме за рахунок Рівненської міської ради. Власником відповідної земельної ділянки у заявлений період була саме територіальна громада в особі Рівненської міської ради.

Положення глави 15 ЗК України, ст.ст. 120, 125, 206 ЗК України, ст. 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташовано цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17).

Таким чином, збереження (заощадження) товариством коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у товариства за рахунок їх неодержання Рівненською міською радою.

Сам факт несплати відповідачем коштів за користування земельною ділянкою свідчить про втрату Рівненською міською радою майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною практикою в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст. ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Щодо доводів апелянта, що земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:025:0450 зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.09.2021, що, з точки зору відповідача, впливає на період нараховування безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно із ч.ч. 1- 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення ї площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Так, колегією суддів встановлено згідно інформації Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:025:0450 здійснена 25.08.2020 (а.с. 33).

Разом з тим апелянт зазначає, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкти нерухомості, які належать ТОВ "Легіон", розміщені на земельній ділянці, яка була сформована і якій було присвоєно кадастровий номер 5610100000:01:025:0450 - 22.09.2021 року.

Колегія суддів приймає до уваги, що із введенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у ч. 2 ст. 83 ЗК України.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

КГС ВС у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 сформулював правовий висновок: "За загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Крім цього, нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 Земельного кодексу України не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов`язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об`єкт нерухомості".

Колегія суддів виснує, що в даному спорі не є важливою дата формування земельної ділянки об`єктом цивільних прав, оскільки земельна ділянка є власністю територіальної громади в силу закону.

В свою чергу, доказів користування земельною ділянкою іншою (меншою) площею відповідачем не надано.

Отже, ТОВ "Легіон", як фактичний користувач земельної ділянки, зобов`язане було платити за її користування з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомості до набуття права приватної власності на земельну ділянку, незважаючи на те, що реєстрація права власності на таку земельну ділянку за міською радою відбулася пізніше, ніж формування земельної ділянки та набуття у власність об`єктів нерухомого майна, розміщених на ній.

Окрім того, апеляційний господарський суд звертає вагу, що кошти сплачені на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки не можуть бути компенсацією за користування нею за попередній період (з моменту оформлення речових прав на нерухомість до укладення договору купівлі-продажу землі), оскільки за своєю природою ці кошти фактично є компенсацією для власника землі, який в майбутньому вже не зможе отримувати будь-які матеріальні блага за її рахунок.

При цьому, подальше оформлення права власності або права користуванння на спірну ділянку не спростовує той факт, що упродовж періоду, кошти за який стягуються, відповідач фактично користувався земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому на праві приватної власності нерухоме майно.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23.05.2018 №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, при врегулюванні спору у межах кондикційних правовідносин не мають значення та не підлягають встановленню обставини, в якому саме порядку землекористувач має намір/оформив у подальшому право користування земельною ділянкою, яким чином триває/тривала процедура оформлення та наявність вини учасників кондикційних правовідносин.

Відтак, твердження відповідача щодо вжиття заходів, спрямованих на викуп земельної ділянки, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки вищевказане не спростовує факт тривалого безоплатного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5610100000:01:025:0450 та не є доказами, які звільнять від зобов`язання з її оплати на підставі ст. 1212 ЦК України.

З урахуванням вищевикладеного колегією суддів встановлено, що за період перебування нежитлових будівель у власності ТОВ "Легіон", останнє не сплачувало кошти за фактичне користування земельною ділянкою площею 0,3776 га, кадастровий номер 5610100000:01:025:0450, у зв`язку з чим місцевий бюджет Рівненської міської ради недоотримав кошти у вигляді орендної плати за використання даної земельної ділянки, чим заподіяно значну шкоду інтересам територіальної громади.

Окрім того, оскільки на земельній ділянці розміщене майно, що перебувало у власності відповідача, міська рада була позбавлена можливості вільно розпоряджатись вказаною земельною ділянкою з метою отримання доходу у вигляді орендної плати та наповнення місцевого бюджету.

Отже, відповідачем без достатньої правової підстави, знаючи про необхідність укладення договору та сплати орендної плати, за рахунок позивача (Рівненської міської ради) збережено у себе кошти, у вигляді орендної плати, які зобов`язане було сплатити за користування земельною ділянкою площею 0,3776 га.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволенні позовних вимог.

Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 227, 229, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон" на рішення господарського суду Рівненської області від 11.07.2023 у справі №918/557/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

3. Справу №918/557/23 повернути доГосподарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.