Рішення

від 21.03.2023 по справі 758/9274/16-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/9274/16-ц

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2023 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Сірант Т. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ВНГ Груп» про визнання незаконним наказу про звільнення, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВНГ Груп» (далі - ТОВ «ВНГ Груп») про визнання незаконним наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що 20.11.14 його було прийнято на роботу до ТОВ «ВНГ Груп» на посаду головного юрисконсульта.

З 14.06.16 йому без причини було обмежено доступ до його робочого місця (заміна замків в офісі 220, а також анулювання перепустки па пропускному пункті в БЦ «Либідь») за фактичним місцезнаходженням ТОВ «ВНГ Груп» за адресою: 03060, м. Київ, вул. К. Малевича, оф. 220.

16.06.16 ним було направлено лист до відповідача про недопуск його до його робочого місця.

01.07.16 він дізнався, що відповідач переїхав з фактичного місцезнаходження за адресою: 03060, м. Київ, вул. К. Малевича, буд. 86-П, оф. 220, в невідомому напрямку.

08.07.16 ним було направлено лист на юридичну адресу відповідача про недопуск його до робочого місця та не виплату йому заробітної плати.

У подальшому він дізнався, що ТОВ «ВНГ Груп» змінило юридичну адресу та 11.07.16 він на нову юридичну адресу відповідача направив заяву про звільнення за власним бажанням з 11.07.16.

22.07.16 він дізнався, що його було звільнено з роботи за прогул відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України та здійснено розрахунок по заробітній платі за червень та липень 2016.

Копію наказу про звільнення він не отримував.

Посилаючись на незаконність звільнення, просив визнати незаконним наказ про його звільнення з посади головного юрисконсульта ТОВ «ВНГ Груп» з 18.07.16 за прогул у відповідності до ч. 4 ст. 40 КЗпП України, зобов`язати відповідача змінити формулювання причин звільнення його з посади головного юрисконсульта ТОВ «ВНГ Груп» «звільнений за прогул без них причин відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України», стягнути з відповідача на кого користь заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.07.16.

Крім того, зазначав, що внаслідок незаконного звільнення йому було завдано моральну шкоду: він постійно перебуває у стресі, його звільнення з роботи спричинило йому моральні страждання.

На відшкодування моральної шкоди просив стягнути з відповідача на його користь 20 000 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказав на наступне.

20.11.14 ОСОБА_1 був прийнятий в штат ТОВ «ВНГ Груп», про що генеральним директором Глущенко В.М., було видано наказ про зарахування ОСОБА_1 на посаду головного юрисконсульта.

11.06.16 загальними зборами товариства було прийнято рішення про звільнення з посади генерального директора товариства ОСОБА_2 .

Фактично з цього часу ОСОБА_1 не відвідував робоче місце та не виконував покладені на нього функціональні обов`язки.

ОСОБА_1 до 01.07.16 періодично зв`язувався з директором з персоналу ОСОБА_3 та вимагав розрахуватися з ним. ОСОБА_1 було роз`яснено, що розрахунок може бути здійснено лише після підписання наказу про звільнення особи. Підставою для наказу про звільнення може бути лише заява працівника, таку заяву ОСОБА_1 написати відмовлявся.

Під час фактичного знаходження ТОВ «ВНГ Груп» за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 не було відмовлено в доступі до робочого місця, доступ в приміщення здійснювався за електронними ключами, що були у працівників.

Ураховуючи відсутність ОСОБА_1 на робочому місті 08.07.16 за адресою реєстрації ОСОБА_1 було направлено телеграму, згідно якої ОСОБА_1 був викликаний для продовження виконання службових обов`язків на 11.07.16 на 9 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, лист ОСОБА_1 було проігноровано.

У встановлений час, для виконання своїх функціональних обов`язків ОСОБА_1 не з`явився.

15.07.16 ОСОБА_1 повторно направлена телеграма про необхідність надати пояснення з приводу відсутності на роботі в період з 11.07.16 по 15.07.16 та з`явитися за адресою: АДРЕСА_2 .

Однак, ОСОБА_1 вдруге проігнорував вимоги керівництва, до роботи не приступив і пояснень з приводу відсутності на робочому місці не надав.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 на робочому місці був відсутній, про поважні причини відсутності на робочому місці не повідомив, наказом № 2/зв від 18.07.16 його було звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Факт направлення двох телеграм з адресою за якою необхідно приступити до виконання службових обов`язків і надати пояснення щодо причин відсутності на робочому місті, відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 08.07.16 та відмова позивача надати пояснення причин своєї відсутності спростовують твердження ОСОБА_1 про те, що він не знав місце, за яким йому необхідно було приступити до роботи. ОСОБА_1 не був членом профспілкового комітету, оскільки такий не був створений у ТОВ «ВНГ Груп».

Рішення про зміну формулювання звільнення суд приймає в тому випадку, якщо формулювання причин звільнення є неправильним, або таким, що не відповідає чинному законодавству при відсутності підстав для поновлення на роботі.

Щодо наявності заборгованості по заробітній платі, то на даний момент ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ВНГ Груп», яка виникла внаслідок перерахування йому компенсації за невикористану відпустку, а також частини заробітної плати за період, коли він фактично не виконував функціональні обов`язки, передбачені посадовою інструкцією (прогул).

При перевірці бухгалтерської звітності було встановлено, що 18.07.16 ТОВ «ВНГ Груп» за підписом генерального директора було видано наказ, про звільнення ОСОБА_1 з посади головного юрисконсульта за прогул без поважних причин, на "став і п. 4 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до наказу ОСОБА_1 були перерахована: заробітна плата за червень 2016 у розмірі 1 620,88 грн., заробітна плата за липень 2016 з компенсацією за невикористану відпустку в загальному розмірі 2 612,98 грн.

Однак, в ході перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 фактично не виконувалися функціональні обов`язки, передбачені посадовою інструкцією з 14.06.16.

Внаслідок вищезазначеного, у ОСОБА_1 перед ТОВ «ВНГ Груп» утворилася заборгованість у розмірі 1 990,77 грн.

19.08.16 ОСОБА_1 направлено лист про повернення надмірно сплачених коштів, проте, позивач зазначену суму до цього часу не сплатив.

Крім того, доказів на підтвердження заподіяної моральної шкоди позивачем до позову не надано.

Посилаючись на зазначені обставини, відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У подальшому позивачем було подано уточнення до позовної заяви, у яких останній просив визнати незаконним наказ про його звільнення з посади головного юрисконсульта ТОВ «ВНГ Груп» з 18.07.16 за прогул відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, зобов`язати відповідача видати новий наказ про його звільнення з роботи з посади головного юрисконсульта ТОВ «ВНГ Груп» з 11.07.17 за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, стягнути з ТОВ «ВНГ Груп» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15 917 грн. 52 коп. та 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Заперечуючи проти уточнень до позовної заяви, відповідач вказав на те, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади старшого юрисконсульта є відсутність на робочому місці з 14.06.16 по 15.07.16 без поважних причин. 14.06.16 ОСОБА_1 самовільно, не пояснюючи причин, в робочий час пішов з робочого місця, і як було зазначено ним у судовому засіданні 30.01.2017, він забрав із собою трудову книжку, а, отже, не бажав продовжувати трудову діяльність у ТОВ «ВНГ Груп». Крім того, як повідомив ОСОБА_1 заяву про звільнення за власним бажанням він написав лише 11.07.16 та цієї ж дати надіслав її на нову адресу ТОВ «ВНГ Груп».

Оскільки доводи позивача щодо незаконного звільнення є необґрунтованими, є необґрунтованими і вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Докази заподіяння діями відповідача моральної шкоди позивачу також відсутні.

На підставі вищевикладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судове засідання позивач не з`явився, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд ухвалив, відповідно до ст. 223 ЦПК України, розглядати справу за відсутності сторін.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що 14.06.16, 15.06.16, 16.06.16, 17.06.16, 21.06.16, 22.06.16, 23.06.16, 24.06.16, 29.06.16, 30.06.16, 01.07.16, 04.07.16, 05.07.16, 06.07.16, 07.07.16, 08.07.16, 11.07.16, 12.07.16, 13.07.16, 14.07.16, 15.07.16 ТОВ «ВНГ Груп» у складі: головного бухгалтера ОСОБА_4 , директора з управління персоналом ТОВ «ВНГ Груп» Бездітного В.Ю., менеджера з організації ефективного використання енергії ТОВ «ВНГ Груп» ОСОБА_5 були складені акти про відсутність старшого юрисконсульта ОСОБА_1 на роботі у період часу з 9 год. до 18 год. впродовж усього робочого дня відповідно: 14.06.16, 15.06.16, 16.06.16, 17.06.16, 21.06.16, 22.06.16, 23.06.16, 24.06.16, 29.06.16, 30.06.16, 01.07.16, 04.07.16, 05.07.16, 06.07.16, 07.07.16, 08.07.16, 11.07.16, 12.07.16, 13.07.16, 14.07.16, 15.07.16, без поважних причин у вказані дні. Письмові пояснення у ОСОБА_1 щодо підстав відсутності на роботі відібрати не є можливим, оскільки останній на роботу не з`являється (а.с. 46-68).

Відповідно до наказу в.о. генерального директора ТОВ «ВНГ Груп» Грачевої Н.Ю. від 18.07.16 № 2/зв ОСОБА_1 звільнено з посади старшого юрисконсульта з 18.07.16 у зв`язку з прогулом без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 45).

Факт відсутності ОСОБА_1 підтверджується як актами (а.с. 46-68), так і табелем обліку робочого часу (а.с. 86-88).

Відповідно до довідки директора з управління персоналом ТОВ «ВНГ Груп» Бездітного В.Ю. від 29.12.16 профспілка у ТОВ «ВНГ Груп» не створювалася, відомості про те, що ОСОБА_1 є членом профспілки відсутні (а.с. 162).

При звільненні з ОСОБА_1 був проведений розрахунок (а.с. 171-172) та згідно з довідкою ТОВ «ВНГ Груп» від 26.01.17 заборгованість перед ОСОБА_1 у ТОВ «ВНГ Груп» відсутня, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ВНГ Груп» складає 1 990,77 грн. у зв`язку з помилково нарахованою та сплаченою заробітною платою за червень 2016 (а.с. 170, 175).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 18 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як установлено судом, відповідно до актів (а.с. 46-68) був встановлено факт відсутності ОСОБА_1 на роботі з 14.06.16, у зв`язку з чим, останнього було звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з 18.07.16.

Доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_1 з поважних причин був відсутній на роботі у вказаний період, позивачем суду не надано, як не надано останнім і доказів того, що відповідач у вказаний період не допускав ОСОБА_1 до робочого місця та у позивача були труднощі з доступом до робочого місця.

Таким чином, суд дійшов висновку про законність звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України та відсутність правових підстав для: визнання наказу про звільнення незаконним та зобов`язання відповідача видати новий наказ про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Не підлягає задоволенню і позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначав, що раптове звільнення з роботи призвело до моральних страждань.

Оскільки суду не надано доказів того, що діями відповідача були порушені законні права позивача, що призвело до його моральних страждань, то підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди немає.

Керуючись ст. ст. 40, 235, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків або номер і серія паспорта невідомі) до товариства з обмеженою відповідальністю «ВНГ Груп» (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 40, н.п. 1, код ЄДРПОУ 39365055) про визнання незаконним наказу про звільнення, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. С. Захарчук