Рішення

від 21.09.2023 по справі 910/9251/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.09.2023Справа № 910/9251/23Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегого"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

про стягнення 2665208,96 грн.

за участі представників:

від позивача: Абрахімова-Кобилінська Т.В.

від відповідача: не з`явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегого" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення за договором комісії від 01.08.2018 № Д-081 основного боргу в розмірі 2058926,30 грн., 294382,08 грн. пені, 17662,94 грн. трьох процентів річних, 38173,25 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

20.06.2023 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

31.08.2023 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Протокольною ухвалою суду від 31.08.2023 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 2132453,14 грн. заборгованості, 441648,04 грн. пені, 26623,03 грн. трьох процентів річних, 64484,75 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегого" про забезпечення позову у справі № 910/9251/23 відмовлено повністю.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

21.09.2023 від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що внаслідок ракетного обстрілу 21.09.2023 Київської області, де проживає представник відповідача, останній був вимушений разом із сім`єю евакуюватися до укриття, та в подальшому в представника відповідача підвищився тиск і почався головний біль.

Разом із цим, за приписами статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

У той же час, явка сторін та їх представників до судового засідання 21.09.2023 судом обов`язковою не визнавалася.

До того ж, представником відповідача не долучено до клопотання про відкладення розгляду справи докази звернення за медичною допомогою до медичного закладу.

Відповідно до частини 3 статті 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відтак, відповідач не був позбавлений права направити до судового засідання керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва юридичної особи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2018 між позивачем (комітент) та відповідачем (комісіонер) укладено договір комісії №Д-081 (далі - договір), згідно з пунктом 2.1 якого в порядку та на умовах встановлених даним Договором, Комісіонер за обумовлену сторонами плату (комісійну винагороду) зобов`язується за дорученням Комітента та за його рахунок, від свого імені здійснювати: продаж Послуг покупцям шляхом отримання оплати за неї. Продаж Послуги засвідчується видачею розрахункового документа (фіскального чека) Комісіонера. Також Комісіонер зобов`язується друкувати Код доступу для обраного та оплаченого ним виду Послуги. Угода користувача між Комітентом та Покупцем починає свою дію в день активації Покупцем Коду доступу на Сервісі megogo.net. Комісіонер не має права зміні Комітентом Користувачам та втручатися в хід виконання Угоди; отримувати кошти від Покупця за придбання обраного виду Послуги готівкою через реєстратори розрахункових операцій Комісіонера або безготівковим розрахунком; перераховувати Комітенту кошти, одержані від Користувачів за укладеними договорами продаж Послуг за вирахуванням комісійної винагороди.

Відповідно до п. 7.2 Договору Комісійна винагорода Комісіонера обчислюється як різниця між ціною продажу Послуги та сумою, що підлягає виплаті Комітенту, які зазначені у Додатку №2 цього договору. Розмір комісійної винагороди Комісіонера за Звітний період визначається на підставі Звіту Комісіонера про надані послуги з продажу Послуг Комітента Покупцям (далі - Звіт комісіонера). Щомісяця до 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним, Комісіонер зобов`язаний надати Звіт Комісіонера за формою, передбаченою у відповідному Додатку, разом з актом приймання-передачі послуг Комісіонера та рахунком на оплату. Комісіонер зобов`язується протягом 5 (п`яти) наступних робочих днів направити вищезгадані документи Комітенту на паперовому носії з підписом та печаткою у двох примірниках.

Згідно з пунктом 7.3 Договору протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання Акту надання послуг на паперовому носії, Комітент зобов`язаний підписати та скріпити печаткою такий Акт у двох примірниках та підправити його Комісіонеру або у той же термін направити свою письмову мотивовану відмову від підписання такого Акту з відповідними зауваженнями. У разі направлення відмови з відповідними зауваженнями Комісіонер зобов`язаний письмово надати пояснення у триденний термін з моменту отримання зауважень. У разі врегулювання розбіжностей Комісіонер зобов`язаний повторно направити Акт надання послуг на паперовому носії. Подальше затвердження Комітента Акту здійснюється у вищезгаданому порядку.

У пункті 7.4 Договору передбачено, що Комісіонер зобов`язаний протягом 44 (сорока чотирьох) робочих днів від дати підписання Сторонами Звіту та Акту приймання-передачі послуг Комісіонера, перераховувати Комітенту кошти, отримані від реалізації Послуг щомісяця, за вирахуванням комісійної винагороди.

На виконання умов Договору та на підставі Звіту Комісіонера від 31.10.2022 за реалізацію продажу послуг Комітента покупцям в період з 01.10.2022 по 31.10.2022, відповідач повинен був у строк до 30.12.2022 сплати на користь позивача суму у розмірі 235 618,20 грн., залишок несплачених грошових коштів з якої становить 44,36 грн.

У період з 01.11.2022 по 30.11.2022 відповідач згідно з підписаним сторонами звітом здійснив реалізацію продажу послуг на суму 817 485,60 грн., з якої за вирахування комісійної винагороди позивачу підлягали сплаті грошові кошти в розмірі 655 781,10 грн. у строк до 31.01.2023 року.

Крім того, у період з 01.12.2022 по 31.12.2022 відповідач відповідно до звіту від 31.12.2022 здійснив реалізацію продажу послуг на суму 1 928 309,20 грн., з якої за вирахування комісійної винагороди відповідач повинен був сплатити позивачу 1 346 944,10 грн. у строк до 02.03.2023 року.

Надалі, в період з 01.01.2023 по 31.01.2023 відповідачем на підставі підписаного сторонами звіту від 31.01.2023 здійснено реалізацію продажу послуг на суму 137 877,66 грн., що підлягали сплаті до 03.04.2023 року.

У період з 01.02.2023 по 28.02.2023 відповідач здійснював реалізацію продажу послуг позивача, що підтверджується підписаним сторонами звітом від 28.02.2023, на суму 92 049,90 грн., які підлягали оплаті у строк до 01.05.2023 року.

Також, відповідач здійснював реалізацію продажу послуг позивача в період з 01.03.2023 по 31.03.2023, з 01.04.2023 по 30.04.2022, з 01.05.2023 по 31.05.2023, однак позивач не отримував від відповідача підписаних звітів за вказані періоди.

Так, на підставі звіту комісіонера від 31.03.2023 виплата грошових коштів на користь позивача в період з 01.03.2023 по 31.03.2023 встановлена в розмірі 71 331,26 грн., що підлягала оплаті в строк до 01.06.2023 року.

Як зауважив позивач, на підставі попередньо отриманих даних від відповідача у форматі книги excel (xlsx), за період з 01.04.2023 по 30.04.2023 відповідачем надані послуги на суму 84 907,92 грн.

До того ж, після подання заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача також оплату за період з 01.05.2023 по 31.05.2023 в розмірі 71 646,12 грн., що мала бути здійснена в строк до 29.07.2023, та за період реалізації продажу послуг з 01.06.2023 по 30.06.2023 у розмірі 21 870,72 грн., що підлягала сплаті в строк до 31.08.2023 року.

У свою чергу, відповідач оплату позивачу за реалізацію послуг своєчасно та в повному обсязі не здійснював, у зв`язку з чим часткові оплати відповідача направлялися позивачем у рахунок погашення попередньої заборгованості.

Поряд із цим, сторонами підписано Акт звірки взаємних розрахунків за 2 квартал 2023 року, за яким станом на 30.06.2023 заборгованість відповідача перед позивачем становить 2 152 453,14 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).Відповідно до положень статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

За частиною 1 статті 1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну (частина 3 статті 1012 ЦК України).

Згідно з частинами 4, 5 статті 1012 ЦК України, якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії.

Відповідно до частини 1 статті 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання Договору комісії від 01.08.2018 № Д-081 відповідач у період з 01.10.2022 до 30.06.2023 здійснював реалізацію продажу послуг, заборгувавши оплату позивачу на загальну суму 2132453,14 грн.

Обставини щодо розміру заборгованості за Договором комісії від 01.08.2018 № Д-081 відповідачем під час розгляду справи не заперечувалися, контррозрахунок заборгованості не надавався.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 8.2 договору за порушення стороною виконання свої зобов`язань, передбачених цим договором, така сторона виплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого до оплати боргу, за кожен день прострочення.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

За арифметичним перерахунком суду з відповідача підлягають стягненню 441648,04 грн. пені, 26623,03 грн. трьох процентів річних, 64484,75 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період 31.12.2022-30.03.2023 на суму боргу 44,36 грн., за період 01.02.2023-30.03.2023 на суму боргу 655781,10 грн., за період 01.04.2023-14.04.2023 на суму боргу 625825,46 грн., за період 15.04.2023-06.05.2023 на суму боргу 500825,46 грн., за період 07.05.2023-27.05.2023 на суму боргу 375825,46 грн., за період 28.05.2023-05.06.2023 на суму боргу 345825,46 грн., за період 06.06.2023-02.07.2023 на суму боргу 325825,46 грн., за період 03.07.2023-27.07.2023 на суму боргу 305825,46 грн., за період 28.07.2023-31.07.2023 на суму боргу 305825,46 грн., за період 03.03.2023-27.07.2023 на суму боргу 1346944,10 грн., за період 28.07.2023-01.08.2023 на суму боргу 1346944,10 грн., за період 04.04.2023-27.07.2023 на суму боргу 137877,66 грн., за період 28.07.2023-01.08.2023 на суму боргу 137877,66 грн., за період 02.05.2023-27.07.2023 на суму боргу 92049,90 грн., за період 28.07.2023-01.08.2023 на суму боргу 92049,90 грн., за період 02.06.2023-27.07.2023 на суму боргу 71331,26 грн., за період 28.07.2023-01.08.2023 на суму боргу 71331,26 грн., за період 30.06.2023-27.07.2023 на суму боргу 84907,92 грн., за період 28.07.2023-01.08.2023 на суму боргу 84907,92 грн., за період 30.07.2023-01.08.2023 на суму боргу 71646,12 грн.

Разом із цим, відповідач просив застосувати статтю 233 ГК України та відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені, пославшись на настання форс-мажорних обставин.

Як наголосив відповідач, останній є суб`єктом господарювання, що здійснює роздрібний продаж товарів у мережі магазинів під торговою маркою «Ельдорадо». Утім, з 24.02.2022 після введення воєнного стану на території України, відповідач утратив доступ до магазинів на частині тимчасово окупованих територій, частина магазинів була знищена, що призвело до завдання фактичних збитків. Так, відповідачем долучено до матеріалів справи копію сертифікату Київської Торгово-промислової палати від 24.07.2023 № 17/03-4/685 про форс-мажорні обставини за договором комісії від 01.08.2018 № Д-081 з 12.03.2022, що тривають станом на дату видачі сертифікату.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Судом також ураховано, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

У той же час, відповідачем не обґрунтовано та не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідні обставини були форс-мажорними саме в межах виконання відповідачем своїх господарських зобов`язань за договором комісії від 01.08.2018 № Д-081. Саме лише посилання на наявність таких форс-мажорних обставин не може бути єдиною підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань.

Як слідує з положень договору комісії від 01.08.2018 № Д-081, відповідач за обумовлену сторонами плату (комісійну винагороду) зобов`язався за дорученням позивача та за його рахунок, здійснювати від свого імені продаж послуг покупцям - доступ до сервісу megogo.net, шляхом отримання оплати за таку послугу, та перераховувати позивачу одержані кошти за вирахуванням своєї комісійної винагороди.

Тобто, спірні правовідносини сторін не пов`язані зі здійсненням торгової діяльності групи компаній «Ельдорадо», у зв`язку з чим суд критично оцінює відповідні посилання відповідача в якості підстави для звільнення останнього від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань комісіонера за договором комісії від 01.08.2018 № Д-081.

У той же час, у долученому до матеріалів справи копії сертифікату Київської Торгово-промислової палати від 24.07.2023 № 17/03-4/685 про форс-мажорні обставини за договором комісії від 01.08.2018 № Д-081 не зазначено, як саме введення на території України воєнного стану вплинуло на виконання відповідачем зобов`язань за договором комісії від 01.08.2018 № Д-081.

Суд зауважує, за договором комісії від 01.08.2018 № Д-081 на відповідача покладався обов`язок з перерахування на користь позивача вже отриманих відповідачем коштів від покупців послуг, залишаючи собі в якості плати комісійну винагороду.

Таким чином, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої пені. До того ж, відповідачем у клопотанні не зазначено, до якої суми відповідач просив суд зменшити пеню.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Щодо витрат позивача на залучення перекладачів для здійснення перекладу документів українською мовою в сумі 11083,65 грн., суд зауважує наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

У випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом (частина 3 статті 127 ГПК України).

Разом із цим, позивачем здійснено переклад долучених до позовної заяви документів українською мовою не на підставі ухвали суду, а за власною ініціативою, у зв`язку з чим підстави для покладення таких витрат на відповідача відсутні.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегого" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (03150, м. Київ, вул. В. Васильківська, 45; ідентифікаційний код 36483471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегого" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22; ідентифікаційний код 38347009) 2132453 (два мільйона сто тридцять дві тисячі чотириста п`ятдесят три) грн. 14 коп. заборгованості, 441648 (чотириста сорок одну тисячу шістсот сорок вісім) грн. 04 коп. пені, 26623 (двадцять шість тисяч шістсот двадцять три) грн. 03 коп. трьох процентів річних, 64484 (шістдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 75 коп. інфляційних втрат, 39978 (тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят вісім) грн. 13 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 02.10.2023 року.

Суддя К.В. Полякова