Постанова

від 20.02.2024 по справі 910/9251/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2024 р. Справа № 910/9251/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Абрахімова-Кобилінська Т.В.

від відповідача: Білека Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 (повне судове рішення складено 02.10.2023) (суддя Полякова К.В.)

у справі № 910/9251/23 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегого"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

про стягнення 2 665 208,96 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегого" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (відповідач) про стягнення за договором комісії № Д-081 від 01.08.2018 (далі - Договір) основного боргу в розмірі 2 058 926,30 грн, 294 382,08 грн пені, 17 662,94 грн трьох процентів річних та 38 173,25 грн інфляційних втрат.

Протокольною ухвалою суду від 31.08.2023 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 2 132 453,14 грн заборгованості, 441 648,04 грн пені, 26 623,03 грн трьох процентів річних та 64 484,75 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання Договору відповідач у період з 01.10.2022 до 30.06.2023 здійснював реалізацію продажу послуг, заборгувавши оплату позивачу на загальну суму 2 132 453,14 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 у справі № 910/9251/23 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегого" 2 132 453,14 грн заборгованості, 441 648,04 грн пені, 26 623,03 грн трьох процентів річних, 64 484,75 грн інфляційних втрат, 39 978,13 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що за Договором на відповідача покладався обов`язок із перерахування на користь позивача вже отриманих відповідачем коштів від покупців послуг, залишаючи собі в якості плати комісійну винагороду, однак відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за цим договором, у зв`язку із чим у нього утворилася основна заборгованість у сумі 2 132 453,14 грн, та у зв`язку із цим позивачем нараховані штрафні санкції.

Доказів на спростування боргу та його розміру, сплати заборгованості відповідач суду не надав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 у справі № 910/9251/23, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, на:

- форс-мажорні обставини за Договором, що підтверджуються сертифікатом Київської торгово-промислової палати від 24.07.2023 № 17/03-4/685;

- те, що позивач не поніс значних втрат, оскільки з дати початку нарахування штрафних санкцій по дату пред`явлення позову навіть міжбанківський курс іноземних валют по відношенню до національної валюти України не змінився, а готівковий було значно знижено; крім того, позивач у позовній заяві не вказує, що він зазнав будь-яких втрат.

Також відповідач зазначає, що 25.09.2023 до Господарського суду міста Києва було подано заяву про затвердження плану санації до відкриття провадження справи про банкрутство (в порядку ст. 5 Кодексу України з процедур банкрутства).

Таким чином, на думку відповідача, затвердження плану санації, по-перше, змінює предмет позову щодо зменшення (прощення) боргу в розмірі 650 847,42 грн; по-друге, встановлює юридичні факти відсутності заборгованості відповідача перед позивачем до моменту затвердження плану санації судом, оскільки після затвердження плану санації почнеться відлік строку погашення розстроченої заборгованості в розмірі 639 735,94 грн на 60 місяців, а також відкладальною обставиною погашення частини боргу 841 869,78 грн є відстрочка виконання боргу відповідачем від строку відшкодування збитків, завданих повномасштабною агресією рф.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 (колегія суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий суддя, Євсіков О.О., Ходаківська І.П.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 у справі № 910/9251/23; розгляд апеляційної скарги призначено на 13.02.2024 об 11:40; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 23.01.2024.

У зв`язку з відпусткою судді Євсікова О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) з 12.02.2024 по 16.02.2024, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи № 910/9251/23 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидова А.М. - головуючий суддя, Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 у справі № 910/9251/23 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді - Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати за раніше визначеними датою та часом - 13.02.2024 об 11:40.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 відкладено розгляд апеляційної скарги на 20.02.2024 о 10:55.

Позиції учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" заперечує і просить суд відмовити в її задоволенні в повному обсязі, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Свої заперечення позивач обґрунтовує наступним.

Відповідач з 24.02.2022 по 01.08.2023 (включно) не повідомляв позивача про наявність у нього форс-мажорних обставин, відповідно до яких він не може виконувати умови Договору, та що через ці обставини потрібно припинити надання промокодів відповідачу, бо він не зможе здійснювати продаж послуг позивача користувачам, або що взагалі потрібно припинити дію Договору на строк дії форс-мажорних обставин.

При цьому відповідач у вищевказаний період продовжував запрошувати в позивача промокоди за Договором для можливості реалізації відповідачем продажу послуг позивача користувачам та отримання коштів за дані послуги, що підтверджується підписаними сторонами звітами та актами приймання-передачі послуг за період заборгованості (дані документи містяться в матеріалах справи).

Твердження відповідача про те, що в нього був знищений товар або припинили роботу інші магазини відповідача, не є обставиною того, що у відповідача були проблеми з виконанням умов Договору, оскільки він продовжував реалізацію продажу послуг позивача користувачам.

Позивач не отримав відзив чи будь-які заперечення на позовну заяву вих. № 69 від 08.06.2023, у зв`язку із цим позивач робить висновок, що відповідач немає заперечень до положень даної позовної заяви, та що фактично відповідач визнає позов, оскільки жодним чином не заперечує щодо порушення ним своїх зобов`язань за Договором щодо прострочення встановленим цим Договором строків перерахунку коштів позивачу. Також відповідачем не доведено факту того, що ним було вжито всіх можливих заходів щодо належного виконання грошових зобов`язань згідно з Договором та, як наслідок, відсутності його вини. При цьому відповідач надає до суду сертифікат Київської торгово-промислової палати № 17/03-4/685 від 24.07.2023, який вказує, що у відповідача виникли форс-мажорні обставини за Договором, але позивач просить враховувати, що заборгованість виникла саме з жовтня 2022 року, а про форс-мажор чомусь повідомлено тільки зараз, саме в розпал судового процесу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/15087/23 відповідачу було відмовлено у затверджені плану санації боржника до відкриття провадження про банкрутство.

Попередньо, 22.09.2023 на зборах кредиторів був розглянутий план санації відповідача, проте позивач голосував проти затвердження цього плану санації. У плані санації відповідач зазначав, що окрім невиплати кредиторам всієї суми заборгованості, 100 % від суми штрафних санкцій, що нараховані або можуть бути нараховані незабезпеченими кредиторами відповідачу у зв`язку із простроченням відповідачем виконання основного боргу, прощається кредиторами відповідачу, наслідком чого є виключення даної заборгованості з бухгалтерського обліку як відповідача, так і кредиторів. Таким чином, на думку позивача, з урахуванням цього пункту, відповідач намагався уникнути сплати штрафних санкцій на користь позивача. позивач зазнав значних збитків, і в суді першої інстанції це було доведено, що підтверджується повним задоволенням вимог позивача в рішенні суду першої інстанції.

У процесі розгляду питання щодо затвердження плану санації, 27.09.2023 Господарським судом міста Києва було винесено ухвалу про прийняття заяви відповідача про затвердження плану санації щодо справи № 910/15087/23. У даній ухвалі зазначалося також про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, які включені до плану санації. Про даний факт зазначає і відповідач в апеляційній скарзі, однак відповідачу було відмовлено у затверджені плану санації боржника до відкриття провадження про банкрутство, та, відповідно, мораторій та всі його умови не розповсюджуються на позивача і не повинні були розповсюджуватися, про що вказано в ухвалі Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/15087/23. Відповідно, зменшення суми боргу до розміру, який становить приблизно 30 % від суми основного боргу, а саме - 639 735,94 грн протягом 60 календарних місяців є прямим підтвердженням того, що відповідач має бажання уникнути виконання рішення суду першої інстанції та сплатити лише частину заборгованості без штрафних санкцій, не зважаючи на те, що завдав позивачу збитків на суму 2 665 208,96 грн.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 22.02.2024 з`явились представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 22.02.2024 представник відповідача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити; представник позивача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.08.2018 між позивачем (Комітент) та відповідачем (Комісіонер) укладено договір комісії № Д-081 (Договір), згідно з п. 2.1 якого в порядку та на умовах, встановлених даним Договором, Комісіонер за обумовлену сторонами плату (комісійну винагороду) зобов`язується за дорученням Комітента та за його рахунок, від свого імені здійснювати: продаж Послуг Покупцям шляхом отримання оплати за неї. Продаж Послуги засвідчується видачею розрахункового документа (фіскального чека) Комісіонера. Також Комісіонер зобов`язується друкувати Код доступу для обраного та оплаченого ним виду Послуги. Угода користувача між Комітентом та Покупцем починає свою дію в день активації Покупцем Коду доступу на Сервісі megogo.net. Комісіонер не має права змінювати умови надання Послуг Комітентом Користувачам та втручатися в хід виконання Угоди користувача; отримувати кошти від Покупця за придбання обраного виду Послуги готівкою через реєстратори розрахункових операцій Комісіонера або безготівковим розрахунком; перераховувати Комітенту кошти, одержані від Користувачів за укладеними договорами про продаж Послуг за вирахуванням комісійної винагороди.

Відповідно до п. 7.2 Договору Комісійна винагорода Комісіонера обчислюється як різниця між ціною продажу Послуги та сумою, що підлягає виплаті Комітенту, які зазначені в Додатку № 2 цього Договору. Розмір комісійної винагороди Комісіонера за Звітний період визначається на підставі Звіту Комісіонера про надані послуги з продажу Послуг Комітента Покупцям (далі - Звіт комісіонера). Щомісяця до 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним, Комісіонер зобов`язаний надати Звіт Комісіонера за формою, передбаченою у відповідному Додатку, разом з актом приймання-передачі послуг Комісіонера та рахунком на оплату. Комісіонер зобов`язується протягом 5 (п`яти) наступних робочих днів направити вищезгадані документи Комітенту на паперовому носії з підписом та печаткою у двох примірниках.

Згідно з п. 7.3 Договору протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання Акта надання послуг на паперовому носії Комітент зобов`язаний підписати та скріпити печаткою такий Акт у двох примірниках та відправити його Комісіонеру або в той же термін направити свою письмову мотивовану відмову від підписання такого Акта з відповідними зауваженнями. У разі направлення відмови з відповідними зауваженнями Комісіонер зобов`язаний письмово надати пояснення у триденний строк із моменту отримання зауважень. У разі врегулювання розбіжностей Комісіонер зобов`язаний повторно направити Акт надання послуг на паперовому носії. Подальше затвердження Комітента Акта здійснюється у вищезгаданому порядку.

У пункті 7.4 Договору передбачено, що Комісіонер зобов`язаний протягом 44 (сорока чотирьох) робочих днів від дати підписання Сторонами Звіту та Акта приймання-передачі послуг Комісіонера, перераховувати Комітенту кошти, отримані від реалізації Послуг щомісяця, за вирахуванням комісійної винагороди.

На виконання умов Договору та на підставі Звіту Комісіонера від 31.10.2022 за реалізацію продажу послуг Комітента Покупцям у період з 01.10.2022 по 31.10.2022, відповідач повинен був у строк до 30.12.2022 сплати на користь позивача суму в розмірі 235 618,20 грн, залишок несплачених грошових коштів з якої становить 44,36 грн.

У період з 01.11.2022 по 30.11.2022 відповідач згідно з підписаним сторонами звітом здійснив реалізацію продажу послуг на суму 817 485,60 грн, з якої за вирахуванням комісійної винагороди позивачу підлягали сплаті грошові кошти в розмірі 655 781,10 грн у строк до 31.01.2023.

Крім того, у період з 01.12.2022 по 31.12.2022 відповідач відповідно до звіту від 31.12.2022 здійснив реалізацію продажу послуг на суму 1 928 309,20 грн, з якої за вирахуванням комісійної винагороди відповідач повинен був сплатити позивачу 1 346 944,10 грн у строк до 02.03.2023 року.

Надалі, в період з 01.01.2023 по 31.01.2023 відповідачем на підставі підписаного сторонами звіту від 31.01.2023 здійснено реалізацію продажу послуг на суму 137 877,66 грн, що підлягали сплаті до 03.04.2023.

У період з 01.02.2023 по 28.02.2023 відповідач здійснював реалізацію продажу послуг позивача, що підтверджується підписаним сторонами звітом від 28.02.2023 на суму 92 049,90 грн, які підлягали оплаті у строк до 01.05.2023.

Також, відповідач здійснював реалізацію продажу послуг позивача в період з 01.03.2023 по 31.03.2023, з 01.04.2023 по 30.04.2022, з 01.05.2023 по 31.05.2023, однак позивач не отримував від відповідача підписаних звітів за вказані періоди.

Так, на підставі Звіту Комісіонера від 31.03.2023 виплата грошових коштів на користь позивача в період з 01.03.2023 по 31.03.2023 встановлена в розмірі 71 331,26 грн, що підлягала оплаті в строк до 01.06.2023.

Як зауважив позивач, на підставі попередньо отриманих даних від відповідача у форматі книги excel (xlsx), за період з 01.04.2023 по 30.04.2023 відповідачем надані послуги на суму 84 907,92 грн.

До того ж, після подання заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача також оплату за період з 01.05.2023 по 31.05.2023 в розмірі 71 646,12 грн, що мала бути здійснена в строк до 29.07.2023, та за період реалізації продажу послуг з 01.06.2023 по 30.06.2023 у розмірі 21 870,72 грн., що підлягала сплаті в строк до 31.08.2023 року.

У свою чергу, відповідач оплату позивачу за реалізацію послуг своєчасно та в повному обсязі не здійснював, у зв`язку із чим часткові оплати відповідача направлялися позивачем у рахунок погашення попередньої заборгованості.

Поряд із цим, сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за 2-й квартал 2023 року, згідно з яким станом на 30.06.2023 заборгованість відповідача перед позивачем становить 2 152 453,14 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Частинами першою та другою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Статті 626, 628, 629 ЦК України визначають, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором комісії.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

За частиною першою статті 1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну (ч. 3 ст. 1012 ЦК України).

Згідно із ч. 4, 5 ст. 1012 ЦК України, якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Як встановлено місцевим господарським судом, на виконання Договору відповідач у період з 01.10.2022 до 30.06.2023 здійснював реалізацію продажу послуг, заборгувавши оплату позивачу на загальну суму 2 132 453,14 грн.

Обставини щодо розміру заборгованості за Договором відповідачем під час розгляду справи не заперечувалися, контррозрахунок заборгованості не надавався.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов правильних висновків, що за Договором на відповідача покладався обов`язок з перерахування позивачу вже отриманих відповідачем коштів від покупців послуг, залишаючи собі в якості плати комісійну винагороду, однак відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за Договором, у зв`язку із чим у нього утворилася основна заборгованість у сумі 2 132 453,14 грн.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі заперечує проти задоволення позову в частині стягнення основного боргу, зазначаючи, що 25.09.2023 до Господарського суду міста Києва було подано заяву про затвердження плану санації до відкриття провадження справи про банкрутство (в порядку ст. 5 Кодексу України з процедур банкрутства).

Таким чином, на думку відповідача, затвердження плану санації, по-перше, змінює предмет позову щодо зменшення (прощення) боргу в розмірі 650 847,42 грн; по-друге, встановлює юридичні факти відсутності заборгованості відповідача перед позивачем до моменту затвердження плану санації судом, оскільки після затвердження плану санації почнеться відлік строку погашення розстроченої заборгованості в розмірі 639 735,94 грн на 60 місяців, а також відкладальною обставиною погашення частини боргу 841 869,78 грн є відстрочка виконання боргу відповідачем від строку відшкодування збитків, завданих повномасштабною агресією рф.

Однак, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що план санації, на який посилається скаржник в апеляційній скарзі, схвалений зборами кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" 22.09.2023, а поданий на затвердження господарського суду 25.09.2023, тобто пізніше, ніж місцевим господарським судом ухвалено рішення від 21.09.2023 у даній справі № 910/9251/23, отже, відповідні обставини не могли бути враховані судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення в цій справі.

Разом із тим, колегія суддів зауважує, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/15087/23 Товариству з обмеженою відповідальністю "Дієса" відмовлено у затвердженні плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство, затвердженого зборами кредиторів боржника 22.09.2023. Відтак, відмова в затвердженні плану санації не змінює предмет даного позову і розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем.

З огляду на викладене, зазначені доводи відповідача судом апеляційної інстанції відхиляються.

Крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення також 294 382,08 грн пені, 17 662,94 грн трьох процентів річних та 38 173,25 грн інфляційних втрат.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2 Договору за порушення стороною виконання свої зобов`язань, передбачених цим Договором, така сторона виплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого до оплати боргу, за кожен день прострочення.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

За арифметичним перерахунком місцевого господарського суду, правильність якого перевірена судом апеляційної інстанції, з відповідача підлягають стягненню 441 648,04 грн пені, 26 623,03 грн трьох процентів річних, 64 484,75 грн інфляційних втрат, нарахованих за період 31.12.2022-30.03.2023 на суму боргу 44,36 грн, за період 01.02.2023-30.03.2023 на суму боргу 655 781,10 грн, за період 01.04.2023-14.04.2023 на суму боргу 625 825,46 грн, за період 15.04.2023-06.05.2023 на суму боргу 500 825,46 грн, за період 07.05.2023-27.05.2023 на суму боргу 375 825,46 грн, за період 28.05.2023-05.06.2023 на суму боргу 345 825,46 грн, за період 06.06.2023-02.07.2023 на суму боргу 325 825,46 грн, за період 03.07.2023-27.07.2023 на суму боргу 305 825,46 грн, за період 28.07.2023-31.07.2023 на суму боргу 305 825,46 грн, за період 03.03.2023-27.07.2023 на суму боргу 1 346 944,10 грн, за період 28.07.2023-01.08.2023 на суму боргу 1 346 944,10 грн, за період 04.04.2023-27.07.2023 на суму боргу 137 877,66 грн, за період 28.07.2023-01.08.2023 на суму боргу 137 877,66 грн, за період 02.05.2023-27.07.2023 на суму боргу 92 049,90 грн, за період 28.07.2023-01.08.2023 на суму боргу 92 049,90 грн, за період 02.06.2023-27.07.2023 на суму боргу 71 331,26 грн, за період 28.07.2023-01.08.2023 на суму боргу 71 331,26 грн, за період 30.06.2023-27.07.2023 на суму боргу 84 907,92 грн, за період 28.07.2023-01.08.2023 на суму боргу 84 907,92 грн, за період 30.07.2023-01.08.2023 на суму боргу 71 646,12 грн.

Разом із тим, відповідач під час розгляду даної справи в суді першої інстанції заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому просив застосувати ст. 233 ГК України та відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені, пославшись на настання форс-мажорних обставин.

Як наголосив відповідач, він є суб`єктом господарювання, що здійснює роздрібний продаж товарів у мережі магазинів під торговою маркою "Ельдорадо". Утім, із 24.02.2022 після введення воєнного стану на території України, відповідач утратив доступ до магазинів на частині тимчасово окупованих територій, частина магазинів була знищена, що призвело до завдання фактичних збитків. Так, відповідачем долучено до матеріалів справи копію сертифікату Київської торгово-промислової палати від 24.07.2023 № 17/03-4/685 про форс-мажорні обставини за договором комісії № Д-081 від 01.08.2018 з 12.03.2022, що тривають станом на дату видачі сертифікату. У наведеному сертифікаті Київська торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, неможливість відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі через масове повне та часткове знищення магазинів та товарів постачальників, відсутність доступу до магазинів внаслідок тимчасової окупації територій України і активних бойових дій у регіонах, де знаходяться магазини Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса", повне знищення основного товарного складу підприємства у с. Квітневе Броварського району Київської області внаслідок потрапляння бойових снарядів у покрівлю складу (обстріл).

Згідно із ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно із ч. 2 ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і досі.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

Сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Таким чином, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань. Тобто підлягає доведенню зв`язок між невиконанням зобов`язань і воєнними діями в Україні (постанова Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 908/1620/22).

Отже, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме військова агресія проти України призвела до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований "Всім кого це стосується", на який послався відповідач у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, Торгово-промислова палата України на підставі статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом із тим, загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Тобто, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання не виконане саме у зв`язку з воєнними діями.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 викладено висновки про те, що вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який у силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

У свою чергу, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.

Разом із тим, судом першої інстанції, з яким погоджується апеляційний господарський суд, встановлено, що відповідачем не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження того, що відповідні обставини були форс-мажорними саме в межах виконання відповідачем своїх господарських зобов`язань за договором комісії № Д-081 від 01.08.2018. Саме лише посилання на наявність таких форс-мажорних обставин не може бути єдиною підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань.

Так, як слідує з положень Договору, відповідач за обумовлену сторонами плату (комісійну винагороду) зобов`язався за дорученням позивача та за його рахунок здійснювати від свого імені продаж послуг покупцям - доступ до сервісу megogo.net, шляхом отримання оплати за таку послугу, та перераховувати позивачу одержані кошти за вирахуванням своєї комісійної винагороди.

Тобто, спірні правовідносини сторін не пов`язані зі здійсненням торгової діяльності групи компаній "Ельдорадо", у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції, як і місцевий господарський суд, критично оцінює відповідні посилання відповідача в якості підстави для звільнення останнього від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань Комісіонера за договором комісії № Д-081 від 01.08.2018.

У той же час, як правильно вказав суд першої інстанції, у долученій до матеріалів справи копії сертифікату Київської торгово-промислової палати від 24.07.2023 № 17/03-4/685 про форс-мажорні обставини за договором комісії № Д-081 від 01.08.2018 не зазначено, як саме введення на території України воєнного стану вплинуло на виконання відповідачем зобов`язань за цим Договором.

Водночас, місцевий господарський суд слушно зауважив, що за Договором на відповідача покладався обов`язок із перерахування на користь позивача вже отриманих Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" коштів від покупців послуг, залишаючи собі в якості плати комісійну винагороду.

Більше того, відповідно до п. 9.3 Договору Сторона, для якої виникла неможливість виконання зобов`язання за Договором, зобов`язана сповістити іншу Сторону про настання та припинення дії обставин непереборної сили не пізніше ніж за 10 десять календарних днів з моменту такого настання або припинення. Якщо таке повідомлення не було направлено у зазначений строк, Сторона, яка мала його надіслати, зобов`язана компенсувати збитки іншій Стороні, спричинені таким не повідомленням.

Як свідчать матеріали справи та пояснення сторін, відповідач із 24.02.2022 по 01.08.2023 (включно) не повідомляв позивача про наявність у нього форс-мажорних обставин, відповідно до яких він не може виконувати умови Договору, та що через ці обставини потрібно припинити надання промокодів відповідачу, бо він не зможе здійснювати продаж послуг позивача користувачам, або що взагалі потрібно припинити дію Договору через форс-мажорні обставини.

При цьому відповідач у вищевказаний період продовжував запитувати в позивача промокоди за Договором для можливості реалізації Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" продажу послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегого" користувачам та отримання коштів за дані послуги, що підтверджується підписаними сторонами звітами та актами приймання-передачі послуг за період заборгованості, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить висновку, що відповідачем не доведено, що обставини непереборної сили перешкоджали йому виконувати взяті на себе зобов`язання за договором комісії № Д-081 від 01.08.2018.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (пені). До того ж, відповідачем у клопотанні не зазначено, до якої суми він просив суд зменшити пеню.

Відтак, з огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), де зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог повністю.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 у справі № 910/9251/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 у справі № 910/9251/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

У зв`язку з перебуванням суддів Демидової А.М., Ходаківської І.П., Владимиренко С.В. з 04.03.2024 по 08.03.2024 (включно) у відпустці, повний текст постанови складено та підписано у перший робочий день після їх виходу з відпустки - 11.03.2024.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко