Рішення

від 02.10.2023 по справі 910/8965/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2023Справа № 910/8965/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства «Хімспектр»

до Приватного акціонерного товариства «Берті»

про стягнення 1 033 402, 67 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Хімспектр» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Берті» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 1 033 402, 67 грн., з яких 539 610, 00 грн - основний борг, 53 961, 00 грн - штраф, 273 969, 66 грн - пеня, 146 720, 56 грн - інфляційні втрати та 19 141, 45 грн -3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 12-01/22/1 від 12.01.2022 в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2023 позовну заяву Приватного підприємства «Хімспектр» залишено без руху. Встановлено Приватному підприємству «Хімспектр» строк для усунення недоліків позовної заяви.

26.06.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Приватного підприємства «Хімспектр» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана до суду засобами поштового зв`язку - 22.06.2023).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

31.07.2023 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, відповідно до якого він заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що у зв`язку з військовою агресією рф проти України, відповідач не здійснює господарську діяльність, підприємство знаходиться у скрутному матеріальному становищі, що ускладнить виконання рішення, ухваленого за результатами розгляду даної справи. Також, у відзиві на позовну заяву відповідачем наведено контррозрахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Крім того, відповідач вказує, що стягнення з нього пені, інфляційних втрат та 3 % річних матиме негативні наслідки.

02.08.2023 до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в якій він, зокрема зазначає, що до моменту звернення позивача до суду із вказаним позовом відповідач не повідомляв його про неможливість виконання ним своїх зобов`язань за спірним договором, у зв`язку із запровадженням на території України воєнного стану. Також, позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.

04.08.2023 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких просить суд відмовити Приватному підприємству «Хімспектр» у задоволенні вимог в частині стягнення 273 969, 66 грн - пені, 146 720, 56 грн - інфляційних втрат та 19 141, 45 грн -3 % річних.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

12.01.2022 між Приватним підприємством «Хімспектр» (дал - постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Берті» (далі - покупець) укладено договір № 12-01/22/1, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується поставляти і передавати покупцеві товар, на підставі підписаних сторонами специфікацій або рахунків-фактур, які є невід`ємною частиною договору, що свідчить про факт узгодження обома сторонами асортименту, кількості та ціни товару. Покупець зобов`язується приймати цей товар та оплачувати його.

Поставка товару за цим договором здійснюється партіями. Найменування, асортимент, кількість, якість та вартість товару в кожній партії визначаються у підписаній сторонами специфікації або рахунку-фактурі (п. 1.2. договору).

Датою поставки товару вважається дата одержання товару покупцем. Факт одержання товару покупцем підтверджується видатковою накладною (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, загальна сума договору визначається на підставі загальної суми підписаних сторонами специфікацій або рахунків-фактур.

Згідно п. 3.3. договору, оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів у повному обсязі від вартості кожної партії товару на поточний рахунок постачальника в строки зазначені в специфікації або рахунку-фактурі.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати за поставлений постачальником товар покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

За умовами п. 6.5. договору, у разі порушення покупцем строків оплати за поставлений постачальником товар більш ніж на 10 календарних днів покупець додатково до штрафних санкцій, передбачених п. 6.2. договору, сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми поставленого товару. Оплата штрафних санкцій не звільняє покупця від виконання зобов`язань за договором.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. У разі якщо жодна з сторін за 15 календарних днів до закінчення дії цього договору не заявить про бажання його розірвати, він вважається пролонгованим на один рік (п. 9.1. договору).

Додатком № 1 до договору № 12-01/22/1 від 12.01.2022 сторони погодили специфікацію № 1, відповідно до якої загальна сума специфікації складає 143 004, 00 грн. Оплата узгодженої партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі 100 % оплати на протязі 14 календарних днів по факту поставки.

Додатком № 2 до договору № 12-01/22/1 від 12.01.2022 сторони погодили специфікацію № 2, згідно якої загальна сума специфікації складає 261 840, 00 грн. Оплата узгодженої партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі 100 % оплати на протязі 20 календарних днів по факту поставки.

Додатком № 3 до договору № 12-01/22/1 від 12.01.2022 сторони погодили специфікацію № 3, відповідно до якої загальна сума специфікації складає 121 020, 00 грн. Оплата узгодженої партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі 100 % оплати на протязі 14 календарних днів по факту поставки.

Додатком № 4 до договору № 12-01/22/1 від 12.01.2022 сторони погодили специфікацію № 4, згідно якої загальна сума специфікації складає 85 740, 00 грн. Оплата узгодженої партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі 100 % оплати на протязі 14 календарних днів по факту поставки.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору № 12-01/22/1 від 12.01.2022 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 539 610, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 27 від 01.02.2022 на суму 261 840, 00 грн, № 30 від 01.02.2022 на суму 121 020, 00 грн, № 32 від 04.02.2022 на суму 85 740, 00 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, та видатковою накладною № 53 від 17.02.2022 на суму 71 010, 00 грн, яка не містить підписів та печаток сторін, товарно-транспортною накладною, а також рахунками на оплату та актом звірки взаємних розрахунків за період: січень 2022 - серпень 2022 на суму 539 610, 00 грн, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Проте, відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого за Приватним акціонерним товариством «Берті» утворилась заборгованість у розмірі 539 610, 00 грн.

Враховуючи що у визначений договором строк відповідачем не було оплачено у повному обсязі поставлений товар, позивач звернувся до відповідача з претензією від 21.02.2023, в якій просив відповідача сплатити вартість поставленого товару.

В свою чергу, відповідач листом № 27/02-2 від 27.02.2023 запропонував позивачу графік погашення заборгованості у сумі 539 610, 00 грн, яка виникла за договором № 12-01/22/1 від 12.01.2022.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 539 610, 00 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 273 969, 66 грн - пені за періоди: з 21.02.2022 по 28.04.2023, з 15.02.2022 по 28.04.2023, з 18.02.2022 по 28.04.2023 та з 10.03.2022 по 28.04.2023; 53 961, 00 грн - штрафу у розмірі 10 % від суми поставленого товару, 146 720, 56 грн - інфляційні втрати за періоди: з 21.02.2022 по 28.04.2023, з 15.02.2022 по 28.04.2023, з 18.02.2022 по 28.04.2023 та з 10.03.2022 по 28.04.2023 та 19 141, 45 грн -3 % річних за періоди: з 21.02.2022 по 28.04.2023, з 15.02.2022 по 28.04.2023, з 18.02.2022 по 28.04.2023 та з 10.03.2022 по 28.04.2023.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 12-01/22/1 від 12.01.2022, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарськи договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що на виконання умов договору № 12-01/22/1 від 12.01.2022 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 539 610, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 27 від 01.02.2022 на суму 261 840, 00 грн, № 30 від 01.02.2022 на суму 121 020, 00 грн, № 32 від 04.02.2022 на суму 85 740, 00 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, та видатковою № 53 від 17.02.2022 на суму 71 010, 00 грн , яка не містить підписів та печаток сторін, товарно-транспортною накладною, а також рахунками на оплату.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Однак, відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого за Приватним акціонерним товариством «Берті» утворилась заборгованість у розмірі 539 610, 00 грн., що також підтверджується актом звірки взаємних розрахункі за період: січень 2022 - серпень 2022 на суму 539 610, 00 грн, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Відповідно до п. 3.3. договору, оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів у повному обсязі від вартості кожної партії товару на поточний рахунок постачальника в строки зазначені в специфікації або рахунку-фактурі.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до специфікації № 2 до договору № 12-01/22/1 від 12.01.2022 на поставку товару на суму 261 840, 00 грн., оплата здійснюється в розмірі 100 % на протязі 20 календарних днів по факту поставки. Тож, строк оплати настав - 21.02.2022 та починаючи з 22.02.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно специфікації № 3 до договору № 12-01/22/1 від 12.01.2022 на поставку товару на суму 121 020, 00 грн., оплата здійснюється в розмірі 100 % на протязі 14 календарних днів по факту поставки. Тож, строк оплати настав - 15.02.2022 та починаючи з 16.02.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до специфікації № 4 до договору № 12-01/22/1 від 12.01.2022 на поставку товару на суму 85 740, 00 грн., оплата здійснюється в розмірі 100 % на протязі 14 календарних днів по факту поставки. Тож, строк оплати настав - 18.02.2022 та починаючи з 19.02.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно специфікації № 5 до договору № 12-01/22/1 від 12.01.2022 на поставку товару на суму 71 010, 00 грн (наявність якої не заперечується відповідачем), оплата здійснюється в розмірі 100 % на протязі 21 календарного дня по факту поставки. Тож, строк оплати настав - 10.03.2022 та починаючи з 11.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару у розмірі 539 610, 00 грн.

Що стосується настання форс - мажорних обставин, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, суд зазначає.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом затверджено Указ Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим), доводи позивача та висновку суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати.

В той же час, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати вартості поставленого товару за укладеним договором № 12-01/22/1 від 12.01.2022 внаслідок настання форс-мажорних обставин. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс - мажорних обставин, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 12-01/22/1 від 12.01.2022 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 539 610, 00 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 273 969, 66 грн - пені за періоди: з 21.02.2022 по 28.04.2023, з 15.02.2022 по 28.04.2023, з 18.02.2022 по 28.04.2023 та з 10.03.2022 по 28.04.2023; 53 961, 00 грн - штрафу у розмірі 10 % від суми поставленого товару, 146 720, 56 грн - інфляційні втрати за періоди: з 21.02.2022 по 28.04.2023, з 15.02.2022 по 28.04.2023, з 18.02.2022 по 28.04.2023 та з 10.03.2022 по 28.04.2023 та 19 141, 45 грн -3 % річних за періоди: з 21.02.2022 по 28.04.2023, з 15.02.2022 по 28.04.2023, з 18.02.2022 по 28.04.2023 та з 10.03.2022 по 28.04.2023.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати за поставлений постачальником товар покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов`язання (судом вище встановлено періоди прострочення по кожній накладній), розрахунок проведено за період більше 6 місяців в порушення положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені в розмірі 90 213, 68 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період не більше 6 місяців, а саме: з 22.02.2022 по 22.08.2022 нарахована на суму боргу 261 840, 00 грн, з 16.02.2022 по 16.08.2022 нарахована на суму боргу 121 020, 00 грн, з 19.02.2022 по 19.08.2023 нарахована на суму боргу 85 740, 00 грн та з 11.03.2022 по 11.09.2022 нарахована на суму боргу 71 010, 00 грн, а тому вимога в цій частині підлягає задоволенню частково.

Крім того, відповідно до п. 6.5. договору, у разі порушення покупцем строків оплати за поставлений постачальником товар більш ніж на 10 календарних днів покупець додатково до штрафних санкцій, передбачених п. 6.2. договору, сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми поставленого товару. Оплата штрафних санкцій не звільняє покупця від виконання зобов`язань за договором.

Так, у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. п.6.5. договору, та встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 53 961, 00 грн., тож вказана частина позовних вимог підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 141, 45 грн -3 % річних за періоди: з 21.02.2022 по 28.04.2023, з 15.02.2022 по 28.04.2023, з 18.02.2022 по 28.04.2023 та з 10.03.2022 по 28.04.2023 та 146 720, 56 грн - інфляційні втрати за періоди: з 21.02.2022 по 28.04.2023, з 15.02.2022 по 28.04.2023, з 18.02.2022 по 28.04.2023 та з 10.03.2022 по 28.04.2023, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України- стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки як зазначено судом вище прострочення виконання грошового зобов`язання почалося з 22.02.2022, з 16.02.2022, з 19.02.2022 та 11.03.2022 відповідно.

За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3% річних у розмірі 19 097, 10 грн, які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за періоди з з 22.02.2022 по 28.04.2023, з 16.02.2022 по 28.04.2023, з 19.02.2022 по 28.04.2023 та з 11.03.2022 по 28.04.2023 та сума інфляційних втрат у розмірі 145 634, 31 грн за періоди: з 22.02.2022 по 28.04.2023, з 16.02.2022 по 28.04.2023, з 19.02.2022 по 28.04.2023 та з 11.03.2022 по 28.04.2023, а тому вимоги в цій частині також підлягають задоволенню частково.

Щодо посилання відповідача на приписи ст.ст. 233 та 551 Цивільного кодексу України, які регулюють питання зменшення неустойки, суд зазначає настпне.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Проте, суд зазначає, що приписами ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено лише право суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача. Тож, суд не може не стягувати з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, які в силу закону та встановлених судом вище обставин обгрунтовано нараховані позивачем та за розрахунком, перевіреним судом підлягають стягненню з відповідача.

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу/пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

Проте, як встановлено судом вище Приватним акціонерним товариством «Берті» не було надано суду доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати поставленого товару у визначений договором № 12-01/22/1 від 12.01.2022 строк внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що 3 % річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому не можуть бути зменшені в порядку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.

Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст. 625 ЦК України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 ЦК України.

Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства «Хімспектр» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Берті» (вул. Омеляновича-Павленка Михайла, буд. 4, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код - 00152359) на користь Приватного підприємства «Хімспектр» (вул. Радгоспна, буд. 5, м. Біла Церков, Київська обл., 09100, ідентифікаційний код - 20609602) 539 610 (п`ятсот тридцять дев`ять тисяч шістсот десять) грн 00 коп. - заборгованості, 90 213 (дев`яносто тисяч двісті тринадцять) грн. 68 коп. - пені, 53 961 (п`ятдесят три тисячі дев`ятсот шістдесят одну) грн 00 коп - штрафу, 19 097 (дев`ятнадцять тисяч дев`яносто сім) грн. 10 коп. - 3 % річних, 145 634 (сто сорок п`ять тисяч шістсот тридцять чотири) грн. 31 коп. - інфляційних втрат та 12 727 (дванадцять тисяч сімсот двадцять сім) грн 74 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков