Рішення

від 03.10.2023 по справі 910/9144/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.10.2023Справа № 910/9144/23Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Кийтранс-2005"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО"

про стягнення 7 904,76 грн.

Представники сторін: не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Кийтранс-2005" про стягнення 7 904,76 грн. в порядку суброгації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

22.06.2023 до канцелярії суду (через систему Електронний суд) позивач подав заяву про виконання ухвали суду з доданими документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала отримана відповідачем 31.07.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за №0600030010229.

19.07.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про залучення третьої особи.

21.07.2023 до канцелярії суду (через систему Електронний суд) від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 задоволено клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Кийтранс-2005" про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" (01054, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 33; ідентифікаційний код 16285602).

07.08.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від позивача надійшла заява про виконання ухвали суду.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

17.03.202017 року між приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (страховик) та ТОВ «УЛФ Фінанс» (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту ПК/21, згідно якого страхувальник взяв на себе зобов`язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення автомобілів, зокрема Lexus LX 450 D д.н. НОМЕР_1 .

Згідно з ч.1 статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

З постанови Шевченківського районного суду м. Києва справа №761/18494/20 від 26.06.2020 року вбачається, що 10 червня 2020 року о 13 годині 35 хвилин, ОСОБА_1 (працюючий водієм у ТОВ «Кийтранс-2005»), керуючи транспортним засобом «Атаман», номерний знак НОМЕР_2 , належним ТОВ «Кийтранс-2005», на перехресті вул.. Терещенківській та бул. Т.Шевченка в м. Києві, не дотримався безпечної швидкості руху та скоїв зіткнення з автомобілем «Лексус», номерний знак НОМЕР_1 , належний ТОВ «УЛФ Фінанс» та під керування ОСОБА_2 , який рухався попереду, при ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п.13.1 Правил дорожнього руху, тобто вчинив правопорушення передбачене ст. 124 КпАП України.

Вищезазначеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.

З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Lexus LX 450 D д.н. НОМЕР_1 було проведеного його огляд, про щ складено акт огляду ТЗ (дефектна відомість) та отримано рахунок на оплату ТОВ «Арт-Лекс ЛТД» (СТО) №1488 від 17.06.2020, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 38 087,40 грн.

За страховим випадком позивачем складено страховий акт №13919/01/920 від 30.06.2020, відповідно до якого сума страхового відшкодування становить 38 087,40 грн.

На виконання вимог договору страховик виплатив страхове відшкодування в розмірі 38 087,40 грн., яке було перераховано ТОВ «Арт-Лекс ЛТД» (СТО), що підтверджується платіжною інструкцією № 107787 від 01.07.2020.

Згідно статті 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до ч.1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Пункт 38.1.1. статті 38 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов`язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов`язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов`язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

Так, потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов`язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

При цьому, визначаючи обов`язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).

Відтак, у силу приписів статі 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов`язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов`язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов`язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб`єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

На підставі ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

В постанові Шевченківського районного суду м. Києва справа №761/18494/20 від 26.06.2020 року встановлено, що транспортний засіб «Атаман», номерний знак НОМЕР_2 , належить ТОВ «Кийтранс-2005», а ним керував ОСОБА_1 , який працює водієм у ТОВ «Кийтранс-2005».

Отже, ДТП сталася під час виконання ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «Атаман», номерний знак НОМЕР_2 застрахована у акціонерному товаристві "Страхова компанія "ІНГО" відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальність власників наземних транспортних засобів №АО/2797163, франшиза становить 510,00 грн., ліміт за шкоду майну - 130 000,00 грн.

Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність згідно із Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми - статті 29 названого Закону здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків (аналогічну позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13.03.2018 у справі № 910/9396/17, від 22.03.2017 у справі № 910/3650/16).

З матеріалів справи вбачається, що акціонерним товариством "Страхова компанія "ІНГО" складено страховий акт №3085755 від 26.11.2020 (страхувальник: ТОВ «Кийтранс-2005», поліс №2797163, транспортний засіб Ataman, номерний знак НОМЕР_2 ), яким визнано подію страховою та вирішено виплатити приватному акціонерному товариству "Страхова група "ТАС" відшкодування в розмірі 29 672,64 грн. (30 182,64 грн. (знос 29,85%) - 510,00 грн. - франшиза).

Тобто, акціонерним товариством "Страхова компанія "ІНГО" розраховано вартість матеріального збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.

04.12.2020 року акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" виплачено страхове відшкодування позивачу в розмірі 29 572,64 грн., що підтверджується платіжним дорученням №19701 від04.12.2020 з призначенням платежу: «Опл. страх. відшк. а/м Lexus LX 450 D д.н. НОМЕР_1 , дог 2797163 ТАС Страхова група ПрАТ ід.к. 30115243 Без ПДВ».

Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем відшкодовано позивачу розмір франшизи в розмірі 510,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 3674 від 23.11.2021 року з призначенням платежу: «відшкодування франшизи по ДТП 10.06.2020 року ТЗ НОМЕР_2 без ПДВ».

Згідно з ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, відповідальним за збитки, завдані власнику пошкодженого автомобіля Lexus LX 450 D д.н. НОМЕР_1 , в межах розміру різниці між фактичною шкодою і страховою виплатою є товариство з обмеженою відповідальністю "Кийтранс-2005".

Відповідач доказів оплати страхового відшкодування у розмірі 7 904,76 грн. суду не надав.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Кийтранс-2005" шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на суму різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням у розмірі 7 904,76 визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кийтранс-2005» (03148, м. Київ, вулиця Гната Юри, будинок 9, квартира 414, код ЄДРПОУ 33305729) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03117, місто Київ, пр.. Берестейський, будинок 65, код ЄДРПОУ 30115243) страхове відшкодування в розмірі 7 904 (сім тисяч дев`ятсот чотири) грн. 76 коп. та судовий збір в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М.Мудрий