Постанова

від 28.09.2023 по справі 480/4022/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 р.Справа № 480/4022/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Дуднік Н.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції О.О. Осіпова) від 14.06.2023 року по справі №480/4022/23

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання виконати певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради від 10.01.2023 року № 09-02/108 про відмову у наданні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відмовлено у призначенні та виплаті грошової допомоги на проживання;

зобов`язати Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради призначити, нарахувати та виплатити допомогу на проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до п. 3 "Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332, на підставі заяви ОСОБА_1 від 04.05.2022 року.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року по справі № 480/4022/23 задоволено клопотання представника Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради про залишення позовної заяви без розгляду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - залишено без розгляду.

Позивач не погодилася з ухвалою суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представника позивача та від відповідача до суду надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На адресу суду першої інстанції від Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради надійшов відзив, в якому представник відповідача клопотав про залишення позову без розгляду, оскільки позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду.

Ухвалою суду першої інстанції від 22.05.2023 р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків поданої позовної заяви - протягом 10 днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даною позовною заявою, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та надати докази поважності причин пропуску такого строку.

29.05.2023 представник позивача надав відповідь на відзив, в якому просить адміністративний позов задовольнити, а відзив на позовну заяву не приймати до уваги та не враховувати під час розгляду справи.

Також, 08.06.2023 до суду надійшла заява про усунення недоліків з уточненим адміністративним позовом, в якому представник позивача зазначає, що строк звернення до суду не пропущений, оскільки на неодноразові звернення ОСОБА_1 з питання отримання відмови чи згоди призначення їй та її сину виплат на проживання як внутрішньо переміщеним особам відповідач надавав лише відповіді із частковим роз`ясненням законодавства. У листах від 11.05.2022 р. № 09-02/1313, 12.05.2022 р. № 09-02/1321, від 17.06.2022 р. № 09-02/1706, від 04.07.2022 р. № 09-02/1908 не міститься інформації про не призначення позивачці виплати на підставі заяви від 04 травня 2022 року № 2849, а лише надані вибіркові роз`яснення законодавства щодо нарахування і виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Єдиною відповіддю відповідача, що містить інформацію про не призначення допомоги по заяві ОСОБА_1 від 04.05.2022 р. № 2849 є оскаржувана відмова від 10.01.2023 р № 09-02/108, в якій зазначено, що допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам не призначено.

Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції дійшов до висновку, що у всіх листах-відповідях відповідача чітко і зрозуміло зазначено, що вони надаються на вимогу позивачки, тобто на звернення з питання призначення допомоги.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.

У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

В доводах апеляційної скарги позивач посилається на те, що вона не знала про відмову їй та її неповнолітній дитині у виплатах і не могла дізнатися про відмову у виплатах іншим шляхом ніж отримання письмового повідомлення про це. Вказує, що саме для з`ясування факту призначення чи відмови у призначенні їй та її неповнолітній дитині допомоги на проживання як внутрішньо переміщеним особам вона неодноразово зверталася до Відповідача, але на вказані звернення з питання отримання відмови у призначенні чи призначення їй та її сину виплат на проживання як внутрішньо переміщеним особам. В свою чергу, відповідач надавав лише відповіді із частковим роз`ясненням законодавства.

Зі змісту листа від 11.05.2022 р. № 09-02/1313 судом встановлено, що відповідач фактично надав ОСОБА_1 інформацію щодо змісту п. 2 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 20.03.2022 р. № 322, роз`яснив заявнику, що вона матиме право на призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з травня 2022 року, а також роз`яснив, що перелік територіальних громад, що розташовані, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) затверджується Мінінтеграції за погодженням з Міноборони на підставі пропозицій відповідних обласних, київської міської військових адміністрацій.

В листі від 12.05.2022 р. № 09-02/1321 на звернення з питання призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам додатково повідомлено заявника, що 03.05.2022 р. було зроблено запит до Департаменту соціального захисту населення Сумської ОДА, який, в свою чергу повідомив, що цим Департаментом направлено запит до Міністерства соціальної політики України, у зв`язку з чим розгляд звернення ОСОБА_1 було продовжено. Також в листі вказано про те, що після отримання відповіді з Департаменту соціального захисту населення Сумської ОДА, заявника буде повідомлено додатково.

В листі від 17.06.2022 р. № 09-02/1706 міститься цитування норм права в частині питань, які стосуються призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особа та повторно вказано про те, Департаментом направлено запит до Міністерства соціальної політики України, але станом на 17.06.2022 р. відповідь на запит не надходила. Також в листі вказано про те, що після отримання відповіді з Департаменту соціального захисту населення Сумської ОДА, заявника буде повідомлено додатково.

В листі від 04.07.2022р. № 09-02/1908 відповідачем повторно процитовано норми права в частині питань, які стосуються призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, а також зазначено про те, що допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 р., за винятком осіб, які отримували щомісячну адресу допомогу. Також вказано, що за роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України, якщо внутрішньо переміщена особа отримувала щомісячну адресну допомогу та не була повторно переміщена після 24.02.2022 р., вона не має права на отримання допомоги.

На підставі наведених вище обставин, колегія суддів зазначає, що вказані листи не містять інформації про відмову конкретно ОСОБА_1 у наданні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, а містять лише посилання на норми права, які стосуються цього питання та певні роз`яснення щодо переліку осіб (невизначеного кола) які мають право на отримання такого виду допомогу.

В свою чергу, у листі 10.01.2023 р № 09-02/108 також процитовано норми права в частині питань, які стосуються призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Разом з тим, в ньому мітиться інформація, в якій відповідач повідомив, що ОСОБА_1 не має права на призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, оскільки вона була облікована як внутрішньо переміщена особа в м. Конотоп до 24.02.202 2р. і станом на 01.03.2022 р. не отримувала щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Колегія суддів зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів ного прийняття. Також, в таких актах індивідуальної дії має міститися інформація щодо прийнятого рішення у відповідь на звернення особи. Відсутність всіх необхідних вимог виключає його правомірність як акта індивідуальної дії.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що саме лист від 10.01.2023 р № 09-02/108 міститься конкретне рішення відповідача, в якому вказується про відсутність права саме у ОСОБА_1 на отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, а також вказано про підставу прийняття такого рішення ОСОБА_1 була облікована як внутрішньо переміщена особа в м. Конотоп до 24.02.202 2р. і станом на 01.03.2022 р. не отримувала щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Тобто, саме з моменту отримання цього листа позивач дізналася (повинна була дізнатися) про прийняте відповідачем рішення про відмову в призначенні/виплаті допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

До суду першої інстанції позивач звернулася через свого представника 20.04.2023 р.

У зв`язку з цим, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 повинна була дізнатися про порушення її прав із листів, які направлялися на адресу заявника до 10.01.2023 р., є помилковим.

Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а. Висновки викладені у цих постановах щодо застосування статті 122 КАС України відповідають позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 22 січня 2020 року у справі №2540/2618/18, від 5 травня 2020 року у справі №826/6830/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 320/8317/20, від 16 вересня 2021 року у справах №120/3403/20-а, №560/5412/20, від 9 лютого 2022 року у справі № 460/8776/20 та від 1 червня 2022 року у справі № 460/100/21.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Так, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).

При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law; прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року (далі Доповідь Венеціанської комісії).

Так, у пункті 24 Доповіді Венеціанської комісії було зазначено, що у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002 2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, приміром, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано (у більш класичний спосіб) на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін.

Крім того, в пункті 37 Доповіді Венеціанської комісії вказано, що верховенство права включає в себе вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом.

При цьому колегія суддів враховує, що згідно з пунктом 43 Рекомендації CM/Rec (2004)20 Комітету Міністрів державам-членам щодо судового перегляду (прийнята Комітетом Міністрів 15 грудня 2004 року на 909-му засіданні на рівні постійних представників) право на доступ до судового перегляду має бути ефективним. Встановлення обов`язку використовувати всі інші засоби захисту не має бути перешкодою для тих, хто бажає перегляду адміністративного акта.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява №8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96).

У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova, заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява №26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції» (Tsalkitzis v. Greece, заява № 11801/04, пункт 44).

Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини вказаної справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку із пропуском строку звернення до суду, оскільки неправильно визначив дату, з якої позивач дізналася (повинна була дізнатися) про прийняте відповідачем рішення про відмову в призначенні/виплаті допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року по справі №480/4022/23 скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання виконати певні дії направити до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. БартошСудді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 03.10.2023 року