Постанова

від 21.09.2023 по справі 757/26013/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2023 року м. Київ

Справа №757/26013/20-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/5865/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Федорчук Я.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Остапчук Т.В., 18 жовтня 2022 року в м. Києві, повний текст рішення складений 27 жовтня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФ`ЮЧЕР УКРАЇНА» про визнання недійсною окрему частину договору,

В С Т А Н О В И В

Позивач у червня 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати недійсними п.2.2. та п.2.3. договору від 21 листопада 2016 року, укладеного між ним та ТОВ «Кі Фаед Менеджмент», який змінив назву і наразі є ТОВ «ЮФ`ЮЧЕР УКРАЇНА».

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 листопада 2016 року між сторонами був укладений договір, за умовами якого сторони домовились об`єднати зусилля з метою реалізації програми інноваційного освітнього проекту Unit Factory (надалі - Програма). Умови договору не передбачали жодних розрахунків між сторонами, але п.п.2.2. та п.2.3. визначена компенсаційна виплата відповідачу позивачем у разі його відмови від навчання у розмірі 1500 доларів США. Позивач вважає вказані умови договору несправедливими, оскільки сума компенсації є необґрунтованою, відсутній прямий зв'язок між діями позивача і можливою шкодою відповідача. А тому, на підставі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», просить визнати ці умови договору недійсними, так як це порушує його права, як споживача наданих відповідачем послуг.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФ`ЮЧЕР УКРАЇНА» про визнання недійсною окрему частину договору - залишено без задоволення.

Рішення суду мотивовано тим, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину. В обґрунтування позову зазначено про те, що між позивачем та ТОВ «Кі Фанд Менеджмент» було укладено договір про співпрацю, потім як зазначив позивач 23 липня 2019 року відповідач - ТОВ «Кі Фанд Менеджмент» було змінено на ТОВ «Фючер Україна» відповідно до умов договору сторони домовилися об`єднати зусилля з метою реалізації програми інноваційного освітнього проекту Unit Factory, однак на підтвердження зміни назви відповідача, і що він є належним відповідачем у справі позивачем суду доказів надано не було. Також судом вказано на те, що заявляючи вимогу про визнання недійсним договору в частині окремих пунктів, позивач не надав суду доказів на підтвердження наявності достатніх та законних підстав для визнання умов договору несправедливими. Стороною позивача не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що договір, укладений між сторонами, є несправедливим щодо нього, а доводи позивача, викладені ним у тексті позовної заяви, судом розцінюються як спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за договором зобов'язань.

Не погодився із зазначеним судовим рішенням позивач, його представником подано апеляційну скаргу в якій він вказує на те, що рішення суду першої інстанції, є незаконним та необгрунтованим, у зв`язку з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин справи.

Доводи апеляційної скарги дублюють доводи викладені в позовній заяві та зводяться до того, що ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» наводить перелік умов договорів, які законодавець прямо відносить до несправедливих, тобто вказана стаття надає можливість визнати недійсними умови договорів, які є несправедливими без будь-яких доказів несправедливості. Дана норма є імперативною, тобто вказує які саме положення договору є несправедливими, через які визнається або договір або його окрема частина недійсними. А тому, керуючись положеннями вказаної статті представник позивача зазначає, що оскаржувані положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін, а тому є всі підстави для визнання їх недійсними.

На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Щелков П.С. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив про задоволення заявлених ними вимог.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням, причини неявки суду не повідомили.

Тому керуючись положеннями ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність сторони відповідача.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню підлягає частково, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 21 листопада 2016 року між позивачем та ТОВ «Кі Фаед Менеджмент» (код ЄДПОУ 40005549) був укладений Договір про співпрацю на наступних умовах:

-сторони домовились об`єднати зусилля з метою реалізації програми інноваційного освітнього проекту Unit Factory (надалі - Програма) (п.1.1.);

- Unit Factory бере на себе зобов`язання надати позивачу необхідні матеріали, інформаційну та консультаційну підтримку, необхідну для успішної реалізації Програми у порядку та умовах передбачених договором (п.1.2.);

- позивач зобов`язався співпрацювати з Unit Factory щодо реалізації програми у порядку і на умовах передбачених договором (п.1.3)

У п.1.6. сторони визначили, що усвідомлюють, що позивачу надається можливість приймати участь у Програмі у зв`язку з тим, що він готовий працювати на території України (на будь-якому підприємстві на вибір позивача, чи само зайнятою особою) протягом 3 років після завершення навчальної частини Програми, яка у 1.4. договору передбачає етапи навчання у період з 28 листопада 2016 року до 01 листопада 2020 року.

Згідно положень пункту 2.2. Договору, Unit Factory в жодному разі не буде вимагати від Слухача будь-яких платежів щодо Програми, однак у випадку односторонньої, безпідставної, тобто не з вини Unit Factory, відмови Слухача від програми після 15 січня 2017 року або його відрахування за умовами цього Договору, Слухач зобов`язаний компенсувати Unit Factory витрати на свою участь у розмірі еквіваленту 1500,00 доларів США. Компенсація сплачується одноразово і не залежить від часу участі Слухача у Програмі.

Відповідно до пункту 2.3. Договору, сторони усвідомлюють, що компенсація передбачена п. 2.2. даного Договору застосовується виключно у зв`язку із тим, що безпідставна відмова Слухача від Програми після 15 січня 2017 року, позбавляє інших потенційних слухачів можливості взяти участь у Програмі. В Договорі зазначено, що в разі односторонньої, безпідставної відмови від Договору. Слухач зобов`язаний компенсувати витрати на свою участь в розмірі 1500,00 доларів США.

Позивач визнає обставини припинення ним проходження Програми Unit Factory, підстави не зазначає, посилання на невиконання відповідачем своїх зобов`язань не підтверджує відповідними доказами.

Закон України «Про захист прав споживачів», згідно з його преамбулою, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно зі ст.1 цього Закону, виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 202-203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що сторони, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З наведених обставин справи вбачається, що предметом даного розгляду є питання недійсності окремих частин договору, укладеного між сторонами у справі.

Однією з підстав для відмови позивачу у позові судом визначено відсутність доказів на підтвердження зміни назви відповідача, і що він є належним відповідачем у справі. Разом з тим, дані про юридичну особу зареєстровану в Україні є відкритими і містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, за даними якого юридична особа з кодом ЄДПОУ 40005549, який вказаний у договорі, зареєстрована з 11 вересня 2015 року, її діяльність не припинена, зареєстровано ряд змін серед яких зміна найменування юридичної особи та її місцезнаходження, та за останніми даними це ТОВ «ЮФ`ЮЧЕР УКРАЇНА», місцезнаходження: м. Київ, вул. Хохлових Сім`ї, будинок 8. Слід зазначити, що саме ця адреса зазначена також у п.3.1.1 договору, як приміщення Unit Factory. А отже ця обставина не може бути підставою для відмови у задоволені позову, як самостійна чи одна з підстав, оскільки пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою і тоді інші обставини не підлягають встановленню.

Вирішуючи позовні вимоги щодо недійсності окремих умов договору перш за все суду слід надати оцінку чи підпадає укладений між сторонами договір під дію Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позовні вимоги ґрунтуються саме на ньому.

Виходячи з наведених положень цього Закону споживчий договір - це договір, за яким одна сторона - суб`єкт підприємницької діяльності (продавець, виробник, виконавець) або самозайнята особа, зобов`язується продати, виготовити виріб (товар), виконати роботи або надати послуги, за плату другій стороні - споживачу (фізичній особі).

Обставини справи свідчать про те, що даний договір був визначений його сторонами як договір про співпрацю, за його умовами передбачена навчальна частина, що забезпечується відповідачем, обов`язки позивача були визначені проходженням навчального курсу та працювати на території України протягом 3 років після завершення навчальної частини. Таким чином, за умовами договору позивач не є замовником послуг і не брав на себе обов`язки щодо оплати. А отже позивач не споживачем послуг, і зазначений договір не передбачає надання послуг за замовленням і оплатою. Тобто, вказаний договір не підпадає піж дію Закону України «Про захист прав споживачів», і його положення не можуть застосовуватись як підстави для визнання окремих умов укладеного між сторонами договору недійсними. Саме з цих підстав суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог, так як заявлена позивачем несправедливість умов ґрунтується на положеннях Закону України «Про захист прав споживачів» і є оціночним критерієм, а отже посилання суду першої інстанції на відсутність доказів є необґрунтованим. А тому колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині з викладенням її в редакції цієї постанови.

Також колегія суддів враховує, що презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. При цьому обов'язок ініціювання та доведеннянаявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. При зверненні до суду з позовом позивачем інші підстави для визнання недійсними окремих частин укладеного між сторонами визначені не були, а суд виходячи з положень ст. 13 ЦПК України діє в межах принципу диспозитивності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно дійшовши висновку про відмову у задоволенні позову, не дослідив повно і всебічно обставини справи та відмовив у задоволенні позову одночасно з підстав наявності неналежного відповідача та недоведеності заявлених позовних вимог, що не відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Пунктом 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача та зміни судового рішення шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

При цьому, колегія суддів зауважує, що враховуючи відсутність підстав для стягнення з відповідача трьох процентів річних, питання про позовну давність в такому разі вирішенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року - змінити, виклавши мотивувальну частині рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: В.А. Нежура

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 02 жовтня 2023 року.