Постанова

від 03.10.2023 по справі 574/1342/13-ц

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року м.Суми

Справа №574/1342/13-ц

Номер провадження 22-ц/816/987/23

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.

за участю секретаря судового засідання Назарової О.М.,

у присутності:

представника відповідач ОСОБА_1 адвоката Кордюк Віталія Петровича

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Буринського районногосуду Сумськоїобласті від29березня 2023року у складі судді Гука Т.Р., ухваленого в м. Буринь Сумської області, повний текст якого складено 10 квітня 2023 року,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Буринська міська рада Сумської області про визнання заповіту недійсним, свідоцтв про право власності на спадщину частково недійсним, визнання права власності на 1/3 частину земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

У січні2014року ОСОБА_2 звернуласядо суду звказаним позовом,мотивуючи своївимоги тим,що 12 травня 2010 року секретарем Миколаївської сільської ради Михно О.М. було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4 , який зареєстровано в реєстрі за №84, згідно якого заповідач все належне їй на момент смерті майно заповідала на користь її дочки ОСОБА_1

17 лютого 2011 року Буринською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_4 було видано свідоцтва про право власності, зареєстровані в реєстрі за №254 та №256, відповідно до яких за ОСОБА_4 , як пережившою дружиною, визнано право власності на частку земельної ділянки площею 3,0559 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Миколаївської сільської ради Буринського району та на 1/3 частку в іншій половині тієї ж земельної ділянки, котра належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на землю серії CM №077875, виданого 28 жовтня 2004 року Буринською райдержадміністрацією Сумської області та зареєстрованого за №194 у Книзі записів державних актів.

Вказувала, що, на її думку, підпис у заповіті та запис від імені спадкодавця: «Заповіт перед підписанням прочитаний мною в голос» вчинені не рукою спадкодавця ОСОБА_4 , крім того вказаний заповіт не був внесений до спадкового реєстру.

Зазначала, що на підставі незаконного заповіту власником всіх земельних ділянок за допомогою ОСОБА_3 стала ОСОБА_1 , яка вчинила підпис в заповіті від імені їхньої матері ОСОБА_4 від 12 травня 2010 року та у належному матері паспорті.

Крім того, набута ОСОБА_6 у власність земельна ділянка, площею 3,0559 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва є його особистою власністю, оскільки отримана ним внаслідок роздержавлення колективного сільськогосподарського акціонерно-пайового товариства закритого типу «Прогрес» Буринського району Сумської області, членом якого він був та отримав право на земельну частку(пай), як член акціонерно-пайового товариства, і в подальшому отримав державний акт на право власності на землю. Таким чином, ця земельна ділянка не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і в разі спадкування повинна успадковуватись відповідно до закону, тобто спадкоємцям першої черги в рівних частках.

Вважала, що вона, як дочка померлого ОСОБА_6 , має право на 1/3 частку вказаної земельної ділянки, як інші спадкоємці: її мати та сестра - ОСОБА_1 , які мають право також по 1/3 частці кожна.

Однак, нотаріус, всупереч закону, визнав цю земельну ділянку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, чим істотно порушив її законне право на отримання у спадок 1/3 частки належної її батькові ОСОБА_6 земельної ділянки, а тому видані на цю земельну ділянку свідоцтва про право власності є частково недійсними.

Посилаючись на вищевказані обставини, просила суд визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 , посвідчений 12 травня 2010 року секретарем Миколаївської сільської ради Буринського району Сумської області Михно О.М. та зареєстрований в реєстрі за №84; зобов`язати Миколаївську сільську раду Буринського району внести відповідний запис у журналі реєстрації нотаріальних дій про скасування запису за №84 щодо посвідчення заповіту від імені ОСОБА_4 ; визнати частково недійсними свідоцтва про право власності на спадщину після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , видані 17 лютого 2011 року Буринською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_4 про право власності на 1/2 та на 1/3 частки земельної ділянки, площею 3,0559 га на території Миколаївської сільської ради Буринського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала померлому ОСОБА_6 на підставі державного акта серії CM № 077875 від 28 жовтня 2004 року; визнати за нею, право власності на 1/3 частину вказаної земельної ділянки, як належну їй спадщину після смерті ОСОБА_6 .

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 29 березня 2023року, з урахуванням ухвали Буринського районного суду Сумської області від 11 квітня 2023 року про виправлення описки, позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , посвідчений 12.05.2010 року секретарем Миколаївської сільської ради Буринського району Сумської області, зареєстрований в реєстрі за №84.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_4 17 лютого 2011 року державним нотаріусом Буринської районної державної нотаріальної контори Сумської області Анохіним О.В., зареєстроване в реєстрі за №254, на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, яке складається з земельної ділянки, площею 3,0559 га, кадастровий номер: 592098500203:001:0018, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Буринського району Сумської області та належала ОСОБА_6 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії СМ №077875.

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/3 частину земельної ділянки, загальною площею 3,0559 га, кадастровий номер: 5920985000:05:001:0504, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Буринського району Сумської області та належала ОСОБА_6 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії СМ №077875.

В задоволені решти позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 229 грн 40 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині задоволених позовних скасувати та у цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що її матері ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, зареєстрованого в реєстрі за №254, належить право власності на частку земельної ділянки площею 3,0559 га, кадастровий номер: 5920985000:05:001:0504, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Буринського району Сумської області та належала її батьку ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії СМ №077875 від 28 жовтня 2004 року, оскільки дане майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вказує, що на час видачі даного свідоцтва про право власності судової практики Верховного суду по застосуванню норм Закону України «Про внесення змін до ст. 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року не було.

Зазначає, що під час підготовчого судового засідання ОСОБА_2 та її представником клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не заявлялось. У той же час, судом після проведення підготовчого засідання до матеріалів справи долучено висновок почеркознавчої експертизи №64 від 27 липня 2015 року та висновок почеркознавчої експертизи № 66 від 07 серпня 2015 року, які проведені під час досудового розслідування кримінального провадження № 120142001140000198, які їй не надсилалися, і вона з ними не ознайомлювалася.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених належними, допустимими та достовірними доказами, яким суд надав правильну оцінку.

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення представника відповідача ОСОБА_1 адвокатаКордюк В.П.,який підтримавдоводи апеляційноїскарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (т.1, а.с. 14).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме земельну ділянку, загальною площею 3,0559 га, кадастровий номер: 592098500203:001:0018, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Буринського району Сумської області, яка належала йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії СМ №077875 від 28 жовтня 2004 року (т.1, а.с. 5).

Спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняли його дружина ОСОБА_4 , так як спільно проживала із спадкодавцем на час смерті, і дочки спадкодавця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подавши до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини (т.1, а.с. 119, 131, 148).

17 лютого 2011 року державним нотаріусом Буринської районної державної нотаріальної контори Сумської області Анохіним О.В. ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності, зареєстроване в реєстрі за №254, на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, набутого за час шлюбу, яке складається з земельної ділянки, площею 3,0559 га, кадастровий номер: 592098500203:001:0018, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Буринського району Сумської області та належала ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії СМ №077875 (т.1, а.с. 156).

17 лютого 2011 року державним нотаріусом Буринської районної державної нотаріальної контори Сумської області Анохіним О.В. ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за №256, на 1/3 частку майна ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадщина складається із 1/2 частки земельної ділянки, площею 3,0559 га, кадастровий номер: 592098500203:001:0018, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Буринського району Сумської області та належала ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії СМ №077875 (т.1, а.с.157).

Згідно з довідкою відділу Держземагенства у Буринському районі Сумської області №302 від 22 травня 2013 року земельній ділянці, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Буринського району Сумської області, посвідченій державним актом на право власності на земельну ділянку серії СМ №077875, був визначений кадастровий номер: 592098500203:001:0018, але при перенесенні інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного кадастру була проведена реєстрація земельної ділянки. Поземельну книгу відкрито на кадастровий номер: 5920985000:05:001:0504. У Державному земельному кадастрі дана земельна ділянка зареєстрована з кадастровим номером: 5920985000:05:001:0504 (т.1, а.с. 190 на звороті).

Також судом встановлено, що згідно заповіту ОСОБА_4 , посвідченого 12 травня 2010 року секретарем Миколаївської сільської ради Буринського району Сумської області Михно О.М., зареєстрованого в реєстрі за №84, все своє майно, яке на день смерті буде їй належати, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право ОСОБА_4 заповіла своїй дочці ОСОБА_1 (т.1, а.с. 11, 166 на звороті).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла (т. 1, а.с. 163 на звороті).

Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли її дочка ОСОБА_2 , подавши відповідну заяву до нотаріальної контори, та дочка ОСОБА_1 , яка спільно проживала із спадкодавцем на час смерті (т. 1, а.с. 161 на звороті, а.с. 172).

Згідно з витягом із Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 25 січня 2013 року інформація про заповіти ОСОБА_4 в реєстрі відсутні (т. 1, а.с. 168).

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 19 лютого 2013 року, 18 лютого 2013 року до реєстру було внесено відомості про заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 12 травня 2010 року Миколаївською сільською радою Буринського району Сумської області (т. 1, а.с. 171).

07 листопада 2013 року державним нотаріусом Другої Сумської державної нотаріальної контори Ситник С.М. видано ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 (т.1, а.с. 185, 186 на звороті).

Згідно з витягом з кримінального провадження №12014200140000198 08 липня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за заявою ОСОБА_2 з приводу підробки заповіту від імені її матері ОСОБА_4 та двох доручень від імені останньої (т. 2, а.с. 51).

Відповідно до висновку почеркознавчої експертизи №64 від 27 липня 2015 року, проведеної під час досудового розслідування кримінального провадження №12014200140000198, рукописний текст: "Заповіт перед підписанням прочитаний мною в голос" у оригіналі заповіту від 12.05.2010 року, що зареєстрований в реєстрі за №84, виконаний не ОСОБА_3 та не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис в графі: "підпис" у оригіналі заповіту від 12.05.2010 року, що зареєстрований в реєстрі за №84, виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою (т. 2, а.с. 53-58).

З висновку почеркознавчої експертизи №66 від 07 серпня 2015 року, проведеної під час досудового розслідування кримінального провадження №12014200140000198 вбачається, що підписи №1, 3, 4 (відповідно до таблиці №1 "Опис підписів") у рядку "підпис" у довіреності від 22.09.2010 року, що зареєстрована в реєстрі за №102, у довіреності від 27.01.2011 року, що зареєстрована в реєстрі за №08-екз., у довіреності від 27.01.2011 року, що зареєстрована в реєстрі за №08-екз., виданих від імені ОСОБА_4 , виконані ОСОБА_1 (т.2, а.с. 59-63).

Постановою начальника сектору дізнання Буринського ВП Конотопського ВП ГУНП в Сумській області Філіпова А.В. від 25 вересня 2020 року кримінальне провадження №12014200140000198 від 08 липня 2014 року за ч.2 ст.358 КК України, за фактом підробки офіційного документа закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Ухвалюючи оскаржуванерішення прочасткове задоволенняпозовних вимог,суд першоїінстанції виходивз того,що земельна ділянка, площею 3,0559 га, кадастровий номер: 592098500203:001:0018 (новий кадастровий номер: 5920985000:05:001:0504), яка належала ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії СМ №077875, була особистою власністю останнього, тому державним нотаріусом Буринської районної державної нотаріальної контори Сумської області Анохіним О.В. безпідставно видано 17 лютого 2011 року ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на 1/2 частку вказаної земельної ділянки, як спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу. Оскільки, спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняли його дружина ОСОБА_4 та дочки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , то остання набула в порядку спадкування за законом після смерті батька право власності на 1/3 частку спірної земельної ділянки, тому суд вважав обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/3 частку спірної земельної ділянки та про визнання недійсним, виданого ОСОБА_4 свідоцтва про право власності від 17 лютого 2011 року на частку цієї земельної ділянки.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що заповіт від імені ОСОБА_4 , посвідчений 12 травня 2010 року секретарем Миколаївської сільської ради Буринського району Сумської області Михно О.М. та зареєстрований в реєстрі за №84, заповідачем особисто не складався та нею не підписувався, тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_4 мала волевиявлення на складення такого заповіту саме на користь ОСОБА_1 та саме щодо зазначеного в заповіті майна, а також, що таке волевиявлення було вільним та відповідало внутрішній її волі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором ( ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу ( ч. 1 ст. 16 ЦК України).

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкування відбувається у порядку черговості.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Частиною 3 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч.ч. 1 та 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (частина перша статті 1225 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18), від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18) та від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (провадження № 61-29004 св 18).

У справі, яка переглядається, судом правильно встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 28 жовтня 2004 року серія СМ № 077875, виданого на підставі розпорядження Буринської районної державної адміністрації від 07 жовтня 2003 року № 230, ОСОБА_6 за життя на праві власності належала земельна ділянка, площею 3,0559 га, кадастровий номер: 592098500203:001:0018 (новий кадастровий номер: 5920985000:05:001:0504), призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Буринського району Сумської області.

Відповідно до статті 61 СК України (в редакції, чинній на момент набуття ОСОБА_6 права власності на спірну земельну ділянку) не належать до об`єктів права спільної сумісної власності земельні ділянки, набуті одним із подружжя внаслідок приватизації.

Отже, право власності у ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку виникло на підставі приватизації і в період, коли дана ділянка не належала до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після його смерті спадщину прийняли його дружина ОСОБА_4 та дочки ОСОБА_1 та ОСОБА_2

17 лютого 2011 року державним нотаріусом Буринської районної державної нотаріальної контори Сумської області Анохіним О.В. ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності, зареєстроване в реєстрі за №254, на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, набутого за час шлюбу, яке складається з земельної ділянки, площею 3,0559 га, кадастровий номер: 592098500203:001:0018.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державним нотаріусом незаконно видано ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на 1/2 вказаної земельної ділянки, оскільки земельна ділянка, площею 3,0559га,кадастровий номер592098500203:001:0018була особистоюприватною власністю ОСОБА_6 ,тому таке свідоцтво про право власності, зареєстроване в реєстрі за №254, є недійсним і судом обґрунтовано визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину вказаної земельної ділянки у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 .

Не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про те, що належна ОСОБА_6 земельна ділянка площею 3,0559 га, кадастровий номер 592098500203:001:0018 (новий кадастровий номер: 5920985000:05:001:0504), є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки згідно з відповідними редакціями ст.ст. 57, 61 СК України земельна ділянка, набута одним із подружжя за час шлюбу внаслідок приватизації, вважалася об`єктом права спільної сумісної власності лише з 08 лютого 2011 року по 12 червня 2012 року. ОСОБА_6 (спадкодавець) набув право власності на земельну ділянку площею 3,0559 га, кадастровий номер 592098500203:001:0018 (новий кадастровий номер: 5920985000:05:001:0504), з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у 2004 році, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку СМ №077875 від 28 жовтня 2004 року. Тобто, вказана земельна ділянка є об`єктом права особистої приватної власності, а не об`єктом спільної сумісної власності.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 цього Кодексу.

Згідно ст.ст. 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яке здійснюється нею особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Свобода заповіту це надана фізичній особі можливість на власний розсуд, у межах, визначених цивільним законодавством, розпорядитися власним майном на випадок смерті, змінити чи скасувати заповіт, а також обрати для своїх заповідальних розпоряджень іншу форму, не заборонену законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Частиною 2 ст. 1247 ЦК України передбачено, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст. 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Частиною 3 ст. 1247 ЦК України передбачено, що заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. За частиною четвертою вказаної статті, заповіти посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Статтею 1251 ЦК України також передбачено, що у разі відсутності у населеному пункті нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти.

Згідно із пунктами 1, 2, 8 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, чинної на час складання заповіту (далі - Інструкції), у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, нотаріальні дії, в тому числі з посвідчення заповітів, вчиняють посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, на яких такий обов`язок покладено рішенням виконавчого комітету відповідної ради. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Відповідно до пункту 10 Інструкції при вчиненні нотаріальних дій посадові особи виконавчих комітетів встановлюють особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, свідоцтво про народження неповнолітніх, які не досягли 16 років, посвідчення водія, посвідчення, видане за місцем роботи громадянина, довідка про звільнення з місць позбавлення волі та ін.). Коли за громадянина, який внаслідок фізичної вади, хвороби, або з інших поважних причин не може підписати заповіт, довіреність, заяву або інший документ, підписується інший громадянин. Посадова особа виконавчого комітету встановлює особу громадянина, який підписався.

При посвідченні заповітів, довіреностей та засвідченні справжності підпису на документах перевіряється справжність підписів громадян, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії (пункт 11 Інструкції).

Пунктом 13 Інструкції передбачено, що нотаріально посвідчувані заповіти, довіреності, заяви та інші документи підписуються у присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальну дію. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, довіреність, заяву чи інший документ, за його довіреністю і в його присутності та в присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії, заповіт, довіреність, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин. Про причини, з яких громадянин, заінтересований у вчиненні нотаріальної дії, не міг підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Заповіт чи довіреність не може підписувати особа, на користь якої їх посвідчено.

Згідно пункту 33 Інструкції посадова особа виконавчого комітету посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного кодексу і особисто подані ними посадовій особі виконавчого комітету. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за довіреністю заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними в пункті 13 цієї Інструкції. Громадянин, на користь якого заповідається майно, не вправі підписувати його за заповідача.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судом першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів, зокрема висновку почеркознавчої експертизи № 66 від 07 серпня 2015 року встановлено, що підпис у оригіналі заповіту від 12 травня 2010 року, який зареєстрований в реєстрі за №84, виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що волевиявлення ОСОБА_4 на складання заповіту було вільним та заповіт від 12 травня 2010 року відповідав її внутрішній волі, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про визнання оспорюваного заповіту.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що висновок почеркознавчої експертизи проведеної у рамках кримінального провадження не є належним доказом у даній справі, оскільки такий висновок складений судовим експертом державної спеціалізованої установи під час досудового розслідування кримінального провадження, що відповідає положеннямстатті 102ЦПК України Крім того, експертиза проведена у кримінальному провадженні містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні.

У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 зроблено правові висновки, що отриманий відповідно до закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно дост. 375 ЦПК Україниапеляційнийсуд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законністьі обґрунтованістьрішення місцевогосуду вмежах доводівта вимогапеляційної скарги,колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишитибез задоволення,рішення Буринського районногосуду Сумськоїобласті від29березня 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 3 жовтня 2023 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: Ю. О. Філонова

В. Ю. Рунов