Ухвала

від 29.09.2023 по справі 946/947/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/1871/23

Справа № 946/947/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні матеріаликримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Ізмаїльського міськрайонногосуду Одеськоїобластівід 30.05.2023 року, стосовно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одеса, громадянина України, з початковою середньою освітою, перебуває у фактичних шлюбних відносинах, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, працюючого за наймом, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 14.05.2009 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ст. 70 Кримінального кодексу України (далі КК) до позбавлення волі на строк чотири роки шість місяців, звільнений 13.01.2011 умовно-достроково на 1 р. 8 міс. 20 днів;

- 16.02.2012 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК до позбавлення волі на строк чотири роки один місяць, звільнений 08.05.2015 за відбуттям строку покарання;

- 07.12.2021 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ст. 70 КК до позбавлення волі на строк чотири роки шість місяців, на підставі ст. 75 КК з випробуванням на строк два роки шість місяців;

- 20.06.2022 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч. 2 ст. 185 КК до позбавлення волі на строк два роки,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України,

встановив:

оскарженим вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень,передбачених ч.2ст.185,ч.1ст.187,ч.3ст.186,ч.2ст.186,ч.3ст.185,ч.2ст.15ч.3ст.185ККУкраїни, та йому призначено покарання:

за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі;

за ч. 1 ст. 187 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі;

за ч. 3 ст. 186 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_7 визначено покарання у виді 6 (шести) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

Згідно ч. 4 ст. 70 КК України, ОСОБА_7 визначено остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень за цим вироком та за попереднім вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.06.2022 року, яким він засуджений за ч. 2 ст. 185 КК до 2 (двох) років позбавлення волі,шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 6 (шести) місяців.

Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07.12.2021 року, яким ОСОБА_7 засуджений за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст.15 ч. 3 ст. 185, ст. 70 КК України до 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки 6 (шість) місяців виконується самостійно.

Строк покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі обчислюється з моменту його фактичного затримання та взяття під варту за попереднім вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.06.2022 року, а саме з 20.06.2022 року, зарахувавши йому таким чином у силу другого речення ч. 4 ст. 70 КК України у строк покарання, призначеного за цим вироком, частково відбуте ним покарання за попереднім вироком.

Згідно ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону №838-VIII зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання, призначеного йому за цим вироком, строк попереднього ув`язнення з 26.01.2017 року по 28.09.2017 року, з 24.12.2017 року по 26.12.2017 року, з 17.06.2018 року по 15.08.2018 року та з 22.09.2018 року по 18.12.2019 року, виходячи з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вироком суду вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та заходів забезпечення у даному кримінальному провадженні.

Оскарженим вироком ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він, в м. Ізмаїл Одеської області, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, розуміючи, що посягає на чужу власність, передбачаючи, що своїми діями спричиняє матеріальну шкоду, вчинив ряд кримінальних правопорушень проти власності за обставин, що будуть наведені нижче. Після чого з місця скоєння кримінальних правопорушень зникав, завдавши шкоду потерпілим на суму вартості майна, яким заволодів, а викраденим майном розпоряджався на власний розсуд.

1.Так, 03.01.2016 о 04:15 год., ОСОБА_7 , знаходячись у парковій зоні, розташованій за Покровським собором по пр. Суворова, з метою відкритого викрадення чужого майна, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, здійснив напад на ОСОБА_9 , який виразився у заподіянні останньому серії ударів по обличчю у вигляді крововилив повік обох очей та ссаден лоба, носа та верхньої губи, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, від яких останній впав, втративши свідомість. Після чого, ОСОБА_7 оглянув та обшукав ОСОБА_9 , внаслідок чого виявив та відкрито заволодів його майном, а саме: мобільним телефоном «Samsung Galaxy S4» вартістю 2 000 грн з сім-картою «Лайф» вартістю 25 грн, на рахунку якої грошей не було; мобільним телефоном «Samsung Galaxy Note 4» вартістю 1 400 грн з сім-картою оператора «Київстар» вартістю 25 грн, на рахунку якої грошей не було; шкіряним гаманцем вартістю 300 грн з грошовими коштами в сумі 3 600 грн, чим спричинив потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 7 350 грн.

Своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 187 КК, а саме напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій).

2.Крім того, 05.11.2016 о 17:50 год. ОСОБА_7 , знаходячись у барі «Фантазія», розташованому по вул. Покровській, 45-а, шляхом вільного доступу з барної стойки таємно викрав грошові кошти в сумі 700 грн, чим спричинив потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на зазначену суму.

Своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.

3.Також, 27.12.2016 о 16:00 год. ОСОБА_7 , знаходячись в офісному приміщенні ПП «Паршиков», розташованому по вул. Пушкіна, 141-а, шляхом вільного доступу таємно викрав з жіночої сумки гаманець червоного кольору з дерматину вартістю 350 грн, в якому знаходились грошові кошти у сумі 3 000 грн, банківська карта «Приватбанку», на рахунку якої були грошові кошти у сумі 52 грн, банківську карту «Укргазбанку», на рахунку якої були грошові кошти у сумі 100 грн, чим спричинив потерпілій ОСОБА_11 матеріальну шкоду на загальну суму 3 502 грн.

Своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.

4.Далі, 28.12.2016 в період часу з 10:00 год. до 12:00 год., більш точного часу не встановлено, ОСОБА_7 , спільно та за попередньою змовою з іншою особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, шляхом пошкодження вхідних дверей проникли до приміщення будинку АДРЕСА_3 , де в одній із кімнат у комоді виявили грошові кошти у сумі 3 000 грн. Під час викрадення грошових коштів ОСОБА_7 та інша особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, були застигнуті господарем зазначеного домоволодіння ОСОБА_12 , який почав вимагати від них припинити їх протиправні дії та повернути йому викрадені грошові кошти, на що ОСОБА_7 та інша особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, ніяким чином не відреагували та відкрито викрали вказані грошові кошти у сумі 3 000 грн, чим спричинили потерпілому ОСОБА_12 матеріальну шкоду на зазначену суму.

Своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 186 КК, а саме відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у житло.

5.Також, 23.12.2017 близько 21:30 год. ОСОБА_7 , знаходячись біля автобусної зупинки маршрутного автобусу №10-а, розташованої по пр. Суворова кут вул. Пушкіна, шляхом вільного доступу через відчинені двері зайшов до припаркованого маршрутного автобусу марки «Рута» державний номер НОМЕР_1 , звідки з робочого місця потерпілого ОСОБА_13 викрав грошові кошти у сумі 2 400 грн, однак був помічений потерпілим ОСОБА_14 . При цьому, ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що його протиправні дії виявлені потерпілим, продовжуючи свій кримінально протиправний намір, направлений на відкрите заволодіння чужим майном, з метою утримання викраденого та уникнення затримання, відкрито зник з місця вчинення кримінального правопорушення, чим спричинив потерпілому ОСОБА_14 матеріальну шкоду на зазначену суму.

Своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК, а саме відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно.

6.Крім того, 09.03.2018 приблизно о 22:30 годині ОСОБА_7 , знаходячись біля будинку №128, розташованого по вул. Пушкіна, під час спілкування з ОСОБА_15 , просунув свою руку до внутрішнього карману куртки останнього, звідки дістав мобільний телефон марки «G smart» вартістю 360 грн, в якому знаходилась карта пам`яті на 8 Гб вартістю 100 грн та сім-карта мобільного оператора «Київстар» вартістю 45 грн, на рахунку якої знаходились грошові кошти у сумі 35 грн. У цей час ОСОБА_15 побачив, що ОСОБА_7 дістав його мобільний телефон, зажадав від останнього припинити протиправні дії та повернути його мобільний телефоном, на що ОСОБА_7 ніяк не відреагував та відкрито викрав майно ОСОБА_15 , чим спричинив останньому матеріальну шкоду на загальну суму 540 грн.

Своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК, а саме відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно.

7.Далі, 03.04.2018 приблизно о 15:00 год. ОСОБА_7 , знаходячись біля будинку №108, розташованого по вул. С. Бурлаченка, підійшов до паркану, який огороджує подвір`я вказаного домоволодіння, протягнув руку через отвір у паркані та витягнув з подвір`я дві бухти оптоволоконного кабелю «Мінськ кабель 2017р. ОКТ ДК1-12А1» загальною довжиною 516 м вартістю 10,80 грн за 1 м, на суму 5 572,80 грн, дві бухти кабелю «Кабель центр стандарт 2017р. ОКТ А12-1.0» загальною довжиною 1077 м вартістю 11,10 грн за 1 м, на суму 11 954,70 грн, чим спричинив ТОВ «Луч» матеріальну шкоду на загальну суму 17 527,50 грн.

Своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у сховище.

8.Крім того, 17.06.2018 приблизно о 04:00 год. ОСОБА_7 , знаходячись у барі «Шервуд ПАБ», розташованому по пр. Миру, 38-а, під час сварки, яка переросла у бійку, з відвідувачем бару ОСОБА_16 шляхом ривку вирвав у останнього та відкрито викрав чоловічий гаманець чорного кольору зі шкірозамінювача вартістю 300 грн, в якому знаходилися грошові кошти у сумі 5 900 грн. Під час втечі ОСОБА_7 на куті вул. Білгород-Дністровьскої та вул. Мічуріна спіткнувся та впав, внаслідок чого упустив гаманець з грошима, якими він заволодів. У цей час, знайома ОСОБА_16 ОСОБА_17 , яка знаходилась поряд з останнім, підбігла до ОСОБА_7 та забрала гаманець, який випав, та передала його ОСОБА_16 . У свою чергу, ОСОБА_7 , продовжуючи свою кримінально протиправну діяльність, спрямовану на відкрите викрадення чужого майна, підбіг до ОСОБА_16 та шляхом ривку вирвав з рук останнього вказаний гаманець з грошовими коштами, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, чим спричинив потерпілому ОСОБА_16 матеріальну шкоду на загальну суму 6 200 грн.

Своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК, а саме відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно.

9.Також, 22.09.2018 приблизно о 21:20 год. ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись біля будинку АДРЕСА_3 , перестрибнув через паркан та незаконно проник до подвір`я вказаного домоволодіння, а далі через відкрите вікно проник до приміщення зазначеного домоволодіння, де в одній з кімнат виявив та таємно викрав мобільний телефон торгової марки «Samsung S 4» вартістю 624,75 грн та 5 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 22.09.2018 становить 140 300 грн, а всього таємно викрав майно та кошти на загальну суму 141 175,25 грн, після чого намагався втекти з місця вчинення кримінального правопорушення, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки був затриманий господарем зазначеного домоволодіння ОСОБА_18 .

Своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст.185 КК, а саме закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинений повторно, поєднаний з проникненням у житло, що завдало значної шкоди потерпілому, коли особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Не погоджуючисьз вирокомсуду обвинувачений звернувся з апеляційною скаргою, просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання та призначити йому покарання не пов`язане з позбавленням волі, із застосуванням положень ст.ст.69,75 КК України.

Обвинувачений зазначає, що він має на утриманні матір пенсійного віку, сім`ю та трьох неповнолітніх дітей, щиро розкаявся у скоєному, потерпілі не мають до нього претензій та цивільні позови не заявляли, на даний час погіршився стан його здоров`я. Наведені обставини, на його думку, є підставами для призначення більш м`якого покарання, не пов`язаного з позбавленням волі.

Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду не оскаржений.

Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України, проведено за відсутності потерпілих, які в судове засідання не з`явились, клопотань про відкладення судового засідання не заявляли. Також, апеляційний розгляд проведено без обвинувачено, який не клопотав про забезпечення його участі.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права учасників процесу, на доступ до правосуддя.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якогов силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч.2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Згідно вимог ст.370КПК України (далі КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями ст.2КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєних, ОСОБА_7 злочинівне є предметом апеляційного розгляду, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги обвинуваченого стосовно суворості призначеного покарання та можливість призначення йому покарання не пов`язаного з позбавленням волі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.

Надаючи оцінку обставинам даного кримінального провадження колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Призначаючи обвинуваченому покарання за інкримінованими йому діями, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував характер вчинення злочинів, особу обвинуваченого та дійшов висновку про необхідність призначення покарання останньому у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально.

Апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, як за своїм видом, так і за розміром, не можна вважати занадто суворим.

Так, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що обвинувачений порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання пов`язаних із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що уст. 12 ККдається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контекстіст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1ст. 65 ККУкраїни поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частиниКК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_7 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, і чи повинен він його відбувати, суд першої інстанції в повній мірі врахував наступні обставини.

Місцевий суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , врахував дані про його особу, а саме те, що: він раніше неодноразово судимий та не вжив заходів щодо припинення своєї кримінальної діяльності; щире розкаяння у вчинених кримінальних правопорушеннях (по восьми епізодам) та активне сприяння їх розкриттю; наявність обставини, що обтяжує його покарання (лише по одному епізоду); дані досудової доповіді, відповідно до якої існує дуже високий ризик вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення та високий ризику небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, а також того, що обвинувачений, маючи дві непогашені судимості за вчинення тяжких злочинів проти власності, вчинив дев`ять епізодів нетяжких та тяжких злочинів також проти власності протягом 2016 2018 років після відбуття покарання за попередніми судимостями, а саме після 08.05.2015 року.

З урахуванням встановлених обставин, місцевий суд не знайшов підстав для застосування при призначенні покарання положень ст.ст. 69, 75 КК України.

Колегія суддів вважає, що врахувавши тяжкість та характер вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який фактично існував за рахунок вчинення корисливих злочинів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі майже в мінімальних межах санкцій статей за якими його засуджено та обрав найм`якіший спосіб складання покарань за ст.70 КК України.

Доводи обвинуваченого про неврахування судом його щирого каяття, наявність на утриманні матері пенсійного віку, стан його здоров`я як обставини, яка згідно ст.66 КК України, мали б пом`якшити покарання обвинуваченого, колегія суддів визнає неспроможними з огляду на таке.

З матеріалів кримінального провадження та оскарженого вироку вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 в суді першої інстанції частково визнав свою винуватість у скоєних злочинах, що свідчить про необґрунтованість доводів стосовно щирого каяття.

Посилання обвинуваченого, що він має на утриманні хвору матір-пенсіонерку та дітей неповнолітніх дітей, а також поганий стан його здоров`я, на думку колегії суддів не можуть бути вирішальними обставинами, які дають підстави для застосування покарання, яке не пов`язане з позбавленням волі.

Крім того, посилання обвинуваченого щодо утримання неповнолітніх дітей та матір-пенсіонерку, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки згідно матеріалів кримінального провадження вбачається, що останній не був працевлаштований та не долучив доказів, що окрім нього ніхто не може піклуватись за вказаними особами.

Таким чином, колегія суддів констатує, що підстави для застосування більш м`якого покарання обвинуваченому відсутні.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що обвинувачений не позбавлений права звернутись до установи виконання покарань задля отримання медичної допомоги, у разі погіршення стану його здоров`я.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому покарання ґрунтується на положеннях ст.ст. 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому не вбачає підстав вважати, що призначене покарання є явно несправедливим через його суворість.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 413, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Ізмаїльського міськрайонногосуду Одеськоїобластівід30.05.2023року, яким ОСОБА_7 засуджений за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а для особи яка утримується під-вартою з моменту отримання ухвали апеляційного суду.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4