Постанова

від 06.09.2023 по справі 910/4725/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2023 р. Справа№ 910/4725/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Кондратенко О.В.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023

у справі № 910/4725/23 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Електромотор"

про визнання договору частково недійсним, стягнення безпідставно одержаних коштів, ціна позову 34 453,33 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

27.03.2023 Мобільний рятувальний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання договору частково недійсним, стягнення безпідставно одержаних коштів, ціна позову 34 453,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано недотриманням вимог законодавства під час укладення договору від 08.04.2020 в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору, оскільки товари медичного призначення, які були предметом договору, належать до категорії товарів, необхідних для боротьби з коронавірусною інфекцією (COVID-19), та підпадають під перелік товарів, які звільняються від оподаткування податком на додану вартість згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 244 "Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронаваірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість та які звільняються від сплати ввізного мита" (далі - Постанова № 244).

Наведене, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для визнання недійсним в судовому порядку пункту 3.1 договору та специфікації (додаток до договору), а також стягнення безпідставно набутих відповідачем бюджетних коштів у сумі 34453,33 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/4725/23 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що:

- всупереч вимог ст. 74 ГПК України суду не надано декларації відповідності технічним регламентам або повідомлення Міністерства охорони здоров`я про введення в обіг та/або експлуатацію на товар, поставлений відповідачем за вказаною вище накладною.

- позивачем не надано доказів невідповідності п. 3.1. договору та специфікації (додаток до договору) щодо нарахування податку на додану вартість вимогам чинного законодавства суду;

- за приписами ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Положеннями ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. З урахування викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони самостійно на договірних засадах передбачають формування ціни за договором;

- зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 632 ЦК України). Згідно з положеннями ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. на момент звернення позивача до суду укладений між позивачем та відповідачем договір був виконаний у повному обсязі (як в частині поставки обумовленого договором товару, так і в частині оплати поставленого товару). За таких обставин, за висновком суду позовні вимоги про визнання договору частково недійсним відповідно до вимог ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, надав їм неналежну правову оцінку. Рішення прийнято з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

А саме апелянта посилається на те, що:

- у судовому рішенні невірно зазначено номер договору, укладеного між сторонами;

- суд не врахував, що установа при закупівлі оприскувачів не скористалася пільгою з оподаткування ПДВ передбаченою чинним законодавством та зайво сплатила цей податок, що зафіксовано у звіті внутрішнього аудиту від 20.11.2020;

- місцевим господарським судом не було надано належної оцінки обставинам звернення позивача до Міністерства охорони здоров`я України з метою отримання роз`яснень щодо закупівлі за спірним договором, яке підтвердило, що зазначене у договорі обладнання звільнено від ПДВ;

- при постановленні оскаржуваного рішення судом не вірно було застосовано положення статей 215, 216, 217, 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм право на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4725/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

24.07.2023 матеріали справи надійшли до апеляційного суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2023 відкрито апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 06.09.2023. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 30.08.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 30.08.2023. Явка учасників справи не визнана обов`язковою.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2023, у зв`язку з перебуванням судді Буравльова С.І., який входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4725/23.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2023 апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів. Постановлено розгляд справи здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 06.09.2023.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні 06.09.2023 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольни, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В судове засідання 06.09.2023 представник відповідача не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення (трек номер 0411639018539).

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залиши без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

8 квітня 2020 р. між позивачем та відповідачем укладено договір про закупівлю (закупівлі) товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України № 77, згідно з умовами якого відповідач зобов`язався у 2020 році поставити позивачу товар код 42920000-1 згідно ДК 021:2015 (машини для миття пляшок, пакування, зважування та розпилювання (обладнання для проведення дезінфекції хімічним, механічним, фізичним, біологічним та комбінованим методом "Обприскувач"), а позивач - прийняти та оплатити його вартість на умовах договору.

Згідно умов п. 3.1. договору та специфікації (додаток до договору) сума договору становить 206720 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 34453,33 грн.

Строк дії договору відповідно до умов п. 10.1 договору набуває чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2020 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Вказані обставини підтверджуються наявною у матеріалах справи копією вищевказаного договору.

На виконання умов договору про закупівлю (закупівлі) товарів, робіт і послуг відповідач передав позивачу товар (оприскувачі 12 шт. ємністю 10 л Profi 510TK маслост., тиск -6 бар, прокладки Viton, компр. підключ та 20 шт. ємністю 5 л 505 TK-Profiline маслостійкий, 6бар, з підключенням до компресора) загальною вартістю 206720 грн., який позивач у свою чергу оплатив у повному обсязі, що підтверджується накладною № 382 від 8 квітня 2020 р., рахунком № 551 від 8 квітня 2020 р., платіжним дорученням № 300 від 9 квітня 2020 р.

Позивач на підставі ст.ст. 203, 215, 1212 ЦК України просить визнати умови договору в частині п. 3.1. договору та специфікації (додаток до договору) щодо нарахування податку на додану вартість у розмірі 34453,33 грн. недійсними, стягнути з відповідача на свою користь 34453,33 грн. безпідставно сплачених коштів одержаних на виконання цього договору.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при прийнятті рішення

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Разом з цим, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі № 6-301цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15).

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

При цьому колегія зауважує, що Цивільним кодексом України передбачено можливість визнання недійсним як правочину в цілому, так і його окремої частини за умови, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).

Отже, при вирішенні спору про визнання недійсним частини договору, позивач має довести, а суд встановити не тільки наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, а й «автономність» такої частини договору та можливість його повноцінного функціонування без означеної умови.

Як на підставу недійсності п. 3.1. договору та специфікації (додаток до договору) позивач посилається на те, що зазначені умови в частині включення суми ПДВ до ціни договору суперечать приписам п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України.

Так, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесено зміни до підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, пункт 71 якого викладено в такій редакції:

"71. Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17.03.2020.

У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року".

На виконання цього Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 затверджено Перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з приміткою 1 Переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання) № 224 коди згідно з УКТЗЕД наводяться у цьому Переліку довідково. Основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість товарів, що ввозяться на митну територію України, є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), міжнародному непатентованому найменуванню (назві) лікарського засобу, які зазначені в переліку.

Відповідно до примітки 3 Переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання) № 224 до товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість, повинно бути:

- подано декларацію про відповідність та нанесено на товар або на його упаковку, а також на супровідні документи, якщо такі документи передбачені відповідним технічним регламентом, знак відповідності технічним регламентам згідно з правилами та умовами його нанесення, визначеними у Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. № 753 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 82, ст. 3046), Технічному регламенті щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. № 754 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 82, ст. 3047), Технічному регламенті щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. № 755 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 82, ст. 3048), Технічному регламенті засобів індивідуального захисту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 р. № 761 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 66, ст. 2216);

- або подано повідомлення Міністерства охорони здоров`я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів (медичних виробів для діагностики in vitro, активних медичних виробів, які імплантують), стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів.

Отже підставою для звільнення від оподаткування, крім віднесення товару до Переліку № 224, згідно з приміткою 3 до нього є декларація про відповідність товару одному з таких технічних регламентів: Технічному регламенту щодо медичних виробів, Технічному регламенту щодо медичних виробів для діагностики in vitro, Технічному регламенту щодо активних медичних виробів, які імплантують, Технічному регламенту засобів індивідуального захисту, або повідомлення Міністерства охорони здоров`я чи Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів.

Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні докази подання декларації про відповідність, та нанесення на товар або на його упаковку, а також на супровідні документи знаку відповідності технічним регламентам згідно з правилами та умовами його нанесення, визначеними, зокрема, у Технічних регламентах, або повідомлення Міністерства охорони здоров`я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів (медичних виробів для діагностики in vitro, активних медичних виробів, які імплантують), стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів.

Враховуючи те, що встановлені у даній справі обставини недоведення дотримання передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 умов для віднесення поставленого за договором товару до товарів, операції з постачання яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість, що виключає таке звільнення, колегія суддів не вбачає невідповідність оспорюваних умов договору вимогам пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України і постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 у частині включення суми ПДВ до вартості товару. Як наслідок, наведене свідчить про відсутність правових підстав для визнання пункту 3.1 договору № 77 від 08.04.2020 та специфікації (додаток до договору) недійсними.

При цьому, апеляційною інстанцією оцінюються критично посилання апелянта на лист Міністерства охорони здоров`я України № 24-04/39343/2-21 від 31.12.2021, оскільки він не є ані декларацією про відповідність, ані повідомленням про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів у розумінні положень примітки 3 до Постанови № 224.

Також підлягають відхиленню і посилання позивача на Звіт внутрішнього аудиту від 20.11.2020, адже встановлені аудиторською перевіркою обставини незастосування положень пункт 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України щодо звільнення від оподаткування за поставлений товар за умовами договору № 77 від 08.04.2020 не мають для суду преюдиційного значення. Такий звіт оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 ГПК України, позаяк не має для суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки в звіті відсутні будь-які посилання на те, що на дослідження аудиторської групи було надано вищенаведений перелік документів, що є необхідними для звільнення товару від оподаткування, колегія вважає, що висновки перевірки не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог у цій справі.

Щодо посилань апелянта на допущену судом описку в номері договору, умови якого оспорюються у цій справі, апеляційна інстанція зауважує, що наведене в силу приписів ст. 277 ГПК України не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, а може бути усунуто в порядку ст. 243 ГПК України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки місцевого господарського суду про відмову в позові щодо визнання п. 3.1 договору і специфікації недійсними в частині включення до договірної ціни сум ПДВ і стягнення 34453,33 грн як похідної вимоги ґрунтуються на встановлених судом обставинах і оцінених ними доказах та узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши справу колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Оскаржене рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства.

Судові витрати

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/4725/23 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, після виходу судді Корсака В.А. та судді Євсікова О.О. з відпустки - 02.10.2023.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков