Постанова

від 21.09.2023 по справі 903/45/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 року Справа № 903/45/23 (903/44/23)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Миханюк М.В. , суддя Юрчук М.І.

секретар судового засідання Шилан О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Пилипчук І.Ю.

від відповідача: Мартинюк О.М.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Масалова Сергія Миколайовича на рішення Господарського суду Волинської області, ухвалене 15.05.2023 (суддя Слободян О.Г., повний текст складено 16.05.2023) у справі № 903/45/23 (903/44/23)

за позовом Фізичної особи-підприємця Масалова Сергія Миколайовича

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Перше травня" Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України"

про стягнення 1 340 256,00 грн

(у межах справи № 903/44/23 про банкрутство ДП "Дослідне господарство "Перше травня" Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту картоплярства НААН України")

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Волинської області перебувала позовна заява Фізичної особи-підприємця Масалова Сергія Миколайовича до Державного підприємства "Дослідне господарство "Перше травня" Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України" з вимогою про стягнення 1 340 256,00 грн в якості відшкодування вартості виконаних будівельних робіт, застосувавши правові наслідки недійсності правочину згідно ст. 216 ЦК України (реституцію).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 15.05.2023 у справі № 903/45/23 (903/44/23) було відмовлено у задоволенні позову з підстав недоведеності.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументуючи доводи апеляційної скарги вказує, що суд дійшов помилкових висновків, оскільки не встановив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даного спору. Поза увагою суду залишилися також первинні документи, які знаходилися у матеріалах господарської справи № 903/969/20 в межах розгляду справи № 903/45/23, як докази виконання позивачем підрядних робіт. Відповідні документи долучено скаржником до апеляційної скарги.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 відкрито апеляційне провадження за скаргою ФОП Масалова С.М. на рішення Господарського суду Волинської області від 15.05.2023 у справі № 903/45/23 (903/44/23); апеляційну скаргу постановлено розглянути із повідомленням (викликом сторін).

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із доводами апелянта та вказує, що місцевим господарським судом досліджено всі докази, подані сторонами у процесі розгляду позовної заяви та надано їм вірну оцінку, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області від 15.05.2023 у справі № 903/45/23 (903/44/23) - без змін.

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи, викладені ними у поданих процесуальних документах.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи № 903/45/23 (903/44/23), дослідивши та проаналізувавши наявні докази, колегія суддів встановила наступне.

17 вересня 2019 року між ФОП Масаловим Сергієм Миколайовичом (далі - підрядник/позивач) та ДП ДГ "Перше травня" Волинської ДСГДС Інституту картоплярства НААН України (далі - відповідач/замовник) був укладений договір будівельного підряду № 008 (далі - договір), згідно п.п. 1.1, 1.2, 1.3 замовник замовляє, а підрядник зобов`язується виконати капітальний ремонт адмінприміщення в с.Копачівка у відповідності до умов договору. Склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені проектно-кошторисною документацією. Згідно вартості інвестиційного кошторису, роботи виконуються із матеріалів та обладнання замовника, за винятком тих матеріалів, які за згодою двох сторін надає підрядник, в об`ємах, що не перевищують загальну суму договору.

Вартість робіт відповідно до договору визначалася за динамічною договірною ціною та становила 1 615 075,00 грн без ПДВ.

Як зазначає ФОП Масалов С.М., він частково виконав роботи згідно з договором з капітального ремонту адмінприміщення ДП ДГ "Перше травня" Волинської ДСГДС Інституту картоплярства НААН України в с.Копачівка. Проте, відповідач своїх зобов`язань по оплаті виконаних робіт не виконав.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.09.2021 у справі № 903/969/20 позов ФОП Масалова С.М. про стягнення з ДП ДГ "Перше травня" Волинської ДСГДС Інституту картоплярства НААН України заборгованості в розмірі 944 514,00 грн було задоволено повністю.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2022 у справі № 903/969/20 зазначене рішення скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Водночас, рішенням Господарського суду Волинської області від 10.08.2021 у справі № 903/279/21 визнано недійсним договір будівельного підряду № 008 від 17.09.2019 та додаткову угоду до договору будівельного підряду № 008, укладені між ДП "Дослідне господарство "Перше травня" Волинської ДСГДС Інституту картоплярства НААН України та ФОП Масаловим Сергієм Миколайовичем.

Позивач зазначав, що оскільки замовник за виконані роботи та будівельні матеріали не розрахувався, а договір будівельного підряду визнано недійсним, підрядником було складено акти приймання виконаних у 2019-2020 роках будівельних робіт та використаних будівельних матеріалів під час капітального ремонту адмінприміщення ДП ДГ "Перше травня" за середньозваженими цінами із загальнодоступних джерел станом на жовтень 2022 року на загальну суму 1 340 256,00 грн.

Крім того, позивач стверджував, що 14.12.2022 акти приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) у двох примірниках листом були надіслані відповідачу для підписання, однак повернулися у зв`язку із відмовою останнього в отриманні відправлення. Позивач вказував, що жодних зауважень чи претензій до робіт, їх якості, об`ємів та вартості відповідачем не заявлено.

Звертаючись із позовом до суду позивач посилався на правові наслідки недійсності правочину згідно ст. 216 ЦК України (реституцію) та обов`язок ДП "ДГ "Перше травня" ВДСГДС Інституту картоплярства НААН України відшкодувати позивачу вартість того, що підприємство одержало за укладеним між сторонами договором, який визнано недійсним, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідач проти доводів позивача заперечував, зазначивши, що додані позивачем акти виконаних будівельних робіт за жовтень 2022 року не є належними та допустими доказами, оскільки не відповідають вимогам щодо оформлення первинних документів. Крім того вказував про те, що позивачем не надано відомості витрачених ресурсів та накладні на закупівлю матеріальних цінностей, а тому неможливо перевірити правильність визначення вартості виконаних робіт.

Із доданих відповідачем до матеріалів справи копії витягу з Акту позапланової ревізії фінансово - господарської діяльності ДП ДГ "Перше травня" ВДСГДС Інституту картоплярства НААН України за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 № 070-22/00 від 01.03.2021 в частині розрахунків із ФОП Масаловим С.М. по виконанню капітального ремонту адмінприміщення підприємства в с.Копачівка та копії довідки перевірки використання коштів, виділених ДП ДГ "Перше травня" ВДСГДС Інституту картоплярства НААН України для капітального ремонту адмінприміщення в с.Копачівка від 03.12.2020, звертав увагу на встановлені перевіркою факти завищення підрядником об`ємів виконаних робіт.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд зазначає таке.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між сторонами, є такими, що випливають із договору будівельного підряду, укладення та виконання якого регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК України), Господарського кодексу України (далі ГК України), Загальними умовами укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою КМ України № 668 від 01.08.2005 (в редакції постанови № 1390 від 28.12.2011), які є обов`язковими для врахування під час укладення та виконання договорів підряду в будівництві незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників) (далі - Загальні умови) та державними будівельними нормами та стандартами.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (ч. 4 ст. 882 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України, ч. 1 ст. 318 ГК України, п.п. 4, 47 Загальних умов, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується за завданням замовника виконати та здати у встановлений договором підряду строк роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, провести експертизу цієї документації, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України, п.п. 91, 96 Загальних умов, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом про виконані роботи, підписаним обома сторонами, що є підставою для проведення остаточних розрахунків між ними.

Пунктами 99, 100 Загальних умов передбачено, що розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов`язаний оплатити виконані роботи.

При визначенні вартості виконаних робіт і проведення взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок державних коштів, застосовуються примірні форми первинних облікових документів" Акт приймання виконаних будівельних робіт" (форма №КБ-2в) та "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (форма №КБ-3) ( п.6.4.2 Національного стандарту "Правила визначення вартості будівництва" ДСТУ БД.1.1-1:2013 затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарства України від 05.07.2013 року № 293).

Отже, безумовною підставою для здійснення розрахунків в даному випадку є акти приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3).

Акти виконаних робіт згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 даного Закону, такі акти є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 вищезазначеної статті Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) назву підприємства, від імені якого складено документ; 4) зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з цим, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

На підтвердження виду та обсягу виконаних підрядних робіт у 2019-2020 році ФОП Масаловим С.М., позивач надав суду 11 актів приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в, підписані 05.12.2022 лише зі сторони підрядника - ФОП Масаловим О.М.

Об`єднана Палата КГС ВС у постанові від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21 визначила, що основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/ виконання робіт), а не первинні документи.

Однак, навіть попри встановлені судами суттєві недоліки вище зазначених актів приймання виконаних будівельних робіт №КБ-2в та невідповідність вимогам щодо оформлення первинних бухгалтерських документів, як це передбачено вимогами ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІУ, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, а також вимогам ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 № 293, апеляційний господарський суд не може вважати такі докази достовірними на підтвердження виконання підрядником спірних будівельних робіт, оскільки акти не підписані замовником та не засвідчують прийняття таких робіт уповноваженою особою відповідача. При цьому, інших доказів на підтвердження реального здійснення зазначених робіт позивачем не подано.

Також суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні належні докази надіслання відповідачу актів приймання виконаних робіт. Позивачем надано суду копії квитанції АТ "Укрпошта" від 14.12.2022, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та конверту з відміткою про відмову в його отриманні, однак встановити внутрішній вміст такого поштового відправлення не вбачається можливим.

Додані до апеляційної скарги довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3) та інші додатково подані докази суд апеляційної інстанції не приймає до уваги зважаючи на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Колегія суддів зазначає, що в частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони і полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

За приписом ст.76 ГПК предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність усіх тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Отже, у силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в ст. 13, 14 ГПК України, а також положеннях ст. 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду.

Приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Посилання позивача на вказані документи та наявність їх у судовій справі № 903/969/20 не може вважатись винятковим випадком та об`єктивною неможливістю їх подання без належного обґрунтування як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції.

Також, звертаючись із позовом до суду, позивач посилався на правові наслідки недійсності правочину згідно ст. 216 ЦК України (реституцію) та обов`язок відповідача відшкодувати позивачу вартість того, що підприємство одержало за укладеним між сторонами договором, який визнано недійсним, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно частини 2 статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України відновлення становища, яке існувало до порушення є способами захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України, зокрема, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

Тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину.

Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК), таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів.

Водночас частинами 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 зазначеного Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Таким чином, системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (постанова КЦС ВС від 27.11.2019 в справі № 396/29/17).

У постановах Верховного Суду від 26.06.29018 у справі № 916/1952/17, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17, суд вказував, що одностороння реституція чинним законодавством не передбачена. Втім, цей висновок не можна застосовувати у відриві від контексту та обставин справи. У цих постановах Верховний Суд звертав увагу на те, що правила абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК (двостороння реституція) застосовуються тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору. У тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК, зокрема ст. 1212 ЦК.

Зважаючи на характер спірних правовідносин, неможливе відновлення між сторонами попереднього становища у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину, з огляду на неможливість застосування саме двосторонньої реституції.

З огляду на викладене суд відхилив аргументи скаржника про те, що у даному випадку спірна сума підлягала б стягненню з відповідача на його користь як результат застосування наслідків недійсності договору, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України. Спір про повернення таких коштів має вирішуватися на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас, у пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 міститься висновок, що частина перша статті 14 ГПК України передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Доказами в справі, відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Водночас докази, відповідно до ст. 76-79 ГПК України, повинні бути:

- належними, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;

- допустимими підтверджують обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються;

- достовірними створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи;

- вірогідними наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони не спростовують обґрунтованих висновків господарського суду, правильність застосування норм матеріального права та не вказують на порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення Господарського суду Волинської області від 15.05.2023 у справі № 903/45/23 (903/44/23) відповідає матеріалам справи та ґрунтується на чинному законодавстві.

За результатами розгляду апеляційної скарги у справі № 903/45/23 (903/44/23), витрати по сплаті судового збору, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Масалова Сергія Миколайовича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 15 травня 2023 року у справі № 903/45/23 (903/44/23) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Справу № 903/45/23 (903/44/23) повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "02" жовтня 2023 р.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Юрчук М.І.