Рішення

від 22.09.2023 по справі 320/2597/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2023 року № 320/2597/22

Київський окружний адміністративний суд, у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.02.2021 №0028763-2403-1027 та від 16.02.2021 №0028764-2403-1027.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, щойому на праві власності належать нежитлові приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зауважив, що вказані нежитлові приміщення за своїми характеристиками є будівлею промисловості, а тому в розумінні положень абз. "є" п.п. 266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Внаслідок цього, позивач вважає, що у відповідача не було жодних правових підстав для визначення йому податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості", а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 21 лютого 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що податковим органом правомірно визначено позивачу податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а зазначені позивачем будівлі не є будівлями промисловості промислового підприємства. При цьому, відповідач зауважив, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, а тому сама лише наявність виробничих приміщень, які використовуються для цілей забезпечення діяльності позивача, не дає підстав для віднесення такої будівлі до категорії "будівель промисловості". На думку відповідача, об`єкти нерухомого майна позивача не підпадають під дію пункту "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець (дата державної реєстрації: 28.03.1997 року, дата запису: 08.07.2005 року, номер запису: 2 353 017 0000 005702).

Видами економічної діяльності позивача за КВЕД є:

47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами;

68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

З витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що останньому на праві приватної власності, серед іншого, належать:

-з 09.02.2017 року - нежитлове приміщення загальною площею 3 931, 30 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-з 25.01.2018 року - нежитлове приміщення загальною площею 2 503, 8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначені приміщення отримані позивачем у приватну власність відповідно до нотаріально посвідчених договорів дарування нежитлового приміщення.

Після отримання вказаних приміщень у власність позивач відповідно до договорів оренди нежитлових приміщень від 01.02.2019 року та Акту приймання-передачі від 01.02.2019 року передав приміщення на користь суб`єктів господарювання ТОВ «Аерокєпс» та ТОВ «Батата» для використання у власній виробничій діяльності.

В грудні 2021 року позивач дізнався про наявність у нього податкової заборгованості, що містилась в картці особового рахунку платника.

На адвокатський запит № 63/10/21 від 13.12.2021 року, в інтересах позивача, було отримано лист-відповідь від 21.12.2021 року № 53318/6/10-36-24-06, з якого встановлено, що відповідачем відносно ФОП ОСОБА_1 сформовані та винесені податкові повідомлення-рішення форми «Ф» з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: від 16.02.2021 року № 0028763-2403-1027 на суму 170202,36 грн.; від 16.02.2021 року № 0028764-2403-1027 на суму 108399,93 грн.

Незгода позивача із прийнятими рішеннями зумовила його звернення до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі ПК України).

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов`язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, набрав чинності з 01.01.2015 (Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України вказує, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до положень пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

В свою чергу, пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлює податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

З вказаних норм вбачається, що пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п. 30.1 та 30.2 статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами пп. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

При цьому, передбачаючи податкову пільгу у пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Суд акцентує увагу, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості, лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Крім того, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до вказаного Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові, який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій будівлі промислові, законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку пп. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Отже, застосування пп. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, а саме: у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вищенаведений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.

У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.05.2018 (справа №806/2676/17), та вказала, що застосування пп. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та перебування у власності промислових підприємств.

А отже, перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування положень пп. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, у разі якщо такі об`єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Отже, на підставі вищевикладеного, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є саме правовий статус будівлі.

Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постановах від 10.04.2020 у справі №823/1751/17 та від 24.07.2020 по справі №500/90/19, які в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а також технічного паспорту і експлікацій до плану нежитлового приміщення по вул. Таращанській, 197, вказана будівля є виробничим будинком, тобто за своїми характеристики відноситься до будівель промисловості.

У позовній заяві позивач зауважив, що частину належних нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м. Біла Церква, вул. Таращанська, 197, позивач надає в оренду іншим суб`єктам господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2019 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аерокєпс" (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у термінове платне володіння та користування на умовах оренди частину будівлі, площею 12,0 кв.м, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Передача приміщення підтверджується актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.02.2019 року.

Крім того, 01.02.2019 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Батата" (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у термінове платне володіння та користування на умовах оренди частину будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ,загальною площею 24,00 кв.м.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 надається позивачем в оренду іншим суб`єктам господарювання, що, у свою чергу, свідчить про використання ОСОБА_1 вказаних приміщень відповідно до виду господарської діяльності, передбаченої за КВЕД 2010.

У зв`язку з цим, суд вважає, що позивач звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а тому прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 16.02.2021 року №0028763-2403-1027 та від 16.02.2021 року № 0028764-2403-1027є необґрунтованими.

Відповідач, як орган влади, не надав обґрунтування позбавлення позивача на застосування положення щодо не оподаткування об`єктів нерухомого майна промислового призначення. Будь-яких об`єктивних причин для виправдання відмінності у ставленні та застосуванні вказаної норми в залежності від організаційно-правової форми господарювання (ТОВ чи ФОП) чи способу використання об`єкта нежитлової нерухомості (оренда чи безпосереднє користування) для здійснення виробничої діяльності відповідачем не зазначено.

Отже, належні позивачу на праві приватної власності об`єкти нерухомості, підпадають під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у зв`язку з чим не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відтак, зважаючи на нарахування контролюючим органом спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які не є об`єктом оподаткування зазначеним податком, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від від 16.02.2021 року №0028763-2403-1027, від 16.02.2021 року № 0028764-2403-1027 та про наявність підстав для їх скасування.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду належних і достовірних доказів, які б спростовували доводи позивача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2786,10 грн., що підтверджується квитанцією № ПН 358 від 09.02.2022 року.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16.02.2021 №0028763-2403-1027 та від 16.02.2021 №0028764-2403-1027.

Стягнути на користь ФОП ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2786,10 грн. (дві тисячі сімсот вісімдесят шість грн. десять коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.