Постанова

від 20.12.2023 по справі 320/2597/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/2597/22 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.02.2021 №0028763-2403-1027 та від 16.02.2021 №0028764-2403-1027.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець (дата державної реєстрації: 28.03.1997 року, дата запису: 08.07.2005 року, номер запису: 2 353 017 0000 005702).

Видами економічної діяльності позивача за КВЕД є:

47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами;

68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

З витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що останньому на праві приватної власності, серед іншого, належать:

- з 09.02.2017 року - нежитлове приміщення загальною площею 3 931, 30 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- з 25.01.2018 року - нежитлове приміщення загальною площею 2 503, 8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначені приміщення отримані позивачем у приватну власність відповідно до нотаріально посвідчених договорів дарування нежитлового приміщення.

Після отримання вказаних приміщень у власність позивач відповідно до договорів оренди нежитлових приміщень від 01.02.2019 року та Акту приймання-передачі від 01.02.2019 року передав приміщення на користь суб`єктів господарювання ТОВ «Аерокєпс» та ТОВ «Батата» для використання у власній виробничій діяльності.

В грудні 2021 року позивач дізнався про наявність у нього податкової заборгованості, що містилась в картці особового рахунку платника.

На адвокатський запит № 63/10/21 від 13.12.2021 року, в інтересах позивача, було отримано лист-відповідь від 21.12.2021 року № 53318/6/10-36-24-06, з якого встановлено, що відповідачем відносно ФОП ОСОБА_1 сформовані та винесені податкові повідомлення-рішення форми «Ф» з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: від 16.02.2021 року № 0028763-2403-1027 на суму 170202,36 грн.; від 16.02.2021 року № 0028764-2403-1027 на суму 108399,93 грн.

Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, звернувся з даним позовом до суду.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 статті 266 ПК України визначають, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно пп. 266.3.2 п. 266.1 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 статті 266 ПК України).

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно пп. 266.7.2 п. 266.6 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01 січня 2015 року, власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України.

Згідно пп. 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавцем, у кожному буквеному пункті передбачено конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и")), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).

Отже, пп. "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

У постанові від 02.09.2020 року (справа №0940/1909/18) Верховний Суд зазначив, що обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як у даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Колегія суддів вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Зазначена правова позиція викладена судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Отже, застосування пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, а саме: у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вищенаведений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.

У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.05.2018 (справа №806/2676/17), та вказала, що застосування пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та перебування у власності промислових підприємств.

А отже, перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування положень пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, у разі якщо такі об`єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Отже, на підставі вищевикладеного, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є саме правовий статус будівлі.

Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постановах від 10.04.2020 у справі №823/1751/17 та від 24.07.2020 по справі №500/90/19, які в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а також технічного паспорту і експлікацій до плану нежитлового приміщення по вул. Таращанській, 197, вказана будівля є виробничим будинком, тобто за своїми характеристики відноситься до будівель промисловості.

У позовній заяві позивач зауважив, що частину належних нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м. Біла Церква, вул. Таращанська, 197, позивач надає в оренду іншим суб`єктам господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2019 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аерокєпс" (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у термінове платне володіння та користування на умовах оренди частину будівлі, площею 12,0 кв.м, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Передача приміщення підтверджується актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.02.2019 року.

Крім того, 01.02.2019 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Батата" (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у термінове платне володіння та користування на умовах оренди частину будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ,загальною площею 24,00 кв.м.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 надається позивачем в оренду іншим суб`єктам господарювання, що, у свою чергу, свідчить про використання ОСОБА_1 вказаних приміщень відповідно до виду господарської діяльності, передбаченої за КВЕД 2010.

У зв`язку з цим, суд вважає, що позивач звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а тому прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 16.02.2021 року №0028763-2403-1027 та від 16.02.2021 року № 0028764-2403-1027є необґрунтованими.

Відповідач, як орган влади, не надав обґрунтування позбавлення позивача на застосування положення щодо не оподаткування об`єктів нерухомого майна промислового призначення. Будь-яких об`єктивних причин для виправдання відмінності у ставленні та застосуванні вказаної норми в залежності від організаційно-правової форми господарювання (ТОВ чи ФОП) чи способу використання об`єкта нежитлової нерухомості (оренда чи безпосереднє користування) для здійснення виробничої діяльності відповідачем не зазначено.

Отже, належні позивачу на праві приватної власності об`єкти нерухомості, підпадають під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у зв`язку з чим не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні правові підстави для застосування до переліку об`єктів нерухомого майна, якими володіє позивач підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а тому спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону та підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

А.Ю. Кучма