Рішення

від 25.09.2023 по справі 320/14667/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2023 року № 320/14667/21

Київський окружний адміністративний суд, у складі суддіБалаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центру зв`язку та управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправної та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центру зв`язку та управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати відмову Центру зв`язку та управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за належне житлове приміщення;

- зобов`язати Центр зв`язку та управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій визначити та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення у відповідності до Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №728.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, позивач має право на отримання грошової компенсації за житло, яке не було ним отримано під час виконання обов`язків в Центрі зв`язку та управління ДСНС. Вважає відмову відповідача протиправною і такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 15 листопада 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що дія Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення не поширюється на службовців цивільного захисту, відтак підстави для задоволення заяви позивача відсутні.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02 серпня 2001 року ОСОБА_1 відповідно до рішення житлової комісії № 36 було зараховано зі складом сім`ї (одна) особа на квартирний облік Центру зв`язку та управління Державної служби з надзвичайних ситуацій.

19 жовтня 2020 року позивач припинив виконання службових обов`язків за посадою (звільнено) за станом здоров`я, що підтверджується витягом з наказу № 158 від 19.10.2020 року.

15 липня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за належне житлове приміщення, відповідно до Порядку виначення розміру надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення.

05 серпня 2021 року відповідач листом № 75 01-936/75 повідомив про те, що на службовців цивільного захисту дія Порядку не поширюється ,для виплати грошової компенсації не має жодних законних підстав.

Незгода позивача із прийнятим рішенням зумовила його звернення до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України №593 від 11 липня 2013 року затверджено Положення «Про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу» (далі Постанова №593).

Відповідно до п.2 Постанови №593 служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, яка забезпечує пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, вживає заходів до запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідації їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Згідно п.3 Постанови №593 особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу) є громадяни, які у добровільному порядку прийняті на службу цивільного захисту за контрактом і яким присвоєно відповідно до цього Положення спеціальні звання.

Відповідно до п.176 Постанови №593 контракт про проходження служби цивільного захисту припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту:

1) у зв`язку із закінченням строку контракту, про що особи рядового і начальницького складу попереджаються за два тижні;

2) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на службі, про що особи рядового і начальницького складу попереджаються за два тижні;

3) за станом здоров`я - на підставі висновку центральної лікарсько-експертної комісії ДСНС про непридатність або обмежену придатність до служби;

4) у зв`язку із скороченням штатів - у разі неможливості використання на службі у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційно-штатних заходів, про що особи рядового і начальницького складу попереджаються за два місяці;

5) відповідно до заяви особи, яка звільняється у зв`язку із сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України;

6) у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу;

7) у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту;

8) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду;

9) у зв`язку з призовом на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призовної комісії;

10) у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;

11) у зв`язку з набуттям громадянства іноземної держави;

12) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.101 Кодексу цивільного захисту України №5403-VI від 02 жовтня 2012 року служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» №1932-XII від 06 грудня 1991 року військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Указом Президента України №1467/2003 від 19 грудня 2003 року затверджено Державну програму перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року.

Відповідно до абз.2 Указу Президента України №1467/2003 для проведення аварійно-рятувальних робіт у системі МНС України на базі органів управління, сил оперативного реагування і сил забезпечення військ Цивільної оборони України та органів і підрозділів державної пожежної охорони (далі - органи і підрозділи) утворюється Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту (далі - Служба).

Згідно абз.3 Указу Президента України №1467/2003 служба є спеціальним невійськовим органом, діє на принципах єдиноначальності, централізації управління, статутної дисципліни, особистої відповідальності, її особовий склад та працівники виконують обов`язки на професійній основі.

Указом Президента України №726/2012 від 24 грудня 2012 року «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з надзвичайних ситуацій, шляхом реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України та Державної інспекції техногенної безпеки України.

Постановою Кабінету Міністрів України №1052 від 16 грудня 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій (далі Постанова №1052).

Відповідно до п.1 Постанови №1052 Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Згідно п.3 Постанови №1052 основними завданнями ДСНС є:

1) реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;

2) здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб;

3) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах;

4) реалізація в межах повноважень, передбачених законом, державної політики у сфері волонтерської діяльності.

Як було встановлено судом, позивач проходив службу у Центрі зв`язку та управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

02.08.2001 року позивача разом із сім`єю було зараховано на квартирний облік Центру зв`язку та управління Державної служби з надзвичайних ситуацій, що підтверджується довідкою від 07.07.2021 року № 01-46/80.

19 жовтня 2020 року позивач припинив виконання службових обов`язків за посадою (звільнено) за станом здоров`я, що підтверджується витягом з наказу № 158 від 19.10.2020 року.

15 липня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за належне житлове приміщення, відповідно до Порядку визначення розміру надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення.

05 серпня 2021 року відповідач листом № 75 01-936/75 повідомив про те,що на службовців цивільного захисту дія Порядку не поширюється, ,для виплати грошової компенсації не має жодних законних підстав.

Суд, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року встановлено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або з бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим Кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Порядку визначення розміру надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року, військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, мають право отримати компенсацію один раз протягом усього часу проходження військовослужбовцями військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

Державна служба України з надзвичайних ситуацій утворена шляхом реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій і Державної інспекції техногенної безпеки України. При цьому, відповідно до абзацу 3 Державної програми перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року, затверджену Указом Президента України №1467/2003 від 19.12.2003 року, визначено, що служба є спеціальним невійськовим органом, що діє на принципах єдиноначальності, її централізації дисципліни, особистої відповідальності, її особовий склад та працівники виконують обов`язки на професійній основі.

Системний аналіз вищевказаних норм, дає підстави для висновку, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій є самостійним органом виконавчої влади, який не є військовим органом та не відноситься до органів Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та до інших військових формувань.

Заперечуючи проти виплати вказаної компенсації, відповідач зазначив, що дія Порядку поширюється на осіб, звільнених саме з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів, та членів їхніх сімей, що перебувають на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов .

Тобто, суб`єктами права, на яких поширюється дія Порядку, є виключно звільнені з військової служби за відповідних обставин військовослужбовці військ Цивільної оборони України. На службовців цивільного захисту дія вказаного Порядку не поширюється.

Таким чином, враховуючи те, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій не є військовим формуванням, а позивач звільнений із посади старшого прапорщика служби цивільного захисту, суд вважає, що підстави для виплати позивачу грошової компенсації за неотримане житло відсутні, а відмова Центру зв`язку та управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій є правомірною, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Зважаючи на те, що позовна вимога про зобов`язання Центру зв`язку та управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій визначити та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення є похідною вимогою, а суд, за результатами розгляду справ прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, у задоволенні вказаної вимоги слід також відмовити.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

В зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90,139, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.