Постанова

від 02.10.2023 по справі 640/10103/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/10103/21 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непризначення позивачу пенсії за віком;

- зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 27.01.2021.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2022 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 18.02.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФ в м. Києві із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Однак, листом від 01.03.2021 № 2600-0303-833414 відповідач повідомив позивачу про відмову у призначенні пенсії та наявності в останнього права повторно звернутися із відповідною заявою з оригіналами документів щодо призначення пенсії. У зазначеному листі ГУ ПФ в м. Києві вказує, що відповідно наданих документів про стаж (копія ідентифікаційного коду, диплом, трудова книжка) загальний страховий стаж складає 10 років 1 місяць 11 днів. До загального страхового стажу не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки з 28.11.1989 по 05.04.1991, оскільки дата в наказі про звільнення не відповідає даті звільнення; з 08.04.1991 - відсутній запис про звільнення; з 03.01.2002 - відсутній запис про звільнення.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що недотримання правил ведення трудової книжки не може мати негативних наслідків для особи, яка до можливих порушень правил її заповнення не має жодного відношення. Суд першої інстанції вказав, що відповідач не позбавлений права перевірити інформацію, що міститься у трудовій книжці, самостійно. Також, суд першої інстанції зауважив, що наявними у матеріалах справи документами підтверджується наявність у позивача загального трудового стажу у розмірі 39 років 2 місяці та 11 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком при досягненні відповідного віку у 2021 році та свідчить про відсутність у відповідача альтернативних варіантів поведінки.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом не було враховано, що загальний страховий стаж позивача складає 10 років 1 місяць 11 днів. До загального страхового стажу не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки з 28.11.1989 по 05.04.1991, оскільки дата в наказі про звільнення не відповідає даті звільнення; з 08.04.1991 - відсутній запис про звільнення; з 03.01.2002 - відсутній запис про звільнення. Крім того, підкреслює, що покладення на відповідача обов`язку з призначення та виплати пенсії є втручанням в його дискреційні повноваження.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Приписи ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV визначають, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Приписи ч. 4 ст. 24 згаданого Закону визначають, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Колегією суддів враховується, що у законодавстві, яке діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у Законі України «Про пенсійне забезпечення», йдеться мова про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

За правилами абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Приписи ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначають, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Отже, положеннями ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV визначено страховий стаж, наявність якого необхідна починаючи з 01.01.2018, а саме право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

У свою чергу, положеннями ст. 65 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що середньомісячний заробіток для обчислення пенсій береться за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерв у роботі та за період роботи починаючи з 1 липня 2003 року до моменту звернення за пенсією. Заробіток за період роботи до 1 липня 2003 року враховується на підставі документів про нараховану заробітну плату (виплати, дохід), виданих у встановленому законодавством порядку, а за період роботи починаючи з 1 липня 2003 року - за даними персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

У разі відсутності відомостей про заробітну плату (виплати, дохід) у системі персоніфікованого обліку подаються документи про нараховану заробітну плату (виплати, дохід), видані в установленому законодавством порядку.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15.09.2021 у справі № 822/1362/18.

Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).

Згідно пп. 1.1 цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (пп. 2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пп. 2.3 Інструкції).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пп. 2.4. Інструкції).

Як вбачається з матеріалів справи, для призначення пенсії за віком позивачем надано відповідачу, зокрема, трудову книжку від 29.08.1984 серії НОМЕР_1 (а.с. 34-39).

Із змісту вказаної трудової книжки вбачається, що 28.11.1989 ОСОБА_1 було прийнято на посаду начальника дільниці спільного підприємства «Хорос», з якого позивача було звільнено за власним бажанням 05.04.1991 відповідно до наказу від 05.04.1991 №114, що свідчить про відповідність дати наказу даті звільнення ОСОБА_1 .

З 08.04.1991 позивача було прийнято на роботу на посаду директора АПМ «Аквила» (запис №22), водночас інформації про звільнення ОСОБА_1 з цієї посади трудова книжка не містить.

03.01.2002 позивача прийнято на роботу у ТОВ «Комофлор паркет України» (код ЄДРПОУ 31630003) на посаду комерційного директора (запис №24), однак запис про звільнення з цього підприємства відсутній.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Проте, як свідчать матеріали справи, жодної перевірки поданих позивачем документів з урахуванням вимог ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV відповідачем проведено не було. Такі висновки суду апеляційної інстанції підтверджуються й тим, що, як було встановлено раніше, ТОВ «Комофлор паркет України», куди 03.01.2002 позивача було прийнято на роботу, має код ЄДРПОУ 31630003. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 (а.с. 43-45) указане підприємство сплачувало заробітну плату та страхові внески щодо ОСОБА_1 з січня 2002 року по серпень 2013 року, у листопаді-грудні 2013 року, у березні 2014 року та у період з червня 2014 року по грудень 2014 року. Викладеним, на переконання колегії суддів, пояснюється, зокрема, й відсутність у трудовій книжці запису про звільнення позивача з роботи саме на цьому підприємстві, при цьому що факт роботи ОСОБА_1 на інших підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5.

У розрізі наведеного суд першої інстанції з посиланням на постанову Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а правильно підкреслив, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить.

Відтак, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

У розрізі наведеного, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на відсутність серед поданих позивачем документів підтвердження наявності в останнього стажу, необхідного для призначення пенсії за віком за умови досягнення пенсійного віку у 2021 році.

Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що покладення судом першої інстанції на нього обов`язку призначити та виплачувати позивачу пенсію є втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому, колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Матеріали справи свідчать, що за наслідками розгляду поданої ОСОБА_1 заяви про призначення пенсії ГУ ПФ в м. Києві було прийнято зафіксоване у листі від 01.03.2021 №2600-0303-833414 рішення про відмову в її призначенні з підстав відсутності необхідного страхового стажу для призначення пенсії через неможливість зарахування до нього ряду періодів. Разом з тим, указані відповідачем підстави незарахування страхового стажу за такі періоди були визнані судом протиправними. Інших підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії відповідачем у згаданому листі зазначено не було.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що з урахуванням обставин цієї справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав ОСОБА_1 , є зобов`язання ГУ ПФ в м. Києві призначити та виплачувати останньому пенсію за віком, починаючи з 27.01.2021.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не містить жодних обґрунтувань та/або посилань скаржника на незаконність рішення суду першої інстанції. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача також не містить.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.