Постанова

від 03.10.2023 по справі 580/239/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Кульчицький С.О. суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року Справа № 580/239/23

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кузьмишиної О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби в Черкаській області,

Державної податкової служби України

про визнання дій протиправними,

визнання протиправним та скасування рішення,

стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (далі - Відповідач-1), Державної податкової служби України (далі - Відповідач-2), в якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача 2 щодо розгляду скарги позивача від 22.10.2022;

- визнати протиправними дії відповідача 1 щодо внесення 29.11.2022 інформації про наявність податкового боргу у сумі 51 039,00 грн до ІКП позивача;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.08.2022 № 0637594-2403-2301 за підписом керівника (виконуючого обов`язки) ГУ ДПС у Черкаській області (м. Черкаси) В. Лушникова;

- стягнути з Відповідача-2 на користь Позивачки шкоду, заподіяну їй протиправними діями, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати;

- стягнути з Відповідача-1 на користь Позивачки шкоду, заподіяну їй протиправними діями, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що Відповідач-1, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, не дотримався форми «Ф», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 21.02.2022 № 86, що в порушення п. 58.1.1 ст. 58 ПК України у спірному ППР не вказано підставу визначення грошового зобов`язання, а саме: ППР не містить інформації, на підставі якого рішення Черкаської міської ради було здійснено розрахунок, зокрема, в якій редакції застосовано рішення органу місцевого самоврядування, за якою ставкою нараховано суму належного до сплати податку.

Крім того Позивачка посилалась на те, що спірне ППР не містить посилання на пункт та статтю законодавчого акта, згідно яким зроблено розрахунок податкових зобов`язань - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Натомість податкове повідомлення-рішення містить посилання на п. 286.5 ст. 286, ст. 287, ст. 288 розділу XII ПК України. Цими статтями ПК України унормовано нарахування фізичним особам сум плати за землю, що проводиться контролюючими органами (та місцезнаходженням земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), а також порядок сплати податку на землю.

Позивачка вказувала, що всупереч Порядку № 1204 та ст. 266.5.1 ПК України контролюючим органом в розрахунку ППР не зазначено ставку податку.

Також Позивачка посилалась на те, що Відповідач-1, приймаючи спірне ППР, не врахував, що об`єкт нерухомого майна: товарний склад-майстерня загальною площею 1701,3 кв. м. по АДРЕСА_1 належить до групи 125 «Будівлі промислові та склади» та на підставі підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не підлягає оподаткуванню.

Позивачка стверджувала, що спірне ППР винесено з порушенням строку, визначеного ПК України і що внесення 29.11.2022 даних про наявність у позивача податкового боргу в розмірі 51 039,00 грн, визначеному оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням є податковими правопорушеннями контролюючих органів.

2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.08.2022 №0637594-2403-2301, яким ОСОБА_1 визначено зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за податковий період - 2021 рік у сумі 51 039,00 грн.

Постановляючи таке рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що товарний склад-майстерня Позивачки віднесений до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 та враховуючи її основну діяльність за класифікацією у секціях С та Е КВЕД ДК 009:2010, використовується нею у господарській діяльності за призначенням, тому зазначена будівля не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

У зв`язку з цим суд зазначив, що у Позивачки наявні підстави для застосування норм підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266 2 статті 266 ПК України.

При цьому, суд зазначив, що податковий орган помилково при винесені спірного ППР, послався в ньому на пункти ст. 286 (Порядок обчислення плати за землю), ст. 287 (Строк сплати плати за землю), ст. 288 (Орендна плата) ПК України, позаяк у такому податковому повідомленні-рішенні контролюючий орган повідомив Позивачку про її обов`язок сплатити суму грошового зобов`язання, визначену за податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачений положеннями статті 266 ПК України.

3. Не погоджуючись з таким судовим рішенням у частині задоволення позовних вимог, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову повністю, наполягаючи на правомірності оскаржуваного Позивачкою податкового повідомлення-рішення.

При цьому, у своїй скарзі Апелянт стверджує, що Позивачка є власницею нежитлового приміщення, яке є об`єктом оподаткування.

Апелянт вважає, що в цьому випадку відсутнє підтвердження того, що належні Позивачці нежитлові приміщення використовуються за призначенням у її господарській діяльності.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2023 та від 14.08.2023 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

5. Позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції.

6. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

7. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

8. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець з 06.07.2015 та перебуває на обліку у податковому органі як платник податків.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами економічної діяльності позивача є: 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний), 96.02 Надання послуг перукарнями та салонами краси, 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, 56.30 Обслуговування напоями, 93.29 Організація інших видів відпочинку та розваг, 23.12 Формування й оброблення листового скла, 25.12 Виробництво металевих дверей і вікон, 38.11 Збирання безпечних відходів, 38.32 Відновлення відсортованих відходів.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна від 06.10.2021позивач є власником земельної ділянки, кадастровий номер 7121884000:02:000:0445, площею - 2,61 га, на якій розміщено товарний склад-майстерня, загальною площею 1701,3 кв. м. А-1 та прибудова за адресою АДРЕСА_1 .

08.08.2022 Головним управлінням ДПС у Черкаській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0637594-2403-2301 форма "Ф", за яким згідно з п. 286.5 ст. 286, п. 287.5 ст. 287, п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» у сумі 51 039,00 грн.

27.10.2022 Позивачка подала до Державної податкової служби України скаргу від 22.10.2022 на податкове повідомлення-рішення від 08.08.2022 № 0637594-2403-2301.

07.12.2022 Державна податкова служба України прийняла рішення за результатами розгляду скарги позивача, яким залишено податкове повідомлення-рішення від 08.08.2022 № 0637594-2403-2301 без змін, а скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що позивач не здійснює діяльність з промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), тому товарний склад-майстерня загальною площею. 1701,3 кв. м. є об`єктом оподаткування.

9. Позивачка, вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення та дії ДПС України щодо розгляду її скарги від 22.10.2022 на таке податкове повідомлення-рішення, а також дії Відповідача-1 щодо внесення інформації щодо наявності в неї податкового боргу до її ІКП протиправними, звернулася до суду з цим позовом.

10. Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Класифікацією видів економічної діяльності ДК 009:2010, яка прийнята та якій надано чинності наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457 (далі - Класифікація № 457), Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим і введеним в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507 (далі - Державний класифікатор № 507).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України, податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

У ст. 265 ПК України визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до норм п. п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно із п. п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема, будівлі промислові та склади.

Законом України від 16.01.2020 № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесені зміни до підпункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, відповідно до яких: не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до ДК 009:2010 економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво". Промисловість у розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Висновки суду апеляційної інстанції.

11. Системний аналізу викладених правових норм надає підстави стверджувати, що застосування підпункту 266.2.2 «є» пункту 266.2 статті 266 ПК України можливо у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, у тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Тому, за умови, що об`єкт нерухомості який належить, зокрема, фізичній особі, використовується у господарській діяльності такої особи (з урахуванням виду діяльності по КВЕД), за функціональним призначенням щодо промислового виробництва, вказане і є підставою для застосування вимог підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266 2 статті 266 ПК України.

12. Разом з тим, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Водночас, обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості» лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб`єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

Тож, застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Так, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти), який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковими для врахування судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи.

13. Враховуючи вищевикладене та перевіряючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що належні Позивачці об`єкти нерухомості, а саме товарний склад-майстерня загальною площею 1701,3 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, віднесений до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 та враховуючи основну діяльність Позивачки за класифікацією у секціях С та Е КВЕД ДК 009:2010, використовується нею у власній господарській діяльності за призначенням, а тому така будівля не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

14. Тобто вказаний склад слід вважати будівлею промисловості, на яку в даному випадку поширюється податкова пільга, передбачена пп. 266.2.2 «є» п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Також судова колегія звертає увагу й на те, що спірним ППР Позивачці нараховано зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, але із застосуванням норм податкового законодавства, якими врегульовано зовсім інший податок - плата за землю, що також у сукупності з вищевикладеним свідчить про протиправність спірного ППР.

15. Доводи Апелянта про те, що Позивачка є власницею нежитлового приміщення, яке є об`єктом оподаткування, колегія суддів відхиляє як безпідставні з огляду на вищевикладене.

16. Твердження Апелянта про те, що в цьому випадку відсутнє підтвердження того, що належні Позивачці нежитлові приміщення використовуються за призначенням у її господарській діяльності, також є необґрунтованими з підстав, наведених вище.

При цьому у контексті аналізу доводів апеляційної скарги судова колегія зазначає, що Відповідачами ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не було надано жодних належних і допустимих у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність нарахування Позивачці спірного податкового зобов`язання та, відповідно, правомірність винесення спірного ППР.

17. Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до ст. 6 КАС України ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки Європейського суду з прав людини є джерелом права.

18. Враховуючи вищевикладене, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до ст. 308 КАС України, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності ППР від 08.08.2022 №0637594-2403-2301 та наявності підстав для його скасування і задоволення позову в цій частині позовних вимог.

19. Отже, судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

20. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

22. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби в Черкаській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року - без змін.

23. Розподіл судових витрат.

З огляду на результат розгляду цієї справи, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 03 жовтня 2023 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: О.В. Карпушова

О.М. Кузьмишина