Рішення

від 19.09.2023 по справі 492/989/21

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 492/989/21

провадження № 2/492/75/23

РІШЕННЯ

Іменем України

19 вересня 2023 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

при секретарі судового засідання Гамурар І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА», Виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів, з урахуванням уточнених позовних вимог просив витребувати земельну ділянку з чужого незаконного володіння з передачею земельної ділянки в натурі та встановленням межових знаків, зобов`язати державного реєстратора внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення речового права, а також стягнути судові витрати, посилаючись на те, що 01 липня 2020 року, позивач ОСОБА_1 та неповнолітній ОСОБА_2 отримали у спадщину від ОСОБА_2 по частки від земельної ділянки площею 5,68 га, кадастровий номер 5120485900:01:001:0103, яку ОСОБА_2 отримала у спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 . На момент отримання спадщини зазначена земельна ділянка перебувала відповідно до договору оренди землі за № 793 від 29 березня 2006 року в оренді у відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» (далі - ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА») строком на 10 років до 29 березня 2016 року. ОСОБА_2 , яка доводилася дружиною ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У червні 2021 року позивач звернувся з усною заявою до ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» про передачу йому земельної ділянки, яка належить йому та синові на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, для самостійної обробки, але йому було відмовлено у зв`язку з наявністю договору оренди земельної ділянки від 17 грудня 2016 року, укладеного між померлою ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА». Однак, договір оренди укладено після спливу 11 місяців після смерті ОСОБА_2 , акт прийому-передачі земельної ділянки взагалі не підписаний останньою. Також, 27 липня 2021 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про повернення земельної ділянки, а 28 липня 2021 року були встановлені межові знаки земельної ділянки, однак незважаючи на встановлені межові знаки земельної ділянки та вимогу про повернення земельної ділянки для самостійної обробки позивачем, відповідач створив перешкоду шляхом знищення встановлених межових знаків, обробив та засіяв самостійно земельну ділянку зерновими культурами, відмовивши позивачу в поверненні земельної ділянки у зв`язку з існуванням договору оренди земельної ділянки б/н від 17 грудня 2016 року, укладеного нібито між відповідачем та померлою ОСОБА_2 . Позивач вважає, що його дружина, яка померла за життя не підписувала зазначений договір оренди, їх умови не погоджувала, тому відповідач безпідставно відмовляє позивачу в добровільному поверненні земельної ділянки, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду за захистом прав.

До суду від представниці відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» надійшов відзив, відповідно до якого представниця відповідача просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що до моменту переходу права власності на земельну ділянку у порядку спадкування, між ОСОБА_2 та ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого земельна ділянка передана ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» в строкове платне користування для виробництва сільськогосподарської продукції строком на 10 років. Для укладання договору оренди земельної ділянки ОСОБА_2 надала паспортні дані та ідентифікаційний код, без чого неможливо укласти договір оренди, свої дані нею були ідентифіковані, про що свідчить її особистий підпис у графі «Орендодавець» договору. У договорі оренди зазначена дата договору 17 грудня 2016 року, оскільки зазначена дата не є моментом укладання договору, а є датою здійснення державної реєстрації прав користувача земельною ділянкою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дата в договорі здійснена державним реєстратором самостійно, оскільки поданий для реєстрації договір помилково не містив дати укладання договору, однак така помилка не стосується обставин справи, що мають істотне значення для визначення того, чи був дійсно укладений договір та не є підставою для відмови у реєстрації договору. Також, представниця відповідача просила застосувати до позовної заяви доктрину «заборони сперечливої поведінки», оскільки перехід прав та обов`язків на орендовану земельну ділянку до іншої особи відбувається автоматично, спадкоємці орендодавця протягом часу, що минув після смерті орендодавця отримували оренду плату, тобто позивач визнав дійсність договору оренди, оскільки його поведінка виражала волевиявлення продовжувати виконання основного договору без змін.

Також, до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник позивача просив позов задовольнити, посилаючись на те, що твердження представниці відповідача ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» що до моменту переходу права власності на земельну ділянку у порядку спадкування між ОСОБА_2 та ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» був укладений договір оренди земельної ділянки не відповідає дійсності, оскільки договір датований 17 грудня 2016 року, тобто після смерті ОСОБА_2 , яка не могла підписувати зазначений договір оренди. Посилання на помилковість вказаної дати в договорі оренди та акті прийому-передачі земельної ділянки, є намаганням ввести суд в оману та є підробкою документів. На копії паспорту громадянина України ОСОБА_2 , який нібито є додатком до договору та інших документах, взагалі немає письмового засвідчення документів ОСОБА_2 , що свідчить про те, що остання не надавала сама вказані документи. На момент отримання ОСОБА_2 земельної ділянки у спадщину вона перебувала у користуванні ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» на підставі договору оренди № 273 від 29 березня 2006 року строком на 10 років, який сплив 29 березня 2016 року, а зміна права власності на земельну ділянку була підставою для розірвання договору оренди № 793, однак на момент смерті вказаний договір діяв. Позивач отримував орендну плату, оскільки вважав, що ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» користується земельною ділянкою на підставі договору оренди, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА», однак на початку 2021 року позивач знайшов договір оренди землі № 793 від 29 березня 2016 року, тому звернувся до суду з вказаним позовом.

Відповідно до заперечення на відповідь на відзив, представниця відповідача ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» зазначила, що сторони обумовили і дійшли згоди щодо всіх істотних умов, в тому числі і щодо початку оренди та строку дії договору, тому 17 грудня 2016 року було здійснено державну реєстрацію договору оренди. Померлою ОСОБА_2 не засвідчені копії документів, оскільки для укладання договору оренди, достатнім є ідентифікація даних ОСОБА_2 у графі «Орендодавець» договору. Позивачі, як власники земельної ділянки могли та повинні були знати про юридичний стан земельної ділянки, тому систематично отримуючи орендну плату, визнали дійсність договору оренди землі.

Крім того, від представниці відповідача надійшли до суду письмові пояснення, відповідно до яких просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» на виконання умов договору оренди землі, укладеного між товариством та ОСОБА_2 систематично сплачувалась орендна плата. Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Позивач ОСОБА_1 продовжував реалізовувати права та обов`язки наймодавця за договором оренди землі, тому останнім схвалено умови договору.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представниця відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА», яка брала участь у судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції, заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову.

Представник Виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області у судове засідання не з`явилася, але надала до суду письмову заяву, в якій просила суд розглянути справу за її відсутності.

Суд, розглянувши позовну заяву, вислухавши обґрунтування представника позивача, заперечення представниці відповідача, дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що з земельних правовідносин, пов`язаних з укладанням договору оренди змеленої ділянки, тому при вирішенні спору між сторонами, слід керуватися положеннями ЗК України та ЦК України.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 14). Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НАМ № 441214 від 13 березня 2015 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 34883959 від 13 березня 2015 року, померла ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 30, 67) успадкувала земельну ділянку площею 5,68 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Теплицької сільської ради Арцизького району Одеської області, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 903391, виданого 01 лютого 2006 року, акту про передачу та прийом земельної частки (паю) в натурі від 15 листопада 2005 року (т. 1 а.с. 16, 17, 18, 28, 29, 64, 65-66). Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 44331779 від 02 липня 2016 року щодо майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_2 , заведена спадкова справа, свідоцтво про право на спадщину не видавалось (т. 1 а.с. 20).

Зі свідоцтва про народження ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_2 , яка померла, доводилася його матір`ю (т. 1 а.с. 12). Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 липня 2020 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 218668258 від 31 липня 2020 року, ОСОБА_1 , позивач по справі (т. 1 а.с. 11), та неповнолітній ОСОБА_2 успадкували по частці земельної ділянки площею 5,68 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Теплицької сільської ради Арцизького району Одеської області (т. 1 а.с. 15, 21).

29 березня 2006 року між ОСОБА_4 та відповідачем ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» (т. 1 а.с. 15) був укладений договір оренди № 793, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,68 га строком на 10 років (т. 1 а.с. 15, 18).

Відповідно до договору оренди землі від 17 грудня 2016 року, акту прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) від 17 грудня 2016 року, між ОСОБА_2 та ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» був укладений договір оренди землі, згідно якого останньому в оренду була передана земельна ділянка площею 5,68 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120485900:01:001:0103, розташована на території Теплицької сільської ради Арцизького району Одеської області, терміном на 10 років (т. 1 а.с. 23-27, 59-63).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 76324259 від 20 грудня 2016 року, 17 грудня 2016 року за № 20147737 зареєстрований договір оренди землі та право оренди земельної ділянки строком дії 10 років з правом пролонгації (т. 1 а.с. 31).

21 липня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» з письмовою заявою про повернення вищезазначеної земельної ділянки в натурі для самостійної обробки (т. 1 а.с. 38). Як вбачається з відповіді ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» № 164 від 02 серпня 2021 року позивача повідомлено, що земельна ділянка перебуває в оренді відповідача на підставі договору оренди від 17 грудня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА», перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для розірвання договору оренди в односторонньому порядку (т. 1 а.с. 39). Також, позивач звернувся з письмовою заявою до Відділення поліції № 1 Болградського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області про вчинення керівництвом ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1, ч. 1 ст. 366 КК України (т. 1 а.с. 36). Вказана заява була зареєстрована до ЄО заяв і повідомлень про вчиненні кримінального правопорушення та інші події відділення поліції № 1 Болградського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області за № 2834 від 21 серпня 2021 року та позивача повідомлено про наявність ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 КК України (т. 1 а.с. 37).

Згідно акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 28 липня 2021 року, складеного в присутності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , межі земельної ділянки закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка у кількості 7 шт. (т. 1 а.с. 33, 34, 35).

ОСОБА_1 , позивач по справі, отримував орендну плату за 2016, 2017, 2019, 2020, 2021 роки, що підтверджується відповідними квитанціями та відомостями по ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» (т. 1 а.с. 68, 69, 70, 71-72, 73-74, 75-76, 77-78, 79-80, 81-82, 83-84, 85-86, 87-90, 91-93, 94-96, 97, 98-101, 178-179, 180-181).

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За правилами ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд першої інстанції при вирішенні справи виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України.

Стаття 81 ЦПК України зобов`язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами згідно зі ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Докази мають відповідати вимогам, зазначеним у статтях 77-80 ЦПК України.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про орендну землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема,у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Судом встановлено, що 17 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» був укладений договір оренди землі, згідно якого останньому в оренду була передана земельна ділянка площею 5,68 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120485900:01:001:0103, розташована на території Теплицької сільської ради Арцизького району Одеської області, терміном на 10 років (т. 1 а.с. 23-27, 59-63). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 76324259 від 20 грудня 2016 року, 17 грудня 2016 року за № 20147737 зареєстрований договір оренди землі та право оренди земельної ділянки строком дії 10 років з правом пролонгації (т. 1 а.с. 31).

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що вищезазначений договір оренди померла ОСОБА_2 не підписувала, умови його не погоджувала, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до дати укладання договору.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення представниці відповідача, викладені у відзиві та запереченні на відповідь на відзив, позивач наполягає на тому, що його дружина не укладала договір оренди, користування належною йому земельною ділянкою відповідачем ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» без договірних відносин є незаконним.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), у постановах Верховного Суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 вересня 2020 року у справі № 662/1944/17 (провадження № 61-17539св18) та від 02 вересня 2020 року у справі № 148/2484/16-ц (провадження № 61-14298св18).

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 106 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок.

З урахуванням встановлених обставин справи, зокрема встановленого факту не підписання померлою ОСОБА_2 договору оренди земельної ділянки від 17 грудня 2016 року з ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА», що свідчить про неукладеність цього договору, відсутність волевиявлення власника на передачу в оренду земельної ділянки та безпідставність користування відповідачем цим майном, суд прийшов до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача з передачею земельної ділянки в натурі та встановленням межових знаків підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання державного реєстратора на нерухоме майно та їх обтяжень виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення речового права ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» щодо оренди земельної ділянки суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Разом з тим, реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси власника майна на розпорядження власністю - площею 5,68 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120485900:01:001:0103, розташована на території Теплицької сільської ради Арцизького району Одеської області.

Отже, реєстрація права оренди ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» на вищевказану земельну ділянку, коли договір оренди померла ОСОБА_2 фактично не підписувала, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону.

Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача про зобов`язання державного реєстратора на нерухоме майно та їх обтяжень виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення речового права Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» щодо оренди земельної ділянки площею 5,68 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120485900:01:001:0103, розташовану на території Теплицької сільської ради Арцизького району Одеської області підлягають задоволенню.

Заперечуючи проти задоволення позову ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» посилалось на те, що за договором оренди, який було укладено зі спадкодавцем строком на 10 років, позивач ОСОБА_1 з часу його укладення постійно отримував орендну плату, тобто мали місце договірні зобов`язання.

Суд вважає необґрунтованими посилання представниці відповідача у відзиві на обставини, щодо вчинення власниками земельної ділянки конклюдентних дій, які свідчать про вчинення правочину, зокрема, отримання позивачем ОСОБА_1 орендної плати від ТОВ «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» за договором оренди від 16 грудня 2016 року, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Між тим, ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.

Аналогічна правова позиція міститься у пунктах 7.37, 7.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Отже, враховуючи конкретні встановлені судом обставини справи, суд не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia (суд знає закони) неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Щодо розподілу судових витрат, то суд приходить на доступних висновків.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України сума судового збору в загальному розмірі 1761,77 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки понесені витрати підтверджені відповідною квитанцією (т. 1 а.с. 1).

Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133, ч. ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати зокрема на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже,на підтвердженняпонесених витратна правничудопомогу,які позивачкасплатила абомає сплатитиу зв`язкуз розглядомсправи, зметою розподілусудових витратпозивачці необхіднобуло надатисуду такідокази:1)договір пронадання правничоїдопомоги (договірдоручення,договір пронадання юридичнихпослуг тощо);2)документи,що свідчатьпро оплатугонорару таінших витрат,пов`язаних ізнаданням правничоїдопомоги,оформлені увстановленому закономпорядку (квитанціядо прибутковогокасового ордера,платіжне дорученняз відміткоюбанку абоінший банківськийдокумент,касові чеки,посвідчення провідрядження тощо);3)рахунок,який необхіднооплатити післяприйняття судомрішення зарезультатами розглядусправи; докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: договір про надання правової допомоги № 25-08/2011-26 від 25 серпня 2021 року (т. 1 а.с. 40); ордер серії ОД № 528371 від 13 вересня 2021 року (т. 1 а.с. 43);детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, викладений в позовній заяві ( т. 1 а.с. 8, 171); квитанцію до прибуткового касового ордеру № 7 від 25 серпня 2021 року на суму 10000,00 грн. (т. 1 а.с. 41).

Враховуючи вищезазначене, вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн., суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн., оскільки позивачем надано суду докази здійснених ним витрат на зазначену суму, внаслідок чого вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у зазначеному ним розмірі підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 10, 11, 17-19, 48, 76-81, 89, 92, 95, 133, 137, 141, 211, 212, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» земельну ділянку площею 5,68 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120485900:01:001:0103, розташовану на території Теплицької сільської ради Арцизького району Одеської області, що належить ОСОБА_1 та неповнолітньому ОСОБА_2 по частці кожному з передачею земельної ділянки в натурі та встановленням межових знаків.

Зобов`язати державного реєстратора на нерухоме майно та їх обтяжень виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення речового права Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» щодо оренди земельної ділянки площею 5,68 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120485900:01:001:0103, розташовану на території Теплицької сільської ради Арцизького району Одеської області.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ДНІСТРОВСЬКА» (місцезнаходження: 68421, с.Теплиця Болградського району Одеської області, вул.Центральна, буд. № 87, код ЄДРПОУ: 00855440) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1761 (одну тисячу сімсот шістдесят одну) гривню 77 копійок, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано протягом строку оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне судове рішення складено після виходусудді злікарняного - 04 жовтня 2023 року.

Суддя

Арцизького районного суду Гусєва Н.Д.