Постанова

від 27.09.2023 по справі 185/4501/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4348/23 Справа № 185/4501/20 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СНП-Україна» на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СНП-Україна» про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її витребування з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «СНП-Україна» про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною та зобов`язання повернути земельну ділянкою (т. 1 а.с. 1-2), який в подальшому уточнював шляхом подання заяви про зміну предмета позову (т. 1 а.с. 65, 80, 149-150), а також у судовому засіданні від 14.12.2022 року, що підтверджується протоколом судового засідання (т. 1 а.с. 198-199), в обґрунтування якого посилався на те, що він є сином ОСОБА_2 , після смерті якого, ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина, в тому числі і на земельну ділянку, площею 6,7275 га, розташовану на території В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення ТСВ, кадастровий номер - 12223583000:01:001:0095.

Позивач отримав вказану земельну ділянку у власність на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, проте після оформлення спадщини йому стало відомо, що за життя між його батьком, ОСОБА_2 , та ТОВ "СНП-Україна" було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки б/н від 10.12.2007 року.

При цьому додатковою угодою до вказаного договору від 15 червня 2015 року строк дії зазначеного попередньо договору оренди земельної ділянки було продовжено до 31.12.2030 року.

Позивач вважає, що вказана додаткова угода є недійсною, оскільки вказує, що його батько не мав фізичної можливості підписати вказану угоду самостійно, оскільки був лежачим та потребував стороннього догляду з початку травня 2015 року.

У зв`язку із зазначеним звернувся до суду із вказаним позовом.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просив суд:

1. Визнати недійсною додаткову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ТОВ "СНП-Україна" від 15 червня 2015 року до договору оренди земельної ділянки б/н від 10 грудня 2007 року, площею 6,7275 га, розташованої на території В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення ТСВ, кадастровий номер - 12223583000:01:001:0095, яка належить позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 квітня 2017 року;

2. Усунути перешкоди у користуванні належною позивачу земельною ділянкою, площею 6,7275 га, розташованої на території В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення ТСВ, кадастровий номер - 12223583000:01:001:0095 шляхом зобов`язання ТОВ "СНП-Україна" повернути позивачу вказану земельну ділянку;

3. Стягнути судові витрати по справі з відповідача.

Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «СНП-Україна» про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її витребування з чужого незаконного володіння, задоволено частково.

Зобов`язано ТОВ «СНП-Україна» повернути та не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою площею 6,7275 га кадастровий номер 1223583000:01:001:0095, розташовану на території В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

В іншій частині позовних вимог, відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «СНП-Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4 118,64 (чотири тисячі сто вісімнадцять гривень шістдесят чотири копійки) грн.

Стягнуто з ТОВ «СНП-Україна» на користь держави 840,80 (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) грн (т. 1 а.с. 200-202).

У січні 2023 року ТОВ «СНП-Україна» звернулось до суду із заявою про перегляд заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року (т. 1 а.с. 208-211).

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2023 року заяву ТОВ «СНП-Україна» звернулось до суду із заявою про перегляд заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року, залишено без задоволення (т. 1 а.с. 240-242).

В апеляційній скарзі ТОВ «СНП-Україна», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, які мають значення для розгляду даної справи, а також на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі (т. 2 а.с. 1-9).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «СНП-Україна», про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її витребування з чужого незаконного володіння, повернуто до суду першої інстанції для усунення зазначених в ухвалі розбіжностей (т. 2 а.с. 16-17).

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про залишення без розгляду позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області Вершинина П.А. індексний №24577441 від 19.09.2015 про реєстрацію додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, серія та номер б/н, виданий 15.06.2015, видавник ТОВ «СНП-України»/ ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 25).

ОСОБА_1 не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка, площею 6,7275 га, розташовану на території В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення ТСВ, кадастровий номер - 12223583000:01:001:0095 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 05.04.2017 року. Вказане підтверджується копією відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 3-6) та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т. 1 а.с. 7).

10 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ «СНП-Україна» було укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки, зі строком дії до 31 грудня 2021 року із встановленою сумою орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 1 700,00 грн щомісячно. Вказане підтверджується копією зазначеного договору від 10.12.2007 року (т. 1 а.с. 81).

У свою чергу згідно копії додаткової угоди від 15.06.2015 року до Договору оренди земельної ділянки від 10.12.2007 року, дію зазначеного Договору оренди було продовжено до 31 грудня 2030 року. У розділі орендодавець значаться дані ОСОБА_2 та його підпис (т. 1 а.с. 10-11).

Вказане підтверджується також і копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.09.2015 року (т. 1 а.с. 12).

Проте, позивачем було подано клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи на предмет встановлення справжності підпису його батька, ОСОБА_2 , у додатковій угоді від 15 червня 2015 року до договору оренди земельної ділянки б/н від 10 грудня 2007 року (т. 1 а.с. 108-109), яке було задоволено ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2021 року (т. 1 а.с. 122-123).

Згідно висновку експерта №3578-21 від 06 жовтня 2021 року, оцінка результатів порівняльного дослідження дозволяє стверджувати, що встановлені розбіжні ознаки стійкі, суттєві, виходять за межі варіантів підписного почерку ОСОБА_2 та утворюють сукупність, достатню для висновку про виконання досліджуваного підпису не ОСОБА_2 , а іншою особою (т. 1 а.с. 135-138).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

У статті 14 Конституції України вказано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є, те, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд звертає увагу на те, що тривалий час у практиці правозастосування існувала відносно усталена позиція, що наслідком підроблення підпису в договорі є його недійсність на підставі ч. 3 ст 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Зокрема, така позиція була відображена ще в постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 року у справі № 6-48цс15, в якій суд дійшов такого висновку: «Судам під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином, спірний договір був укладений без волевиявлення вказаної особи, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України».

Вказана позиція щодо недійсності договору, підпис в якому здійснено іншою особою, ніж стороною договору (встановлення факту відсутності волевиявлення особи на укладення договору), знаходила своє неодноразове відтворення в подібних висновках Верховного Суду (наприклад, постанови від 11.06.2020 у справі №141/875/17-ц, від 19.05.2020 у справі №624/600/16-ц, від 03.07.2019 у справі №201/13235/15-ц, від 11.06.2018 у справі №916/613/17 та ін.).

У свою чергу 16.06.2020 року Великою Палатою Верховного Суду (далі - ВП ВС) ухвалено постанову у справі №145/2047/16-ц, в якій ВП ВС висловила думку про необхідність відступлення від наведеного вище висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 22.04.2015 у справі №6-48цс15, із тих мотивів, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено (не підписано)), не підлягає визнанню недійсним. ВП ВС дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів, позаяк цей спосіб захисту є неефективним. Натомість ефективним способом захисту права, в контексті фактичних обставин справи №145/2047/16-ц є усунення перешкод у користуванні належним власнику майном, тобто негаторний позов.

Таким чином, зі змісту вказаної правової позиції ВП ВС убачається, що залежно від фактичних обставин справи, належними способами захисту прав власника майна, що є предметом неукладеного (непідписаного) договору, слід розглядати звернення з позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, або про повернення такого майна як безпідставно набутого.

Суд першої інстанції, беручи до уваги зазначені позивачем вимоги, встановлені по справі обставини та досліджені на їх підтвердження докази, зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду дійшов вірного та обгрунтованого висновку про часткове задоволення позову, а саме зобов`язати ТОВ 'СНП-Україна' повернути та не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спірною земельною ділянкою, і колегія суддів з ним погоджується, оскільки матеріалами справи підтверджений факт порушення відповідачем права позивача на розпорядження своїм майном у зв`язку з тим, що строк договору оренди спірної земельної ділянки сплив, а на підставі висновку експерта було встановлено, що додаткова угода, якою було пролонговано строк дії договору оренди спірної земельної ділянки орендодавцем не підсивувався, проте, відповідач продовжує без будь-яких на те правових підстав користуватись спірною земельною ділянкою чим чинить позивачу перешкоди у її користуванні.

Також, колегія суддів погоджується з тим, що у вимозі щодо визнання Додаткової угоди від 15.06.2015 року недійсною слід відмовити, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апелянта стосовно того, що підписання договору іншою особою не в усіх випадках є підробленням підпису, оскільки батько позивача зі слів останнього перебував у безпорадному стані, тому замість нього могла підписати інша особа є безпідставними оскільки є припущеннями апелянта, які не підтверджуються будь-якими доказами. Доводи проте, що вказані обставини не були з`ясовані судом також не заслуговують на увагу, оскільки саме на апелянта, як відповідача по справі лежить обов`язок доказування обставин на які він посилається, як на підставу своїх заперечень.

Доводи про те, що позивачем не доведено факту безпорадного стану його батька, а також те, що судом не досліджувався факт, за яких обставин другий примірник додаткової угоди опинився у позивача не спростовують висновку експерта стосовно того, що підпис у додатковій угоді, яка є предметом розгляду у даній справі, здійснений не батьком позивача, а іншою особою, а тому колегія суддів їх не бере до уваги. Крім того, доводи апелянта фактично зводяться до незгоди з висновком експерта наявним в матеріалах справи, разом з тим, апелянтом не було використане своє процесуальне право заявити в суді першої інстанції повторну експертизи.

Доводи стосовно того, що позивач постійно уточнював свої позовні вимоги, що в свою чергу призвело до зміну підстав і предмету позову, що не допускається є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Як видно з матеріалів справи позивачем були дотримані вказані вимоги.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені ТОВ «СНП-Україна» у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СНП-Україна» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова