Постанова

від 05.10.2023 по справі 204/5873/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6644/23 Справа № 204/5873/22 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В.В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 травня 2023 року,

по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 46» Дніпровської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Комунального позашкільного навчального закладу "Дитячо-юнацька спортивна школа № 9 ім. міжнародного гросмейстера О. С. Мороза" Дніпровської міської ради про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2022 року до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 46» Дніпровської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Комунального позашкільного навчального закладу "Дитячо-юнацька спортивна школа № 9 ім. міжнародного гросмейстера О. С. Мороза" Дніпровської міської ради про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.10.2013 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою позивачки, отже на правах матері даної дитини вона є її законним представником. З 14.04.2015 року дитина ОСОБА_2 має статус дитини з інвалідністю з дитинства, що підтверджено медичним висновком №10 від 14.04.2015 року. Підставою для звернення є захист прав споживача ОСОБА_2 учениці КЗО СЗШ №46 ДМР в наданні додаткової освітньої послуги в гурті «Шахи» від відповідача КПНЗ ДЮСШ №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза, яка надається учням КЗО СЗШ №46 ДМР у приміщенні КЗО СЗШ №46 ДМР, так як своїми незаконними діями відповідачі по цивільній справі №204/5873/21 порушили законні права дитини позивачки ОСОБА_2 , на безоплатне навчання в КЗО СЗШ №46 ДМР та в КПНЗ ДЮСШ №9 ДМР, гарантовані Конституцією України, Законом України «Про освіту», Законом України «Про середню освіту» Законом України «Про позашкільну освіту» тощо, тим самим порушивши Закон України «Про захист прав споживачів». Позивачка вказує, що її дитина ОСОБА_2 була зарахована до КЗО СЗШ №46 ДМР як учениця, та у навчальному році з 01.09.2019 року по 01.09.2021 рік відвідувала гурт «Шахи», який надає відповідач КПНЗ ДЮСШ №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза Дніпровської міської ради у приміщенні КЗО СЗШ №46 ДМР, а з 01.09.2021 року взагалі не відвідує жодні гуртки в КЗО СЗШ №46 ДМР з причини відмови виконавців даних освітніх послуг зараховувати її дитину ОСОБА_2 до відповідних гуртків та належним чином оформлювати з нею договірні відносини, про зобов`язання батьків сплачувати кошти за надані дитині освітні послуги в КЗО СЗШ №46 ДМР виконавцями гуртків, які працюють в приміщення КЗО СЗШ №46 ДМР. Позивачка вказує, що її дитина ОСОБА_2 з радістю відвідувала гуртки, які працюють в КЗО СЗШ №46 ДМР, якщо б позивачці був відомий правовий статус даних гуртків, їх повноваження, права та обов`язки, та умови відповідальності і умови фінансування даних гуртків, якщо б з нею укладались договори про надання освітніх послуг, в чому їй дані гуртки відмовляють. Перед початком відвідування її дитиною гурту « ІНФОРМАЦІЯ_2 » позивачка особисто зателефонувала до тренера гурту « ІНФОРМАЦІЯ_2 » намагалась з`ясувати на яких умовах її дитина може відвідувати даний гурт, на що вона отримала відповідь від ОСОБА_3 , що вартість гурту є платною у розмірі 50 грн., та після оплати дитину зарахують до гурту « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та будуть навчати. В цей же день після домовленості з ОСОБА_3 позивачка особисто сплатила готівкою йому в холі КЗО СЗШ №46 у розмірі 50 грн. за навчання її дитини в гурті «Шахи», після чого вона за своїм бажанням почала відвідувати даний гурт. Враховуючи той факт, що при розгляді цивільної справи №204/3086/21 з`ясувалось, що штатний розпис КЗО СЗШ №46 ДМР також передбачає надання освітньої послуги у вигляді гурту, виникає необхідність встановити в судовому порядку, чи передбачена освітня послуга з гурту «Шахи» від відповідача КПНЗ ДЮСШ №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза Дніпровської міської ради навчальною програмою НУШ в КЗО СЗШ №46 ДМР чи ні, бо саме з відповідачем КЗО СЗШ №46 ДМР також не укладений з ОСОБА_1 (матір`ю ОСОБА_2 ) договір про надання освітніх послуг в КЗО СЗШ №46 ДМР, штатним розписом якого передбачені гуртки в КЗО СЗШ №46 ДМР, про що стало відомо за час розгляду цивільної справи №204/3086/21, та в наступному стало предметом розгляду цивільної справи №204/5873/22, а саме врегулювання договірних взаємовідносин між її донькою ОСОБА_2 (її законними представниками) як здобувачем освітніх послуг в КЗО СЗШ №46 ДМР, відповідачем КПНЗ ДЮСШ№9 ДМР та Департаментом гуманітарної політики Дніпровської міської ради. Позивачка вказує, що відповідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 16.07.2019 року, у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність. Виходячи з зазначених обставин позивачка оцінюю завдану їй протизаконними діями відповідачами моральну шкоду у розмірі 20000 грн. та встановити сторони договірних відносин, правового статусу відповідачів по цивільній справі №204/3086/21, їх повноваження, прав та обов`язків, а також відповідальність в даних договірних відносинах, встановити предмет та ціну договорів укладених між сторонами або які необхідно укласти між сторонами наведеними нижче, та встановити умови фінансування або за бюджетні кошти у зв`язку з тим, що послуги надаються за навчальним планом КЗО СЗШ №46 ДМР затвердженим або Департаментом гуманітарної політики або Законодавством України, або за батьківські кошти.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 травня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 46» Дніпровської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Комунального позашкільного навчального закладу "Дитячо-юнацька спортивна школа № 9 ім. міжнародного гросмейстера О. С. Мороза" Дніпровської міської ради про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати повністю на підставі п.3, п.7 ст.376 ЦПК України, в редакції від 15.04.2023 року рішення від 15.05.2023 року Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська по справі № 204/5873/22 провадження № 2/204/397/23 і постановити постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з урахуванням поданих заяв та клопотань про уточнення позовних вимог та збільшення розміру позовних вимог.

У відзиві Комунальний позашкільнийнавчальний заклад"Дитячо-юнацькаспортивна школа№ 9ім.міжнародного гросмейстераО.С.Мороза"Дніпровської міськоїрадина апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 травня 2023 року просить відмовить в апеляційних вимогах скаржника.

У відзивіДепартамент гуманітарноїполітики Дніпровськоїміської радина апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 травня 2023 року просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15.05.2023 року у справі № 204/5871/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 46» Дніпровської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Комунального позашкільного навчального закладу "Дитячо-юнацька спортивна школа № 9 ім. міжнародного гросмейстера О. С. Мороза" Дніпровської міської ради про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15.05.2023 року у справі № 204/5871/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 46» Дніпровської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Комунального позашкільного навчального закладу "Дитячо-юнацька спортивна школа № 9 ім. міжнародного гросмейстера О. С. Мороза" Дніпровської міської ради про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 травня 2023 року від інших учасників справи до суду не надходило.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.10.2013 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою позивачки, отже на правах матері даної дитини вона є її законним представником.

Позивачка вказує, що її дитина ОСОБА_2 була зарахована до КЗО СЗШ №46 ДМР як учениця, та у навчальному році з 01.09.2019 року по 01.09.2021 рік відвідувала гурт «Шахи», який надає відповідач КПНЗ ДЮСШ №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза Дніпровської міської ради у приміщенні КЗО СЗШ №46 ДМР, а з 01.09.2021 року взагалі не відвідує жодні гуртки в КЗО СЗШ №46 ДМР з причини відмови виконавців даних освітніх послуг зараховувати її дитину ОСОБА_2 до відповідних гуртків та належним чином оформлювати з нею договірні відносини, про зобов`язання батьків сплачувати кошти за надані дитині освітні послуги в КЗО СЗШ №46 ДМР виконавцями гуртків, які працюють в приміщення КЗО СЗШ №46 ДМР.

Позивачка вказує, що її дитина ОСОБА_2 з радістю відвідувала гуртки, які працюють в КЗО СЗШ №46 ДМР, якщо б позивачці був відомий правовий статус даних гуртків, їх повноваження, права та обов`язки, та умови відповідальності і умови фінансування даних гуртків, якщо б з нею укладались договори про надання освітніх послуг, в чому їй дані гуртки відмовляють.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року справа № 912/1856/16, від 14.05.2019 справа № 910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Звертаючись до суду першої інстанції, позивачка в своїй позовній заяві, зокрема, просить встановити сторони договірних відносин, правовий статус відповідачів по цивільній справі №204/3086/21, їх повноваження, права та обов`язки а також відповідальність в даних договірних відносинах, встановити предмети та ціну договорів укладених між сторонами або які необхідно укласти між сторонами наведеними нижче, та встановити умови фінансування, у зв`язку з тим, що дані послуги надаються за навчальним планом КЗО СЗШ №46 ДМР затвердженим або Департаментом гуманітарної політики або Законодавством України, або за батьківські кошти.

Стосовно встановлення правового статусу відповідачів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що законодавством України, вже визначено правовий статус Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 46» Дніпровської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Комунального позашкільного начального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С Мороза Дніпровської міської ради тобто є загальновідомими фактами.

Щодо укладання договорів з відповідачами, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивачки до відповідачів з метою укладання договорів про надання освітніх послуг та додаткових освітніх послуг. Крім того, позивачка не вказує саме які договори вона хоче укласти, сторони, умови, тощо. Так, позивачка вважає, що саме суд повинен встановити коло осіб, які повинні укладати договори надання освітніх послуг, встановити предмет та ціну, тощо.

Тобто, враховуючи вказане, позивачкою при зверненні до суду суду першої інстанції обрано неналежний спосіб захисту.

Стосовно позовних вимог позивачки щодо стягнення з Комунального позашкільного начального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С Мороза Дніпровської міської ради грошових коштів у розмірі 50 грн., суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 81 ЦПК України покладає на сторони обов`язок доказування і подання доказів.

Виходячи з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов`язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Свідком ОСОБА_3 в судовому засіданні в суді першої інстанції було надано пояснення, що він не отримував ніяких грошей від позивачки ОСОБА_1 , доказів протилежного матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги наданні свідком пояснення, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вимоги позивачки не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим, не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів у розмірі 50 грн.

Щодо стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з наступного.

Частиною 1ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі ст.ст. 22, 23 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (постанова Верховного Суду від 27.03.2019 р. у справі 703/3912/16-ц).

Як зазначено у пунктах 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. №4, у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Необхідно зазначити, що право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови), а саме наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; вина заподіювача шкоди. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ст.ст.12,81 ЦПК України.

Згідно позовної заяви, поданої до суду першої інстанції, позивачка вказує на спричинення їй моральної шкоди через неналежне виконання умов договору та надання телекомунікаційних послуг, однак, будь-яких доказів на підтвердження даного факту позивачкою не надано.

З аналізу всіх в сукупності встановлених обставин справи та наданих доказів, враховуючи предмет та підставу заявленого позову про стягнення моральної шкоди у цій цивільній справі, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що відсутні підстави для стягнення з відповідачів моральної шкоди, оскільки позивачкою не було доведено свої позовні вимоги.

Стосовно вимоги позивачки про притягнення до відповідальності відповідачів за порушення Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», слід зазначити наступне.

Стаття 26 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає певні повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, зокрема, п.12 ч.1 вказаної статті визначено повноваження цього органу накладати на суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність.

Суд вказує, що позивачкою у позовній заяві, поданої до суду першої інстанції, не визначено за яке саме порушення законодавства про захист прав споживачів вона хоче притягнути відповідачів до відповідальності.

Крім того, аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавстві, позивачкою не правильно застосовано норму ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо відповідальності відповідачів, у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про захист прав споживачів, що полягало у відмові останнього в реалізації прав позивачки, оскільки таку відповідальність несуть вказані суб`єкти господарювання після виявлення вищезазначеним центральним органом виконавчої влади порушення законодавства про захист прав споживачів та яким надано повноваження, після виявлення такого порушення, накладати відповідні стягнення, передбачені ч.1 ст. 23 вказаного Закону. Суми штрафів зараховуються до державного бюджету (ч.2 ст. 23 Закону).

Таким чином, вказана вимога не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що позивачкою обрано не належний спосіб захисту.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Наприклад, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, оскільки заявлені вимоги позивача про встановлення правового статусу відповідачів, укладання договорів з відповідачами та притягнення до відповідальності відповідачів за порушення ЗУ Про захист прав споживачів не підлягають задоволенню, у зв`язку з тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту й вимоги позивача про стягнення грошових коштів у розмірі 50,00 грн. та моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн. задоволенню не підлягають, оскільки не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді першої інстанції й позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позовних вимоги про притягнення відповідачів до відповідальності за не виконання ЗУ Про захист прав споживачів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ані в позовні заяві, ані в апеляційній скарзі не визначено за яке саме порушення законодавства про захист прав споживачів позивач просить притягнути відповідачів до відповідальності.

Посилання апелянта, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання укласти договори з відповідачами, колегія суддів ставиться критично, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивачки до відповідачів з метою укладання договорів про надання освітніх послуг та додаткових освітніх послуг, позивачка не вказує саме які договори вона хоче укласти, тобто позивачем при зверненні до суду першої інстанції обрано неналежний спосіб захисту.

Доводи апеляційної скарги, що позивачу було завдано моральну шкоду неправомірними рішеннями, а тому моральна шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані вимоги жодним чином не підтверджується матеріалами справи та недоведені належними та допустимими доказами в розумінні норм ЦПК України.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 травня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова