Постанова

від 04.10.2023 по справі 927/240/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2023 р. Справа№ 927/240/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Козир Т.П.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились,

від відповідача - не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Приватного сільськогосподарського підприємства "Прогрес"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 (повний текст рішення складено 24.04.2023)

у справі № 927/240/23 (суддя Демидова М.О.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укр нано хім"

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Прогрес"

про стягнення 809199,85 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укр нано хім" звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Прогрес" про стягнення 809199,85 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки на умовах товарного кредиту №14-06-21/ДК-Х від 14.06.2021 року в частині своєчасної оплати товару.

04.04.2023 року від відповідача на адресу Господарського суду Чернігівської області надійшла заява про зменшення розміру інфляційних, 24% річних, пені, штрафу до 1% від заявленої суми. (а.с. 87-88).

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Прогрес" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укр нано хім" курсову різницю у сумі 224 959 грн. 80 коп., пеню у сумі 100 947 грн. 14 коп., штраф у сумі 28 207 грн. 16 коп., 24 % річних у сумі 156 275 грн. 84 коп., інфляційні втрати у сумі 169 655 грн. 62 коп., судовий збір у сумі 12 138 грн. 00 коп. та витрати на послуги адвоката у сумі 6 600 грн. 00 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки на момент звернення позивача до суду з даним позовом відповідач повністю виконав свої зобов`язання перед позивачем за спірним договором, погіршення економічної ситуації внаслідок військової агресії російської федерації проти України (окупація території, порушенням логістичних шляхів), зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів виникнення у позивача прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, у такому випадку можливо зменшити розмір пені на 50% - до 100 947, 14 грн., штрафу на 50% - до 28 207, 16 грн.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Приватного сільськогосподарського підприємства "Прогрес" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи та прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зокрема скаржник вважає, що місцевий господарський суд не в повній мірі оцінив та дослідив всі сукупні фактори, а саме ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу під час вирішення питання про зменшення пені. На думку скаржника суд першої інстанції не врахував, що договором, а саме п. 7.6. визначено існування форс-мажорних обставин, які звільняють сторону, яка підпала під їх дію від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов`язань за цим договором і лише на період дії таких форс-мажорних обставин, але не звільняє від обов`язку розрахуватися (оплатити товар) по договору.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Михальська Ю.Б., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 15 301 грн. 03 коп.

22.05.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Приватного сільськогосподарського підприємства "Прогрес" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2023 року, у зв`язку з відпусткою судді Михальської Ю.Б., сформовано для розгляду справи №927/32/23 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: ОСОБА_1., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 року апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Прогрес" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 року прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Прогрес" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 року у справі №927/240/23, витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/240/23.

Супровідним листом №927/240/23/9.1-14/479/23 повторно витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/240/23.

07.09.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду Чернігівської області надійшли матеріали справи №927/240/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2023 року, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_1 , сформовано для розгляду справи №927/240/23 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства "Прогрес" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 року у справі №927/240/23 та призначено розгляд справи на 04.10.2023 року.

18.09.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

В судове засідання 04.10.2023 року представники сторін не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.06.2021 року між Товариствомз обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укр нано хім" (постачальник, позивач) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Прогрес" (відповідач, покупець) укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №14-06-21/ДК-Х від 14.06.2021, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму (а.с. 21-26).

Відповідно до п. 1.2, 1.3 договору поставка товару в рамках і на підставі договору може здійснюватись окремими партіями відповідно до додаткових угод (специфікацій) до цього договору. Загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його певне співвідношення (асортимент), упаковка та маркування, ціна, строк, порядок поставки та оплати, а також інші умови визначаються додатковими угодами (специфікаціями) до цього договору, які є невід`ємною його частиною.

Зобов`язання сторін з поставки відповідної партії товару (певного асортименту) у рамках договору виникають лише після підписання сторонами відповідної додаткової угоди (специфікації) до цього договору (п. 1.4 договору).

Згідно п. 2.4, 2.5 договору строки, порядок та інші умови поставки, вибірки (отримання) товару встановлюються сторонами в додатковій угоді (специфікації). Товар постачається партіями в асортименті та кількості, які визначаються сторонами у додаткових угодах (специфікаціях), які є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 4.1 договору вартість товару повинна бути повністю сплачена постачальнику покупцем на умовах, які зазначені в додаткових угодах (специфікаціях) до даного договору, що є невід`ємною частиною даного договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є укладеним на строк до 31.12.2021 року, а щодо невиконаних до цього дня зобов`язань та відповідальності - до повного їх виконання (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 4.3.3 договору на дату фактичної оплати частини товару, згідно з певною додатковою угодою (специфікацією), у випадку зростання курсу іноземної валюти, вказаного банком постачальника, відносно курсу, вказаного у додатковій угоді (специфікації), або курсу перерахунку вартості товару на дату фактичного відвантаження, вартість оплачуваної частини товару змінюється пропорційно такому зростанню за формулою де:

Ао - сума належна до оплати у гривні на день фактичного перерахування коштів, згідно умов договору;

В1о - курс продажу відповідної іноземної валюти, визначений банком постачальника на день фактичного перерахування коштів;

В2о - курс продажу відповідної іноземної валюти, визначений банком Постачальника на дату підписання відповідної додаткової угоди (специфікації-);

Со - сума належна до оплати у гривні на дату підписання Договору, згідно умов Договору та відповідних додаткових угод (специфікацій).

Зміна вартості товару на дату фактичної оплати фіксується постачальником у вигляді коригування видаткових накладних після повної оплати вартості товару, з урахуванням курсу валюти на дату кожної часткової оплати та не потребує додаткових угод чи погоджень обома сторонами договору.

Постачальник може здійснити перерахунок вартості товару та надати коригування видаткових накладних на будь-яку дату на власний розсуд або на прохання покупця, за наявності відповідних підстав, згідно з пунктами 4.3.2 та 4.3.3 договору.

Банком Постачальника є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", а курс валюти, який використовується для розрахунку гривневої ціни товару для даного договору, вказано на сайті www.aval.ua у розділі "Курси валют", як курс продажу відповідної валюти (п. 4.3.4. договору).

Відповідно до п. 8.5 договору нарахування неустойки (пені) за договором здійснюється протягом всього часу існування заборгованості.

Строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (пені) та відшкодування завданих збитків, передбачених п.8.5.1 - 8.5.2 договору, встановлюється у 3 роки (п. 8.10 договору).

Згідно із п. 8.4.1 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань з оплати ціни товару покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5 % та пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

З посиланням на п. 8.4.1 договору позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за період прострочення обов`язку з оплати поставленого товару за період з 02.12.2021 до 23.10.2022 на суму 201894,28 грн, що позивач обґрунтовує наявним у матеріалах справи розрахунком (а.с. 16-18).

Відповідно до п. 8.4.2 договору за порушення грошових зобов`язань з оплати ціни товару на підставі статті 625 Цивільного Кодексу України, покупець сплачує на користь постачальника 24 % річних від суми боргу.

В матеріалах справи наявна специфікація №1 від 14.06.2021 року, у якій зазначено найменування товару, кількість, ціна - 800 035, 68 грн., строк поставки - до 14.06.2021 року, строк оплати до 01.12.2021 року. (а.с. 27).

Також в матеріалах справи наявна специфікація №2 від 18.06.2021 року, у якій зазначено найменування товару, кількість, ціна - 136 130, 40 грн., строк поставки - до 14.06.2021 року, строк оплати до 01.12.2021 року. (а.с. 31).

Відповідно до наявної в матеріалах справи специфікації №3 від 18.06.2021 року, зазначено найменування товару, кількість, ціна - 16 319, 88 грн., строк поставки - до 30.06.2021 року, строк оплати до 01.12.2021 року. (а.с. 35).

Крім того в матеріалах справи наявна специфікація №4 від 31.08.2021 року, у якій зазначено найменування товару, кількість, ціна - 175 800, 24 грн., строк поставки - до 31.08.2021 року, строк оплати до 01.12.2021 року. (а.с. 39).

З матеріалів справи вбачається, що також не заперечується сторонами, позивач свої зобов`язання за договором та специфікаціями виконав у повному обсязі, поставивши відповідачеві товар на загальну суму 1 128 286, 20 грн., що підтверджено видатковими накладними та товарно-транспортними накладними (а.с. 28-30,32-34,37-38,40-42).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, строк оплати усієї суми за всіма специфікаціями встановлений сторонами до 01.12.2021 року.

Водночас, відповідач повністю сплатив суму за поставлений товар з порушенням строків, що підтверджується платіжним дорученням № 2520 від 30.12.2021 року на суму 192 120, 12 грн., платіжним дорученням № 2720 від 23.02.2022 року на суму 300 000, 00 грн. та платіжним дорученням № 2936 від 24.10.2022 року на суму 636 166, 08 грн. (а.с. 43-45).

Також в матеріалах справи наявна банківська виписка позивача за період червень 2021 року по грудень 2022 року. (а.с. 46-47).

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договором у частині строків виконання зобов`язань, внаслідок чого до відповідача повинні застосовуватись штрафні санкції.

Позивач, з урахуванням п. 4.3.3 договору, нарахував та виписав коригуючі накладні №1 від 19.08.2022 року на суму 107 602, 56 грн., №2 від 19.08.2022 року на суму 117 357, 24 грн. і рахунок на оплату №131 від 19.08.2022 року на сплату курсової різниці станом на 19.08.2022 року на загальну суму 224 959, 80 грн. (а.с. 48-50).

Також на підставі п. 8.4.1 позивачем нараховано 5% штраф від суми боргу у розмірі 56 414, 31 грн.

Крім того, відповідно до п. 8.4.2 та ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 24 % річних за період прострочення платежу з 02.12.2021 року до 23.10.2022 року на суму 156 275, 84 грн., а також інфляційні нарахування за період прострочення платежу за період з 02.12.2021 року до 31.10.2022 року на суму 169 655, 62 грн., що позивач обґрунтовує наявним у матеріалах справи розрахунком. (а.с. 12-14).

Відповідач в свою чергу не заперечував факт прострочення виконання свого обов`язку в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару, однак просив місцевий господарський суд зменшити розмір інфляційних, 24% річних, пені та штрафу до 1% від заявленої суми.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги врахував, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом відповідач повністю виконав свої зобов`язання перед позивачем за спірним договором, погіршення економічної ситуації внаслідок військової агресії російської федерації проти України (окупація території, порушенням логістичних шляхів), зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів виникнення у позивача прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, у такому випадку можливо зменшити розмір пені на 50% - до 100 947, 14 грн., штрафу на 50% - до 28 207, 16 грн.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з даним висновком місцевого господарського суду виходячи з наступного.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно з приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк,- відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Також, за приписами ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачено продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Як вже було зазначено вище, відповідно до матеріалів справи встановлено факт несвоєчасної оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару, що також не заперечується самим відповідачем.

Враховуючи викладене, позивач, з урахуванням п. 4.3.3 договору, нарахував курсову різницю станом на 19.08.2022 року на загальну суму 224 959, 80 грн. (а.с. 48-50), на підставі п. 8.4.1 позивачем нараховано 5% штраф від суми боргу у розмірі 56 414, 31 грн., а також відповідно до п. 8.4.2 та ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 24 % річних за період прострочення платежу з 02.12.2021 року до 23.10.2022 року на суму 156 275, 84 грн., а також інфляційні нарахування за період прострочення платежу за період з 02.12.2021 року до 31.10.2022 року на суму 169 655, 62 грн., що позивач обґрунтовує наявним у матеріалах справи розрахунком. (а.с. 12-14).

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Також, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нараховані позивачем суми курсових різниць відповідно до коригуючих накладних та виставленого рахунку на оплату на сплату курсової різниці станом на 19.08.2022 року №131 від 19.08.2022 року на загальну суму 224 959, 80 грн. відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога про стягнення з відповідача суми курсової різниці у заявленому розмірі судом першої інстанції обґрунтовано задоволена.

Також, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум пені, штрафу, 24% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що такі розрахунки здійснені позивачем з урахуванням періоду прострочення виконання відповідачем основного зобов`язання та відповідають вимогам законодавства і умовам укладеного між сторонами правочину.

При цьому, пунктом п. 8.4.2. укладеного договору сторонами узгоджено, що покупець сплачує на користь продавця 24% річних від простроченої суми основної заборгованості.

Зазначене положення не суперечить ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка надає учасникам справи можливість визначити у договором інші проценти річних, ніж три 3% річних.

За вказаних обставин, оскаржуване рішення суду в зазначеній частині є правомірним та таким, що ухвалено з дотриманням приписів матеріального і процесуального законодавства.

Поряд з цим, як було зазначено вище, місцевий господарський суд частково задовольнив клопотання відповідача та зменшив розмір пені і штрафу до 50% від заявлених сум, що становить 100 947, 14 грн. та 28 207, 16 грн. відповідно.

Колегія суддів також не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в цій частині з огляду на наступне.

Відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення розміру пені та штрафу до 1% від заявлених сум, посилаючись на важкий фінансовий стан підприємства.

Обґрунтовуючи заяву про зменшення розміру інфляційних, 24% річних, пені, штрафу до 1% від заявленої суми, відповідач послався на те, що станом на момент звернення позивача до суду, підприємство відповідача повністю виконало свої зобов`язання перед позивачем за спірним договором. Прострочена заборгованість виникла внаслідок скрутного матеріального становища відповідача, спричиненого обставинами непереборної сили, а саме військовим вторгненням російської федерації на територію України (окупація території, порушення логістичних шляхів); нараховані позивачем інфляційні, 24% річних, пеня, штраф завищені та такі, що не відповідають засадам справедливості та розумності, оскільки такі санкції можуть призвести до банкрутства підприємства. Посилаючись на відсутність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків за договором, у той час як негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім штрафних санкцій, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідач просить суд зменшити розмір інфляційних, 24% річних, пені, штрафу на 99%.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту наведених норм убачається, що при вирішенні питання про зменшення неустойки (штрафу), суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Цивільні та господарські відносини ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Отже зменшення розміру заявлених позивачем штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (штрафних санкцій).

У пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Великою Палатою зроблено висновок відносно можливості зменшення: 1) неустойки; 2) відсотків річних, що встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України. Вказаний висновок не стосується інфляційних втрат, а отже не може бути застосовний до даної справи, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для зменшення розмірі інфляційних втрат.

При цьому, інфляційні втрати не є штрафними санкціями, нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У даному конкретному випадку судом першої інстанції враховано, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом відповідач повністю виконав свої зобов`язання перед позивачем за спірним договором, погіршення економічної ситуації внаслідок військової агресії російської федерації проти України (окупація території, порушенням логістичних шляхів), відсутність у матеріалах справи доказів виникнення у позивача прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на те що, суд першої інстанції під час вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій не у повній мірі оцінив та дослідив ступінь виконання зобов`язання боржником, інтереси сторін, а також їхній майновий стан.

Однак, як було зазначено вище, судом першої інстанції під час зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу було враховано, що виконання відповідачем основного зобов`язання та погіршення економічної ситуації внаслідок військової агресії російської федерації проти України.

Таким чином, аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Щодо доводів скаржника про існування форс-мажорних обставин, які перешкоджали йому виконати свої зобов`язання за договором колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У контексті приписів ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, як унормовано частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому,зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Разом з тим, оцінюючи обставини справи колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи спірні договори з визначеним строком поставки, позивач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк.

Відповідно до ст. 618 Цивільного кодексу України боржник відповідає за порушення зобов`язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

При цьому, згідно з ч. 2, ст. 528 Цивільного кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Відповідно до ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч.1).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч.2).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 року у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 року у справі №913/20/21, від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21, від 14.06.2022 року у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 року у справі №910/9258/20.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 року у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства та умов договору, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

При цьому лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1, на який міститься посилання в апеляційній скарзі, не є сертифікатом про форс-мажорні обставини у контексті викладених вище положень законодавства.

Колегія суддів також звертає увагу, що до суду першої інстанції відповідачем не було надано листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1.

В той же час, колегія суддів приймає до уваги посилання скаржника на запроваджений в країні воєнний стан, враховує можливі ризики для безпеки здоров`я та життя людини, пов`язані з військовою агресією та необхідністю забезпечення безпеки життю та здоров`ю людини.

У цьому випадку необхідно з`ясувати, в який саме строк відповідач міг виконати свої зобов`язання за договором, чи були виконані дії, передбачені умовами договору для того, щоб сторона договору могла підпадати під дію форс-мажору, а також якими доказами підтверджується неможливість виконання своїх обов`язків за договором, оскільки підстави для звільнення від обов`язків за договором у зв`язку із запровадженим воєнним станом не може визнаватися безумовним і залежати тільки від факту його запровадження. Вирішення питання про можливість звільнення сторони від виконання своїх обов`язків за договором має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 7.1. Договору у випадку настання обставин, що знаходяться поза контролем Сторін (форс-мажорних), які Сторонами не могли бути передбачені і враховані (громадських безпорядків, стихійного лиха та надзвичайних природних явищ, страйків (крім персоналу Сторін), змін положень діючого Законодавства, прийняття Урядом рішень про заборону експорту та імпорту тощо) та які стали прямою причиною неможливості виконання договірних зобов`язань, Сторона, що підпала під дію таких обставин, звільняється від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов`язань по Договору при умові невідкладного надання документів, які підтверджують факт існування форс-мажорних обставин, а саме висновку територіального органу Торгово-Промислової Палати України.

Згідно з п. 7.4. Договору про настання обставин, що вказані в пункті 7.1. цього Договору, Сторона, для якої вони виникли, повинна в триденний термін письмово повідомити другу Сторону про настання таких обставин з подальшим підтвердженням факту існування форс-мажорних обставин довідкою територіального органу Торгово-Промислової Палати України. У будь-якому разі строк надання висновку не повинен перевищувати більш як 30 (тридцять) календарних днів.

Відповідно до п. 7.5. Договору не повідомлення або несвоєчасне повідомлення чи/ або несвоєчасне надання висновку, позбавляє потерпілу Сторону права посилатися на вказані обставини, як на підставу звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов`язань по цьому Договору.

Укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.

Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору.

Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не повідомляв позивача про існування форс-мажорних обставин, як то передбачено Договором, а тому скаржник позбавляється права посилатися на існування форс-мажорних обставин, як на підставу звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов`язань за Договором.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що умовами договору, а саме специфікацій, сторони встановили, що виконання зобов`язань за договором з боку відповідача в частині оплати за поставлений товар мали відбутися до 01.12.2021 року, тобто до виникнення форс-мажорних обставин, на які посилається скаржник.

Щодо посилань скаржника на приписи ст. 233 Господарського кодексу України, то приймаючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції застосував вказану статтю, та зменшив розмір пені та штрафу, який було заявлено до стягнення на 50%.

За частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв`язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 Цивільного кодексу України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.

Колегія суддів також звертає увагу, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі №910/12876/19).

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Прогрес" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 року у справі №927/240/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 року у справі № 927/240/23 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/240/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.10.2023 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

Т.П. Козир