Постанова

від 04.10.2023 по справі 910/4125/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2023 р. Справа№ 910/4125/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Козир Т.П.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Прокопенко Б.О.,

від відповідача - Пилипчук І.І.,

від третьої особи - Плахотнік Р.А.,

розглянувши апеляційні скарги

Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 (повний текст рішення складено 11.08.2023)

у справі № 910/4125/23 (суддя Ковтун С.А.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІА"

до Київської міської ради

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про розірвання договору оренди, -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Товариство з обмеженою відповідальністю "СІА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про розірвання договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок завершення будівництва на земельних ділянках багатоповерхових житлових будинків і паркінгу та передача їх для утримання та експлуатаційного обслуговування, а також у зв`язку з тим, що фактичне користування земельними ділянками припинилося, позивач добровільно відмовився від права користування земельними ділянками, й відповідно право позивача на оренду земельної ділянки, на якій розташовані побудовані останнім об`єкти нерухомості, припиняється в силу закону. Однак, звернення позивача про дострокове розірвання спірного договору залишено відповідачем без відповіді, чим порушені права позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року позовні вимоги задоволено повністю.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 18.04.2017 року за №79, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "СІА" та Київською міською радою. Присуджено до стягнення з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІА" 2 684, 00 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю передбачених ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі", які в даному випадку є підставою для розірвання договору оренди землі за рішенням суду.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Київська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують факт передачі новозбудованих будинків на баланс ОСББ чи іншій експлуатуючій організації, а також відсутні документи, які б свідчили про оформлення права постійного користування/оренди земельними ділянками. Також скаржник вважає, що матеріали справи не містять доказів підтвердження сплати позивачем орендних платежів, що свідчить про не доведеність добросовісності орендаря. Крім того, скаржник з посиланням на ст. 32 Закону України «Про оренду землі» зазначає, що позивач не вказав та не підтвердив, що Київській міській раді буде виплачена орендна плата за один календарний рік з дня припинення договірних зобов`язань.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4125/23.

11.09.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/4125/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року у справі №910/4125/23, розгляд справи призначено на 04.10.2023 року.

22.09.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 04.10.2023 року представники відповідача надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.12.2016 року Київська міська рада ІІІ сесії VІІІ скликання за результатами розгляду проекту рішення "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "СІА" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-громадської забудови з об`єктами соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури на вул. Євгена Сверстюка (колишня вул. Марини Раскової), 4 у Дніпровському районі м. Києва" на пленарному засіданні прийняла рішення за № 701/1705 (далі - Рішення №701/1705, т.1, а.с. 9-11) про:

- затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ "СІА" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-громадської забудови з об`єктами соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури на вул. Євгена Сверстюка (колишня вул. Марини Раскової), 4 у Дніпровському районі м. Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, заява ДЦ №01005-000226366-014 від 17.11.2016, справа № Д-7908);

- передачу ТОВ "СІА", за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельних ділянок площею 7,1915 га (кадастровий номер 8000000000:63:018:0003, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000356412016); площею 0,1082 га (кадастровий номер 8000000000:63:018:0016, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000386122016); площею 0,0046 га (кадастровий номер 8000000000:63:018:0021, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000386112016); площею 0,1838 га (кадастровий номер 8000000000:63:018:0022, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000386102016); площею 0,0430 га (кадастровий номер 8000000000:63:018:0023, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000386082016); площею 0,0253 га (кадастровий номер 8000000000:63:018:0024, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000386062016) - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-громадської забудови з об`єктами соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури на вул. Євгена Сверстюка (колишня вул. Марини Раскової), 4 у Дніпровському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з переходом права власності на майно (договори купівлі-продажу нерухомого майна від 19.12.2013 №№ 5525, 5526 та договір про поділ нерухомого майна від 19.12.2013 року № 5524);

- розірвання договору на право тимчасового користування землею на умові оренди від 23.06.1999 № 63-5-00014 земельної ділянки площею 7,1915 га (кадастровий номер 8000000000:63:018:0003), укладеного між Київською міською радою та ВАТ "Галактон" для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд на вул. Євгена Сверстюка (колишня вул. Марини Раскової), 4 у Дніпровському районі м. Києва, з моменту державної реєстрації договору оренди земельної ділянки з ТОВ "СІА".

В подальшому, 18.04.2017 року Київська міська рада та товариство з обмеженою відповідальністю "СІА" уклали договір оренди земельних ділянок № 79 (далі - Договір оренди), предметом якого є надання в оренду на 10 (десять) років земельних ділянок - кадастровий номер 8000000000:63:018:0003 площею 7,1915 га; кадастровий номер 5000000000:63:018:0016 площею 0,1082 га; кадастровий номер 8000000000:63:018:0021 площею 0,0046 га; кадастровий номер 8000000000:63:018:0022 площею 0,1838 га; кадастровий номер 5000000000:63:018:0023 площею 0,0430 га; кадастровий номер 8000000000:63:018:0024 площею 0,0253 га, що по вул. Євгена Сверстюка (колишня вул. Марини Раскової), 4 у Дніпровському районі м. Києва. (т.1, а.с. 18-25).

Відповідно до п. 11.4. Договору договір може бути розірваний, зокрема, за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, в порядку встановленому законом.

Згідно з п. 3.1. Договору, договір укладено на 10 (десять) років, відповідно даний договір діє до 18.04.2027 року.

Як зазначає позивач, за проектом будівництва передбачалось шість багатоквартирних будинків та один наземний паркінг, які були введені в експлуатацію та передані в обслуговування обслуговуючій компанії.

У доказ вказаних доводів, позивачем долучено до матеріалів справи наступні документи:

Будинок за № 1 (вул. Євгена Сверстюка, 6):

- акт готовності об`єкта до експлуатації від 01.02.2019 року (т.1, а.с. 46-49);

- сертифікат введення об`єкта в експлуатацію серії ІУ №163191300770 від 10.05.2019 року (т.1, а.с. 50);

- договір № 10/06-Г/О від 10.06.2019 року, укладений з ТОВ "Столичний комфорт" на утримання та технічне обслуговування житлового будинку (т.1, а.с. 51-55;

- акт приймання-передачі будинку для утримання та експлуатаційного обслуговування від 10.06.2019 року (т.1, а.с. 56-57);

Будинок за № 2 (вул. Євгена Сверстюка, 6-А):

- акт готовності об`єкта до експлуатації від 01.07.2019 року (т.1, а.с. 58-61);

- сертифікат введення об`єкта в експлуатацію серії ІУ №163191900981 від 09.07.2019 року (т.1, а.с. 62-63);

- договір № 10/07-19-Г/О-2 від 10.07.2019 року, укладений з ТОВ "Столичний комфорт" на утримання та технічне обслуговування житлового будинку (т.1, а.с. 64-68);

- акт приймання-передачі будинку для утримання та експлуатаційного обслуговування від 10.07.2019 року (т.1, а.с. 69-70);

Будинок за № 3 (вул. Євгена Сверстюка, 6-В):

- акт готовності об`єкта до експлуатації від 31.03.2020 року (т.1, а.с. 71-74);

- сертифікат введення об`єкта в експлуатацію серії ІУ №163201201311 від 29.04.2020 року (т.1, а.с. 75-76);

- договір № 25/05-2020-0/Г-3 від 25.05.2020 року, укладений з ТОВ "Столичний комфорт" на утримання та технічне обслуговування житлового будинку (т.1, а.с. 77-81);

- акт приймання-передачі будинку для утримання та експлуатаційного обслуговування від 25 05.2020 року (т.1, а.с. 82-83);

Будинок за № 4 (вул. Євгена Сверстюка, 6-Г):

- акт готовності об`єкта до експлуатації від 03.11.2020 року (т.1, а.с. 84-87);

- сертифікат введення об`єкта в експлуатацію серії ІУ №123201120662 від 20.11.2020 року (т.1, а.с. 88-89);

- договір № б/н від 23.11.2020 року, укладений з ТОВ "Столичний комфорт" на утримання та технічне обслуговування житлового будинку (т.1, а.с. 90-94);

- акт приймання-передачі будинку для утримання та експлуатаційного обслуговування від 23.11.2020 року (т.1, а.с. 95-96);

Будинок за № 5 (вул. Євгена Сверстюка, 6-Д):

- акт готовності об`єкта до експлуатації від 10.06.2021 року (т.1, а.с. 97-102);

- сертифікат введення об`єкта в експлуатацію серії ІУ №123210610739 від 10.06.2021 року (т.1, а.с. 103-104);

- договір № 30/06/21-5 від 30.06.2021 року, укладений з ТОВ "Столичний комфорт" на утримання та технічне обслуговування житлового будинку (т.1, а.с. 105-109;

- акт приймання-передачі будинку для утримання та експлуатаційного обслуговування від 30.06.2021 року (т.1, а.с. 110-111);

Будинок за № 6 (вул. Євгена Сверстюка, 6-Є):

- акт готовності об`єкта до експлуатації від 29.07.2021 року (т.1, а.с. 112-119);

- сертифікат введення об`єкта в експлуатацію серії ІУ №123210809737 від 17.08.2021 року (т.1, а.с. 120-121);

- договір №25/08/21-0 від 25.08.2021 року, укладений з ТОВ "Столичний комфорт" на утримання та технічне обслуговування житлового будинку (т.1, а.с. 122-126);

- акт приймання-передачі будинку для утримання та експлуатаційного обслуговування від 25.08.2021 року (т.1, а.с. 127-128);

Паркінг (вул. Євгена Сверстюка, 6-М):

- акт готовності об`єкта до експлуатації від 05.10.2021 року (т.1, а.с. 129-135);

- сертифікат введення об`єкта в експлуатацію (витяг з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва) серії ІУ №1232110555327 від 07.10.2021 року (т.1, а.с. 136-142);

- договір №01/11/21-Г-О/П від 01.11.2021 року, укладений з ТОВ "Столичний комфорт" на утримання та технічне обслуговування паркінгу (т.1, а.с. 143-147);

- акт приймання-передачі паркінгу для утримання та експлуатаційного обслуговування від 01.11.2021 року (т.1, а.с. 148-149).

В подальшому, 13.02.2023 року позивач звернувся до відповідача (листом №13-02/22-1, отриманий відповідачем 14.02.2023 року) та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (отриманий 20.02.2023 року) про дострокове припинення Договору оренди на підставі ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі". (т.1, а.с. 160-163). Докази направлення та отримання даного листа також долучено до матеріалів справи. (т.1, а.с. 164-169).

Однак, як зазначає позивач, Київська міська рада відповідь на вказаний лист не надала.

Також, відповідно до витягу з інформаційної системи органів ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та цільовими фондами станом на 09.02.2023 року у позивача відсутня заборгованість з орендних платежів. Наявне позитивне сальдо з орендної плати у розмірі 1 245 154, 59 грн. (т.1, а.с. 158-159).

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що Київська міська рада безпідставно ухиляється від дострокового припинення спірного договору з позивачем, в той час коли таке право у позивача виникає з ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі"

Місцевий господарський суд задовольняючи позов встановив, що позивачем надано належні документи (акти приймання-передачі будинку/паркінгу для утримання та експлуатації), які свідчать про припинення орендарем використання орендованої земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-громадської забудови з об`єктами соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури на вул. Євгена Сверстюка (колишня вул. Марини Раскової), 4 у Дніпровському районі м. Києва та неможливість використання її позивачем, а тому оскільки відповідач ухиляється від дострокового припинення спірного договору наявні всі підстави для розірвання договору оренди землі за рішенням суду.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України, ч. 8 ст. 93 Земельного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на час спірних правовідносин) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, іншою особою, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі", на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Частиною ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частин 2-4 статті 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Так само ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Також, у п. 11.4 договору оренди сторони погодили умову про припинення договору оренди шляхом його розірвання за рішенням суду у порядку, встановленому законом.

Отже, виходячи із наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування, як органу розпорядження землею.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі", після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію добросовісний орендар земельної ділянки, наданої для потреб будівництва та обслуговування відповідного об`єкта, має право на першочергове укладення договору оренди землі на строк до 50 років або припинення дії договору оренди землі.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що завершення будівництва та прийняття до експлуатації об`єкта будівництва є підставою для припинення на вимогу орендаря договору оренди земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво, що може бути вчинено також шляхом розірвання договору оренди в судовому порядку, у тому числі в разі відсутності згоди на припинення договору з боку орендодавця.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.06.2018 року по справі № 910/178941/17, від 19.05.2020 року по справі № 910/10752/19.

Також колегія суддів звертає увагу, що з аналізу наведених приписів законодавства вбачається, що:

- припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування, як органу розпорядження землею комунальної власності;

- після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію в орендаря, на підставі ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду землі», виникає право на дострокове припинення дії договору оренди, відтак, враховуючи тлумачення відповідного законодавства крізь призму його реального застосування, завершення будівництва має розглядатися в контексті припинення орендарем користування наданою йому для будівництва земельною ділянкою, а такі обставини можуть бути підтверджені, зокрема, доказами передачі права власності на новозбудований об`єкт нерухомості іншій особі, передачі новозбудованого багатоквартирного будинку на баланс ОСББ чи іншої експлуатуючої організації, оформлення права власності, оренди чи постійного користування на земельну ділянку.

Отже, колегія суддів зазначає, що право позивача (як добросовісного орендаря) на дострокове припинення дії договору оренди землі у зв`язку із завершенням будівництва на підставі частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі" способом його розірвання диспозитивно унормовано законом.

Аналогічна правова позиція вже неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.06.2018 року у справі № 910/17652/17, від 12.06.2018 року у справі № 910/18941/17, від 27.11.2019 року у справі № 910/4540/19, від 27.03.2019 року у справі № 925/315/18 та від 24.01.2023 року у справі №910/10865/19.

Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06).Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід`ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05).

На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів при вирішенні даної справи виходить саме з вищевказаних висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 24.01.2023 року у справі №910/10865/19.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд у постановах від 27.03.2019 року по справі № 925/315/18, від 04.03.2020 року по справі № 910/7294/19 зазначив, що сам факт завершення будівництва не свідчить про факт припинення користування орендарем наданою йому для будівництва земельною ділянкою, що є підставою для розірвання договору оренди землі на підставі закону та ці події, як правило, не співпадають в часі. Факт припинення користування земельною ділянкою може бути підтверджений, зокрема, доказами передачі права власності на новозбудований об`єкт нерухомості іншій особі, передачі новозбудованого багатоквартирного будинку на баланс ОСББ чи іншої експлуатуючої організації, оформлення права власності, оренди чи постійного користування на земельну ділянку в порядку, встановленому ст. 41, 42 Земельного Кодексу України.

Так законом, що встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до ч. 5 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Згідно з п. 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 року, датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката. (ч.2, п. 3 вказаного Порядку).

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції і з чим погоджується колегія суддів позивачем надано акти готовності об`єкта до експлуатації, сертифікати введення об`єкта в експлуатацію, договори, укладені з ТОВ "Столичний комфорт" на утримання та технічне обслуговування житлових будинків акти приймання-передачі будинків для утримання та експлуатаційного обслуговування.

Колегією суддів вище зазначено детально про зазначені докази, тому доводи скаржника стосовно відсутності в матеріалах справи документів, що підтверджують факт передачі новозбудованих будинків на баланс ОСББ чи іншій експлуатуючій організації не знаходять свого підтвердження.

Отже, оцінивши наявні у справі докази, як кожен окремо, так і у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про фактичне припинення права користування орендарем (позивачем) земельними ділянками кадастрові номера: 8000000000:63:018:003, 8000000000:63:018:0016, 8000000000:63:018:0021, 8000000000:63:018:0022, 8000000000:63:018:0023 та 8000000000:63:018:0024, що є об`єктами договору оренди земельних ділянок від 18.04.2017 року (п. 2.1. Договору), у зв`язку з чим у позивача виникло право на одностороннє дострокове припинення указаного договору оренди земельних ділянок, на яких здійснювалось будівництво, шляхом його розірвання в судовому порядку відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі", а також право на що обумовлено п. 11.4 , п. 11.6 договору оренди.

Також, колегія суддів не погоджується з висновком скаржника щодо відсутності в матеріалах справи доказів підтвердження сплати позивачем орендних платежів, що свідчить про не доведеність добросовісності орендаря, оскільки в матеріалах справи наявний витяг з інформаційної системи органів ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та цільовими фондами відповідно до якого, станом на 09.02.2023 року у позивача відсутня заборгованість з орендних платежів та наявне позитивне сальдо з орендної плати у розмірі 1 245 154, 59 грн. (т.1, а.с. 158-159).

Щодо посилання скаржника на ст. 32 Закону України «Про оренду землі» колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2, ст. 32 Закону України «Про оренду землі» у разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення - за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов`язань, а також випадків розірвання договору оренди землі у зв`язку із забрудненням (потенційним забрудненням) орендованої земельної ділянки вибухонебезпечними предметами.

Отже, нормами вказаної вище статті передбачено право орендодавця на отримання орендної плати на перед, тому відсутність пропозиції з боку позивача, що Київській міській раді буде виплачена орендна плата за один календарний рік з дня припинення договірних зобов`язань не спростовує висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову.

З приводу доводів скаржника щодо відсутності у позивача права укладати договір на утримання та технічне обслуговування житлових будинків із експлуатуючою організацією колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 12, ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник зобов`язаний передати закінчений будівництвом та підключений до інженерних мереж житловий будинок, що споруджувався із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, об`єднанню співвласників або власнику, або експлуатуючій організації протягом ста двадцяти календарних днів з дня його прийняття в експлуатацію.

Отже, в даному випадку передбачено не лише право, а й обов`язок позивача передати закінчений будівництвом будинок експлуатуючій організації.

Також, колегія суддів враховує, що п. а) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України передбачено припинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із добровільною відмовою орендаря від такого права, що є окремою підставою для одностороннього розірвання договору оренди землі.

Водночас, у листі заяві №13-02/23-1 від 13.02.2023 року, позивач посилався саме на наявність підстави, обумовленої ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі".

Отже, позивачем доведено, що він не використовує у жодний спосіб земельні ділянки, що є об`єктом оренди за договором, через будівництво вказаних об`єктів та їх передачі суб`єктам господарювання, і підставою для розірвання договору є, зокрема, завершення будівництва об`єктів, тобто досягнення мети, з якою надавалися земельні ділянки за цим договором, введення об`єктів будівництва в експлуатацію та передача їх іншим особам, тобто фактичне припинення використання позивачем земельної ділянки.

Відтак, доводи відповідача щодо заперечень проти розірвання договору оренди землі - є безпідставними, а також не були доведені належними засобами доказування ні в суді першої інстанції під час розгляду справи, ні в суді апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Київської міської ради задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданих апеляційних скаргах, скаржниками не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року у справі №910/4125/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року у справі № 910/4125/23 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4125/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.10.2023 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

Т.П. Козир