Постанова

від 26.09.2023 по справі 908/2609/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 908/2609/17(908/1359/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

скаржника - адвокат Колодочка Г.В.

ліквідатор - арбітражний керуючий Бакулін І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

від 17.04.2023

та на рішення Господарського суду Запорізької області

від 10.11.2022

у справі № 908/2609/17(908/1359/22)

за позовом: Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН"

до відповідачів: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо комерційна фірма Дрогобицький завод автомобільних кранів"; 2. Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький завод автомобільних кранів"

про визнання правочину недійсним

в межах справи № 908/2609/17

про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький завод автомобільних кранів",-

ВСТАНОВИВ:

1. Постановою Господарського суду Запорізької області від 29.12.2017 боржника - Публічне акціонерне товариство "Дрогобицький завод автомобільних кранів" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру в порядку статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

2. В межах вказаної справи про банкрутство надійшов позов Приватного акціонерного товариства "Юнікон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо комерційна фірма Дрогобицький завод автомобільних кранів" та Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький завод автомобільних кранів" про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя за іпотечним договором від 17.05.2010.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.11.2022 року у справі № 908/2609/17(908/1359/22) в задоволенні позову відмовлено.

4. Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Юнікон" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2023 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Рух касаційної скарги

6. 18.07.2023 Приватне акціонерне товариство "ЮНІКОН" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2023 та на рішення господарського суду Запорізької області від 10.11.2022 у справі № 908/2609/17(908/1359/22), підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" у справі № 908/2609/17(908/1359/22) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Огородніка К.М., судді - Банаська О.О., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2023.

8. Ухвалою Верховного Суду від 31.07.2023 у складі колегії суддів Білоуса В.В. - головуючого, Банаська О.О., Огородніка К.М. відкрито касаційне провадження у справі № 908/2609/17(908/1359/22) за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2023 та на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.11.2022, призначено вказану касаційну скаргу до розгляду на 26.09.2023 о 10:15 год.

9. Розпорядженням В.о. заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.09.2023 № 29.2-02/2723 у зв`язку із обранням Рішенням зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2023 №12 судді Банаська О.О. до Великої Палати Верховного Суду відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (зі змінами та доповненнями), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 908/2609/17(908/1359/22).

10. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2023, справу № 908/2609/17(908/1359/22) за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2023 та на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.11.2022 розподілено колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.

11. Ухвалою Верховного Суду від 19.09.2023, зокрема, прийнято касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2023 та на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.11.2022 у справі № 908/2609/17(908/1359/22), колегією суддів Касаційного господарського суду у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я. до свого провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

12. Не погоджуючись з ухваленою постановою, Приватним акціонерним товариством "Юнікон" подано касаційну скаргу в якій останнє просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

13. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

13.1 Судами попередніх інстанцій порушено приписи статті 86 Господарського процесуального кодексу України, не застосовано приписи статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 37 Закону України "Про іпотеку" та неправильно застосовано приписи статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 927/531/18, від 22.09.2022 у справі № 902/858/15.

13.2 Судами попередніх інстанцій не враховано, що контрагент з яким боржник уклав оспорюваний договір є пов`язаною особою відносно боржника, а також не досліджено яка сума вимог іпотекодержателя фактично задоволена оспорюваним договором.

13.3 Судами попередніх інстанцій не досліджено обставин щодо того, що фактична ринкова вартість відчуженого боржником за оспорюваним договором майна є значно вищою ніж його вартість, що була визначена оцінкою яка міститься у матеріалах справи, а також значно вища суми вимог іпотекодержателя.

13.4 Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що відчуження майна відбулося в період дії мораторію на відчуження майна, встановленого статтею 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

13.5 Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою відсутність доказів які б підтверджували наявність реального боргу боржника за кредитним договором.

14. Представник скаржника в судовому засіданні 26.09.2023 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених у ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

15. Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо комерційна фірма Дрогобицький завод автомобільних кранів" та Арбітражним керуючим Бакуліним І.С. подано відзиви на касаційну скаргу в яких останні просять закрити касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

16. Скаржником подано відповідь на відзиви в якій останній просить задовольнити касаційну скаргу.

17. Арбітражний керуючий Бакулін І.С. в судовому засіданні 26.09.2023 заперечив проти касаційної скарги.

Розгляд клопотань Верховним Судом

18. Як вже було зазначено, Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо комерційна фірма Дрогобицький завод автомобільних кранів" та Арбітражним керуючим Бакуліним І.С. подано відзиви на касаційну скаргу в яких останні просять закрити касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

19. Вказані клопотання мотивовано тим, що спірним правочином не зачіпаються, не порушуються і не оспорюються жодні права та законні інтереси скаржника, оскільки спірне майно за жодних обставин не могло бути включене до ліквідаційної маси боржника і не могло бути використане для задоволення вимог будь-яких інших кредиторів, ніж ТОВ "Універсам Тополя". Також, арбітражний керуючий Бакулін І.С. в судовому засіданні 26.09.2023 посилався на те, що набрало законної сили судове рішення про закриття провадження у справі № 908/2609/17 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький завод автомобільних кранів", в межах якої розглядається цей позов.

20. Арбітражний керуючий Бакулін І.С. в судовому засіданні 26.09.2023 підтримав вказані клопотання

21. Представник скаржника в судовому засіданні 26.09.2023 заперечив проти вказаних клопотань.

22. Розглянувши вказані клопотання колегія суддів дійшла наступних висновків.

22.1 Колегія суддів зазначає, що у статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

22.2 Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

22.3 Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

22.4 У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

22.5 Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

22.6 Враховуючи наведене, з огляду на зміст аргументів касаційної скарги, які стосуються, в тому рахунку того, що фактична ринкова вартість відчуженого боржником за оспорюваним договором майна є значно вищою ніж його вартість, що була визначена оцінкою яка міститься у матеріалах справи, а також значно вища суми вимог іпотекодержателя, незастосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та неврахування правових висновків Верховного Суду, передчасними є аргументи вказаних клопотань про закриття касаційного провадження, оскільки такі аргументи касаційної скарги, в цьому випадку, підлягають дослідженню під час касаційного розгляду по суті.

22.7 Окрім того, в ухвалі Верховного Суду від 31.07.2023 колегія суддів дійшла висновку про відкриття касаційного провадження у справі № 908/2609/17(908/1359/22) за вказаною касаційною скаргою, з огляду на відсутність заперечень учасників справи проти відкриття касаційного провадження та з огляду на те, що касаційна скарга відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України, щодо її форми та змісту.

22.8 Щодо посилань арбітражного керуючого Бакуліна І.С. на набрання законної сили судовим рішенням про закриття провадження у справі № 908/2609/17 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький завод автомобільних кранів", в межах якої розглядається цей позов, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 20.01.2021 у справі № 5017/2833/2012 звернув увагу, що у разі закриття/припинення провадження в справі про банкрутство, розгляд спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство завершується їх розглядом по суті суддею, якому були передані такі справи автоматизованою системою документообігу суду, з ухваленням відповідного судового рішення, що узгоджується з принципом "незмінності складу суду", задля недопущення створення для сторін перешкод у реалізації права на судовий захист і загрози сутності гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права сторін на доступ до суду та ефективний засіб захисту упродовж розумного строку.

22.9 З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відмову у задоволенні вказаних клопотань.

Позиція Верховного Суду

23. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

24. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

25. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

26. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

26.1 17.05.2010 між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (надалі - Банк) та Публічним акціонерним товариством "Дрогобицький завод автомобільних кранів" (надалі - ПАТ "ДЗАК", боржник) було укладено кредитний договір №ВКЛ 88/10 про надання позичальнику кредиту в сумі 3 750 000 доларів США зі строком повернення кредиту - не пізніше 16.05.2011. До договору вносились сторонами зміни, які були оформлені у вигляді договорів про внесення змін до кредитного договору №ВКЛ 88/10 від 17.05.2010 (том 51 справи про банкрутство а.с. 7- 67).

26.2 З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 17.05.2010 року №ВКЛ 88/10 зі змінами та доповненнями, сторони уклали ряд договорів забезпечення, зокрема, іпотечний договір від 17.05.2010, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Лаганяк Р.І. за реєстровим №617 (том 51 справи про банкрутство, а.с.8-79).

26.3 Згідно умов вказаного іпотечного договору в редакції договору про внесення змін від 01.04.2011 (том 51 а.с.80-87) предметом іпотеки є нерухоме майно за адресою: Львівська область, місто Дрогобич, вул. Гайдамацька, буд. 22, а саме:

- будівля гальванічного цеху - цех №8 (Л-2), загальною площею 4220,8 м.кв., номер об`єкту в РПВН 25191351;

- будівля корпусу №1 - цех №2 та №10 (Б-1), загальною площею 24 608,2 м.кв., номер об`єкту в РПВН 32378479;

- будівля адміністративно-побутових приміщень корпусу №1 - цехів №2 та №10 з перехідними галереями (А-3), загально площею 5408,5 м.кв., номер об`єкту в РПВН 32378409;

- будівля корпусу №3 - цех № 5 (Н-1), загальною площею 3572,2 м.кв. номер об`єкту в РПВН 32378105;

- будівля корпусу №3 - цех №8 (Л-1), загальною площею 3437,9 м.кв., номер об`єкту в РПВН 32378320;

- будівля цеху гідроциліндрів - цех №8 (М-1), загальною площею 2638,0 м.кв., номер об`єкту в РПВН 32378801;

- будівля побутових приміщень корпусу №3 - цехів №5 та №8 з їдальнею та переходом (К-3), загальною площею 1908,1 м.кв., номер об`єкту в РПВН 32378916;

- будівля корпусу басейну "Синевір" /павільйон ванн/ (А-2), загальною площею 1048,1 м. кв.; чаша плавального басейну (В), зовн. розм. 50,9 х 22,12 (В); навіс з кладовою (Б-1) загальною площею 33,2 м.кв., номер об`єкту в РПВН 12553895;

- будівля котельної (басейну) (Г-1), загальною площею 182,0 м.кв., номер об`єкту в РПВН 32378695;

- будівля дошкільної установи № 1 "Журавлик" А-2, загальною площею 2 592,1 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Дрогобич, вулиця Грушевського, будинок 9, номер об`єкту нерухомого майна в РПВН 5996803.

26.4 Згідно умов договору іпотеки за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням та відшкодувати витрати у повному обсязі, розмір якої (вимоги) визначається на момент здійснення задоволення та визначається за критеріями, передбаченими умовами договору кредиту.

26.5 За вказаним кредитним договором виникла заборгованість і Банк звернувся до господарського суду Львівської області з двома позовами - справа № 914/171/13 про стягнення заборгованості за кредитним договором (грошових коштів), справа № 914/172/13 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

26.6 25.11.2013 було видано наказ Господарського суду Львівської області у справі № 914/171/13 (за позовом АТ "ВТБ Банк" до ПАТ "ДЗАК") про стягнення заборгованості за кредитним договором.

26.7 26.11.2013 видано наказ господарського суду Львівської області у справі № 914/172/13 (за позовом АТ "ВТБ Банк" до ПАТ " ДЗАК" про звернення стягнення на предмет іпотеки).

26.7 Реалізація іпотечного майна здійснювались і державним виконавцем і Банком в межах виконання судового рішення у справі № 914/171/13 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

26.8 04.10.2017 державним виконавцем проведено реалізацію майна боржника - прилюдні торги в межах виконавчого провадження з виконання наказу від 25.11.2013 у справі № 914/171/13.

26.9 Згідно Акту № 41103649/14 від 04.10.2017 державного виконавця торги не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників, проте Банк (стягувач), виявив бажання придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна (іпотечного майна - будівлі дошкільної установи № 1 "Журавлик").

26.10 Інше майно, яке було предметом договору іпотеки № 617, на прилюдні торги не передавалось, у власність Банку (стягувача) не переходило.

26.11 27.10.2017 здійснено державну реєстрацію зміни обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (знято обтяження з іпотечного майна - з будівель дошкільної установи № 1 "Журавлик").

26.12 27.10.2017 оформлюється державним реєстратором - приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М.М. свідоцтво про право власності АТ "ВТБ Банк" на іпотечне майно; здійснюється державна реєстрація права власності АТ "ВТБ Банк" на згадане іпотечне майно.

26.13 Іпотека на інше майно, що є предметом договору іпотеки № 617, залишається в силі, право іпотекодержателя на інше майно залишається у Банка.

26.14 06.11.2017 між Банком (Первісний кредитор) та ТОВ "ФК "Фактор Груп" (Новий кредитор) укладено договір № 06/11/2017/1 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором, за умовами якого Банк відступив Новому кредитору всі вимоги (повністю) за основним зобов`язанням - Кредитним договором № ВКЛ 88/10 (том 1 справи № 908/2609/17(908/1359/22), а.с.36-40).

26.15 На виконання цього договору сторони уклали акти приймання-передачі документації та приймання-передачі прав вимоги до договору №06/11/2017/1 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення від 06.11.2017 року (том 51 справи про банкрутство а.с.242-243).

26.16 06.11.2017 між Банком (Первісний кредитор) та ТОВ "ФК "Фактор Груп" (Новий кредитор) укладається Договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, за умовами якого Банк відступив Новому кредитору всі вимоги (повністю) за похідними зобов`язаннями, в тому числі за договором іпотеки № 617 (крім будівель дошкільної установи № 1 "Журавлик", оскільки Банк на той момент уже набув права власності на цей об`єкт і, відповідно, не міг відступити право вимоги на нього, внаслідок того, що право іпотеки саме на це іпотечне майно вже було припиненим).

26.17. 07.11.2017 між ТОВ "ФК "Фактор Груп" (Первісний кредитор) та ТОВ "Універсам "Тополя" (Новий кредитор) (13.09.2019 ТОВ "Універсам "Тополя" припинено шляхом приєднання до ТОВ "Виробничо комерційна фірма Дрогобицький завод автомобільних кранів") укладено договори про відступлення права вимоги за кредитним договором в повному обсязі та за іпотечними договорами, в тому числі за договором іпотеки № 617 (том 1 справи № 908/2609/17 (908/1359/22), а.с.41-42).

26.18 12.12.2017 між ПАТ "Дрогобицький завод автомобільних кранів" (іпотекодавець) та ТОВ "Універсам "Тополя" (іпотекодержатель) (13.09.2019 ТОВ "Універсам "Тополя" припинено шляхом приєднання до ТОВ "Виробничо комерційна фірма Дрогобицький завод автомобільних кранів") укладено оспорюваний у цій справі договір про задоволення вимог іпотекодержателя за іпотечним договором від 17.05.2010.

27. Обґрунтовуючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив, зокрема, із наступного.

27.1 Подання Позивачем, який є кредитором у справі про банкрутство Боржника з 23.05.2018, позову про визнання недійсним Договору про задоволення вимог іпотекодержателя після спливу більше 4-х років з дати, коли йому стало відомо про порушення, на його думку, прав кредитора Боржника, є недобросовісним користуванням належними позивачу процесуальними правами, і відповідно, порушенням ним статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

27.2 Позивач 23.05.2018 став кредитором у справі про банкрутство ПАТ "ДЗАК", тому за наявності підстав для захисту його порушених прав мав право подати даний позов у строк до 24.05.2021.

27.3 Таким чином, позивачем пропущено позовну давність щодо пред`явлення вимог про визнання недійсним Договору про задоволення вимог інотекодержателя, що згідно частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог повністю.

28. Обґрунтовуючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, із наступного.

28.1 Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

28.2 Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстраці1.

28.3 У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

28.4 Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

28.5 Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

28.6 договори від 06.11.2017 між Банком та ТОВ "ФК "Фактор Груп" про відступлення права вимоги грошових зобов`язань та про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, а також договори від 07.11.2017 між ТОВ "ФК "Фактор Груп" та ТОВ "Універсам "Тополя" про відступлення права вимоги за кредитним договором та за іпотечними договорами, в тому числі за договором іпотеки № 617 не оскаржувались та є чинними.

28.7 Отже, уклавши оспорюваний правочин, його сторони жодним чином не порушили ні вимоги діючого на час його укладення законодавства, ні права інших кредиторів боржника. Задоволення вимог інших кредиторів, в тому числі позивача, не могло бути проведене за рахунок спірного нерухомого майна, оскільки таке майно не включається до ліквідаційної маси банкрута. Саме іпотекодержатель має право на задоволення своїх вимог за рахунок спірного іпотечного майна, як то передбачає Закон України "Про іпотеку" та законодавство про банкрутство.

28.8 З огляду на вищевикладені мотиви суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості правової позиції скаржника, колегія суддів не надає оцінку іншим доводам апеляційної скарги, оскільки є встановленим, що позивач не довів заявлені ним позовні вимоги, порушення його прав та законних інтересів. Вказане є підставою для відмови в задоволенні позову.

29. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає передчасними вказані висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

30. В силу частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

31. Приписами частини першої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

32. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

33. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині другій статті 15 Цивільного кодексу України.

34. Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

35. За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

36. У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 наведено висновок щодо можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених в тому числі нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, з огляду на те, що законодавство про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

37. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України.

38. Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

39. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

40. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

41. Виходячи з аналізу статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" наведена норма у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника підлягає застосуванню у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито під час дії цього Закону та до правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

42. У зв`язку з викладеним, враховуючи, що провадження у цій справі про банкрутство порушено 29.12.2017 на підставі заяви боржника в порядку статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній з 19.01.2013), наявні правові підстави для застосування при розгляді заяви кредитора про визнання недійсним спірного договору з підстав недійсності правочину, положень статті 20 вказаного Закону.

43. В цьому випадку спірний договір укладено в межах "підозрілого періоду" (протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, а саме за 17 днів до такого порушення), встановленого статтею 20 вказаного Закону.

44. Згідно частини першої статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора, зокрема з підстав здійснення боржником відчуження або придбання майна за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

45. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

46. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

47. Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

48. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

49. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

50. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

51. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (див. висновки сформовані у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

52. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

53. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

54. Процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого, зокрема, є рівномірне і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника.

55. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

56. Колегія суддів зазначає, що позови боржника, в тому рахунку немайнові про визнання недійсними правочинів, можуть впливати на формування складу активів боржника з огляду на положення статті 216 Цивільного кодексу України (застосування наслідків з огляду на визнання правочину недійсним), статті 388 Цивільного кодексу України (витребування майна від добросовісного набувача після визнання договору недійсним), статті 400 (витребування майна від недобросовісного набувача) та можуть призводити до зміни ліквідаційної маси боржника, що в свою чергу впливає на права кредиторів у справі про банкрутство.

57. Колегія суддів зауважує, що предметом спору у цій справі позовного провадження, яке розглядається в межах справи банкрутство є визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя за іпотечним договором.

58. У преамбулі Кодексу України з процедур банкрутства унормовано, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

59. Відтак, рішення у справах позовного провадження, які розглядаються в межах справи про банкрутство, у порядку встановленому статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, результатом розгляду яких може бути зміна, збільшення ліквідаційної маси боржника, можуть впливати як на права і охоронювані законом інтереси кредиторів у справі про банкрутство так і самого боржника.

60. При цьому, кредитор боржника може мати похідний інтерес у стягненні коштів, іншого майна з третіх осіб на користь боржника, зокрема і у процедурі банкрутства. Інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника є похідним від такого інтересу боржника. Тому позови, спрямовані на поповнення (недопущення зменшення) ліквідаційної маси, є позовами на користь як боржника, якому належить ліквідаційна маса, так і кредитора (останній має до цієї маси інтерес так званого другого порядку). Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 911/1245/21 (911/3210/20).

61. Згідно частини четвертої статті 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", чинного як на момент укладення оспорюваного правочину (12.12.2017) так і на момент відкриття провадження у справі про банкрутство боржника (29.12.2017), а також протягом майже двох наступних років після такого відкриття, визначено, що майно банкрута яке є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов`язаннями, які воно забезпечує. Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду. Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов`язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси.

62. З огляду на викладене, передчасними є висновки суду апеляційної інстанції про не доведення позивачем порушення його прав та законних інтересів укладенням оспорюваного правочину з посиланням на те, що задоволення вимог інших кредиторів, в тому числі позивача, не могло бути проведене за рахунок спірного нерухомого майна, оскільки таке майно не включається до ліквідаційної маси банкрута.

63. Також, з огляду на викладене, передчасними є і висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для надання оцінки аргументам скаржника, зокрема про фраудаторність оспорюваного правочину те, що спірний договір був укладений з заінтересованою особою, що відчуження зазначеного майна за спірним договором було вчинене на користь заінтересованої особи, про те, що спірним договором було завдано збитків кредиторам і боржнику внаслідок відчуження майна за ціною, яка фактично була значно менше фактичної ринкової вартості майна, а також про те, що на момент відчуження цього майна у боржника уже були значні збитки, тобто наявного майна не вистачило для задоволення вимог усіх кредиторів.

64. Крім того, виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

65. Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

66. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц.

67. Разом з тим, всупереч наведеному, судом першої інстанції не було надано оцінки аргументам позивача по суті спору, при цьому суд не врахувавши вимоги статті 261 Цивільного кодексу України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, відмовляючи в задоволенні вимог позивача, дійшов передчасного висновку про застосування наслідків спливу позовної давності, без з`ясування обставин щодо того, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду.

68. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

69. Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

70. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

71. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

72. Оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідають.

73. З огляду на викладене, аргументи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.

74. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

75. Разом з тим, з огляду на вищенаведене, враховуючи те, що Суд дійшов висновку про необхідність дослідження та встановлення фактичних обставин справи, що в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

76. Згідно пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

77. З огляду на зазначене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи порушено норми процесуального права - статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, судом першої інстанції неправильно застосовано норму матеріального права - статті 261 Цивільного кодексу України, а судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права - статей 20, 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а тому рішення суду першої інстанції від 10.11.2022 та постанову суду апеляційної інстанції від 17.04.2023 слід скасувати, а справу № 908/2609/17(908/1359/22) слід направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

78. При новому розгляді суду необхідно належним чином дослідити обставини щодо наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину, в тому рахунку обставини щодо того, чи є інша сторона правочину заінтересованою особою відносно боржника, встановити наявність чи відсутність правових підстав для застосування позовної давності до заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених у цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення.

79. Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що судові рішення у справі № 908/2609/17(908/1359/22) підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2023 та на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.11.2022 у справі № 908/2609/17(908/1359/22) задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2023 та рішення Господарського суду Запорізької області від 10.11.2022 у справі № 908/2609/17(908/1359/22) скасувати.

3. Справу № 908/2609/17(908/1359/22) направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді К. М. Огороднік

В. Я. Погребняк