Рішення

від 05.10.2023 по справі 120/6310/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 р. Справа № 120/6310/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Махнівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач), які подані його представником - адвокатом Виростко Альбіном Вікторовичем (далі - представник позивача, адвокат Виростко А.В.) до Махнівської сільської ради (далі відповідач, сільська рада) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач у листопаді 2021 року звернувся до відповідача з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території Вовчинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області загальною площею 1,7941 га, за кадастровим номером 0521481000:03:003:0151.

Однак рішенням 17 сесії 8 скликання Махновської сільської ради від 21.12.2021 № 85-17-08 "Про детальне вивчення та перенесення на слідуюче засідання про затвердження проектів землеустрою щодо відведення у власність громадян за межами населених пунктів" відповідач вирішив перенести на наступне засідання питання щодо розгляду вищевказаного клопотання, при цьому, як вказує позивач, про прийняте рішення сільської ради повідомлено не було.

На думку позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не прийняття рішення за результатами розгляду його клопотання про затвердження проекту землеустрою, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Ухвалою від 29.05.2023 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

15.06.2023 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву. Так, заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що 21.12.2022 Махнівською сільською радою розглянуто клопотання ОСОБА_1 від 17.11.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийнято рішення №85-17-08 про перенесення розгляду даного питання на наступне засідання сесії сільської ради. Перенесення розгляду клопотання представник відповідача аргументує тим, що на розгляд сесії в той день було винесено 84 клопотання аналогічного змісту, тому для уточнення місць розташування земельних ділянок (в натурі на місцевості), перевірки щодо достовірності наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволів на розробку проектів землеустрою, виникла необхідність надати час відділу землеустрою Махнівської сільської ради, для виконання вказаних заходів. В подальшому, у зв`язку з військовою агресією рф щодо України, внесено зміни в земельне законодавство, якими заборонено безоплатну передачу земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації під час воєнного стану.

За таких обставин, як зазначає представник відповідача, на даний час такі рішення на сесію не виносяться та клопотання позивача буде розглянуто шляхом прийняття рішення після закінченню воєнного стану в Україні. Відтак, відповідач вважає заявлений позов безпідставним та в його задоволенні просить відмовити.

16.06.2023 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій останній вказує на хибність доводів відповідача та повторно наголошує, що Махнівська сільська рада всупереч приписам ч. 9 ст. 118 ЗК України не прийняла рішення про затвердження проекту землеустрою у визначений строк.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку суд встановив, що 29.11.2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням від 17.11.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,7941 га, кадастровий номер 0521481000:03:003:0151, розташованої на території Вовчинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Рішенням 17 сесії 8 скликання Махнівської сільської ради від 21.12.2021 № 85-17-08 "Про детальне вивчення та перенесення на наступне засідання про затвердження проектів землеустрою щодо відведення у власність громадян за межами населених пунктів" відповідач вирішив перенести на наступне засідання ради питання щодо розгляду вищевказаного клопотання позивача, однак про прийняте рішення позивача не повідомив.

З метою отримання інформації щодо розгляду свого клопотання, позивач через свого представника звернувся до Махнівської сільської ради з запитом, в якому, окрім іншого, просив повідомити про стан розгляду поданого клопотання.

Листом від 10.02.2023 за вих. № 311 відповідач надав представнику позивача завірені копії клопотання позивача, рішення сесії ради та витяг з протоколу засідання земельної комісії.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття по суті рішення за результатами розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,7941 га, кадастровий номер 0521481000:03:003:0151, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

За змістом п. "б" ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За приписами частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, законом гарантовано право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, не більше як 2,0 гектара.

Порядок набуття права на землю визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частин 9, 10 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Частиною 8 статті 186 ЗК України передбачено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

При цьому, положеннями ч. 10 ст. 186 ЗК України визначено, що висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.

Отже, чинним законодавством чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або відмовляє у його затвердженні.

При цьому, у випадку відмови у затвердженні проекту землеустрою, таке рішення має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

За приписами ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 59 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі також Закон № 280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Такі питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (ст. 26 Закону №280/97-ВР).

Із аналізу наведених норм можна дійти висновку, що саме на пленарних засіданнях органом місцевого самоврядування вирішуються питання щодо земельних відносин. Водночас, за наслідком розгляду клопотання про затвердження розробленої документації із землеустрою, обов`язковим є прийняття саме рішення про його затвердження чи/або про відмову у його затвердженні.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 826/8858/16 від 05.05.2020, №826/8108/16 від 18.06.2020 та інших.

При цьому, суд зазначає, що неприйняття рішення про затвердження проекту землеустрою не може підміняти рішення про відмову у його затвердженні, оскільки положення ст. 186 ЗК України зобов`язує уповноважений орган у такому рішенні навести вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Положення ЗК України не передбачають випадків, коли орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за результатом розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою може не прийняти позитивного або негативного для заявника рішення.

Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 23.11.2021 у справі №580/704/21.

Також, Верховний Суд у цій постанові дійшов висновку про те, що відсутність рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою або відмову у його затвердженні, після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи, свідчить про допущення суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем прийнято рішення від 21.12.2021 №85-17-08, яким вирішено перенести на наступне засідання сесії розгляд клопотань, в тому числі ОСОБА_1 , про затвердження проекту землеустрою.

Суд зазначає, що Махнівська сільська рада, будучи уповноваженим органом місцевого самоврядування на розпорядження бажаної для позивача земельної ділянки, була зобов`язана у двотижневий строк з дня отримання належним чином розробленого та погодженого у встановленому законом порядку проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки прийняти рішення про затвердження такого проекту та передачу у власність позивача відповідної земельної ділянки або рішення про відмову у затвердження проекту землеустрою.

Натомість, відповідач з непередбачених законом підстав вирішив перенести питання щодо затвердження проекту землеустрою на наступне засідання.

Суд зазначає, що виходячи з аналізу статті 118 ЗК України та інших пов`язаних з нею норм цього Кодексу, можна дійти висновку, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Тобто процедура безоплатного отримання земельних ділянок громадянами чітко регламентується законом. Така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо вирішення "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання зазначеними органами встановленої законом процедури є обов`язковим.

Суд також враховує, що порушення органом місцевого самоврядуванням процедури передачі земельних ділянок у власність, з огляду на дотримання позивачем визначених законодавством вимог, є порушенням конституційного принципу належного урядування, що знайшов закріплення, зокрема у статті 6 (органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України), статті 8 (в Україні визнається і діє принцип верховенства права), статті 19 (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Відтак суд вважає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", Законом України "Про місцеве самоврядування", без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду клопотання позивача.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 1,7941 га для ведення особистого селянського господарства, за кадастровим номером: 0521481000:03:003:0151, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом, відповідачем не прийнято по суті поданого позивачем клопотання жодного з передбачених ст. 118 ЗК України рішень (про затвердження чи відмову у затвердженні проекту землеустрою). В той же час, рішення про затвердження проекту землеустрою є адміністративним актом, прийняттю його повинна передувати визначена законом адміністративна процедура.

Зобов`язання у затвердженні проекту землеустрою без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем не здійснено повну перевірку відповідності заяви позивача та доданих до неї документів вимогам законодавства, а тому не можна стверджувати, що подані ним документи є належними та допустимими для прийняття позитивного рішення.

Отже, не досягнення реалізації усіх необхідних умов для затвердження проекту землеустрою унеможливлює прийняття судом рішення про зобов`язання затвердити такий.

Виходячи зі згаданого вище принципу "належного врядування", суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

Відтак при вирішенні цієї справи суд враховує положення ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, оскільки з матеріалів справи вбачається існування обставин, які безпосередньо впливають на вирішення питання про затвердження проекту землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність позивача спірної земельної ділянки, суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його клопотання про затвердження розробленого проекту землеустрою з урахуванням оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Одночасно із цим суд враховує, що у зв`язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває донині.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:

5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Зазначене виключає підстави для повторного розгляду відповідачем в період діє воєнного стану поданого позивачем клопотання, оскільки це прямо суперечитиме Закону України від 24 березня 2022 року № 2145-XI та фактично покладатиме на Раду обов`язок прийняти рішення, ухвалення якого цим Законом заборонено.

З урахуванням викладеного суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання Махнівської сільської ради з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за наслідками розгляду цієї справи, у двотижневий строк після завершення (припинення або скасування) в Україні воєнного стану повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17.11.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 1,7941 га, кадастровий номер 0521481000:03:003:0151, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вовчинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Отже, у зв`язку з частковим задоволенням позову, судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 536,80 грн., тобто пропорційно розміру задоволених вимог (1/2) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги. При цьому на суд покладається обов`язок перевірити розмір цих витрат на предмет їх обґрунтованості та пропорційності.

Як встановлено судом, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача надано, зокрема, договір про надання правничої (правової) допомоги від 31.01.2023, який укладено між ОСОБА_1 (надалі Клієнт) та адвокатом Виростко А.В. (далі Адвокат).

Згідно з пунктом 1 цього Договору Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну Клієнту правничу (правову) допомогу, зокрема, але не виключно: представляти та захищати інтереси Клієнта перед фізичними, юридичними, посадовими особами, у будь-яких підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності та підпорядкування, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, зокрема, але не виключено в місцевих та апеляційних (цивільних, господарських, адміністративних) судах.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок та строки його сплати визначаються Сторонами у додаткових угодах до цього Договору.

Відповідно до Додаткової Угоди № 1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 31.01.2023 Сторони погодили, що розмір гонорару Адвоката за цим Договором визначається в залежності від обсягу щомісячних наданих правничих послуг. Адвокатський гонорар, визначається Адвокатом та сплачується Клієнтом протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання та підписання акта про прийняття-передачу наданих правничих послуг.

Як вбачається з п. 1 Акту прийняття-передачу наданих послуг, адвокатом Виростком А.В. з 31.01.2023 по 08.05.2023 надано Клієнту юридичні послуги відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги від 31.01.2023, а саме:

- зустріч з клієнтом, надання консультацій 60 хв.,

- пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складення стратегії представництва інтересів клієнта в судовому засіданні 60 хв.,

- складання та подання позовної заяви 120 хв.

Вартість послуг за період, вказаний у пункті першому цього Акту є фіксованим та становить 3000,00 грн.

Згідно з квитанцією до прибуткового ордера № 1/08-05 від 08.05.2023 позивач оплатила гонорар адвоката в сумі 3000,00 грн.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, в разі вирішення питання про відшкодування позивачам витрат на професійну правничу допомогу адвоката слід враховувати положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою врегульовано правила розподілу судових витрат, до яких окрім інших віднесено й витрати на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, кількість доказів та фактичних даних, які підлягали дослідженню адвокатом, приналежність цієї справи до справ незначної складності, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 1500 грн., що відповідатиме вимогам розумності, співмірності та є пропорційним до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Махнівської сільської ради щодо не прийняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 17.11.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,7941 га, кадастровий номер: 0521481000:03:003:0151, яка розташована на території Вовчинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Зобов`язати Махнівську сільську раду з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за наслідками розгляду цієї справи, у двотижневий строк після завершення (припинення або скасування) в Україні воєнного стану повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17.11.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 1,7941 га, кадастровий номер 0521481000:03:003:0151, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вовчинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 536,80 грн. (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Махнівської сільської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 1500 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Махнівської сільської ради.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 05.10.23.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Махнівська сільська рада (вул. Нікольського, 15, с. Махнівка, Хмільницький район, Вінницька область, 22133, код ЄДРПОУ 04328298).

СуддяСлободонюк Михайло Васильович