Постанова

від 03.10.2023 по справі 240/27024/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/27024/22

Головуючий у 1-й інстанції: Горовенко Анна Василівна

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

03 жовтня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П.

за участю:

секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Чернюк А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Житомирської міської ради в якому просив визнати протиправними та нечинними пункти 2 та 3 рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради №229 від 07.04.2022.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її. Додатково зазначив, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, має право на компенсації та пільги для громадян, віднесених до категорії 2, що передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796 від 29.02.1992. Однак, Виконавчий комітет Житомирської міської ради у пункті 2 та 3 рішення №229 від 07.04.2022 обмежив право окремих категорій громадян на пільговий проїзд у міському громадському транспорті на час воєнного стану, що є абсолютно незаконним, оскільки звужує зміст та обсяг прав осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема право на безоплатне користування міським громадським транспортом.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача та просила суд залишити її без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.11.1992 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р (2 категорії), відтак має право на пільги для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На засіданні Виконавчого комітету Житомирської міської ради 07 квітня 2022 року прийнято рішення №229 "Про організацію пасажирських перевезень міським громадським транспортом на час дії воєнного стану" (далі - Рішення №229 від 07.04.2022) (а.с. 3-4).

Відповідно до пункту 2 Рішення №229 від 07.04.2022 вирішено, що на час дії воєнного стану пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах здійснюються без застосування пільг на проїзд у громадському транспорті, окрім учасників бойових дій, територіальної оборони, військовослужбовців, працівників правоохоронних органів та цивільного захисту при виконанні службових обов`язків, дітей з інвалідністю та осіб, що їх супроводжують.

Згідно з пунктом 3 Рішення №229 від 07.04.2022 передбачено, що на час дії воєнного стану пасажирські перевезення на міському електротранспорті здійснюються без застосування пільг у громадському транспорті, у період до 10:00 год. та після 16:00 годин, окрім учасників бойових дій, територіальної оборони, військовослужбовців, працівників правоохоронних органів та цивільного захисту при виконанні службових обов`язків, дітей з інвалідністю та осіб, що їх супроводжують.

Вважаючи пункти 2 та 3 рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради 07 квітня 2022 року "Про організацію пасажирських перевезень міським громадським транспортом на час дії воєнного стану" протиправними та такими, що порушують його права на пільговий проїзд транспортом, як особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання протиправними та скасування пунктів 2 та 3 рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради №229 від 07.04.2022, оскільки доводи позивача про відсутність у нього права на безоплатне користування міським громадським транспортом, не знайшли свого підтвердження. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками враховуючи наступне.

За змістом статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до підпункту 2 пункту «а» статті 28 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованої постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Отже, вирішення питань про встановлення тарифів на транспортні послуги є виключною компетенцією виконавчих органів міських рад.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі Закон № 2344-III) автобусний маршрут загального користування - автобусний маршрут, на якому здійснюють регулярні пасажирські перевезення; перевезення пасажирів у звичайному режимі руху - перевезення пасажирів автобусами на маршруті загального користування з дотриманням усіх зупинок, передбачених розкладом руху; перевезення пасажирів в експресному режимі руху - перевезення пасажирів автобусами на маршруті загального користування, на якому є звичайний режим руху, з дотриманням зупинок, кількість яких за розкладом руху не перевищує 25% кількості зупинок при звичайному режимі руху; перевезення пасажирів у режимі маршрутного таксі - перевезення пасажирів на міському чи приміському автобусному маршруті загального користування за розкладом руху, в якому визначається час відправлення автобусів з початкового та кінцевого пунктів маршруту з висадкою і посадкою пасажирів чи громадян на їхню вимогу на шляху прямування автобуса в місцях, де це не заборонено правилами дорожнього руху.

Згідно вимог ст. 7 Закону № 2344-III забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на міських автобусних маршрутах загального користування - на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Частиною 1 ст. 31 Закону № 2344-III визначено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Отже, перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування (міських, приміських і міжміських, які не виходять за межі території області) повинне здійснюватись перевізником на підставі договору про організацію перевезень, який укладається з органом виконавчої влади та органом місцевого самоврядування (який у даному випадку є замовником перевезень). Зокрема, цим договором мають бути врегульовані такі питання:

- перелік маршрутів загального користування, які обслуговує перевізник;

- термін роботи перевізника;

- зобов`язання замовника щодо облаштування маршруту;

- розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів і регулювання тарифів, а також механізм їх виплати.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 29 Закону № 2344-III органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

На підставі ст. 37 Закону № 2344-III пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У ст. ст. 32, 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження, зокрема, забезпечення пільгового проїзду учнів, вихованців, студентів та педагогічних працівників до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, за рахунок видатків відповідних місцевих бюджетів. До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження, зокрема, встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення; делеговані повноваження зокрема, вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги.

За приписами Конституції України Україна є соціальною державою (ст.1), яка визнає людину найвищою соціальною цінністю (ст. 3), а також держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ст. 13).

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

У Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї, розподіл суспільного багатства згідно з принципом соціальної справедливості та піклування про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України вже здійснював тлумачення зазначених конституційних положень, а також сформулював юридичну позицію, за якою:

Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку.

Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.

Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики (абз. 5 та 6 п. 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 № 8-рп/2005)

Крім того, Конституційний Суд України вказав, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація; звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням (абз. 4 п.п. 5.2 п. 5 мотивувальної частини рішення від 22.10.2005 № 5-рп/2005).

Відповідно до положень ст. 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод.

Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення.

Саме тому, взявши на себе зобов`язання щодо соціального захисту громадян та надання конкретно визначених пільг, держава Україна не може довільно відмовлятися від своїх зобов`язань у сфері соціального захисту і перетворення права дітей з багатодітних сімей на декларативне у правовій державі є неприпустимим, оскільки права людини повинні мати ефективний практичний механізм їхньої реалізації та захисту.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.10.2019 у справі № 620/334/19.

Посилання відповідача на підставу для прийняття оскаржуваних пунктів на п.3 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" являється безпідставним та необґрунтованим, оскільки вказаним указом не надано повноважень виконавчим комітетам міської ради скасовувати чи обмежувати пільги для громадян, зокрема, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на пільговий проїзд.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою адміністративний позов задовольнити.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункти 2 та 3 рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради №229 від 07.04.2022.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.