Ухвала

від 05.10.2023 по справі 120/1208/22-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення апеляційної скарги

Справа № 120/1208/22-а

05 жовтня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б.

перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій» до Тульчинської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року позов задоволено.

Не погодившись із судовим рішенням, особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 , оскаржив його в апеляційному порядку.

Встановивши невідповідність апеляційної скарги вимогам ст.296 КАС України, Сьомим апеляційним адміністративним судом відповідно до ухвали від 26 вересня 2023 року залишено апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху. При цьому особі, яка подала апеляційну скаргу, запропоновано в строк протягом п`яти днів з дня отримання даної увхали усунути недоліки апеляційної скарги.

03 жовтня 2023 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків апеляційної скарги, надаючи оцінку якій, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 13 КАС передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на апеляційне оскарження закріплено також у статті 293 КАС і реалізується у спосіб подання в установленому порядку апеляційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Таким чином, реалізуючи передбачене статтею 55 Основного Закону право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється в його володільця у момент порушення чи оспорення останнього.

Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною, відтак, суд повинен встановити, серед іншого, в чому полягає порушення прав особи, яка подає апеляційну скаргу, оскаржуваним судовим рішенням.

Відповідно до частини 1 статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто передумовою апеляційного оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, є встановлення обставин, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. При цьому на відміну від частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, яка пов`язує право особи на звернення до адміністративного суду у тому числі із суб`єктивним критерієм, положення частини 1 статті 293 цього Кодексу крізь призму юридичної визначеності та сталості судового рішення гарантують особі право на апеляційне оскарження виключно у випадку, якщо така особа була учасником справи або суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Колегія суддів звертає увагу, що в ухвалі від 26 вересня 2023 року заявнику наголошувалось, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не вирішував питання про права, свободи, інтереси або обов`язки ОСОБА_1 . Вказане рішення Вінницького окружного адміністративного суду не містить вимоги зобов`язального характеру відносно заявника, а предметом спору у цій справі є бездіяльність Тульчинської міської ради щодо розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій" про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду з подальшим правом викупу, де оцінка надавалась виключно питанню дотримання відповідачем процедури розгляду заяви позивача, в результаті чого ухвалено рішення, яким зобов`язано Тульчинську міську раду розглянути заяву ТОВ "Меркурій" та прийняти відповідне рішення про задоволення заяви або надати вмотивовану відмову в задоволенні заяви.

При цьому, судом жодних висновків стосовно необхідності прийняття якогось конкретного рішення за результатами розгляду документації ТОВ "Меркурій", а саме проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду з подальшим правом викупу, зроблено не було.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів захисту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним та опосередкованим іншими правовідносинами.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є апелянт, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Будь-який інший правовий зв`язок між апелянтом і сторонами спору не може братися до уваги.

Зазначена правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, від 17 травня 2018 року у справі № 904/5618/17, від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, від 19 грудня 2018 року у справі № 826/37/17, від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17 та інших і є сталою.

В даному ж випадку, суд, надавши оцінку доводам заяви ОСОБА_1 відзначає, що останні фактично базуються на припущеннях заявника, що у випадку надання позивачу у справі, ТОВ "Меркурій", дозволу на розробку проекту землеустрою та його можливого подальшого затвердження, може виникнути ситуація, коли у належної ОСОБА_1 земельної ділянки, без будь-яких правових підстав, з`явиться ще один власник, що в подальшому може порушити конституційне право заявника на непорушність його права власності.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року у справі №800/541/16 підкреслено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Так, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийняте владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 640/16779/19.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Відтак, будь-яких нових обставин, які б надавали суду апеляційної інстанції можливість встановити яким чином оскаржуване судове рішення впливає на права, свободи та інтереси ОСОБА_1 на даному етапі, останнім не наведено.

Враховуючи вказане, станом на 05.10.2023 року вимоги ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом не виконані.

Згідно з ч.2 ст.298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, відповідно до яких апеляційна скарга підлягає поверненню скаржнику.

Керуючись ст.ст.169, 296, 298, 325, 328, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій» до Тульчинської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.

2. Копію ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.

3. Копію ухвали про повернення апеляційної скарги надіслати учасникам справи.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.