Рішення

від 05.10.2023 по справі 466/5889/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/5889/23

Провадження № 2/466/1680/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2023 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Донченка Ю.В.,

секретаря судового засідання Сирватка Н.В.,

Справа № 466/5889/23; Провадження № 2/466/1680/23

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ ««ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», третя особа на стороні відповідача: Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» про стягнення заборгованості по виплаті надбавки за вислугу років, виплаті допомоги на оздоровлення та компенсації моральної шкоди,

за участю позивач ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в :

05 червня 2023 року на адресу Шевченківського районного суду м.Львова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівського інституту ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» про стягнення заборгованості по виплаті надбавки за вислугу років, виплаті допомоги на оздоровлення та компенсації моральної шкоди, в якій позивач просила стягнути з відповідача заборгованість по виплаті надбавки за вислугу років, виплаті допомоги на оздоровлення в сумі 202 044, 94 грн. (182044,94 грн. як борг відповідача за невиплату надбавки за вислугу років й невиплату допомоги на оздоровлення, 20 000 грн. моральної шкоди).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що вона працює у Львівському інституті ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» з вересня 2003 року, а саме: з 01 вересня 2003 року до 08 листопада 2004 року - на посаді фахівця з виховної роботи з тримісячним випробувальним терміном; з 08 листопада 2004 року - на посаді завідувача практики та працевлаштування студентів; з 02 січня 2019 року - на посаді старшого викладача кафедри економіки та підприємництва за сумісництвом з погодинною формою оплати праці; з 01 червня 2021 року її переведено за основним місцем праці на посаду старшого викладача кафедри менеджменту, економіки та туризму; з 01 лютого 2022 року переведено за основним місцем праці на посаду фахівця з практики та працевлаштування. До моменту працевлаштування до навчального закладу наявний стаж роботи позивача становив 25 років 6 місяців 26 днів. Працюючи у Львівському інституті ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», зокрема, на посадах викладача, з нею укладалися трудові контракти, які передбачали погодинну оплату праці за виконання обов`язків, передбачених у контракті. Таким чином, заробітна плата складалась з плати проведених навчальних годин та іншої роботи, передбаченої контрактом без урахування доплат за вислугу років. Водночас, Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» всупереч вимогам ст.57 Закону України «Про освіту», абз.7 п.2.1, п.2.3. Розділу 2 «Положення про оплату праці працівників Навчального закладу», затвердженого Директором Львівського інституту МАУП від 24 грудня 2002 року, не проводив виплату надбавок за вислугу років й не надавав допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, що підтверджується наданою відповідачем довідкою про заробітну плату від 01 серпня 2022 року №93/22 про сукупний дохід за період роботи з 01 вересня 2003 року по 31 липня 2022 року.

Таким чином, на думку позивача, Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» порушив її право на отримання надбавок за вислугу років й допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки. Сума заборгованості згідно з розрахунком з 01 вересня 2003 року по 31 липня 2022 року складає 182 044, 94 грн.

Окрім цього, з огляду на неправомірні дії відповідача щодо невиплати позивачу, яка є інвалідом ІІІ групи за станом здоров`я, допомоги на оздоровлення, вона не мала можливості придбати необхідні ліки продовж останніх 20 років, що завдало їй моральних та фізичних страждань, остання просить стягнути з відповідача моральну шкоду, розмір якої оцінює в середньому 1000 грн. за кожен рік незаконних діянь відповідача у сукупній сумі 20 000 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2023 вищезазначену справу передано до розгляду судді Донченко Ю.В.

09 червня 2023 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Львова залишено подану позовну заяву без руху та надано строк для усунення недоліків.

17 липня 2023 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Львова відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за поданою позовною заявою.

08 серпня 2023 року на адресу Шевченківського районного суду м.Львова надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить стягнути з Львівського інституту ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» заборгованість по виплаті надбавки за вислугу років, виплаті допомоги на оздоровлення у сумі 210 226, 71 грн., з них 182 044, 94 грн. як борг відповідача за невиплату надбавки за вислугу років та виплати допомоги на оздоровлення, 2334 грн. 3 відсотка річних, 5887, 77 грн. інфляційні втрати, 20 000 грн. моральної шкоди.

У своїх уточненій позовній заяві позивач доповнила, що в силу висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 16 травня 2018 року у справі 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі 646/14523/15-ц і від 10 квітня 2018 року у справі 910/10156/17 та ст.625 ЦК України, відповідач зобов`язаний також сплатити їй штрафні санкції у вигляді 3 % річних від суми боргу та інфляційні втрати в розмірі 8221,77 грн., з розрахунку заборгованості від 31 грудня 2022 року.

23 серпня 2023 року представником ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», відокремленим структурним підрозділом якого є Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» подано відзив на позовну заяву, в якому просить застосувати факт спливу строків позовної давності щодо звернення до суду із даним позовом відповідно до ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, та відмовити повністю в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву представник також покликається й на те, що позивач лише з 01.06.2021 року по 01.02.2022 року за основним місцем роботи займала посаду педагогічного працівника, та жодного разу не зверталася до керівництва Академії із відповідною заявою щодо розгляду можливості здійснити виплати на оздоровлення. Окрім цього, Законом України «Про освіту» та Положенням про оплату праці працівників ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональної Академії управління персоналом» передбачено саме право на здійснення працівникам виплат за вислугу років та інших виплат (на оздоровлення), а не обов`язок, та такі виплати здійснюються в межах закладеного державного бюджету.

07 вересня 2023 року позивач ОСОБА_1 подала заперечення на відзив на позовну заяву та заяву про уточнення до позовної заяви в частині визначення належного відповідача, а саме ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», код за ЄДРПОУ 00127522, та третьої особи на стороні відповідача Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», код ЄДРПОУ 25558766, оскільки саме з останнім позивач перебуває у трудових відносинах.

07 вересня 2023 року ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова заяву позивача ОСОБА_1 задоволено та замінено неналежного відповідача Львівського інституту ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на належного відповідача ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», код за ЄДРПОУ 00127522, та третю особу на стороні відповідача Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом».

18 вересня 2023 року представником відповідача адвокатом Телішевським І.Д. подано заперечення на відповідь на відзив.

19 вересня 2023 року ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова закрито підготовче провадження у вказаній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні повністю підтримала свої позовні вимоги та просила їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача з мотивів, наведених у відзиві до позовної заяви та запереченнях на відповідь на відзив.

Заслухавши думку позивача, представника відповідача, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд вважає, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Львівського інституту ПрАТ ««ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», який є структурним підрозділом ПрАТ ««ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», на посаду фахівця з виховної роботи з 01 вересня 2003 року з посадовим окладом 350 гривень на місяць з трьохмісячним випробувальним терміном, що підтверджується наказом директора Львівського інституту МАУП від 01 вересня 2003 року №52-ВК та відповідним записом в трудовій книжці позивача.

Згідно з наказом від 08 листопада 2004 року №67-ВК ОСОБА_1 переведено на посаду завідувача практики та працевлаштування студентів з 08 листопада 2004 року з посадовим окладом 550 гривень на місяць.

На підставі наказу від 19 грудня 2018 року № 43-ВК ОСОБА_1 прийнято на посаду старшого викладача кафедри економіки та підприємництва за сумісництвом з погодинною формою оплати праці з 02 січня 2019 року згідно з контрактом. Згідно з умовами вказаного трудового контракту від 19 грудня 2018 року, він укладений на строк з 02 січня 2019 року до 31 серпня 2019 року, за виконання обов`язків, передбачених контрактом, науково-педагогічному працівнику встановлюється оплата 25 грн. 20 коп. за одну годину роботи, та щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 56 днів.

Окрім цього, наказом від 28 грудня 2018 року №76-ВК ОСОБА_1 , завідувача практики та працевлаштування студентів, переведено на роботу на умовах неповного робочого часу на 0,75 посадового окладу згідно з штатним розписом із заробітною платою 3150 грн. на місяць з 01 січня 2019 року.

У подальшому, 30 серпня 2019 року між інститутом та ОСОБА_1 , яка працювала на посаді старшого викладача кафедри економіки та підприємництва за сумісництвом, укладено трудовий договір, строком з 01 вересня 2019 року до 31 серпня 2020 року на тих самих умовах, з урахуванням змін до контракту від 27 грудня 2019 року з оплатою за виконання обов`язків 29 грн. за одну годину роботи.

01 вересня 2020 року між інститутом та ОСОБА_1 , яка працювала в інституті на посаді старшого викладача кафедри економіки та підприємництва, укладено контракт, строком на один рік, та згідно зі змінами до нього позивачу встановлювалася погодинна оплата за викладання навчальних дисциплін 36 грн. 50 коп. за одну годину роботи.

На підставі заяви ОСОБА_1 , завідувача практики та працевлаштування студентів, з 05 травня 2021 року таку переведено на посаду старшого викладача кафедри економіки та підприємництва на 0,75 посадового окладу із заробітною платою 4650 грн. на місяць, що підтверджується наказом від 05 травня 2021 року №22-ВК.

Згідно з наказом від 01 червня 2021 року №45-ВК ОСОБА_1 , старшого викладача кафедри економіки та підприємництва, переведено на посаду старшого викладача кафедри менеджменту, економіки та туризму на 0,75 посадового окладу із заробітною платою 4650 грн. на місяць з 01 червня 2021 року.

В подальшому, 01 вересня 2021 року, між ОСОБА_1 , старшим викладачем кафедри менеджменту, економіки та туризму, та Львівським інститутом ПрАТ ««ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» укладено контракт строком на один рік, з 01 вересня 2021 року, згідно з умовами якого за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, науково-педагогічному працівнику встановлюються оплати 0,75 посадового окладу в розмірі 4650 грн. на місяць, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 56 днів та додаткова 2 дні.

На підставі наказу від 01 лютого 2022 року №7-ВК ОСОБА_1 , старшого викладача кафедри менеджменту, економіки та туризму, переведено на посаду фахівця з практики та працевлаштування на умовах неповного робочого часу на 0,25 посадового окладу згідно зі штатним розписом із заробітною платою 1725 грн. на місяць з 01 лютого 2022 року, та на даний час позивач надалі перебуває у трудових відносинах з Львівським інститутом ПрАТ ««ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом».

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що у період з 01 вересня 2003 року до 08 листопада 2004 року позивач ОСОБА_1 працювала за основним місцем праці на посаді фахівця з виховної роботи, з 08 листопада 2004 року на посаді завідувача практики та працевлаштування, з 05 травня 2021 року - на посаді старшого викладача кафедри економіки та підприємництва, з 01 червня 2021 року - на посаді старшого викладача кафедри менеджменту, економіки та туризму та з 01 лютого 2022 року на посаді фахівця з практики та працевлаштування, та за сумісництвом - на посаді старшого викладача кафедри економіки та підприємництва з 02 січня 2019 року по 05 травня 2021 року.

Також згідно з даними трудової книжки, до роботи в Львівському інституті ПрАТ ««ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» ОСОБА_1 працювала, зокрема, на посаді вихователя гуртожитку №1 Львівського кооперативного технікуму з 01.09.1983 року по 13.11.1985 року, 13.11.1985 року 01.09.1989 року була обрана головою учнівського профкому, 01.09.1989 року 01.09.1994 року зарахована в порядку переводу на посаду заступника директора технікуму по виховній роботі, 01.09.1994 року переведена на посаду викладача предмету «Бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності» та 27.08.2003 року звільнена за власним бажанням.

Діяльність навчальних закладів в Україні, незалежно від підпорядкування, типу, форм власності регламентується Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормативно-правовими актами, відповідно до яких здійснюється формування та утримання навчальних закладів.

Статтею 57 як Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року, так і чинного Закону України «Про освіту» від 05 вересня 2017 року встановлено, що держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам, зокрема, виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Водночас, відповідно до приписів ч.1 та ч.4 ст.61 Закону від 05 вересня 2017 року, оплата праці педагогічних і науково-педагогічних працівників здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджетів, коштів засновників, власних надходжень закладів освіти, грантів, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Педагогічним і науково-педагогічним працівникам встановлюються щомісячні надбавки за вислугу років у розмірах: понад три роки - 10 відсотків; понад 10 років - 20 відсотків; понад 20 років - 30 відсотків посадового окладу. Аналогічні норми містив й Закон від 23 травня 1991 року.

Дія Закону України «Про освіту» поширюється на всі види навчальних закладів, а ст.57 даного закону не робить виключень щодо гарантій педагогічним працівникам в залежності від формування фонду, з якого їм проводиться оплата праці.

Порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним працівникам і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року №78, яким запроваджено з 01 січня 2001 року виплату на оздоровлення педагогічним та науково-педагогічним працівникам. Також зазначеним нормативним актом визначено в яких випадках до педагогічного стажу зараховується час роботи на інших посадах, та передбачено, що педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти виплачуються надбавки за вислугу років щомісяця у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки - 10 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків і понад 20 років - 30 відсотків.

Згідно з п.6 вказаного Порядку стаж педагогічної роботи, який дає право на одержання надбавки за вислугу років, визначається, зокрема, на підставі трудової книжки.

При цьому, незалежно від наявності фінансування, вказаний Порядок лише регламентує порядок надання допомоги на оздоровлення та надбавки за вислугу років, однак не зупиняє дію норм ст.57, ст.61 Закону, якими закріплено гарантію обов`язкової виплати допомоги на оздоровлення та надбавки за вислугу років науково-педагогічним та педагогічним працівникам.

Окрім цього, згідно з роз`ясненнями, викладеними у Листі Міністерства освіти і науки України від 11 червня 2001 року № 1/9-223 №02-8/267 «Про виплату допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки», відповідно до пункту 4 зазначеної вище постанови допомога на оздоровлення при наданні у 2001 році щорічної відпустки виплачується працівникам, які обіймають посади педагогічних або науково-педагогічних працівників (за основною посадою), у розмірі 40 відсотків їх місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) незалежно від тижневого (річного) навчального навантаження або обсягу роботи, що виконується. При цьому виплата допомоги провадиться цим працівникам тільки за місцем основної роботи при наданні чергових відпусток згідно з графіком їх надання. Оскільки допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки педагогічним і науково-педагогічним працівникам відповідно до статті 57 Закону України «Про освіту» гарантовано державою, надання працівником заяви на її виплату не обов`язкове.

Таким чином, з аналізу наведеного вище Листа, який за своєю суттю лише деталізує норму ст.57 Закону України «Про освіту», передбачено не право, а обов`язок навчального закладу щодо виплат допомоги на оздоровлення, гарантованих державою.

З огляду на наведене та в силу вимог ст.22 Закону України «Про оплату праці», ст.9 КЗпП України норми абз.7 п.2.1. Розділу 2 «Положення про оплату праці працівників Львівського інституту Міжрегіональної Академії управління персоналом», затвердженого директором Львівського інституту МАУП від 24 грудня 2002 року в частині права закладу, а не обов`язку виплатити працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення, та п.2.7 Положення про оплату праці працівників ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» в частині можливості виплати грошової винагороди за вислугу років, суперечать нормам закону та є недійсними.

При цьому, відсутність в контрактах вказівки на додаткові пільги, гарантії та компенсації, а також відсутність заяви працівника про виплату відповідної допомоги не позбавляє останнього права на отримання таких виплат.

Відповідно до «Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963, до числа педагогічних працівників, зокрема, належать завідувач, керівник виробничої (навчальної) практики, старший викладач вищого навчального закладу І та ІІ рівня акредитації, вихователь.

Поряд з тим, у п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону «Про освіту» та ч. 1 ст.53 Закону України «Про вищу освіту» закріплено поняття педагогічної діяльності та науково-педагогічного, педагогічного працівника, які за своїм змістом є більш широкими та охоплюють осіб, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність; відповідно до трудового договору (контракту) професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-організаційну діяльність та мають відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання.

Ураховуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 , працюючи на посадах фахівця з виховної роботи, завідувача практики та працевлаштування, старшого викладача, фахівця з практики та працевлаштування, в силу своїх посадових обов`язків та за посадою належала до числа педагогічних працівників, відтак мала законні очікування на отримання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу та передбачену законом надбавку за вислугу років.

Проте, згідно з даними довідки про заробітну плату за період роботи з 01 вересня 2003 року по 31 липня 2022 року, а також наказу №19 від 27 січня 2023 року надбавка за вислугу років та допомога на оздоровлення у період з 01 вересня 2003 року до моменту подачі позовної заяви ОСОБА_1 не нараховувалася, внаслідок чого відповідач допустив перед позивачем заборгованість по виплаті надбавки за вислугу років у сумі 147 229 грн. 94 коп. та заборгованість по виплаті допомоги на оздоровлення у сумі 34 815 грн., що підтверджується поданим позивачем розрахунком за період з 01 вересня 2003 року до 01 лютого 2022 року, з яким погоджується суд та який не спростовано відповідачем.

Водночас, на переконання суду, є безпідставними вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, адже хоч в силу висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 16 травня 2018 року у справі 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі 646/14523/15-ц і від 10 квітня 2018 року у справі 910/10156/17 приписи статті 625 ЦК України поширюються як на договірні, так і на недоговірні грошові зобов`язання, однак такі не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, до якої входять основні, додаткові заробітні плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, моральної шкоди, тощо, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц.

Частина друга ст. 233 КЗпП України в редакції, що була чинна до моменту внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Поряд з тим, згідно з чинною редакцією статті 233 КЗпП України, а саме її частиною першою, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Водночас згідно з п. 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.

При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 строк звернення з даним позовом до суду не пропущено.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Позивач ОСОБА_1 визначила розмір компенсації за моральну шкоду, заподіяну їй незаконними діями відповідача, у розмірі 20 000 грн.

Разом з тим, суд, ураховуючи стан здоров`я потерпілої, яка згідно з випискою із акта огляду МСЕК до довідки ЛВА-1 №425710 та довідки до акта огляду серії 10-ААВ №110931 є інвалідом ІІІ групи, характер неправомірних дій відповідача, доведену позивачем глибину душевних страждань та обставини справи, дотримуючись принципу розумності, виваженості та справедливості, вважає, що вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню з визначенням її розміру у 10 000 грн., яка буде відповідати перенесеним позивачем моральним стражданням.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що позивач понесла судові витрати, пов`язані із розглядом справи, які складаються із судового збору, сплаченого при зверненні з позовом до суду, у розмірі 1073 грн. 60 коп., а отже в силу вимог ч.1 ст.141 ЦПК України підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 536, 80 грн.

На підстави викладеного, керуючись ст.ст. 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст.1, 57, 61 Закону України «Про освіту», ст. 52. Закону України «Про вищу освіту», ст.ст. 4, 5, 12, 19, 77-82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272,273, 354,355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» про стягнення заборгованості по виплаті надбавки за вислугу років, виплаті допомоги на оздоровлення та компенсації моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті надбавки за вислугу років у сумі 147 229 (сто сорок сім тисяч двісті двадцять дев`ять ) гривень 94 коп.

Стягнути з ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті допомоги на оздоровлення у сумі 34 815, 00 (тридцять чотири тисячі вісімсот п`ятнадцять) гривень.

Стягнути з ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 (десять тисяч) гривень.

Стягнути з ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 коп. судового збору.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ПрАТ ««ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», код ЄДРПОУ 00127522, юридична адреса: вул.Фрометівська, 2, м.Київ.

Текст рішення складено та підписано 05.10.2023 року.

Суддя Ю. В. Донченко