Постанова

від 12.02.2024 по справі 466/5889/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/5889/23 Головуючий у1інстанції: Донченка Ю.В.

Провадження № 22-ц/811/3175/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

розглянувшив порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ ««ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», третя особа на стороні відповідача: Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» про стягнення заборгованості по виплаті надбавки за вислугу років, виплаті допомоги на оздоровлення та компенсації моральної шкоди ,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Львівського інституту ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» про стягнення заборгованості по виплаті надбавки за вислугу років, виплаті допомоги на оздоровлення та компенсації моральної шкоди, в якій позивач просила стягнути з відповідача заборгованість по виплаті надбавки за вислугу років, виплаті допомоги на оздоровлення в сумі 202 044, 94 грн. (182044,94 грн. як борг відповідача за невиплату надбавки за вислугу років й невиплату допомоги на оздоровлення, 20 000 грн. моральної шкоди).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначала, що вона працює у Львівському інституті ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» з вересня 2003 року, а саме: з 01 вересня 2003 року до 08 листопада 2004 року - на посаді фахівця з виховної роботи з тримісячним випробувальним терміном; з 08 листопада 2004 року - на посаді завідувача практики та працевлаштування студентів; з 02 січня 2019 року - на посаді старшого викладача кафедри економіки та підприємництва за сумісництвом з погодинною формою оплати праці; з 01 червня 2021 року її переведено за основним місцем праці на посаду старшого викладача кафедри менеджменту, економіки та туризму; з 01 лютого 2022 року переведено за основним місцем праці на посаду фахівця з практики та працевлаштування. До моменту працевлаштування до навчального закладу наявний стаж роботи позивача становив 25 років 6 місяців 26 днів. Працюючи у Львівському інституті ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», зокрема, на посадах викладача, з нею укладалися трудові контракти, які передбачали погодинну оплату праці за виконання обов`язків, передбачених у контракті. Таким чином, заробітна плата складалась з плати проведених навчальних годин та іншої роботи, передбаченої контрактом без урахування доплат за вислугу років. Водночас, Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» всупереч вимогам ст.57 Закону України «Про освіту», абз.7 п.2.1, п.2.3. Розділу 2 «Положення про оплату праці працівників Навчального закладу», затвердженого Директором Львівського інституту МАУП від 24 грудня 2002 року, не проводив виплату надбавок за вислугу років й не надавав допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, що підтверджується наданою відповідачем довідкою про заробітну плату від 01 серпня 2022 року №93/22 про сукупний дохід за період роботи з 01 вересня 2003 року по 31 липня 2022 року.

Таким чином, на думку позивача, Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» порушив її право на отримання надбавок за вислугу років й допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки. Сума заборгованості згідно з розрахунком з 01 вересня 2003 року по 31 липня 2022 року складає 182 044, 94 грн.

Окрім цього, з огляду на неправомірні дії відповідача щодо невиплати позивачу, яка є інвалідом ІІІ групи за станом здоров`я, допомоги на оздоровлення, вона не мала можливості придбати необхідні ліки продовж останніх 20 років, що завдало їй моральних та фізичних страждань, остання просить стягнути з відповідача моральну шкоду, розмір якої оцінює в середньому 1000 грн. за кожен рік незаконних діянь відповідача у сукупній сумі 20 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 05 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» про стягнення заборгованості по виплаті надбавки за вислугу років, виплаті допомоги на оздоровлення та компенсації моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті надбавки за вислугу років у сумі 147 229 (сто сорок сім тисяч двісті двадцять дев`ять ) гривень 94 коп.

Стягнуто з ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті допомоги на оздоровлення у сумі 34 815, 00 (тридцять чотири тисячі вісімсот п`ятнадцять) гривень.

Стягнуто з ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 (десять тисяч) гривень.

Стягнуто з ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 коп. судового збору.

У решті позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржив відповідач ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом».

В своїй апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконними та необґрунтованими, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Звертає увагу, що судом першої інстанції не вірно встановлено той факт, що «...дія Закону України «Про освіту» поширюється на всі види навчальних закладів, а ст. 57 даного закону не робить виключень щодо гарантій педагогічним працівникам в залежності від формування фонду, з якого їм проводиться оплата праці ...».

Зазначає, що відповідно до ч. І ст. 57 Закону України "Про освіту", саме держава, а не заклад освіти, забезпечує педагогічним, науково-педагогічним працівникам, серед іншого, виплату надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу при наданні щорічної відпустки.

Такі виплати повинні були здійснюватись за рахунок державного бюджету, і мають бути передбачені Законом України "Про державний бюджет" на відповідні роки для цих цілей або повинні були передбачатися відповідні витрати державного бюджету. Приватний заклад освіти, зокрема і Апелянт, не може відповідати за гарантії держави, які не є імперативними для приватних закладів освіти. Держава, в свою чергу, не може гарантувати виплати з інших джерел, крім державного бюджету, а отже не може гарантувати виплати за рахунок приватного закладу освіти.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 61 Закону України «Про освіту» заклад освіти має право за рахунок власних надходжень та інших джерел, не заборонених законодавством. встановлювати педагогічним і науково-педагогічним працівникам доплати, надбавки, премії та інші види заохочень. Звертаємо увагу, що законодавець передбачив саме право, а не обов`язок закладів освіти щодо виплати надбавок, доплат тощо.

Також звертає увагу, що відповідно до абзацу 6 частини 2 статті 61 Закону України «Про освіту» засновник приватного закладу освіти має право встановлювати інші, ніж передбачено цим Законом, розмір і умови оплати праці, винагороди та допомоги для педагогічних і науково-педагогічних працівників. Отримані приватним закладом освіти публічні кошти розподіляються у порядку, визначеному законодавством для державних і комунальних закладів освіти. З даної норми вбачається, що приватний заклад освіти зобов`язаний виконати вимоги закону щодо розміру та умов оплати праці, передбачені ст. 57 Закону України «Про освіту» лише в разі отримання публічних коштів, а за власні кошти може встановлювати самостійно розмір та умови оплати праці, відмінні від тих, що передбачені Законом України «Про освіту».

Також покликаються на те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів завдання моральної шкоди.

Просять скасувати рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1ст. 369 ЦПК України).

Згідно із ч. 13ст. 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є стягнення суми, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості по виплаті надбавки за вислугу років, виплаті допомоги на оздоровлення та компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 , працюючи на посадах фахівця з виховної роботи, завідувача практики та працевлаштування, старшого викладача, фахівця з практики та працевлаштування, в силу своїх посадових обов`язків та за посадою належала до числа педагогічних працівників, відтак мала законні очікування на отримання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу та передбачену законом надбавку за вислугу років.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Матеріалами справи та судом встановлено, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Львівського інституту ПрАТ ««ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», який є структурним підрозділом ПрАТ ««ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», на посаду фахівця з виховної роботи з 01 вересня 2003 року з посадовим окладом 350 гривень на місяць з трьохмісячним випробувальним терміном, що підтверджується наказом директора Львівського інституту МАУП від 01 вересня 2003 року №52-ВК та відповідним записом в трудовій книжці позивача.

Згідно з наказом від 08 листопада 2004 року №67-ВК ОСОБА_1 переведено на посаду завідувача практики та працевлаштування студентів з 08 листопада 2004 року з посадовим окладом 550 гривень на місяць.

На підставі наказу від 19 грудня 2018 року № 43-ВК ОСОБА_1 прийнято на посаду старшого викладача кафедри економіки та підприємництва за сумісництвом з погодинною формою оплати праці з 02 січня 2019 року згідно з контрактом. Згідно з умовами вказаного трудового контракту від 19 грудня 2018 року, він укладений на строк з 02 січня 2019 року до 31 серпня 2019 року, за виконання обов`язків, передбачених контрактом, науково-педагогічному працівнику встановлюється оплата 25 грн. 20 коп. за одну годину роботи, та щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 56 днів.

Окрім цього, наказом від 28 грудня 2018 року №76-ВК ОСОБА_1 , завідувача практики та працевлаштування студентів, переведено на роботу на умовах неповного робочого часу на 0,75 посадового окладу згідно з штатним розписом із заробітною платою 3150 грн. на місяць з 01 січня 2019 року.

У подальшому, 30 серпня 2019 року між інститутом та ОСОБА_1 , яка працювала на посаді старшого викладача кафедри економіки та підприємництва за сумісництвом, укладено трудовий договір, строком з 01 вересня 2019 року до 31 серпня 2020 року на тих самих умовах, з урахуванням змін до контракту від 27 грудня 2019 року з оплатою за виконання обов`язків 29 грн. за одну годину роботи.

01 вересня 2020 року між інститутом та ОСОБА_1 , яка працювала в інституті на посаді старшого викладача кафедри економіки та підприємництва, укладено контракт, строком на один рік, та згідно зі змінами до нього позивачу встановлювалася погодинна оплата за викладання навчальних дисциплін 36 грн. 50 коп. за одну годину роботи.

На підставі заяви ОСОБА_1 , завідувача практики та працевлаштування студентів, з 05 травня 2021 року таку переведено на посаду старшого викладача кафедри економіки та підприємництва на 0,75 посадового окладу із заробітною платою 4650 грн. на місяць, що підтверджується наказом від 05 травня 2021 року №22-ВК.

Згідно з наказом від 01 червня 2021 року №45-ВК ОСОБА_1 , старшого викладача кафедри економіки та підприємництва, переведено на посаду старшого викладача кафедри менеджменту, економіки та туризму на 0,75 посадового окладу із заробітною платою 4650 грн. на місяць з 01 червня 2021 року.

В подальшому, 01 вересня 2021 року, між ОСОБА_1 , старшим викладачем кафедри менеджменту, економіки та туризму, та Львівським інститутом ПрАТ ««ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» укладено контракт строком на один рік, з 01 вересня 2021 року, згідно з умовами якого за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, науково-педагогічному працівнику встановлюються оплати 0,75 посадового окладу в розмірі 4650 грн. на місяць, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 56 днів та додаткова 2 дні.

На підставі наказу від 01 лютого 2022 року №7-ВК ОСОБА_1 , старшого викладача кафедри менеджменту, економіки та туризму, переведено на посаду фахівця з практики та працевлаштування на умовах неповного робочого часу на 0,25 посадового окладу згідно зі штатним розписом із заробітною платою 1725 грн. на місяць з 01 лютого 2022 року, та на даний час позивач надалі перебуває у трудових відносинах з Львівським інститутом ПрАТ ««ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом».

Таким чином, у період з 01 вересня 2003 року до 08 листопада 2004 року позивач ОСОБА_1 працювала за основним місцем праці на посаді фахівця з виховної роботи, з 08 листопада 2004 року на посаді завідувача практики та працевлаштування, з 05 травня 2021 року - на посаді старшого викладача кафедри економіки та підприємництва, з 01 червня 2021 року - на посаді старшого викладача кафедри менеджменту, економіки та туризму та з 01 лютого 2022 року на посаді фахівця з практики та працевлаштування, та за сумісництвом - на посаді старшого викладача кафедри економіки та підприємництва з 02 січня 2019 року по 05 травня 2021 року.

Також згідно з даними трудової книжки, до роботи в Львівському інституті ПрАТ ««ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» ОСОБА_1 працювала, зокрема, на посаді вихователя гуртожитку №1 Львівського кооперативного технікуму з 01.09.1983 року по 13.11.1985 року, 13.11.1985 року 01.09.1989 року була обрана головою учнівського профкому, 01.09.1989 року 01.09.1994 року зарахована в порядку переводу на посаду заступника директора технікуму по виховній роботі, 01.09.1994 року переведена на посаду викладача предмету «Бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності» та 27.08.2003 року звільнена за власним бажанням.

Діяльність навчальних закладів в Україні, незалежно від підпорядкування, типу та форм власності, регламентуєтьсяКонституцією України,Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормативно-правовими актами, відповідно до яких здійснюється формування та утримання навчальних закладів.

Відповідност. 46 Закону України «Про вищу освіту»учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах є педагогічні і науково-педагогічні працівники. Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників затвердженопостановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 р. № 963.

Статтею 57 Закону України «Про освіту»встановлено, що держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам виплати надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу залежно від стажу педагогічної роботиу таких розмірах: понад 3 роки - 10 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків,а такожвиплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки;

Дія Закону України «Про освіту» поширюється на всі види навчальних закладів, а ст.57 даного закону не робить виключень щодо гарантій педагогічним працівникам в залежності від формування фонду, з якого їм проводиться оплата праці.

З врахуванням вказаного, посилання відповідача на те, положення ст.. 57 Закону України «Про освіту» не поширюються на приватні навчальні заклади, до яких належить і ПрАТ «ВНЗ «МАУП», не заслуговують на увагу.

Порядок виплати надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення педагогічним і науково-педагогічним працівникам, який розроблено на виконаннястатті 57 ЗаконуУкраїни «Про освіту», затвердженопостановою Кабінету Міністрів України №78 від 31.01.2001 року.

Згідно п.1, 2 Порядку педагогічний працівник повинен мати педагогічний стаж, який зараховується йому за час перебування на посадах передбачених Переліком. Пунктом 6 Порядку визначено, що основним документом для визначення стажу педагогічної роботи є трудова книжка, що відповідно до законодавства підтверджує стаж роботи.

Відповідно до Переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів 3-4 рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно дост. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», затвердженогоПостановою КМУ №257 від 04.03.2004р. до таких осіб належать викладачі, доценти, професори вищих навчальних закладів 3-4 рівня акредитації. Згідно «Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963, до числа педагогічних працівників, зокрема, належать завідувач, керівник виробничої (навчальної) практики, старший викладач вищого навчального закладу І та ІІ рівня акредитації, вихователь.

Пунктом 21 ч. 1 ст. 1 Закону «Про освіту» та ч. 1 ст.53 Закону України «Про вищу освіту» закріплено поняття педагогічної діяльності та науково-педагогічного, педагогічного працівника, які за своїм змістом є більш широкими та охоплюють осіб, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність; відповідно до трудового договору (контракту) професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-організаційну діяльність та мають відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у Листі Міністерства освіти і науки України від 11 червня 2001 року № 1/9-223 №02-8/267 «Про виплату допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки», відповідно до пункту 4 зазначеної вище постанови допомога на оздоровлення при наданні у 2001 році щорічної відпустки виплачується працівникам, які обіймають посади педагогічних або науково-педагогічних працівників (за основною посадою), у розмірі 40 відсотків їх місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) незалежно від тижневого (річного) навчального навантаження або обсягу роботи, що виконується. При цьому виплата допомоги провадиться цим працівникам тільки за місцем основної роботи при наданні чергових відпусток згідно з графіком їх надання. Оскільки допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки педагогічним і науково-педагогічним працівникам відповідно до статті 57 Закону України «Про освіту» гарантовано державою, надання працівником заяви на її виплату не обов`язкове.

Таким чином, з аналізу наведеного вище Листа, який за своєю суттю лише деталізує норму ст.57 Закону України «Про освіту», передбачено не право, а обов`язок навчального закладу щодо виплат допомоги на оздоровлення, гарантованих державою.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 , працюючи на посадах фахівця з виховної роботи, завідувача практики та працевлаштування, старшого викладача, фахівця з практики та працевлаштування, в силу своїх посадових обов`язків та за посадою належала до числа педагогічних працівників, відтак мала законні очікування на отримання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу та передбачену законом надбавку за вислугу років.

Частково задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції вірно виходив з того, що незважаючи на вищевказані положення закону та за наявності у позивачки ОСОБА_1 права на виплату їй надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення, відповідач таких виплат не проводив, внаслідок чого допустив перед позивачкоюзаборгованість по виплаті надбавки за вислугу років 147 229 грн. 94 коп. та заборгованість по виплаті допомоги на оздоровлення у сумі 34 815 грн., що підтверджується поданим позивачем розрахунком за період з 01 вересня 2003 року до 01 лютого 2022 року.

Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано.

Безпідставними є покликання апелянта на контракт укладений між сторонами, оскільки статтею 22 Закону України «Про оплату праці»передбачено, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимогст. 9 КЗпП Україниумови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Таким чином, законом передбачено, що навіть при наявності угоди сторін в трудовий договір не можуть включатися умови, які погіршують становище працівника, тим більше умови, які дозволяють власнику в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина першастатті 237-1 КЗпП України).

КЗпП Українине містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, астаття 237-1 цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставістатті 237-1 КЗпП Україниздійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, другастатті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третястатті 23 ЦК України).

Тлумаченнястатті 23 ЦК Українисвідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц, постанову Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19).

Виходячи з положень статей16і23 ЦК Українита змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричиненняправо на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Встановивши порушення відповідачем трудових прав позивача, з врахуванням вимог розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди в сумі 10 000 грн. 00 коп., адже компенсація моральної шкоди в її грошовому еквіваленті має на меті забезпечити покращення психоемоційного стану особи, забезпечивши почуття справедливості, а не безпідставне збагачення.

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відповідно до вимог статей10,11,60 ЦПК Українидослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що незважаючи на вищевказані положення закону та за наявності у позивача права на виплату їй надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення, відповідач таких виплат не проводив, внаслідок чого допустив перед ОСОБА_1 заборгованість по виплаті надбавки за вислугу років у розмірі 147229, 94 грн. та заборгованість по виплаті допомоги на оздоровлення у розмірі 34 815 грн, а також вірно стягнув моральну шкоду.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку, що оскаржуване рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки її доводи вірних висновків суду не спростовують, рішення постановлено з додержанням норм процесуального права.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на вид судового рішення, яке переглядається, а також висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, підстави для зміни або розподілу судових витрат, за розгляд справи судами двох інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15.02.2024 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.