Постанова

від 03.10.2023 по справі 354/389/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/389/23

Провадження № 22-ц/4808/1061/23

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів Баркова В.А., Фединяка В.Д.,

за участю секретаря Возняк В.Д.

учасники справи

позивач ОСОБА_1

відповідач Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Гірське повітря» МОЗ України»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 20 червня 2023 року, ухвалене судом у складі судді Ваврійчук Т.Л.

у справі за позовом ОСОБА_1 до державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Гірське повітря» МОЗ України» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі,

в с т а н о в и в:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом з вищезазначеними вимогами, в обґрунтування яких зазначила, 09 вересня 2011 року згідно наказу №46-к була прийнята на роботу на посаду сестри медичної палатної з випробувальним терміном 3 місяці, а 01 січня 2012 року переведена на постійне місце роботи.

08 лютого 2023 року відповідач видав наказ №11/к/тр, яким звільнив її з роботи з 07 грудня 2022 року згідно п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Позивачка вважає, що наказ №11/к/тр від 08.02.2023 року винесений з порушенням вимог КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та норми Конституції про право на працю.

При звільненні порушено вимоги ст.ст.148,149 КЗпП України якими передбачено, що дисциплінарне стягнення за вчинення порушення трудової дисципліни застосовується безпосередньо за виявленням дисциплінарного проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення та не пізніше шести місяців з дня його вчинення, а перед застосування стягнення уповноважений орган повинен зажадати від порушника письмові пояснення. Проте зазначених вимог законодавства відповідачем не виконано, а тому наявні всі правові підстави для задоволення її позову та поновлення її на роботі на раніше займаній посаді.

Крім того зазначила, що неправомірними діями відповідача, які полягають у незаконному звільненні з роботи, їй було завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 90000 грн.

Зазначений розмір моральної шкоди позивачка обґрунтовує тим, що внаслідок протиправної поведінки відповідача їй було завдано моральних страждань, що порушило її нормальні життєві зв`язки і вимагало від неї як матері неповнолітньої дитини додаткових зусиль для організації праці та особистого життя і захисту своїх прав. З моменту звільнення у неї почали виникати дратівливість, що спричинило негативні емоції і переживання, порушення сну, що призвело до погіршення здоров`я, погіршення зору, що підтверджується висновком лікаря-офтальмолога.

Просила суд визнати незаконним та скасувати наказ №11/к/тр від 08.02.2023 року про звільнення та поновити її на роботі з часу звільнення. Стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 40200 грн, моральну шкоду в розмірі 90000 грн.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 20 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Гірське повітря» МОЗ України» про скасування наказу та поновлення на роботі, задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 , сестри медичної, зазначену в наказі державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Гірське повітря» МОЗ України» №11/к/тр від 08 лютого 2023 року з «07 грудня 2022 року» на «08 лютого 2023 року». У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Яремчанськогоміського судуІвано-Франківськоїобласті від20червня 2023року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржниця зазначила, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом №210-ІХ від 24 02 2022 року на території України введено воєнний стан. 15 03.2022 року прийнято Закон України №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відповідно до якого на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43,44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Закон №2136-ІХ не скасовує і не змінює норми КЗпП щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця. Зокрема, п. 4 ст. 40 К3пП Украйни передбачає розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) саме «без поважних причин».

Посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №235/5659/20, зазначила, що визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Саме з`ясування поважності відсутності позивача на роботі є визначальним фактом для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 К3пП України.

Зазначила, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (поновлення на роботі(, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особо зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права і інтереси.

Вказала, що ст. 237-1 КЗпП передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті з урахуванням інших обставин.

Зазначила, що законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин та враховувати докази, в тому числі письмові пояснення працівника.

Позивачка зазначила, що в неї не відбиралися пояснення щодо відсутності її на роботі, з наказом про звільнення, вчасно її не ознайомлено, а наявні в матеріалах справи докази відповідача є сумнівними, позивачка вважала себе такою, що перебуває у відпустці без збереження заробітної плати.

Умовами роботи позивачки не визначено її постійне місце роботи із зазначенням періоду часу перебування в конкретному місці. Відповідачем не надано графіку чергувань, з якого б вбачалось в який час і в якому місці чергування здійснює саме позивачка.

Вважає, що введення на території України воєнного стану та наявність загрози життю та здоров`ю є поважною причиною відсутності працівника на роботі.

Оскаржуваний наказ про звільнення за прогул без поважних причин не відповідає вимогам трудового законодавства, так як у ньому не зазначено всіх обставин вчинення працівником дисциплінарного проступку, коли саме він мав місце.

У спірних правовідносинах відповідач видав наказ про звільнення позивача поза межами строку для його застосування (ч. 1 ст. 148 КЗпП України) Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогул накладено поза межами місячного строку, який визначений ч. 1 ст. 148 КЗпП України, оскільки порушення трудової дисципліни є триваючим.

Крім того зазначила, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки суд вийшов за межі позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Гірське повітря» МОЗ України» зазначив, що між ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Гірське повітря» МОЗ України та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, стаж позивачки станом на 08 грудня 2022 року складав 11 років 2 місяці.

В порушення затвердженого робочого графіку ОСОБА_1 не вийшла на роботу з 09 год 00 хв 08.12.2022 року до 09 год 00 хв 09.12.2022 року; з 09 год 00 хв 13.12.2022 року до 09 год 00 хв, 14.12.2022 року; з 09 год 00 хв 18.12.2022 року по 09 год 00 хв 19.12.2022 року; 23.12.2022 року; 28-29.12.2022 року; з 09 год 00 хв 02.01.2023 року до 09 год 00 хв 03.01.2023 року; з 09 год 00 хв 07.01.2023 року до 09 год 00 хв 08.01.2023 року; з 09 год. 00 хв. 12.01.2023 року до 09 год 00 хв 13.01.2023 року та в подальшому до дня видачі позивачці оскаржуваного нею наказу про звільнення.

Про причини відсутності на роботі відповідно до затвердженого графіку відповідача, як роботодавця, на неодноразові листи з такими проханнями не повідомила, заяв про надання відпустки без збереження заробітної плати не подавала, після повернення з-за кордону на роботу не вийшла.

Наказом №11/к/тр від 08.02.2023 року ОСОБА_1 звільнена за прогул без поважної причини (п. 4 ст. 40 КЗпП України).

Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Гірське повітря» МОЗ України в розумінні Закону України «Про критичну інфраструктуру» та Постанови Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2020 р. № 1109 «Деякі питання об?єктів критичної інфраструктури» віднесено до категорії об`єкта критичної інфраструктури. Виходячи із завдань та мети діяльності, як об`єкта критичної інфраструктури, тривала відсутність на роботі ОСОБА_3 на протязі двох місяців в порушення затвердженого робочого графіку без поважних на те причин призвела до непередбачених ризиків у діяльності санаторію, як лікувального закладу охорони здоров`я критичної інфраструктури.

У рішенні суду першої інстанції зазначено, що у судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 вказала, що згідно робочого графіку вона мала вийти на зміну 08.12.2022 року по 09.12.2022 року, потім з 13 по 14.12.2022 року, але 08.12.2022 року на роботу не вийшла у зв`язку із виїздом за кордон на лікування.

Представник позивачки адвокат Підлуський В.Д. у судовому засіданні у суді першої інстанції зазначив, що позивачка у грудні 2022 року виїхала за кордон для проходження лікування. Докази про проходження лікування за кордоном позивачкою не надано та такі у матеріалах справи відсутні.

В апеляційній скарзі скаржниця зазначає, що введення на території України воєнного стану та наявність загрози життю та здоров`ю є поважною причиною відсутності працівника на роботі. Проте, наведені у апеляційній скарзі обґрунтування поважності причин відсутності ОСОБА_1 на роботі не узгоджуються із доводами позивачки у суді першої інстанції щодо причин відсутності на роботі.

Крім того, твердження щодо введення на території України воєнного стану та наявність загрози життю та здоров`ю як поважна причина відсутності на роботі не відповідає дійсним обставинам справи, з огляду на те, що воєнний стан в Україні запроваджено 24 лютого 2022 року. На час виникнення спірних правовідносин (08.12.2022 року) позивачка працювала більше 9-ти місяців в умовах запровадженого в Україні воєнного стану. ОСОБА_4 , де знаходиться Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Гірське повітря» МОЗ України та де проживає позивачка, розташоване в Надвірнянському районі Івано-Франківської області, у період з 24 лютого 2023 року по 08 грудня 2022 року відсутні відомості про обстріли чи бомбардування селища ОСОБА_5 .

В матеріалах справи наявні копії письмових звернень до ОСОБА_1 від 09.12.2022 року, від 15.12.2022 року, від 20.12.2022 року та докази направлення листів на адресу ОСОБА_1 з відміткою про вручення з проханням надати письмові пояснення.

У судовомузасіданні ОСОБА_1 таїї представник ОСОБА_2 підтримали апеляційнускаргу вмежах їїдоводів,просили рішеннясуду першоїінстанції скасуватита ухвалитинове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивачки.

У судовому засіданні представник Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Гірське повітря» МОЗ України» проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка у період з 08 грудня 2022 року по 08 лютого 2023 року була відсутня на роботі без поважних причин. Позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин своєї відсутності на роботі, в період з 08.12.2022 року по день звільнення року, в тому числі будь-яких доказів, що засвідчують факт звернення до відповідача із заявами про надання відпустки чи звільнення з роботи за власний рахунок.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що застосування до позивачки дисциплінарного стягнення у виді звільнення з роботи за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України (за прогул) є законним і обґрунтованим. Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування грошової компенсації моральної шкоди є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, суд дійшов висновку, що зазначені вимоги також не підлягають до задоволення.

Разом з тим, суд першої інстанції враховуючи правові висновки викладені в постановах Верховного Судом від 24 жовтня 2018 року в справі № 307/3549/16-ц, від 01 квітня 2020 року в справі № 578/62/18, від 15 квітня 2020 року в справі № 462/993/17, від 03 травня 2022 року в справі № 759/10779/20, від 03 травня 2022 року у справі № 759/10779/20 про те, що працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який наступний день за днем видання наказу про звільнення, дійшов до висновку, що встановлені обставини вчинення ОСОБА_1 порушень трудової дисципліни у вигляді прогулу є підставою для звільнення з роботи за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, проте зазначення у наказі ДЗ «ССС «Гірське повітря» МОЗ України» №11/к/тр від 08.02.2023 року про звільнення ОСОБА_1 дати припинення трудових відносин з 07.12.2022 року не відповідає зазначеним положенням КЗпП України та висновкам Верховного Суду, а тому за встановлених обставин днем звільнення позивача з роботи необхідно вважати дату винесення наказу про звільнення, тобто 08 лютого 2023 року.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Державним закладом «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Гірське повітря» МОЗ України, що підтверджується трудовою книжкою.

Згідно наказу ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Гірське повітря» МОЗ України» №11/к/тр від 08.02.2023 року ОСОБА_1 звільнено з 07.12.2022 року з посади сестри медичної за прогул без поважних причин, згідно п.4 ст.40 КЗпП України.

Підставою звільнення зазначено: доповідна записка сестри медичної старшої ОСОБА_6 від 08.12.2022 року; доповідна записка інспектора з кадрів Т. Йосипчук від 18.01.2023 року; акти про відсутність на роботі ОСОБА_7 ; письмові пояснення ОСОБА_8 від 20.12.2022 року; листи прохання про надання письмових пояснень від 09.12.2022 року, 20.12.2022 року, 15.12.2022 року; витяг з протоколу №1 від 01.02.2023 року профспілкового комітету. У вказаному наказі наявний підпис ОСОБА_1 про ознайомлення без зазначення дати.

Позивачка має малолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Згідно листа огляду, 06.02.2023 року ОСОБА_1 пройшла огляд у лікаря-офтальмолога ОСОБА_10 у медичному закладі «Progressive Optical» у м. Івано-Франківськ і їй був виписаний рецепт на придбання окулярів для далі.

Із доповідної старшої медичної сестри ДЗ «ССС «Гірське повітря» МОЗ України» Греджук М.М. від 08.12.2022 року вбачається, що медична сестра палатна ОСОБА_1 після листка тимчасової непрацездатності з (02.12.2022 року по 06.12.2022 року) не вийшла на чергову зміну 08.12.2022 року, зі слів її матері вона виїхала за кордон, про що старшу медичну сестру особисто повідомлено не було.

Згідно доповідної інспектора з кадрів ДЗ «ССС «Гірське повітря» МОЗ України» Т.Йосипчук від 18.10.2023 року, комісією по санаторію, створеною для встановлення факту відсутності працівника на роботі згідно наказу №15/а від 08.122.2022 року встановлено, що сестра медична ОСОБА_1 з 08.12.2022 року по день написання доповідної на роботі не з`являлась. На зв`язок із старшою сестрою медичною ОСОБА_11 та кадровою службою не виходила, пояснень особистих не надавала. Зі слів матері ОСОБА_8 , яка принесла пояснення, її дочка ОСОБА_1 виїхала за кордон і просить її звільнити за власним бажанням. Комісія по санаторію період відсутності ОСОБА_1 оформила актами про відсутність медичної сестри на роботі. Неодноразово на домашню адресу ОСОБА_1 було направлено листи з проханням надати письмові пояснення.

В актах від 08.12.2022 року, 09.12.2022, 13.12.2022 року, 14.12.2022 року, 19.12.2022 року, 23.12.2022 року, 28.12.2022 року, 29.12.2022 року, 03.01.2023 року, 08.01.2023 року, 13.01.2023 року комісією з числа працівників ДЗ «ССС «Гірське повітря» МОЗ України» зафіксувала факт відсутності позивачки на роботі без повідомлення про причини невиходу на чергування з 09 год. 00 хв. 08.12.2022 року до 09 год. 00 хв. 09.12.2022 року; з 09 год. 00 хв. 13.12.2022 року до 09 год. 00 хв. 14.12.2022 року; з 09 год. 00 хв. 18.12.2022 року по 09 год. 00 хв. 19.12.2022 року; 23.12.2022 року; 28-29.12.2022 року; з 09 год. 00 хв. 02.01.2023 року до 09 год. 00 хв. 03.01.2023 року; з 09 год. 00 хв. 07.01.2023 року до 09 год. 00 хв. 08.01.2023 року; з 09 год. 00 хв. 12.01.2023 року до 09 год. 00 хв. 13.01.2023 року.

09.12.2022 року, 15.12.2022 року, 20.12.2022 року відповідачем направлено на адресу ОСОБА_1 листи за вих.№01-21/261, №01-21/265, 01-21/267 із проханням надати письмові пояснення щодо причин своєї відсутності на роботі протягом доби (у період з 09 год. 00 хв. до 09 год. 00 хв.) 08-09.12.2022 року, 13-14.12.2022 року та 18-19.12.2022 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення

Згідно письмових пояснень ОСОБА_8 , які зареєстровані у ДЗ «ССС «Гірське повітря» МОЗ України» за вх. №06/-38/303 від 20.12.2022 року, її донька ОСОБА_1 була відсутня на роботі з 08-09.12.2022 року та 13-14.12.2022 року у зв`язку із необхідністю термінового лікування зору. З`явилась можливість виїхати за кордон безкоштовно, через відсутність світла і зв`язку повідомити не було можливості. Виїзд був вночі за рахунок сторонніх осіб безкоштовно. Із урахування викладеного просила врахувати становище її доньки та зважаючи на військовий стан в Україні дозволити їй звільнитись за власним бажанням.

Згідно із протоколу №1 засідання профспілкового комітету ДЗ «ССС «Гірське повітря» МОЗ України» від 01.02.2023 року на засіданні профспілкового комітету було розглянуте питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , сестри медичної палатної з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України(у зв`язку з прогулами без поважних причин) за результатами розгляду якого прийнято рішення надати згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України(у зв`язку з прогулами без поважних причин) та ненадання нею ніяких письмових пояснень.

08.02.2022 року за вих. №01-21/25 відповідачем направлено на адресу позивача повідомлення про звільнення з роботи із копією наказу №11/к/тр від 08.02.2023 року, в якому одночасно зазначено про необхідність з`явитися до інспектора з кадрів ДЗ «ССС «Гірське повітря» МОЗ України» для отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із описом вкладення з відміткою «адресат відмовився».

Відповідно до довідок №01-21/80 від 04.04.2023 року, №01-21/48 від 03.03.2023 року та розрахункових листів за жовтень та листопад 2022 року розмір заробітної плати позивача за період з вересня 2022 року по лютий 2023 року становить 484412,89 грн., в тому числі за жовтень 2022 року-17276,58 грн., листопад 2022 року-14630,84 грн.

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 відпрацювала 6 змін(діб), що становить 144 год. з них 48 год. нічні. Згідно колективного договору запроваджено підсумований облік робочого часу працівників. В жовтні 2022 року оплачено позивачу норму годин(151,2 год. та 48 нічних), гірські, шкідливі умови праці, індексацію, премію згідно Постанови 32, лікарняні за рахунок коштів ФССУ за липень 2022 року та замісництво 2 зміни(доби)-48 год. з них 16 нічних. В загальну суму доходу за жовтень 2022 року входить сума 394,85 грн.(оплата додаткової відпустки) котру було виплачено у вересні 2022 року. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 відпрацювала 5 змін(діб), що становить 120 год., з них 40 год. нічні. Оплачено-120 год. і 40 год. нічні, індексацію, гірські, шкідливі умови праці, премію згідно Постанови 32 та замісництво 2 зміни(доби) та 12 год., тобто 60 год. і 16 год. нічні. З 23.11.2022-25.11.2022 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному по догляду за хворою дитиною, даний листок непрацездатності був оплачений за рахунок коштів ФССУ у лютому 2023 року(сума 1357,35 грн.).

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази з числа передбачених ст. 76 ЦПК України.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни.

Позивач не заперечувала своєї відсутності на роботі з 08 грудня 2022 року по день звільнення з роботи, однак вказувала, що була відсутня з поважних причин, оскільки виїхала за кордон на лікування та зазначала, що нею були написані заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати та про звільнення за власним бажанням.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачка не довела належними та допустимими доказами, що нею були написані заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати та заяви про звільнення за власним бажанням.

Крім того, позивачка не надала суду доказів, які б підтверджували поважність відсутності на роботі у період з 08 грудня 2022 року по день звільнення.

Посилання позивачки на те, що вона виїхала за кордон на лікування не підтверджено належними доказами.

Актами, складеними комісією з числа працівників «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Гірське повітря» МОЗ України» від 08.12.2022 року, 09 грудня 2022 року, 13.12.2022 року, 14.12.2022 року, 19.12.2022 року, 23.12.2022 року, 28.12.2022 року, 29.12.2022 року, 03.01.2023 року, 08.01.2023 року, 13.01.2023 року підтверджено факт відсутності позивачки на роботі без повідомлення про причини невиходу на чергування з 09 год. 00 хв. 08.12.2022 року до 09 год. 00 хв. 09.12.2022 року; з 09 год. 00 хв. 13.12.2022 року до 09 год. 00 хв. 14.12.2022 року; з 09 год. 00 хв. 18.12.2022 року по 09 год. 00 хв. 19.12.2022 року; 23.12.2022 року; 28-29.12.2022 року; з 09 год. 00 хв. 02.01.2023 року до 09 год. 00 хв. 03.01.2023 року; з 09 год. 00 хв. 07.01.2023 року до 09 год. 00 хв. 08.01.2023 року; з 09 год. 00 хв. 12.01.2023 року до 09 год. 00 хв. 13.01.2023 року.

Відповідачем на адресу місця проживання позивачки направлено 09.12.2022 року, 15.12.2022 року, 20.12.2022 року листи за вих.№01-21/261, №01-21/265, 01-21/267 із проханням надати письмові пояснення щодо причин своєї відсутності на роботі протягом доби (у період з 09 год. 00 хв. до 09 год. 00 хв.) 08-09.12.2022 року, 13-14.12.2022 року та 18-19.12.2022 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення .

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку мав місце не одноразовий прогул, вчинений 08 грудня 2022 року, а прогул (не вихід на роботу) тривав до 13 січня 2023 року, тобто прогул мав триваючий і безперервний характер. Позивачка під час розгляду справи у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції не заперечувала, що з 08 грудня 2022 року по день звільнення вона не виходила на роботу. З урахуванням зазначеного, колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що відповідачем порушено строки застосування дисциплінарного стягнення.

Так само не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не запропонував надати пояснення з приводу відсутності на робочому місці, оскільки судом встановлено, що на адресу позивачки направлялися листи про надання пояснень.

Суд дійшов правильного висновку, що позивачка у період з 08 грудня по день винесення наказу про звільнення була відсутня на роботі без поважних причин та те, що застосування до позивачки дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України було правомірним.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог в цій частині.

Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених вимог та необґрунтовано змінив дату звільнення, виходячи з наступного. Перевіряючи законність оскаржуваного наказу від 08 лютого 2023 року №11/к/тр, яким ОСОБА_1 звільнено з посади з 07 грудня 2022 року, суд врахував, положеннястатті 47 КЗпП України, яка передбачає обов`язок роботодавця видати працівнику трудову книжку у день звільнення, тастатті 116 КЗпП України, яка встановлює обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником у день звільнення, останнім робочим днем є день звільнення.

Отже, працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення. Працівник може бути звільнений з підстав, передбаченихКЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який наступний день за днем видання наказу про звільнення.

Враховуючи наведене, суд правильно встановив вчинення порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни у вигляді прогулу, що є підставою для звільнення з роботи за пунктом 4статті 40 КЗпП України, проте зазначення дати звільнення08 грудня 2022 року, тобто останній не відповідає наведеним положеннямКЗпП України. Враховуючи відсутність підстав для поновлення позивачки на роботі, оскільки позивачку обґрунтовано звільнено за прогул, і єдиною невідповідністю є неправильне визначення дати звільнення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність змінитидату звільнення з 08 грудня 2022 року на 08 лютого року 2023 року (дата видання наказу). Висновок суд першої інстанції в цій частині відповідає правовим висновкам, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №307/3549/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі №578/62/18.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивачки на поважну причину відсутності на роботі наявність воєнного стану в Україні, оскільки на ці обставини, як на поважні причини, позивачка не посилалася в позовній заяві. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначила про те, що вона переживала, бо в Україні воєнний стан і вона виїхала за кордон, однак її малолітній син залишився в Україні, доказів того, що позивачка потребувала лікування чи медичного обстеження позивачкою не надано. Колегія суддів вважає, що позивачкою не наведено поважності причин відсутності на роботі у тому числі із за введення в Україні воєнного стану, оскільки такі посилання не обґрунтовані та протирічать поясненням, які позивачка надавала під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то витрати відносяться на рахунок позивачки.

Керуючись ст. ст. 367,374,375,382,384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 ,залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 06 жовтня 2023 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.М. Барков

В.Ф. Фединяк