Постанова

від 28.09.2023 по справі 343/2341/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 343/2341/21

Провадження № 22-ц/4808/948/23

Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Возняк В.Д.,

з участю особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 і його представника адвоката Комарницького Е.Г., представника позивачки ОСОБА_2 адвоката Ільницького Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Турашем В.А. 12 травня 2023 року у м. Долина Івано-Франківської області, повний текст якого виготовлено 22 травня 2023 року,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 подано позов до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 та являється власником даного житлового будинку. Разом з нею в будинку зареєстровані: бабуся ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мама ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , чоловік ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Однак, її батько ОСОБА_1 в 2008 році, забравши свої особисті речі, виїхав з належного їй будинку та переїхав до м. Калуша (адреса проживання невідома), де проживає зі своєю другою дружиною і вже 13 років в будинку не проживає. З того часу відповідач ніякої участі в утриманні житла не приймає та ним не користується, комунальні послуги не оплачує.

Їй відомо, на даний час відповідач разом із своєю другою сім`єю проживає в м. Калуші.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не проживає вже тривалий час (13 років) в належному їй на праві власності будинку, не веде спільного господарства, не оплачує комунальні рахунки, що пов`язані спільним побутом, то втратив право користування житлом на підставі його відсутності більш ніж один рік у даному житловому приміщенні.

Факт реєстрації відповідача порушує її право на вільне користування і розпорядження майном та позбавляє можливості оформити субсидію (а.с.1-4).

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 травня 2023 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 908,00 гривень сплаченого судового збору та 5000,00 гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу (а.с.160-163).

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Особливістю вирішення даного спору є те, що позивачка ОСОБА_2 не є власником житлового будинку в цілому по АДРЕСА_1 , а є лише співвласником будинку із належною їй часткою 51/100.

Іншими співвласниками цього будинку згідно Інформаційної довідки від 28.04.2023 року з державного реєстру речових прав на нерухоме майно є ОСОБА_8 з часткою у власності 29/100 та ОСОБА_9 з часткою у власності 20/100. Однак ці особи не були учасниками справи та не уповноважували ОСОБА_2 на вчинення будь-яких дій щодо заявлення до нього позову про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.

Він є батьком та членом сім`ї позивачки та був вселений у житловий будинок по АДРЕСА_2 своєю матір`ю і попередньо власницею частки будинку ОСОБА_10 задовго до переходу до позивачки права власності на зазначену частку будинку.

Таким чином, його право користування житловим приміщенням не може бути припиненим тільки за бажанням одного співвласника будинку.

Апелянт вважає, що суд при вирішенні справи мав дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком.

Також судом не враховано доводи відповідача про те,що він є інвалідом ІІІ групи учасником бойових дій та не має іншого постійного житла чи права власності на житло, а підставою позову слугувала оплата житлово-комунальних послуг, якими користувалась позивачка та попередня власниця часки будинку, доки не було проведено їх монетизацію.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити (а.с.168-171).

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу.

Зазначила,що суд ухвалив цілком вірне та обґрунтоване рішення.

В матеріалах справи міститься достатньо доказів того, що ОСОБА_1 більше 10 років не проживає у належному ОСОБА_2 на праві власності будинку, не веде з нею спільне господарство, не бажає добровільно знятись з реєстрації місця проживання, що створює для позивачки незручності у реалізації права власності та користуванні житловим приміщенням. Формальна реєстрація відповідача у будинку перешкоджає здійсненню нею права користування, володіння та розпорядження своїм майном як складовими частинами права власності.

Доводи відповідача про те, що позивачка, як власниця житлового будинку, чинить йому, як члену сім`ї, перешкоди в користуванні жилим приміщенням, у якому він зареєстрований та проживає ,вважає безпідставними, оскільки вказані обставини були предметом дослідження у справі 343/1061/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням.

Просить рішення суду залишити без змін (а.с.195-201).

Вислухавши доповідь судді, пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 і його представника адвоката Комарницького Е.Г., представника позивачки ОСОБА_2 адвоката Ільницького Я.І.,дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Встановлено, що згідно договорів дарування частки житлового будинку від 20 грудня 2018 року та земельної ділянки від 20 грудня 2018 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 51/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,1га кадастровий номер: 2622010100:01:014:0016, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13-14, 15).

Відповідно до відомостей про складові частини об`єкта нерухомого майна до житлового будинку з господарськими будівлями та, спорудами в цілому відноситься: житловий будинок загальною площею 179,9 кв. м, житловою площею 127,8 кв.м, позначений на плані літерою «А»,стайня, позначена на плані літерою «Б», стодола, позначена на плані літерою «В», стодола та стайня, позначена на плані літерою «Д», вбиральня, позначена на плані літерою «Е»,вбиральня, позначена на плані літерою «Ж», шопа, позначена на плані літерою «З», літня кухня позначена на плані літерою «І», ворота та хвіртки - № 1, 2, 3, 9, огорожа -№11,12,13,15,17. Інша частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами належать на праві спільної часткової власності : 29/100 ОСОБА_8 та 20/100 ОСОБА_9 (а.с. а.с.147- 149).

Факт родинних відносин між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07.06.1985, згідно з яким в графі батьки ОСОБА_11 зазначено: батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_4 (а.с.11).

ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . У житловому приміщенні (будинку) зареєстровані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про що свідчить довідка №10396 про реєстрацію місця проживання особи, видана Долинською міською радою 18.11.2021 (а.с.8) та Витяг №18600 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданий Долинською міською радою 18.11.2021 (а.с.9).

Акт обстеження від 18.11.2021 свідчить про те, що зі слів ОСОБА_2 та сусідів, її батько, ОСОБА_1 більше десяти років не проживає у будинку (а.с.10).

Із будинкової книги для прописки громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_1 встановлено, що в господарстві за однією адресою проживали: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 (а.с.16-21).

У технічному паспорті, виданому ОКП «Івано-Франківське ОБТІ», зафіксовано, що домоволодіння по АДРЕСА_1 складається з житлового будинку загальною площею 227,0 кв. м ( позначений літ. А), стайні ( літ. Б), стодоли ( літ. В), стодоли та стайні ( літ. Д), вбиральні ( літ. Е), вбиральні ( літ. Ж), шопи (літ.З), літньої кухні ( літ.І), воріт та хвіртки, огорожі, (№№1,2,3,9,11, 12,13,15,17) (а.с.22-24).

Відповідно до довідки від 03.10.2018 за №438, виданої начальником ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» В.Бегей (а.с.25), станом на 03.10.2018 до складу домоволодіння по АДРЕСА_1 входили: житловий будинок (літ.А) житловою площею 127,8 кв.м, загальною площею 179,9 кв.м, стайні ( літ. Б), стодоли ( літ.В), стодоли та стайні ( літ. Д), вбиральні ( літ. Е), вбиральні ( літ. Ж), шопи (літ.З), літньої кухні ( літ.І), воріт та хвіртки, огорожі, (№№1,2,3,9,11,12,13,15,17) (а.с.25).

Судом допитано свідків:

Так, свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що вона являється матір`ю відповідача по справі ОСОБА_1 , та бабою позивачки ОСОБА_2 . У 2018 році вона подарувала належне їй будинковолодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , онуці ОСОБА_2 . У вказаному будинку проживають: вона, ОСОБА_3 , її невістка ОСОБА_4 , онука ОСОБА_2 з своїм чоловіком та двома дітьми. Відповідач ОСОБА_1 (син свідка) не проживає в будинку приблизно протягом п`ятнадцяти-шістнадцяти років. Він фактично проживає в м.Калуш. Протягом двох останніх років він у будинку взагалі не з`являвся. Будь-яких особистих речей ОСОБА_1 в будинку немає, оскільки він їх забрав , коли переїжджав проживати в м.Калуш.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що він проживає по АДРЕСА_3 , та являється сусідом ОСОБА_2 . По сусідству за адресою АДРЕСА_1 проживають - ОСОБА_3 , її невістка ОСОБА_4 , позивачка ОСОБА_2 з чоловіком та двома дітьми. Відповідача ОСОБА_1 він останній раз бачив півтора-два роки тому. Де останній проживає, йому невідомо.

Допитаний свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що ОСОБА_1 являється його знайомим і йому відомо, що він проживає в АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_3 , її невістка ОСОБА_4 , позивачка ОСОБА_2 з чоловіком та двома дітьми.

Рішенням Долинського районного суду від 17.12.2015 в справі №343/2353/15-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано. В ході розгляду цієї справи встановлено, що сторони протягом шести років проживають окремо, сімейних відносин не підтримують, позивач, яким був ОСОБА_1 , зберегти сім`ю не бажав та категорично наполягав на розірванні шлюбу, вказуючи, що він має іншу жінку і примирення між ними неможливо (а.с.98-99).

У позовній заяві про розірвання шлюбу, поданій ОСОБА_1 12.11.2015р., відповідач вказував адресу місця проживання: АДРЕСА_4 (а.с.97).

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27.02.2023, в справі №343/1061/22, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням відмовлено. Судом встановлені обставини справи про те відповідачка не створювала перешкод позивачу в користуванні житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 , власником якого вона являється. Позивачем не доведено обґрунтованості його вимог (а.с.137-141).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 41 Конституції України, ст.72 ЖК України, ст.ст. 391, 405 ЦК України, ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", встановивши, що відповідач ОСОБА_1 (батько позивачки) не проживає в будинковолодінніза адресою: АДРЕСА_1 більше одного року без поважних причин; доказів поважності не проживання в будинковолодінні чи наявності іншої домовленості між ним і власником, відповідачем не представлено, дійшов висновку про наявність підстав для визнання відповідача визнати таким, що втратив право користування цим будинком.

З таким висновком апеляційний суд погоджується з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках або порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно зі ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім`ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.

Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 156 ЖК України, до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть спільне господарство.

Права власника будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені 405 ЦК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК України), яким не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. Отже стосовно права членів сім`ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК України. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом.

В судовому засіданні апеляційного суду, особа, яка подала апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_1 надав пояснення про те, що він з метою уникнення конфліктних ситуацій не проживає у будинку, орендує квартиру у м.Калуші, не працює, оскільки є пенсіонером. У власності житла він не має, але йому необхідно мати місце реєстрації проживання, що забезпечується за рахунок права на проживання у будинку.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи про те, що відповідач понад один рік не проживає у будинку. При цьому жодних доказів поважності причин його відсутності відповідачем не подано.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд мав залучити до участі у справі інших співвласників будинку не заслуговують на увагу, оскільки судом встановлено, що інші співвласники є сусідами позивачки, користуються відокремленими частинами будинку з об лаштованими окремими входами і це рішення суду жодним чином не впливає на їх права та обов`язки.

Судом встановлені обставини, що будинок не є постійним місцем проживання відповідача, він тривалий час (понад десять років) проживає у іншому житлі, тому посилання у апеляційній скарзі на дисбаланс між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком, на відсутність у власності іншого житла, мотиви подання позову, не приймаються судом, оскільки відповідач без поважних причин не реалізує своє право на проживання у будинку і таких намірів не виявляє.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог, а отже, наявні передбачені частиною другою статті 405 ЦК Українипідстави для визнання відповідача таким, що втратили право користування спірним житловим приміщенням.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374,375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 травня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2023 року.