Постанова

від 02.10.2023 по справі 927/275/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2023 р. Справа№ 927/275/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.06.2023

у справі № 927/275/23 (суддя - Федоренко Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Право"

до Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства"

про стягнення 70 883,28 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПП Право" (далі - позивач, ТОВ "ПП Право") звернувся до Господарського суду Чернігівської області із позовом до Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" (далі - відповідач, КП "Виробниче управління комунального господарства", скаржник) про стягнення з відповідача 70 883,28 грн, з яких 60 179,11 грн інфляційних втрат та 10 704,17 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором № 02/2020 на надання консультаційно-інформаційних та юридичних послуг від 01.01.2020.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.06.2023 у справі № 927/275/23 позов задоволено повністю і стягнуто з Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Право" 10 704,17 грн 3% річних, 60 179,11 грн інфляційних та 2 684,00 грн судового збору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем доведено порушення його прав та законних інтересів, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Водночас судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України до 10% заявлених у позовній заяві, оскільки вони за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, які суд має право зменшити у відповідності до приписів ст. 233 Господарського кодексу України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство "Виробниче управління комунального господарства" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.06.2023 у справі № 927/275/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- відповідач з березня 2021 не отримував жодних послуг і за рішенням суду змушений був сплатити більше 130 000,00 грн за послуги, які не були отримані;

- протягом квітня-листопада 2021 відповідач не надавав позивачу довіреності на представництво його інтересів, що підтверджує не надання послуг за договором;

- на час подачі позову минув строк позовної давності по стягненню платежів за січень 2020 у розмірі 90 000,00 грн, а тому відсутні підстави для стягнення за вказаним платежем інфляційних втрат та 3% річних;

- безпідставними є вимоги про стягнення 7 775,17 грн інфляційних та 2 901,11 3% річних за штрафами за прострочення платежу за лютий 2020 - січень 2021, листопад 2021;

- передчасними є вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних нараховані на абонентський платіж за грудень 2021 в зв`язку з розглядом Господарським судом Чернігівської області справи № 927/1166/22;

- позивачем невірно визначено дату виникнення грошового зобов`язання за квітень - листопад 2021, що призвело до некоректних розрахунків інфляційних та відсотків річних.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/275/23; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.06.2023 у справі № 927/275/23 до надходження даної справи з суду першої інстанції.

14.07.2023 супровідним листом № 927/148/23/10-07/908/23 від 11.07.2023 матеріали справи № 927/275/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_1 , відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Агрикова О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 прийнято справу № 927/275/23 до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Агрикова О.В., Козир Т.П. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.06.2023 у справі № 927/275/23. Справу № 927/275/23 за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.06.2023 вирішено розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

08.08.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що наведені скаржником у апеляційній скарзі заперечення не спростовують заявлених позивачем позовних вимог по стягненню з нього інфляційних втрат та 3% річних на суми прострочених грошових зобов`язань, як таких, що є правомірними та повністю відповідають вимогам ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 01.01.2020 між Комунальним підприємством "Виробниче управління комунального господарства" (далі - Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПП Право" (далі - Виконавець) укладено Договір № 02/2020 на надання консультаційно-інформаційних та юридичних послуг (надалі-Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець зобов`язується надавати абонентські юридичні та консалтингові послуги по наданню консультаційно-інформаційної та професійної правничої допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а клієнт зобов`язується прийняти послуги та оплачувати їх в обсязі та строках визначених договором.

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що за послуги згідно п.1.1 даного Договору, клієнт зобов`язується здійснювати оплату виконавцю шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок, вказаний виконавцем або в будь-який інший спосіб, передбачений законодавством.

Згідно із п. 4.2 Договору вартість помісячних послуг за домовленістю сторін встановлюється у розмірі 2,5 мінімальних заробітних плат, що на момент укладання договору відповідає 11 807,00 грн/місяць (4 723,00*2,5=11 807,00 грн) (без ПДВ) і оплачуються клієнтом у період дії договору.

Встановлена договором вартість послуг у сумі 11 807,00 грн/місяць за базовий перший місяць дії договору підлягає перерахунку у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати на підставі відповідних нормативно-правових актів шляхом її приведення до розміру, кратного 2,5 до розміру законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати.

Строком оплати послуг визначено період з 01 по 10 число наступного за тим, в якому надавались послуги, місяця (п.4.3 Договору).

Відповідно до п. 4.4 Договору виконавець не пізніше останнього робочого дня місяця, в якому надавались послуги, подає клієнту акт прийому-передачі послуг та в разі необхідності виставляє рахунок за послуги згідно умов договору.

У разі невиконання або неналежного виконання обов`язків, передбачених цим договором, сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України та цього договору (п.5.1 Договору).

Згідно із п. 5.2 Договору за прострочення виконання грошових зобов`язань більш ніж на місяць, винна сторона сплачує штраф у розмірі 50% від суми допущеної заборгованості за кожен місяць.

Позивачем до позовної заяви додана роздруківка постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 по справі № 927/398/21 в якій зазначено, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПП Право» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.07.2021 та на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.07.2021 у справі № 927/398/21 задоволено, рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.07.2021 у справі № 927/398/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято нове рішення. Викладено резолютивну частину в наступній редакції: «Позов задовольнити повністю. Стягнути з Комунального підприємства «Виробниче управління комунального господарства» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПП Право» 50 807,00 грн основного боргу, 79 728,00 грн штрафу, а також 2 270,00 грн судового збору».

Судом апеляційної інстанції у справі № 927/398/21 встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором в частині оплати послуг на суму 50 807,00 грн, з яких за січень 2020 року - 9 000,00 грн, за червень 2020 року - 11 807,00 грн, за лютий 2021 року - 15 000,00 грн, за березень 2021 року - 15 000,00 грн; визнано обгрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за просточення платежів за січень 2020-серпень 2020 в сумі 5 903,50 грн за кожний місяць, за вересень 2020 - грудень 2020 в сумі 6 250,00 грн за кожний місяць та за січень 2021 в сумі 7 500,00 грн.

Позивачем зазначено в позовній заяві, що відповідач сплатив вказану заборгованість за Договором на користь позивача 30.11.2021 у процесі виконавчого провадження з примусового виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 у справі № 927/398/21 (платіжне доручення № 29238 від 30.11.2021 про сплату 132 805,00 грн).

Позивачем до позовної заяви додана роздруківка рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.05.2022 по справі № 927/1324/21 з якої вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ПП Право" зверталось до суду з позовом до Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" у якому позивач просив суд стягнути з відповідача 195 000,00 грн заборгованості, з яких 120 000,00 грн боргу, 75 000,00 грн штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 02/2020 на надання консультаційно-інформаційних та юридичних послуг від 01.01.2020 в частині своєчасної оплати за надані послуги у розмірі 120 000,00 грн, у зв`язку з чим позивач нарахував та заявив до стягнення 75 000,00 грн штрафу. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.05.2022 по справі № 927/1324/21 вказаний позов задоволено частково та стягнуто з Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Право" 120 000,00 грн заборгованості за надані послуги, 13 500,00 грн штрафу та 2182,69 грн витрат зі сплати судового збору. Вказаним рішенням суд встановив, що позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 120 000,00 грн за період з квітня по листопад 2021, на підтвердження чого позивачем надано акти прийому-передачі абонентських юридичних послуг, які не підписано відповідачем. Суд зазначив, що сама по собі відмова відповідача від підписання направлених йому актів, за умовами абонентського договору, жодним чином не звільняє його від обов`язку своєчасного та повного виконання грошових зобов`язань, взятих на себе за цим договором. Суд відхилив доводи відповідача щодо пізнього направлення йому позивачем актів прийому-передачі послуг, оскільки строк розрахунків та сума вартості послуг прямо визначена сторонами у Договорі, і не пов`язується з врученням актів. Крім того, плата є абонентською і не залежить від обсягу, тому відповідач повинен здійснити оплату вартості послуг, обумовлених Договором, незалежно від виставлення йому акта в узгоджені сторонами строки. З огляду на п. 4.3 Договору та правила обчислення строків, встановлені ст. 253, 254 Цивільного кодексу України, послуги, надані в квітні 2021 відповідач повинен був оплатити по 11.05.2021, в травні 2021 - по 10.06.2021, в червні 2021 - по 12.07.2021, в липні 2021 - по 10.08.2021, в серпні 2021 - по 10.09.2021, в вересні 2021 - по 11.10.2021, в жовтні 2021 - по 10.11.2021, в листопаді 2021 - по 10.12.2021. Щодо заявленого до стягнення штрафу у вказаному рішенні зазначено наступне. Як вбачається з розрахунку, викладеного у позовній заяві, позивач нарахував та заявив до стягнення 60 000,00 грн штрафу за порушення строків оплати наданих послуг за квітень - листопад 2021 (15 000,00 грн. х 50 % х 8 місяців) та 15 000,00 грн штрафу (15 000,00 грн. х 50 % х 2 місяці) за порушення строків оплати наданих послуг за лютий-березень 2021.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку штрафу, дійшов висновку про неправомірне його нарахування. З урахуванням висновків суду щодо граничних дат проведення відповідачем оплат за надані послуги за період з квітня по листопад 2021 року, прострочення оплати відповідачем послуг за квітень 2021 починається з 12.05.2021, за травень 2021 - з 11.06.2021, за червень 2021 - з 13.07.2021, за липень 2021 - з 11.08.2021, за серпень 2021 - з 11.09.2021, за вересень 2021 - з 12.10.2021, за жовтень 2021 - з 11.11.2021, за листопад 2021 - з 11.12.2021.

Факт порушення строків оплати за лютий-березень 2021 встановлений постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 у справі № 927/398/21, на підставі якої стягнуто з відповідача на користь позивача 30 000,00 грн за надані у цей період послуги. Прострочення оплати наданих послуг з урахуванням правил обчислення строків, встановлених ст. 253, 254 Цивільного кодексу України, за лютий 2021 починається з 11.03.2021 та за березень 2021 з 13.04.2021.

Враховуючи, що умовами Договору передбачено сплату штрафу за прострочення виконання грошових зобов`язань більш, ніж на місяць, а позовна заява складена та надійшла до суду через підсистему «Електронний суд» 24.12.2021, позивачем необґрунтовано нараховано штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості за листопад 2021.

Позивач у позовній заяві зазначив про те, що платіжними дорученнями № 3629 від 30.01.2023 на сплату 110 000,00 грн та № 3630 від 31.01.2023 на сплату 10 000,00 грн відповідач сплатив вказану прострочену заборгованість за Договором.

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. З інформації по справах № 927/398/21, № 927/1324/21, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.05.2022 по справі № 927/1324/21 набрало законної сили 06.12.2022, а постанова Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 по справі № 927/398/21 набрала законної сили 21.10.2021. Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Також у позовній заяві позивач зазначив про те, що на момент звернення до суду відповідачем також не виконані грошові зобов`язання за Договором 16 250,00 грн - платіж за грудень 2021, 8 125,00 грн штрафу за прострочення платежу за грудень 2021, 7 500,00 грн штрафу за прострочення платежу за листопад 2020.

Розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Правовий аналіз положень статті 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Позивачем, у свою чергу, заявлено до стягнення 60 179,11 грн інфляційних втрат та 10 704,17 грн 3% річних за неналежне виконання Договору згідно розрахунків долучених до позовної заяви.

Здійснивши перевірку розрахунків заявлених позивачем, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зазначені суми останнім нараховані правомірно, у відповідності до умов Договору та вимог законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача 60 179,11 грн інфляційних втрат та 10 704,17 грн 3% річних.

Стосовно заперечень скаржника, викладених у апеляційній скарзі колегія суддів зазначає таке.

Щодо заперечення скаржника стосовно нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних на прострочений ним платіж за січень 2020 у сумі 9 000,00 грн зі строком його виконання до 11.02.2020, яке ґрунтується на тому, що позивачем було прострочено встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України трирічний строк загальної позовної давності, колегія суддів заначає, що заява відповідача про застосування позовної давності не відповідає вимогам вищезазначеної статті з урахуванням п.12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України в редакції Закону № 540-ІХ від 30.03.2020 та не ґрунтується на належних доказах прострочення позивачем своїх позовних вимог у вказаній ним частині, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у її задоволенні.

Щодо заперечення скаржника стосовно того, що, на його думку, передбачене ч.2 ст.625 ЦК України компенсаційне стягнення інфляційних втрат та 3% річних не повинно застосовуватись по відношенню до прострочених ним грошових зобов`язань у вигляді штрафів, які він був зобов`язаний сплатити у встановлених умовами Договору розмірах та у визначені ним же строки, та які були стягнуті з нього на користь позивача в судовому порядку, колегія суддів зазначає, що вказані заперечення суперечать приписам статей 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України, згідно з якими грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Сплата штрафу за прострочення сплати грошових зобов`язань узгоджена сторонами у п.5.2 Договору.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (п.44-45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що позивачем невірно визначено дату грошового зобов`язання, оскільки датою початку виникнення зобов`язання за квітень, червень-листопад 2021 є дата отримання актів прийому-передачі наданих послуг - 30.11.2021, а за травень 2021 - 15.12.2021, оскільки строк розрахунків та сума вартості послуг прямо визначена сторонами у Договорі і не пов`язується з врученням актів; відповідач повинен був здійснити оплату послуг, обумовлених Договором, незалежно від виставлення йому акту в узгоджені сторонами строки.

Що стосується передчасності стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних несплаченого абонентського платежу за грудень 2021 року, то вказані заперечення скаржника колегією суддів оцінюються критично, оскільки Господарським судом Чернігівської області прийнято рішення по справі № 927/1166/22 щодо стягнення платежу за грудень 2021, яке набрало законної сили 11.04.2023.

Посилання скаржника на неотримання послуг за Договором до уваги не приймається з урахуванням встановлених постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 927/398/21 від 21.10.2021 та рішенням Господарського суду Чернігівської області у справі № 927/1324/21 від 16.05.2022, які набрали законної сили, обставин, які не підлягають доказуванню при розгляді даної справи відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України до 10 % заявлених у позовній заяві, колегія суддів зазначає таке.

Згідно ч.1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до чч.2, 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Дослідивши клопотання відповідача, колегія суддів не вбачає правових та виняткових підстав для зменшення річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України до 10% заявлених у позовній заяві, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання слід відмовити.

Зважаючи на вищевикладене у сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено порушення його прав та законних інтересів, у зв`язку з чим судом першої інстанції цілком обґрунтовано та правомірно задоволено позовні вимоги.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.06.2023 у справі № 927/275/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.06.2023 у справі № 927/275/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу № 927/275/23 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова