Рішення

від 03.10.2023 по справі 902/873/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" жовтня 2023 р. Cправа № 902/873/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "Патар" (вул. Млинівська, 23Б, м. Рівне, 33028)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Оіл" (Хмельницьке шосе, 13, офіс 112, м. Вінниця, 21036)

про стягнення 53 386,02 грн.

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,

представників сторін:

позивача Голуб В.А. за довіреністю (в режимі відеоконференції);

відповідача не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Патар" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Оіл" про стягнення 53 386,02 грн заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за бездоговірною поставкою товару, в частині проведення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2023 дану позовну заяву передано для розгляду судді Маслію І.В.

У зв`язку із встановленими судом недоліками позовної заяви, що перешкоджали відкриттю провадження у справі, суд, ухвалою від 29.06.2023 позовну заяву Приватного підприємства "Патар" залишив без руху, встановивши п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Заявою № 427 від 11.07.2023, що надійшла до суду 17.07.2023, позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання позовної заяви в новій редакції з доказами її направлення на адресу відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 174 ГПК України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 176 ГПК України, суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому ст. 174 ГПК України.

У зв`язку з перебуванням судді Маслія І.В. у відпустці з 17.07.2023 по 13.08.2023, розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 17.07.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 902/873/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2023 справу № 902/873/23 розподілено судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 20.07.2023 за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/873/23 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 05.09.2023.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 03.10.2023, про що 05.09.2023 постановлено відповідну ухвалу.

Суд, ухвалою від 19.09.2023 постановив судове засідання 03.10.2023 провести в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Вінницької області, забезпечити участь представника позивача у розгляді справи у судовому засіданні 03.10.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

На визначену судом дату в судове засідання з`явився представник позивача в режимі відеоконференції.

Відповідач правом участі в засіданні суду не скористався. При цьому суд зауважує, що ухвала про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 31.07.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 2103602823548.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але останній не скористався правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи, а також відзиву на позовну заяву, на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідача належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 03.10.2023 судом проведено стадії дослідження доказів та судових дебатів.

В судовому засіданні 03.10.2023 суд повідомив про завершення розгляду справи по суті та вийшов до нарадчої кімнати для постановлення судового рішення, повідомивши представника позивача про орієнтовний час повернення з нарадчої кімнати.

На проголошення вступної та резолютивної частини рішення в судове засідання 03.10.2023 представник позивача не з`явився, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

За наявними матеріалами справи, між Приватним підприємством «Патар» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ОІЛ» (відповідач) склалися господарські правовідносини з поставки товару (гідранти пожежні підземні та комплектуючі до гідрантів).

Так, за домовленістю сторін позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 33 697,02 грн., в розрізі по накладних:

№ 990 від 11.08.2020 на суму 24 012,30 грн;

№ 979 від 20.08.2020 на суму 4 189,92 грн;

№ 961 від 20.08.2020 на суму 5 494,80 грн.

Вказані накладні підписані позивачем і відповідачем та скріплені печатками сторін. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.

Як стверджує позивач, відповідач за поставлений за вказаними видатковими накладними товар розрахунків не провів.

09.06.2023 позивачем направлено на адресу відповідача претензію з вимогою оплати заборгованості в сумі 33 697,02 грн протягом десяти календарних днів з моменту отримання даної претензії.

Проте, претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення з даним позовом до суду.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Разом з тим, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (п.1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 639 ЦК України договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з частиною другою цієї статті, якщо для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 641 ЦК України унормовано, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

За змістом статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства суд доходить висновку, що правочини між суб`єктами господарювання належить вчиняти в письмовій формі, що втім не виключає можливості досягнення усної домовленості між сторонами з подальшим обов`язковими переданням відповідних письмових документів, які повинні підтверджувати факт укладання правочину між сторонами.

Таким чином, з урахуванням ч. 2 ст. 205 ЦК України, договір може вважатися здійсненим за умови вчинення сторонами таких дій, що засвідчують їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

В спірному випадку між сторонами виникли правовідносини на підставі видаткових накладних № 990 від 11.08.2020, № 979 від 20.08.2020 та № 961 від 20.08.2020, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 видаткова накладна є первинним документом, який містить відомості про господарські операції.

Таким чином, зазначені вище видаткові накладні № 990 від 11.08.2020, № 979 від 20.08.2020 та № 961 від 20.08.2020 є первинними документами, які свідчать про передачу позивачем по справі товару та одночасно виникнення у відповідача зобов`язання про здійснення плати за отриманий товар.

Оскільки видаткові накладні № 990 від 11.08.2020, № 979 від 20.08.2020 та № 961 від 20.08.2020 містять найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки.

Статтею 265 ГК України, яка кореспондується з положеннями ст. 712 ЦК України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 662, статтею 663, частиною 1 статті 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Видатковими накладними № 990 від 11.08.2020, № 979 від 20.08.2020 та № 961 від 20.08.2020 підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару на загальну суму 33 697,02 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару за договором купівлі-продажу (поставки), відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

Отже, в силу ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний розрахуватися з продавцем (постачальником) за придбаний (поставлений) товар з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

З огляду на те, що сторонами не надано доказів погодження строків оплати товару, поставленого за видатковими накладними № 990 від 11.08.2020, № 979 від 20.08.2020 та № 961 від 20.08.2020, суд прийшов до висновку щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень норми ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Таким чином, обов`язок відповідача по оплаті товару виник після прийняття ним товару та підписання видаткових накладних, проте докази здійснення відповідачем оплати за поставлений товар матеріали справи не містять.

Крім того, як було встановлено судом вище, позивач звертався до відповідача з вимогою оплатити поставлений товар, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті вартості переданого позивачем товару за видатковою накладною № 990 від 11.08.2020 - 11.08.2020 включно, за видатковими накладними № 979 та № 961 від 20.08.2020 - 20.08.2020 включно. Відтак, з 12.08.2020 та з 21.08.2020 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання за видатковою накладною №990 та видатковими накладними №979, № 961 відповідно.

В той час відповідач не здійснив відповідних розрахунків за переданий товар у встановлений законом строк.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача станом на день розгляду справи існує прострочення по оплаті переданого позивачем товару на загальну суму 33 697,02 грн.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 33 697,02 основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, у визначений законом строк оплату вартості переданого товару не здійснив, а отже за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Оскільки відповідачем допущено порушення зобов`язання щодо своєчасної оплати вартості переданого товару на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України штрафні санкції в сумі 2 865,54 грн за період з 20.08.2020 по 20.06.2023 та інфляційні втрати в сумі 16 823,46 грн за період з вересня 2020 року по травень 2023 року, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Судом встановлено, що відповідач свого грошового зобов`язання у визначений законом строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, суд дійшов висновку, що такі вимоги є обґрунтованими, правомірними та арифметично правильними.

З огляду на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача 16 823,46 грн інфляційних втрат підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій в сумі 2 865,54 грн за період з 20.08.2020 по 20.06.2023, суд зважає на наступне.

За змістом ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 231 ГК України унормовано розмір штрафних санкцій.

Судом встановлено, що сторони не передбачили відповідальності за прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за поставлений товар у вигляді штрафних санкцій.

Поряд з цим суд зважає, що нормативно обґрунтовуючи зазначену вимогу позивач посилається на частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України, і в розрахунку позовних вимог останній нараховує три проценти річних за формулою: С х 3 х Д: 365:100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Наведене дає підстави констатувати, що позивач фактично заявляє вимогу про стягнення трьох процентів річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як було зазначено судом вище, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті вартості переданого позивачем товару по видатковій накладній від 11.08.20202 - 11.08.2020 включно, по видаткових накладних від 20.08.2020 - 20.08.2020 включно, тому за видатковою накладною від 11.08.2020 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання з 12.08.2020, а за видатковими накладними від 20.08.2020 - з 21.08.2020.

В той час, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останнім нарахування трьох процентів річних здійснено за всіма поставками в сукупності з 20.08.2020.

У зв`язку з викладеним, судом було здійснено власний розрахунок трьох відсотків річних.

Врахувавши вищенаведене суд, здійснивши власний розрахунок трьох відсотків річних за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE встановив, що обґрунтований розмір 3% річних становить 2 864,75 грн, при заявленому - 2 865,54 грн. (розрахунок додається)

Суд акцентує увагу, що відповідачем не висловлено заперечень щодо правильності проведеного позивачем розрахунку штрафу, не надано власного контррозрахунку заборгованості тощо.

Зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 ГПК України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, суд прийшов до висновку, що правомірним буде стягнення з відповідача 2 864,75 грн 3% річних.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення трьох процентів річних підлягає частковому задоволенню.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно безпідставними, а тому підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.

Згідно з п.2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 683,96 грн.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 226, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Оіл" (Хмельницьке шосе, 13, офіс 112, м. Вінниця, 21036; код ЄДРПОУ 41283595) на користь Приватного підприємства "Патар" (вул. Млинівська, 23Б, м. Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 13979385) 33 697 грн. 02 коп. - боргу; 16 823 грн. 46 коп. - інфляційних втрат; 2 864 грн. 75 коп. - 3% річних та 2 683 грн. 96 коп. - витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та на відому суду адресу електронної пошти позивача - sales@patar.com

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 06 жовтня 2023 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул.Млинівська, 23Б, м.Рівне, 33028)

3 - відповідачу (Хмельницьке шосе, 13, офіс 112, м.Вінниця, 21036)