Рішення

від 06.10.2023 по справі 910/9278/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.10.2023Справа № 910/9278/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/9278/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне-Будматеріали"

до Приватного підприємства "Будіндустрія-1"

про стягнення 132321,14 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівне-Будматеріали" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного підприємства "Будіндустрія-1" (далі - відповідач) про стягнення 132321,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №12-22/РБМ від 01.12.2022, не здійснив повної та своєчасної оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим позивач просить стягнути основний борг у розмірі 70568,20 грн, пеню у розмірі 15827,03 грн, штраф у розмірі 42340,92 грн, 3% річних у розмірі 939,12 грн та інфляційні втрати у розмірі 2645,87 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9278/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19.07.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній визнає суму основного боргу та зазначає про часткову сплату в сумі 5 000,00 грн, згідно платіжної інструкції від 07.06.2023 №11460. При цьому, заперечує проти задоволення позовних вимог у частині нарахованих позивачем штрафних санкцій та компенсаційних втрат, оскільки, на його думку, прострочення виконання зобов`язання з оплати поставленої йому продукції відсутнє. Крім того, відповідач вказує на надмірність суми нарахованих штрафних санкцій та наголошує на наявності форс-мажорних обставин, які спричинили виникнення заборгованості перед позивачем.

04.08.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява, в якій останній повідомив про повне погашення суми основної заборгованості перед позивачем, на підтвердження чого до заяви додано платіжну інструкцію від 02.08.2023 №16361 на суму 65568,20 грн.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2022 року між Приватним підприємством "Будіндустрія-1" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівне-Будматеріали" (далі - постачальник) було укладено договір поставки №12-22/РБМ, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю пісок річковий (далі - товар), а покупець зобов`язується своєчасно приймати та оплачувати вказаний товар на умовах цього договору.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 договору товар постачається ритмічно, з урахуванням потреб покупця, вказаних у його замовленнях, окремими партіями, упродовж строку дії даного договору. Під партією розуміється кількість товару поставленого протягом доби. Асортимент, ціна товару, кількість та вартість кожної конкретної партії товару, що поставляється за цим договором протягом строку його дії, визначаються згідно замовлень та вказуються у зважувальних квитанціях або товарно-транспортних накладних (в залежності від умов поставки) та видаткових накладних, що є невід`ємними частинами цього договору, інших документах, за якими був поставлений товар.

За умовами пункту 2.1 договору поставка товару здійснюється постачальником протягом строку дії договору відповідно до попереднього замовлення покупця, в якому визначається найменування, обсяг кожної партії товару (кількість), дата, час поставки, місце та умови поставки, адреса поставки, спосіб розвантаження товару покупцем та інші умови. Замовлення може проводитись: через телефонний зв`язок; шляхом направлення замовлення у письмовій формі, у тому числі, але не виключно, за допомогою засобів факсимільного зв`язку та/або електронної пошти. Покупець надає замовлення постачальнику не пізніше, ніж за 24 години до запланованої дати та часу поставки товару. В окремих випадках, за попередньою домовленістю сторін, покупець може надати замовлення у коротший термін. Замовлення підлягає обов`язковому підтвердженню постачальником. У випадку відсутності підтвердження замовлення постачальником, останній не обмежений будь-якими зобов`язаннями з поставки перед покупцем.

Поставка здійснюється партіями, по факту отримання та узгодження відповідних замовлень покупця. Умови поставки товару узгоджуються і зазначаються сторонами в замовленні відповідно до Правил інтерпретації міжнародних торгових термінів INCOTERMS 2010 (сторони за даним договором не здійснюють зовнішньоекономічні поставки, тому терміни INCOTERMS застосовуються з урахуванням внутрішнього товарообороту України), а саме: EXW - склад постачальника (у разі, якщо поставка здійснюється на умовах самовивозу товару покупцем). Зважування та завантаження товару в транспортний засіб покупця здійснюється постачальником за рахунок покупця. Вартість послуг зважування та завантаження не включена у ціну (вартість) товару та оплачується покупцем окремо; DDP - об`єкт покупця, визначений останнім у замовленні (у разі, якщо поставка товару здійснюється за рахунок і силами постачальника). Ціна за поставку включена у ціну товару. Розвантаження товару здійснюється за рахунок та силами покупця (пункти 2.2 та 2.6 договору).

У відповідності до пункту 2.10 договору представник покупця після прибуття товару на його об`єкт повинен переконатися у відповідності якості та кількості товару супроводжувальним документам. У випадку виявлення невідповідності товару представник покупця повинен негайно повідомити про це постачальника для виїзду його представників на об`єкт знаходження транспорту з товаром для складання акту невідповідності даної партії товару.

Ціна товару та вартість кожної його окремої партії вказується у видаткових накладних на кожну окрему партію товару. Оплата товару здійснюється за цінами (з ПДВ), які діють у постачальника на момент поставки товару. Погоджена сторонами ціна на товар вказується в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що становлять невід`ємну частину цього договору (пункти 3.1 та 3.2 договору).

Відповідно до пунктів 3.4, 3.4.1 та 3.4.3 договору оплата товару за цим договором здійснюється покупцем на умовах 100% передоплати. При цьому постачальник, на підставі замовлення покупця на поставку, формує рахунок-фактуру на 100% передоплату для кожної конкретної партії товару. Погодження покупцем рахунка-фактури та ціни (вартості) товару, вказаної у ньому, здійснюється шляхом оплати покупцем рахунка-фактури. Покупець має право здійснити передплату на поточний рахунок постачальника на підставі договору, а постачальник поставляє товар окремими партіями згідно замовлень покупця у межах суми передплати. У випадку, якщо вартість фактично поставленого покупцю товару буде більшою, ніж сума коштів, сплачених постачальнику по рахунку-фактурі на передплату, покупець зобов`язаний здійснити доплату не пізніше п`яти банківських днів з моменту здійснення поставки.

Згідно з пунктом 3.6 договору датою оплати товару вважається дата надходження грошових коштів у повній сумі на поточний рахунок постачальника.

За умовами пунктів 9.5, 9.6, 9.8 та 9.9 договору сторони погодили право використання кваліфікованого електронного підпису (КЕП) у документообігу в межах виконання цього договору, в тому числі при підписанні додаткових угод до цього договору та інших документів, які є його невід`ємною частиною, складанні первинних документів, податкових накладних/розрахунків коригування, видаткових накладних, актів звірки взаєморозрахунків, тощо. У разі складання таких документів в електронному вигляді та підписання їх з використанням KEП, використання печатки сторонами не є потрібним. Підписання електронних документів здійснюватиметься сторонами за допомогою модуля електронного документообігу в програмному забезпеченні "M.E.DOC", шляхом накладення електронного сертифікату КЕП кожної сторони. Документи, підписані КЕП, мають силу оригіналу та не потребують затвердження (підписання) на папері.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє по 31.12.2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним (пункт 9.1 договору).

На виконання умов даного договору, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар загальною вартістю 175568,20 грн, що підтверджується видатковими накладними №510 від 01.12.2022 на суму 6789,60 грн, №516 від 02.12.2022 на суму 11385,00 грн, №519 від 05.12.2022 на суму 16969,40 грн, №523 від 06.12.2022 на суму 12199,20 грн, №529 від 07.12.2022 на суму 13708,00 грн, №531 від 08.12.2022 на суму 6403,20 грн, №534 від 09.12.2022 на суму 6435,40 грн, №538 від 10.12.2022 на суму 13367,60 грн, №557 від 13.12.2022 на суму 19798,40 грн, №561 від 14.12.2022 на суму 12760,40 грн, №572 від 15.12.2022 на суму 6743,60 грн, №579 від 16.12.2022 на суму 6522,80 грн, №585 від 20.12.2022 на суму 5970,80 грн, №598 від 22.12.2022 на суму 12424,60 грн, №611 від 23.12.2022 на суму 12222,20 грн та №621 від 26.12.2022 на суму 11868,00 грн, які підписані електронними підписами (КЕП) уповноважених представників сторін без заперечень та зауважень.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов договору щодо якості та кількості поставленого товару.

Разом із цим, як вбачається із даних бухгалтерського обліку позивача, відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару за вказаними видатковими накладними виконав частково на суму 105000,00 грн, зокрема: 12.12.2022 здійснено оплату у сумі 20000,00 грн за платіжним документом №258, 15.12.2022 здійснено оплату у сумі 25000,00 грн за платіжним документом №264, 22.12.2022 здійснено оплату у сумі 15000,00 грн за платіжним документом №280, 27.12.2022 здійснено оплату у сумі 20000,00 грн за платіжним документом №291, 23.01.2023 здійснено оплату у сумі 15000,00 грн за платіжним документом №8 та 24.02.2023 здійснено оплату у сумі 10000,00 грн за платіжним документом №51, що не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у статті 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до такого договору застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 3.1 договору сторонами узгоджено, що оплата товару за договором здійснюється покупцем на умовах 100% передоплати.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Наведене свідчить, що здійснення постачання обумовленого договором товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема, щодо порядку розрахунків, оскільки постачальник користується своїм законним правом у зустрічному зобов`язанні.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №925/31/17.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що попередня оплата відповідачем у належному розмірі не здійснена, втім позивачем передано відповідачу на виконання умов договору поставки узгоджений товар, а відтак, з врахуванням приписів статті 538 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити переданий йому товар за видатковими накладними з моменту його отримання у відповідності до приписів статті 692 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачеві узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару за договором підтверджений наявними в матеріалах справи доказами і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу, який, з урахуванням часткових оплат, на дату подання позовної заяви становив 70568,20 грн.

У той же час, у своєму відзиві на позовну заяву та заяві від 02.08.2023 відповідач зазначає, що 07.06.2023 та 02.08.2023 ним було сплачено вищевказану заборгованість у повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями від 07.06.2023 №11460 на суму 5000,00 грн та від 02.08.2023 №16361 на суму 65568,20 грн.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

У даному випадку, предметом спору є, зокрема, стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №12-22/РБМ від 01.12.2022 у розмірі 70568,20 грн,

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи, що предмет спору (в частині стягнення заборгованості у розмірі 70568,20 грн) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду (позов поданий до Господарського суду міста Києва 05.06.2023), суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 70568,20 грн.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 5.6 договору передбачено, що у разі порушення строків, передбачених пунктом 3.4 договору, та у випадку, якщо додатковими угодами до цього договору будуть визначені інші умови оплати, ніж передбачені вищевказаним пунктом договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожний день такої прострочки від суми простроченого платежу. У разі прострочення оплати понад 20 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості за кожні 20 днів прострочення.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати за договором, йому на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 5.6 договору нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 15827,03 грн та за порушення понад 20 днів - штраф у розмірі 42340,92 грн за кожні 20 календарних днів прострочення.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, штрафом є платіж, нарахування якого здійснюється одноразово, в той час як пеня є поточним щоденним нарахуванням, розмір якої залежить від періоду прострочення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2020 у справі №910/4783/19 та від 15.05.2018 у справі №917/889/17.

При цьому, для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18.

Виходячи з викладеного, суд прийшов до висновку, що визначений у 5.6 договору порядок обрахунку штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості за кожні 20 днів прострочення не є одноразовим нарахування, як того вимагає правова природа штрафу так як збільшується з кожними двадцятьма днями прострочення, що суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Відтак, враховуючи, що умовами укладеного договору сторони передбачили відповідальність за несвоєчасну оплату товару у вигляді штрафу та визначили період з якого можливе його нарахування, втім включили можливість його багаторазового збільшення, суд дійшов висновку, що за спірних правовідносин можливе лише одноразове нарахування штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості за 20 днів прострочення, що становить 7056,82 грн.

Окрім того, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 2645,87 грн та 3% річних у сумі 939,12 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних, у визначений період, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цих частинах, оскільки позивачем не вірно визначено початок періоду прострочення, так як невраховано положення статті 253 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а відтак нарахування пені та 3% річних повинне здійснюватися з наступного дня за днем поставки товару відповідачу (перший день прострочення оплати товару). При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені та інфляційних нарахувань.

Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 15442,69 грн, штраф у розмірі 7056,82 грн та 3% річних у розмірі 938,48 грн, в інших частинах цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

У той же час, за розрахунком суду, розмір інфляційних втрат за заявлений позивачем період є більшим ніж заявлено останнім, однак, враховуючи принцип диспозитивності господарського процесу та те, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, інфляційні втрати підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності прострочення сплати боргу у повному розмірі перед позивачем.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем штрафних санкцій та компенсаційних втрат з огляду на введення воєнного стану на території України, та, у зв`язку з цим, неможливості безперебійного ведення господарської діяльності відповідачем.

Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов`язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

У даному випадку, укладання договору та постачання товару здійснювалося сторонами під час введеного воєнного стану в Україні, отже настання обставин, на які відповідач посилається як на форс-мажорні, були йому добре відомі та тривалий час існували ще до моменту виникнення спірних правовідносин.

Не надано відповідачем і доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина майна товариства задіяна під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану. Позаяк воєнний стан на території України сам по собі не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо).

Разом із цим, умовами пунктів 6.1 - 6.4 договору визначено, що сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) законодавством відповідальності за повне чи часткове порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин (непереборної сили), визначених у цьому договорі, за умови, що їх настання засвідчено у визначеному цим договором та (або) законодавством порядку. Під непереборною силою у цьому договорі розуміються будь-які надзвичайні події зовнішнього щодо сторін характеру, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі чи бажанню сторін, і які не можна за умови вжиття звичайних для цього заходів передбачити та не можна при всій турботливості та обачності відвернути (уникнути), включаючи (але не обмежуючись) стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки тощо), лиха біологічного, техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машини й обладнання, масові епідемії, епізоотії, епіфітотії тощо), обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські хвилювання, прояви тероризму, масові страйки та бойкоти тощо), а також видання заборонних або обмежуючих нормативних актів органів державної влади чи місцевого самоврядування, інші законі або незаконні заборонні чи обмежуючі заходи названих органів, які унеможливлюють виконання сторонами цього договору або тимчасово перешкоджають такому виконанню. Настання непереборної сили має бути письмово засвідчено компетентним органом. Сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно із урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру існуючих перешкод повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21.

Відповідач під час розгляду справи доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, у разі їх наявності, в порядку пункту 6.4 договору суду не надав, як і не надав жодних доказів об`єктивної неможливості виконати зобов`язання за договором (докази наявності значної заборгованості у період воєнного стану, відомості щодо роботи або припинення діяльності в спірний період, тощо).

До того ж, у випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі здійснювати підприємницьку діяльність, останній не був позбавлений можливості, провести за погодженням з позивачем розстрочення чи відстрочення сплати боргу за договором, втім жодних доказів звернення до позивача з відповідною пропозицією відповідачем не надано.

Безпідставними суд визнає і доводи відповідача про те, що позивачем неправомірно нараховано пеню та штраф за пунктом 3.4.3 договору, оскільки, на його думку, дане положення договору застосовується тільки щодо порядку здійснення попередньої оплати за товар, оскільки відповідачем не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту постачання позивачем товару понад узгоджену сторонами у заявках та рахунках-фактурах кількість, у зв`язку з чим у відповідача могла виникнути необхідність доплати вартості такого товару в порядку пункту 3.4.3 договору.

При цьому, як вже було зазначено судом, відповідачем був прийнятий поставлений позивачем товар без заперечень та зауважень, у тому числі щодо його кількості. Окрім того, у разі неузгодження ціни поставленого товару та всупереч цьому здійснення позивачем його поставки понад узгоджену кількість, відповідач у порядку пункту 2.10 договору повинен був повідомити про це постачальника для складання акту невідповідності партії товару сторонами. Позаяк, матеріали даної справи не містять ані вказаного повідомлення до позивача, ані відповідного акту невідповідності партії товару обумовленій сторонами кількості.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.11.2022 у справі №906/764/20, від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №904/5819/20, від 20.10.2022 у справі №910/3782/21, від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Позаяк, у даному випадку, відповідачем не доведено жодним належним доказом факту поставки позивачем товару у кількості, яка не була узгоджена сторонами у заявках та рахунках-фактурах.

Тоді як, пункт 5.6 договору застосовується у системному зв`язку із пунктом 3.4 договору, його підпунктами та пунктом 3.6 договору. Зокрема, нарахування штрафних санкцій передбачено за порушення строків оплати товару. За приписами пункту 3.6 договору датою оплати товару вважається дата надходження грошових коштів в повній сумі на поточний рахунок постачальника. При цьому, і попередня оплата, передбачена пунктом 3.4 договору, і доплата за надлишок товару, який в подальшому прийнятий покупцем, передбачена пунктом 3.4.3 договору, - охоплюються загальним терміном "оплата товару".

При цьому, суд звертає увагу відповідача, що обставини, передбачені пунктом 3.4.3 договору, у разі їх наявності, не змінюють загального порядку оплати товару, передбаченого пунктом 3.4 договору.

Відтак, застосування позивачем до спірних правовідносин пункту 5.6 договору є правомірним та узгоджується із загальними умовами укладеного між сторонами правочину.

Щодо посилань відповідача на неспівмірність суми неустойки відносно суми основної заборгованості, суд звертає увагу останнього, що ним не було заявлено клопотання про зменшення нарахованих позивачем сум пені та штрафу, а просто вказано на їх "надмірність".

Разом із цим, суд зазначає, що главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.07.2022 у справі №922/2567/21, від 24.05.2022 у справі №910/12996/17. від 19.01.2022 у справі №924/462/21, від 21.11.2019 року у справі №916/553/19 та від 10.09.2019 року у справі №904/4685/18.

З огляду на вищевказане, враховуючи відсутність заявленого відповідачем клопотання про зменшення нарахованої суми неустойки та доказового підтвердження причин та обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, з урахуванням інтересів обох сторін та часткового задоволення вимог щодо стягнення штрафних санкцій, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення відповідних сум пені та штрафу, нарахованих позивачем.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій та компенсаційних втрат та закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статей 13, 73, 74, 76-80, 129, 231, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 70568,20 грн основного боргу закрити.

2. В іншій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне-Будматеріали" до Приватного підприємства "Будіндустрія-1" задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Будіндустрія-1" (01135, м. Київ, вул. Григорія Андрющенка, буд. 4 Д, офіс 93) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне-Будматеріали" (03113, м. Київ, просп. Перемоги (Берестейський), 62-Б, офіс 5, другий поверх) пеню у розмірі 15442 (п`ятнадцять тисяч чотириста сорок дві) грн 69 коп., штраф у розмірі 7056 (сім тисяч п`ятдесят шість) грн 82 коп., інфляційні втрати у розмірі 2645 (дві тисячі шістсот сорок п`ять) грн 87 коп., 3% річних у розмірі 938 (дев`ятсот тридцять вісім) грн 48 коп. та судовий збір у розмірі 1960 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят) грн 47 коп.

4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2023.

Суддя Т.В. Васильченко