Ухвала

від 13.02.2024 по справі 910/9278/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

м. Київ

13.02.2024Справа № 910/9278/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Приватного підприємства "Будіндустрія-1" про розстрочення виконання рішення у справі №910/9278/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне-Будматеріали"

до Приватного підприємства "Будіндустрія-1"

про стягнення 132321,14 грн

Представники учасників справи:

від стягувача: не з`явився;

від боржника (заявника): не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівне-Будматеріали" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного підприємства "Будіндустрія-1" (далі - відповідач) про стягнення 132321,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №12-22/РБМ від 01.12.2022, не здійснив повної та своєчасної оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим позивач просить стягнути основний борг у розмірі 70568,20 грн, пеню у розмірі 15827,03 грн, штраф у розмірі 42340,92 грн, 3% річних у розмірі 939,12 грн та інфляційні втрати у розмірі 2645,87 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 провадження у справі в частині стягнення 70568,20 грн основного боргу закрито. В іншій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне-Будматеріали" до Приватного підприємства "Будіндустрія-1" задоволено частково та стягнуто пеню у розмірі 15442,69 грн, штраф у розмірі 7056,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 2645,87 грн, 3% річних у розмірі 938,48 грн та судовий збір у розмірі 1960,47 грн.

20.10.2023 року через відділ діловодства суду від Приватного підприємства "Будіндустрія-1" надійшла заява про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 року у справі №910/9278/23, в якій просить розстрочити виконання рішення терміном на сім місяців та до моменту розгляду відповідної заяви зупинити виконання рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 призначено розгляд заяви про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 року у справі №910/9278/23 на 07.11.2023.

03.11.2023 року до відділу діловодства суду надійшла ухвала Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023, якою у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи №910/9278/23, які повинні бути направлені до Північного апеляційного господарського суду у зв`язку з оскарженням рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 року зупинено провадження щодо розгляду заяви Приватного підприємства "Будіндустрія-1" про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 року у справі №910/9278/23 до повернення матеріалів даної справи до Господарського суду міста Києва з Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будіндустрія-1" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 з доданими документа повернуто заявникові без розгляду.

За супровідним листом Північного апеляційного господарського суду №910/9278/23/09.1-04.1/469/24 від 25.01.2024 матеріали справи повернуті до Господарського суду міста Києва та передані на сектор судді з відділу автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) 30.01.2024

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 року поновлено провадження з розгляду заяви Приватного підприємства "Будіндустрія-1" про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 та призначено судове засідання на 13.02.2024 року.

У судове засідання представник боржника (заявника) не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду заяви повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями веб-ресурсу АТ «Укрпошта» - «Трекінг», про отримання учасником справи за адресою його місцезнаходження поштового відправлення за трек-номером №0600247516708.

Представник стягувача в судове засідання також не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду заяви повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про доставку електронного листа у вигляді «ст. 120 Ухвала про повідомлення та виклики» від 31.01.2024 року до електронного кабінету учасника справи.

Про причини своєї неявки не повідомили, у зв`язку з чим суд, керуючись приписами статті 202 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути заяву про розстрочення виконання рішення суду за відсутності представників учасників справи.

Розглянувши заяву Приватного підприємства «Будіндустрія-1» про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 у справі №910/9278/23, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У свою чергу, частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З аналізу вказаної норми права вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №910/11949/21.

У зв`язку з тим, що розстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочення виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Так, у пункті 40 рішення від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" Суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки чи розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Таким чином, враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №904/5819/20, від 20.10.2022 у справі №910/3782/21, від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Позаяк, заявником не надано суду жодних доказів на підтвердження існування виключних обставин, що можуть бути підставою для розстрочення виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість його виконання або обумовлюють наявність ускладнень під час виконання судового акту.

У свою чергу, частина 2 статті 617 Цивільного кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Необґрунтованими є доводи відповідача в частині посилання на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 року.

Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов`язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

У даному випадку, укладання договору та постачання товару здійснювалося сторонами під час введеного воєнного стану в Україні, отже настання обставин, на які відповідач посилається як на форс-мажорні, були йому добре відомі та тривалий час існували ще до моменту виникнення спірних правовідносин.

Поміж тим, жодних доказів наявності форс-мажорних обставин в підтвердження викладених у заяві про розстрочення виконання рішення суду доводів заявником не надано.

При цьому, заявник вказуючи про часткову мобілізацію особового складу працівників, не надає ані жодних доказів на підтвердження цієї обставини, зокрема, копії наказів про мобілізацію працівників, ані документів щодо штатної чисельності працівників Приватного підприємства «Будіндустрія-1» на підтвердження того, що мобілізація 5 осіб суттєво впливає на провадження господарського діяльності.

Разом з цим, судом враховано, що звертаючись до суду із даною заявою, відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду за наступним графіком: до 06.11.2023 року - 4044,33 грн; до 06.12.2023 - 4000,00 грн; до 06.01.2024 - 4000,00 грн; до 06.02.2024 - 4000,00 грн; до 06.03.2024 - 4000,00 грн; до 06.04.2024 - 4000,00 грн; до 06.05.2024 - 4000,00 грн, втім станом на дату розгляду даної заяви - 13.02.2024 відповідачем не надано доказів здійснення платежів за запропонованим ним же графіком.

З огляду на вищевикладене, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги, що заявником (боржником) всупереч приписів частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України не надано беззаперечних, неспростовних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності коштів та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви Приватного підприємства "Будіндустрія-1" про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 у справі №910/9278/23.

Відповідно до частини 7 статті 331 Господарського процесуального кодексу України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Керуючись статтями 13, 202, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Приватного підприємства "Будіндустрія-1" про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 у справі №910/9278/23 відмовити.

Ухвала набирає законної сили 13.02.2024 та може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Повний текст ухвали складено та підписано 21.02.2024.

Суддя Т.В. Васильченко