Постанова

від 20.09.2023 по справі 369/4002/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 369/4002/21

провадження № 61-12892св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Приватне підприємство «Сігма»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профкапітал»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2021 року у складі судді Волчка А. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня

2022 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року Приватне підприємство «Сігма» (далі - ПП «Сігма») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профкапітал» (далі - ТОВ «ФК «Профкапітал») про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від

19 січня 2009 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Київський м`ясопереробний завод» (далі - ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод») і ПП «Сігма», є власником нежитлових будівель, а саме: адміністративного корпусу під літерою «А» загальною площею 850,9 кв. м та виробничого корпусу під літерою «Б» загальною площею 2 806,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачу стало відомо, що 21 грудня 2017 року відбувся аукціон з продажу майна підприємства-банкрута - ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод». Аукціон, визнано таким, що відбувся. Об`єктом продажу був цілісний майновий комплекс ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» за адресою: вул. Промислова, 9,

м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, який включає майно, що обліковується на балансі ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» (об`єкти нерухомості, земельні ділянки, рухоме майно, автомобілі - згідно з переліком, наведеним у оголошенні про проведення аукціону). Ціна продажу становила 642 950,78 грн без ПДВ. Переможцем аукціону (покупцем) став ОСОБА_1 .

Водночас до складу цілісного майнового комплексу ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод», який було реалізовано на торгах, також увійшло майно, що належить ПП «Сігма».

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка від 08 лютого 2021 року № 243505647) право власності на нерухоме майно за адресою:

АДРЕСА_1 , в тому числі і те, власником якого є позивач, а саме: адміністративний корпус (літ. «А») загальною площею

850,9 кв. м та виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 2 806,0 кв. м, зареєстровано за ТОВ «ФК «Профкапітал» і ОСОБА_1 .

Позивач наголошував, що спірне нерухоме майно вибуло із його володіння на підставі ухвали Господарського суду Київської області від 08 липня 2015 року,

яка у подальшому була скасована постановою Верховного Суду від 05 липня

2018 року. Тому майно вибуло поза волею власника, що відповідно до статті

388 ЦК України є підставою для його витребування з незаконного володіння відповідачів.

ПП «Сігма» просило витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Профкапітал» нерухоме майно: адміністративний корпус (літ. «А») загальною площею 850,9 кв. м та виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 2 806,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від

15 червня 2022 року, позов ПП «Сігма» задоволено.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 і ТОВ «ФК «Профкапітал» на користь ПП «Сігма» нерухоме майно: адміністративний корпус (літ. «А») загальною площею 850,9 кв. м та виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 2 806,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнено з ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «Профкапітал» на користь ПП «Сігма» пропорційно судовий збір в розмірі 2 270,00 грн.

При задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що законним власником спірного нерухомого майна є ПП «Сігма», майно вибуло поза волею позивача, а належних та достовірних доказів щодо знищення належних позивачу будівель до суду не надано. За таких обставин суди попередніх інстанцій зробили висновок, що право позивача підлягає захисту у спосіб витребування спірного нерухомого майна

з незаконного володіння відповідачів.

Аргументи учасників справи

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду

з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна мотивована тим, що:

можливість застосування такого способу захисту права власності як витребування майна з чужого володіння згідно з нормами статей 387, 388 ЦК України перебуває у прямій залежності від існування майна в натурі на момент подання позову, в іншому випадку застосуванню підлягають зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 ЦК України. Суди попередніх інстанцій не перевірили факт існування спірного майна в натурі на момент подання позову, що є обов`язковою передумовою для застосування положень статей 387, 387 ЦК України;

майно продане у справі про банкрутство не може бути витребуване від добросовісного набувача незалежно від того, чи вибуло воно з володіння власника (банкрута) за його волею або поза його волею, оскільки такий продаж ототожнюється із продажем, встановленим для виконання судових рішень. Для незастосування норми частини другої статті 388 ЦК України необхідна наявність судового рішення про визнання торгів недійсними, незважаючи на визнання недійсним першого із договорів, предметом яких було відчуження спірного майна до набуття боржником відповідного права власності на нього. У цій справі спірне майно набуто ОСОБА_1 за результатами аукціону з продажу майна підприємства-банкрута - ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод», який відбувся 21 грудня 2017 року. Оскільки набуття спірного майна відповідачем відбулось внаслідок реалізації майна у справі про банкрутство, а торги недійсними не визнавались, то можливість витребування у нього такого майна виключається згідно з прямою забороною норм закону;

суди не давали оцінку добросовісності / недобросовісності набуття спірного майна ОСОБА_1 , а також можливості застосування положень статті 388 ЦК України, як наслідок, безпідставно, всупереч вимогам закону втрутились

у його право на мирне володіння майном.

У лютому 2023 року від представника ПП «Сігма» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржені рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:

суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доводам та спростували твердження про нібито знищення (зруйнування) спірного нерухомого майна. Належних та допустимих доказів того, що припинення речових прав на спірне нерухоме майно було зареєстровано в Державному реєстрі відповідно до норм статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також доказів на підтвердження факту власне знищення майна, до суду не надано;

вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але у подальшому скасованого, вважається таким, що мало місце поза його волею;

Велика Палата Верховного Суду зробила однозначний висновок щодо застосування частини другої статті 388 ЦК України під час вирішення питання витребування (повернення) майна, яке було продане під час процедури банкрутства, вказавши, що для витребування майна від набувача не потрібно визнавати недійсним аукціон з продажу майна боржника в процедурі банкрутства, відступивши від правової позиції, викладеної у постанові від 27 червня 2018 року у справі 201/15400/16-ц, на яку посилається скаржник;

доводи про те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки добросовісності / недобросовісності набуття спірного майна є безпідставними.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішень судів попередніх інстанцій, відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження представник ОСОБА_1 зазначав пункт

1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), а також пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржене з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 19 січня 2009 року між ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» і ПП «Сігма» укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель (адміністративний корпус) під літерою «А» загальною площею 850,9 кв. м та (виробничий корпус) під літерою «Б» загальною площею 2 806,0 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір купівлі-продажу від 19 січня 2009 року посвідчено державним нотаріусом Першої Київської обласної нотаріальної контори Дудкіною Н. В. за реєстровим номером 1-8 та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за номером 3307780.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09 лютого 2010 року порушено провадження у справі № Б11/013-10 про банкрутство ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08 липня 2015 року у справі № Б11/013-10, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2018 року, заяву Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 19 січня

2009 року та повернуто сторони у первинний стан, який існував до укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19 січня 2009 року.

Постановою Верховного Суду від 05 липня 2018 року касаційну скаргу ПП «Сігма» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2018 року та ухвалу Господарського суду Київської області від

08 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11 грудня 2018 року у справі № Б11/013-10, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 вересня 2019 року, у задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління

ДФС у Київській області від 02 червня 2015 року № 1152/9/10-13-10-09 до

ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» і ПП «Сігма» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19 січня 2009 року відмовлено.

21 грудня 2017 року відбувся аукціон з продажу майна підприємства-банкрута - ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод». Аукціон було визнано таким, що відбувся. Об`єктом продажу є цілісний майновий комплекс ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» за адресою: вул. Промислова, 9, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, що включає майно, яке знаходиться на балансі ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» (об`єкти нерухомості, земельні ділянки, рухоме майно, автомобілі - згідно з переліком, наведеним у оголошенні про проведення аукціону). Ціна продажу становила 642 950,78 грн без ПДВ. Переможцем аукціону (покупцем) став ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 лютого 2021 року № 243505647 право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1000210532224, до складу якого входить спірне майно, а саме: адміністративний корпус (літ. «А») загальною площею 850,9 кв. м і виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 2 806,0 кв. м, зареєстровано за: ТОВ «ФК «Профкапітал» (підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21 липня 2020 року № 931, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В.) та ОСОБА_1 (підстава для державної реєстрації: свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 23 грудня 2017 року № 5747, видане приватним нотаріусом

Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С.).

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови

в позові.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд (частина перша статті 317, частина перша статті 319 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права

чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (стаття 356 ЦК України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У частинах першій, третій статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно,

і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує:

(а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Згідно з статтею 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності є знищення майна.

У статті 349 ЦК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) передбачено, що право власності на майно припиняється в разі його знищення.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього

Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 травня 2023 року у справі № 916/3698/20 зазначено, що

«[…] відповідачами заперечується існування приміщень (місцерозташування, площа), які були передані Позивачу за актом від 05.01.2017 як внесок до статутного капіталу Позивача, оскільки внутрішні приміщення у будинку ОСОБА_2 були фактично знищені, а тому станом на дату державної реєстрації за Позивачем права власності на спірні нежилі приміщення, такі приміщення не могли існувати в натурі у складі громадської будівлі пам`ятки архітектури та містобудування (будинок ОСОБА_2 ), як предмети матеріального світу. З огляду на зазначене, Відповідачі вважають, що право власності Позивача на ці об`єкти було припинено відповідно до статті 349 ЦК України. Водночас, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження знищення будинку ОСОБА_2 та його внутрішніх приміщень, а додані Відповідачами докази свідчать лише про аварійність будинку, тоді як належних та допустимих доказів на підтвердження обставин про повне знищення внутрішніх приміщень будинку в матеріалах справи не міститься.

38. Відповідно до статті 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності є знищення майна. Згідно зі статтею 349 ЦК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) право власності на майно припиняється в разі його знищення. Положення статті 349 ЦК України є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, що дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з даною статтею, є наявність встановленого факту знищення майна.

38.1. Здійснюючи розгляд справи, судами попередніх інстанцій застосовано статтю 349 ЦК України в редакції, чинній на момент реєстрації права власності за Позивачем, якою, окрім частини першої, частиною другою, яка 21.01.2019 виключена у зв`язку з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства від 18.10.2018, який введено в дію з 21.10.2019, було визначено, що у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

38.2. Колегія суддів звертає увагу, що наявність права, за захистом якого звертається Позивач в суд, має встановлюватися судом на час пред`явлення позову та розгляду справи. У зв`язку з цим у даній справі суди повинні застосовувати приписи статті 349 ЦК України, виходячи з обставин, які підлягають встановленню судом, щодо фактичного існування (можливого знищення) спірних приміщень на час пред`явлення позову та прийняття рішення

у справі, а не на час оформлення (реєстрації) права власності Позивачем. Така позиція відповідатиме судовій практиці Верховного Суду щодо захисту права власності на об`єкт нерухомості у разі його знищення (постанови Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №04/5026/803/2012, від 25.03.2021 у справі №588/249/20, від 20.07.2021 у справі №904/4389/19, від 23.12.2021 у справі №5015/45/11 (№914/1919/20, на які також посилаються Відповідачі у касаційних скаргах (пункти 6, 17 постанови))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року по справі

№ 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що:

«ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження

№ 12-14звг19)). Належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене

у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».

Тобто у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок про допустимість витребування за допомогою віндикаційного позову такого майнового права як частка в праві спільної часткової власності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при задоволенні вимог ПП «Сігма» про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 і ТОВ «ФК «Профкапітал» спірного нерухомого майна суди попередніх інстанцій зробили висновок, що законним власником нерухомого майна є саме ПП «Сігма» і воно вибуло поза волею позивача. При цьому суди вказали, що належних і достовірних доказів щодо знищення належних позивачу будівель відповідачами до суду не надано. Зокрема, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, зазначив, що, заперечуючи проти вимог позивача, ОСОБА_1 стверджував те, що спірні об`єкти нерухомого майна було знищено, тому право, яке позивач намагається захистити, є припиненим. Оскільки законним власником спірного майна є позивач, процедура припинення права власності на нього шляхом внесення змін до запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень могла бути розпочата виключно за його заявою. Суду не надано доказів того, що саме за ініціативою позивача було проведено технічну інвентаризацію спірного нерухомого майна і було встановлено факт його знищення, а за результатами цього подано заяву державному реєстратору з метою внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і припинення права власності на нього;

проте суди не врахували, що положення частини другої статті349 ЦК Українибуло виключено з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2018 року № 2597-VІІІ, тобто з 21 жовтня 2019 року факт знищення майна не пов`язується з реєстрацією за заявою власника у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомостей про припинення права власності у зв`язку із знищенням майна. З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили та не спростували доводів ОСОБА_1 про знищення спірного нерухомого майна;

згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 лютого 2021 року № 243505647 право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1000210532224, до складу якого входить спірне майно, а саме: адміністративний корпус (літ. «А») загальною площею 850,9 кв. м і виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 2 806,0 кв. м, зареєстровано за: ТОВ «ФК «Профкапітал» (підстава - договір купівлі-продажу нерухомого майна від

21 липня 2020 року № 931, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В.) та ОСОБА_1 (підстава - свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 23 грудня 2017 року № 5747, видане приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С.). Тобто спірне нерухоме майно належить відповідачам на праві спільної часткової власності. Проте, при задоволенні позовних вимог про витребування, суди попередніх інстанцій не врахували правовий режим спірного нерухомого майна та не з`ясували розмір часток у праві на нерухоме майно, які належать ТОВ «ФК «Профкапітал» і ОСОБА_1 та які, відповідно, можуть бути витребувані у зазначених осіб;

суди також не звернули уваги, що у разі належності ТОВ «ФК «Профкапітал» (юридичній особі) частки у праві спільної часткової власності на спірне нерухоме майно, вирішення вимог за позовом ПП «Сігма» (юридичної особи) про витребування такої частки належить до юрисдикції господарських судів.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок про задоволення позовних вимог про витребування майна.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук