Рішення

від 05.03.2024 по справі 369/4002/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/4002/21

Провадження № 2/369/2405/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Херенковій К. К.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача Долича О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/4002/21 за позовом Приватного підприємства «Сігма» до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Профкапітал» про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року ПП «Сігма» звернулося з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Фінансова компанія Профкапітал» про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 19 січня 2009 року між ПП «Сігма» та ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель під літерою «А» площею 850,9 м2 та під літерою «Б» площею 2806,00 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказані будівлі зареєстроване за ТОВ «Сігма» за реєстраційним номером 7474043.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2010 року порушено провадження у справі про банкрутство ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод». Ухвалою Господарського суду Київської області від 08 липня 2015 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2018 року визнано недійсним договір купівлі-продажу від 19 січня 2009 року. Постановою Верховного Суду від 05 липня 2018 року ухвалу Господарського суду Київської області від 08 липня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд. Ухвалою Господарського суду Київської області від 11 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київської області від 02 червня 2015 року до ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19 січня 2009 року.

Позивач вказує, що за таких обставин на час звернення з цим позовом є власником нежитлових будівель під літерою «А» площею 850,9 м2 та під літерою «Б» площею 2806,00 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

21 грудня 2017 року відбувся аукціон з продажу нерухомого майна підприємств-банкрута ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод». Об`єктом продажу було все належне ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» майно (рухоме та нерухоме). Переможцем аукціону став ОСОБА_2 .

Згідно зі змістом оголошення про проведення аукціону до загального обсягу проданого майна ввійшов також комплекс нежитлових будівель, який за договором купівлі-продажу належить на праві власності ПП «Сігма», а також земельна ділянка, на якій розташований вказаний комплекс нерухомого майна, проте позивач вважає, що вказане майно не могло бути продане з аукціону, оскільки не перебувало у власності підприємства-банкрута та відсутні докази на підтвердження права власності його на цю земельну ділянку.

Відповідно до інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , належить ТОВ «ФК «Профкапітал» та ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що у такий спосіб відповідачі порушують його право власності на володіння нерухомим майном, оскільки переконаний, що нерухоме майно вибуло з власності ПП «Сігма» всупереч його волі, в зв`язку з чим просить суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , та ТОВ «ФК «Профкапітал» на користь ПП «Сігма» нерухоме майно, а саме: адміністративний корпус під літерою «А» площею 850,9 м2 та виробничий корпус під літерою «Б» площею 2806,00 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 25 березня 2021 року відкрив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання.

08 червня 2021 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в зв`язку з тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту. Відповідач зазначає, що спірне нерухоме майно на момент реалізації не перебувало під обмеженнями, правомірно перейшло у володіння покупців. Станом на 01 березня 2021 року адміністративний корпус під літерою «А» площею 850,9 м2 та виробничий корпус під літерою «Б» площею 2806,00 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , демонтовано.

Оскільки спірне майно, яке просить позивач витребувати, втратило свої властивості та індивідуальні ознаки станом на час звернення з позовом, то на переконання відповідача віндикаційний спосіб захисту є неналежним. Натомість вимога про стягнення компенсації за вказане майно забезпечить поновлення порушеного права позивача. Враховуючи вищенаведене, у задоволені позовних вимог просить відмовити.

У відповіді на відзив від 11 червня 2021 року ПП «Сігма» зауважує, що у раз знищення об`єкту нерухомого майна підлягає закриттю відповідний розділ Державного реєстру прав на нерухоме майно. Такі дії мають бути вжиті на підставі заяви власника, яким є ПП «Сігма», та відповідних доказів на підтвердження вказаних у заяві обставин. Позивач наполягає на тому, що доказами знищення нерухомого майна є внесення відповідних змін до Державного реєстру прав на нерухоме майно. Оскільки таких доказів відповідач не надав, то позивач вважає недоведеним факт знищення нерухомого майна, а віндикаційний позов належним способом захисту порушеного права.

Ухвалою від 11 червня 2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче провадження, призначив справу до розгляду.

Рішенням від 16 липня 2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області задовольнив позовні вимоги ПП «Сігма». Витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ТОВ «ФК Профкапітал» на користь ПП «Сігма» нерухоме майно адміністративний корпус під літерою «А» площею 850,9 м2 та виробничий корпус під літерою «Б» площею 2806,00 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Київський апеляційний суд постановою від 15 червня 2022 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2021 року залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 20 вересня 2023 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 06 жовтня 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області прийняв справу до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, заявлені в позові, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у позові повністю.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши доводи сторін, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 19 січня 2009 року між ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» і ПП «Сігма» укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель адміністративний корпус під літерою «А» загальною площею 850,9 м2 та виробничий корпус під літерою «Б» загальною площею 2 806,0 м2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір купівлі-продажу від 19 січня 2009 року посвідчено державним нотаріусом Першої Київської обласної нотаріальної контори Дудкіною Н. В. за реєстровим номером 1-8 та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за номером 3307780.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09 лютого 2010 року порушено провадження у справі № Б11/013-10 про банкрутство ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08 липня 2015 року у справі №Б11/013-10, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2018 року, заяву Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 19 січня 2009 року та повернуто сторони у первинний стан, який існував до укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19 січня 2009 року.

Постановою Верховного Суду від 05 липня 2018 року касаційну скаргу ПП «Сігма» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2018 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 08 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11 грудня 2018 року у справі №Б11/013-10, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 вересня 2019 року, відмовлено у задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 02 червня 2015 року № 1152/9/10-13-10-09 до ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» і ПП «Сігма» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19 січня 2009 року.

21 грудня 2017 року відбувся аукціон з продажу майна підприємства-банкрута ЗАТ«Київський м`ясопереробний завод». Аукціон було визнано таким, що відбувся. Об`єктом продажу є цілісний майновий комплекс ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» за адресою:вул. Промислова, 9, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, що включає майно, яке знаходиться на балансі ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» (об`єкти нерухомості, земельні ділянки, рухоме майно, автомобілі згідно з переліком, наведеним у оголошенні про проведення аукціону). Ціна продажу становила 642 950,78 грн без ПДВ. Переможцем аукціону став ОСОБА_2 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 лютого 2021 року № 243505647 право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 ,реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1000210532224, до складу якого входить спірне майно, а саме: адміністративний корпус (літ. «А») загальною площею 850,9 м2 і виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 2806,00м2, зареєстровано за: ТОВ «ФК «Профкапітал» (підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21 липня 2020 року № 931, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В.) та ОСОБА_2 (підстава для державної реєстрації: свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 23 грудня 2017 року № 5747, видане приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С.).

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови

в позові.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд (частина перша статті 317, частина перша статті 319 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права

чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (стаття 356 ЦК України).

Відповідно до частин першої третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У частинах першій, третій статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Згідно з статтею 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності є знищення майна.

У статті 349 ЦК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) передбачено, що право власності на майно припиняється в разі його знищення.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, ПП «Сігма» вважає, що його порушене право власності на нерухоме майно може бути поновлене шляхом задоволення віндикаційного позову про витребування майна.

Відповідач на спростування позовних вимог позивача зазначає, що спірні об`єкти нерухомого майна станом на час звернення з позовом були знищені, в зв`язку з чим, право позивача не може бути захищене в порядку віндикації.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2023 року зазначив, зокрема, про те, що суди при вирішенні питання про витребування майна не з`ясували факт наявності об`єкту нерухомого майна, який підлягає витребуванню.

За таких обставин суду належить дослідити матеріали справи та встановити на підставі наявних у справі доказів наявність чи відсутність спірних об`єктів нерухомого майна.

Так на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 19 січня 2009 року між ЗАТ«Київський м`ясопереробний завод» та ПП «Сігма», останнє набуло право власності на об`єкти нерухомого майна, а саме: адміністративний корпус під літерою «А» площею 850,9 м2 та виробничий корпус під літерою «Б» площею 2806,00 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Правочин посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори ДудкіноюН. В. за номером 1-8.

Остаточною ухвалою Господарського суду Київської області від 11 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 вересня 2019 року, відмовлено у задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 02 червня 2015 року № 1152/9/10-13-10-09 до ЗАТ «Київський м`ясопереробний завод» і ПП «Сігма» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19 січня 2009 року.

Таким чином, остаточно встановлений факт права власності ПП «Сігма» на спірні будівлі та станом на час звернення з позовом ПП «Сігма» не відчужувало вказане нерухоме майно.

Відповідно до статті 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності є знищення майна. Згідно зі статтею 349 ЦК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) право власності на майно припиняється в разі його знищення. Положення статті 349 ЦК України є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, що дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з даною статтею, є наявність встановленого факту знищення майна.

В матеріалах справи міститься копія експертної оцінки за результатами обстеження технічного стану нежитлових будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , від 22 липня 2020 року, виконаної експертом Чередником В. І. За змістом висновку за результатами обстежень було висунуто загальну рекомендацію про повне розбирання (демонтаж) всіх споруд, будівель, мереж через неможливість відновлення окремих елементів, а нове будівництво рекомендувати здійснювати на фундаментах з посиленням основи.

Відповідно до змісту копії довідки від 01 березня 2021 року № 1472, виданої ФОП ОСОБА_3 , станом на 01 вересня 2021 року на момент проведення технічної інвентаризації за адресою АДРЕСА_1 , знесені (демонтовані), зокрема, адміністративний корпус літера «А» (загальна площа 850,9 м2) та виробничий корпус літера «Б» (загальна площа 2806,0 м2).

Інших доказів щодо стану спірних об`єктів нерухомого майна матеріали справи не містять.

Суд надав оцінку доводам позивача про незакриття у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідного розділу про право власності на спірні будівлі в зв`язку з їх знищенням, проте такі відомості не є достатніми для доведення факту не знищення об`єкту нерухомого майна.

У постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 916/3698/20 в ході касаційного перегляду був сформульований правовий висновок про те, що застосовуючи приписи статті 349 ЦК України, суди мають виходити з обставин, які підлягають встановленню щодо фактичного існування (можливого знищення) спірних приміщень на час пред`явлення позову та прийняття рішення у справі, а не на час оформлення (реєстрації) права власності Позивачем. Так суд у вказаній постанові зазначив: «[…] відповідачами заперечується існування приміщень (місцерозташування, площа), які були передані Позивачу за актом від 05.01.2017 як внесок до статутного капіталу Позивача, оскільки внутрішні приміщення у будинку ОСОБА_4 були фактично знищені, а тому станом на дату державної реєстрації за Позивачем права власності на спірні нежилі приміщення, такі приміщення не могли існувати в натурі у складі громадської будівлі пам`ятки архітектури та містобудування (будинок ОСОБА_4 ), як предмети матеріального світу. З огляду на зазначене, Відповідачі вважають, що право власності Позивача на ці об`єкти було припинено відповідно до статті 349 ЦК України. Водночас, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження знищення будинку ОСОБА_4 та його внутрішніх приміщень, а додані Відповідачами докази свідчать лише про аварійність будинку, тоді як належних та допустимих доказів на підтвердження обставин про повне знищення внутрішніх приміщень будинку в матеріалах справи не міститься. […]Здійснюючи розгляд справи, судами попередніх інстанцій застосовано статтю 349 ЦК України в редакції, чинній на момент реєстрації права власності за Позивачем, якою, окрім частини першої, частиною другою, яка 21.01.2019 виключена у зв`язку з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства від 18.10.2018, який введено в дію з 21.10.2019, було визначено, що у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру […].

З огляду на вищенаведене, відсутність реєстраційних дій, пов`язаних зі знищенням нерухомого майна не є безумовною підставою вважати, що нерухоме майно не було знищене.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.

Умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни, є перш за все доведеність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.

Позивач не скористався своїм правом надати докази на підтвердження існування в натурі спірних об`єктів нерухомого майна, а у разі неможливості надання таких доказів витребувати їх від осіб, у віданні яких вони перебувають. Також позивач не заявляв клопотання про призначення судової експертизи для з`ясування стану спірних будівель.

Водночас, відповідач довів факт знищення спірних об`єктів нерухомого майна, а позивач такі відомості в контексті принципу змагальності цивільного судочинства, статті 81 ЦПК України не спростував.

За таких обставин суд вважає доведеним факт знищення спірного нерухомого майна,

Відповідно до інформації, яка міститься у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 лютого 2021 року № 243505647, право спільної часткової власності на комплекс нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до якого входили спірні об`єкти нерухомого майна, станом на час звернення з позовом зареєстровані за ОСОБА_2 (частка 3063/10000) та ТОВ«ФК Профкапітал»(6904/10000).

Матеріали справи не містять доказів того, в яких частках належать на праві власності відповідачам спірні будівлі.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що ПП «Сігма» підтвердило у передбачений законом спосіб своє право власності на нерухоме майно, а саме: адміністративний корпус під літерою «А» площею 850,9 м2 та виробничий корпус під літерою «Б» площею 2806,00 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Також обґрунтувало, що право власності на майно зареєстроване за іншими особами, в той же час не довело, в якому обсязі право власності на вказане майно належить відповідачам, оскільки останні володіють комплексом нерухомого майна, до складу якого входять оспорювані позивачем будівлі. Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містить достатньої інформації на підтвердження реєстрації права власності відповідачами на спірні будівлі, а саме на адміністративний корпус під літерою «А» площею 850,9 м2 та виробничий корпус під літерою «Б» площею 2806,00 м2. У витягу з реєстру відсутня інформація про реєстрацію права власності на будівлі з площею, яка відповідає площам спірних об`єктів нерухомого майна.

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача необхідно урахувати всі умови, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, а саме: 1) власник чи титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, повинно бути індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має недоговірний характер і спрямований на захист речових прав; 5) між позивачем і відповідачем немає договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Таким чином, відсутня одна з підстав, за яких може бути задоволений віндикаційний позов існування майна в натурі.

Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої на момент подання позову воно фактично знаходиться у незаконному володінні. При цьому об`єктом віндикаційного позову можуть бути лише індивідуально-визначені речі, тобто індивідуально визначене майно або ж майно, яке хоча і наділене родовими ознаками, проте якимось чином індивідуалізоване.

За змістомстатті 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки є незамінною.

Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилася, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положеньглави 83 ЦК України.

Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.

Фізичні характеристики об`єкта нерухомості включають зокрема місце розташування, форму, розміри, тобто визначають конкретні показники залежно від об`єкта нерухомості. Сукупність цих характеристик визначає індивідуальні ознаки об`єкту нерухомості, тобто ці ознаки характеризують та відрізняють різні об`єкти нерухомості, що дає змогу їх ідентифікувати (постанова Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №759/13986/17).

Суд встановив у спірних правовідносинах, що спірне нерухоме майно входило до загального комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 , право спільної часткової власності на яке зареєстроване за відповідачами ОСОБА_2 (частка 3063/10000) та ТОВ«ФК Профкапітал»(6904/10000).

Матеріали справине містятьдоказів,які вповній мірідають можливістьвстановити всіродові індивідуальніознаки спірнихбудівель тав якомуобсязі вониналежать відповідачам,що єважливим критеріємдотримання принципучіткості судовогорішення провитребування майназ чужогонезаконного володіння.В ході судового розгляду відповідачем обґрунтовано, а позивачем не спростовано факт знищення спірного нерухомого майна, тобто факт втрати цим майном своїх родових ознак, фізичних характеристик, які дозволяють ідентифікувати майно для витребування, його конкретні показники.

Питання про можливість повернення індивідуально-визначеної речі, яка зазнала змін чи переробки, має вирішуватися залежно від характеру таких змін, їх істотності. Якщо майно змінило своє початкове господарське призначення, слід визнати, що підстав для задоволення віндикаційного позову немає. У такому випадку настають наслідки, аналогічні до загибелі (знищення) майна, тобто власник має право лише на відшкодування збитків. Вимогу про відшкодування збитків ПП «Сігма» не заявляло.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПП «Сігма» з огляду на доведеність знищення об`єкта віндикаційного позову та відсутність вимоги про відшкодування збитків.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенніпозовних вимог Приватного підприємства «Сігма» до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Профкапітал» про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 07 березня 2024 року.

Суддя: І. О. Фінагеєва